Home Історія Історія Бердичівщини Сингаївка

Сингаївка

1720
0
SHARE

До складу Семенівської територіальної громади входить село Сингаївка. У селі бере початок річка Сингаївка, ліва притока Гуйви.

Засноване село Сингаївка у 1720 році. Село розкинулося на мальовничих пагорбах, буйно поросло садками. А за селом вузькою смугою тягнеться ліс. Тепер він невеликий, але старі люди пам’ятають, що тут росли прегарні гаї, які зливались із небокраєм. Тому і назвали його Синій Гай, а згодом – Сингаївка.

Із лісу, який дістав назву Синій гай, бере початок невеличка річка Сингаївка. Протікала вона серед неглибокого розлогого яру. Річка тече переважно на південний схід через села Закутинці та Малі Гадомці. У селі Кашперівка, що на Козятинщині, впадає в річку Гуйву, праву притоку Тетерева.

У XIX столітті село відносилось до Пузирецької волості Бердичівського повіту Київської губернії і належало поміщику Валежинському. На середину століття тут проживало 297 жителів, які обробляли 821 десятину землі. У центрі села існувала православна Миколаївська церква, яку згідно церковної реформи віднесли до 7 класу. Рік побудови первісного храму невідомий.

Станом на 1 січня 1900 року в Сингаївці у 85-и дворах проживало 594 жителі: 298 чоловіків та 296 жінок. Землі за селом рахувалось 660 десятин. З них 250 десятин були власністю поміщика Федора Терещенка, 37 десятин належали церкві, 373 десятини знаходилися у володінні селян.

За часів Терещенка господарство вів управляючий Вацлав Станіславович Яблонський. У селі діяла церковно-приходська школа, два вітряні млини, де працювало по одному робітнику. Пожежна частина складалася із чотирьох діжок та 5 багрів. Запасний продовольчий капітал селянської общини становив 1179 рублів 7 копійок. У Сингаївці взамін старого у 1905 році збудували новий православний храм, кошти на який виділив Терещенко. Церкву будувала бригада під керівництвом Омеляна Гусарчука, і вона стала третьою за ліком церквою у селі. Храм був великий та пишний, його куполи було видно з Бердичева (будівля збереглась по сьогоднішній день). Поряд із храмом звели каплицю.

Свято-Миколаївський храм у Сингаївці, 2021 р.

Село в ці часи рахувалось заможним – люди були працьовиті, врожаї на полях виростали гарні, адже тут працювали за останніми досягненнями агрономічної науки, селяни мали багато якісного сільськогосподарського реманенту, володіли культурою землеробства. Можливо саме тому серед жителів округи сингаївчани мали прізвисько ґудзики – чоловіки носили дорогі свитки з двома великими ґудзиками.

Жителі села Сингаївка були втягнуті у вихор Першої світової війни – декілька чоловіків загинули на її фронтах. Революція і громадянська війна пройшлись по селу розоренням, злигоднями та хворобами.

У 1918 році панську землю конфіскували та роздали селянам. Згодом із приходом у село радянської влади тут створили комуну, комсомольську організацію, відкрили хату-читальню, якою завідував Феодосій Гнатович Рудий. Школа у селі розмістилась у хаті диякона. Першим і єдиним вчителем був Дмитро Павлович Семчук. У 1927 році в селі збудували нову дерев’яну школу, в якій було 4 класи і новий вчитель – Павло Сергійович Білик.

Після проведення адміністративної реформи з 1923 року Сингаївка входить до складу Білопільського району Бердичівської округи у складі Садківської сільської ради. Лише 4 вересня 1928 року у Сингаївці створюють власну сільську раду, яка увійшла до складу новоствореного Бердичівського району.

Ланка з села Сингаївка, 1931 р.

У 1928 році в Сингаївці створили колгосп, який отримав ім’я відомого воєначальника часів громадянської війни Григорія Котовського. Першим головою колгоспу став Мельник, а головою сільської ради обрали Нікуліна.

Родина Гусарчуків, Сингаївка, вересень 1931 р.

Під час голодомору 1932-1933 років у селі від голоду за даними сільської ради померло 24 чоловіка. Не оминули село й Великий терор 1937-1938 років, коли в Сингаївці репресували вчителя Віталія Францовича Новаківського.

Забрала декілька життів сингаївчан і радянсько-фінська війна 1939-1940 рр.: навіки залишились лежати на землі Карелії Степан Савич Мудрук, Іван Мудрук, Іван Соколя та Михайло Стаднійчук.

З початком німецько-радянської війни село опинилось у її вирі. Останні колони відступаючих радянських військ 5 липня прокотилися повз Сингаївку на Червоне та Вчорайше, а далі настала тиша безвладдя. Селяни позабирали реманент з колгоспного двору, порозбирали худобу та свиней по домівкам. Лише через тиждень до села завітали представники окупаційної влади. Нова влада не стала відновлювати роботу колгоспу, як це відбувалось у переважній більшості сіл Бердичівщини, а дозволила обробляти поля хліборобським спілкам, встановивши відповідний податок.

Братська могила радянських воїнів, червень 2021 р.

Звільнення села від німецьких окупантів відбулось 29 грудня 1943 року. Під час боїв за село загинуло 15 воїнів 107-ї стрілецької дивізії. Їх поховали у братській могилі, яка знаходиться на західній околиці села, справа по дорозі на Бердичів. Імена їх відомі. У 1962 році на могилі встановили бетонну скульптуру воїна, виготовлену Житомирською художньою майстернею. У 1980 році на її постаменті укріпили плиту з залізобетону з присвятним написом та прізвищами воїнів-визволителів.

За роки окупації до Німеччини вивезли багато молоді, 87 чоловіків воювали в лавах Радянської Армії. 75 жителів села загинули на фронтах Другої світової, в пам’ять про них у центрі села встановили стелу з чорного граніту з відповідним присвятним написом.

Подальша мирна праця відбувалась у важких умовах відсутності техніки та нестачі людських рук. Село поступово економічно занепадає. Щоб вирішити цю та інші проблеми на початку 1950-х місцевий колгосп ім. Котовського приєднали до колгоспу села Закутинці. Новий колгосп, до складу якого увійшло також господарство з Малих Гадомець, отримав назву «Прапор комунізму» (з 1974 року його перейменували у «Дружбу»).

11 серпня 1954 року Указом Президії ВР УРСР «Про укрупнення сільських рад по Житомирській області» Сингаївську сільську раду ліквідували, приєднавши Сингаївку до Закутинецької сільради. Так ж доля спіткала і Сингаївську восьмирічну школу, яку ліквідували у першій половині 60-х років. А до того щоліта у Сингаївці діяв піонерський табір для дітей з Бердичівського району.

У липні 1948 року в Сингаївці під час копання глини на глибині 3-х метрів виявили залишки кістяка мамонта – вимерлих тварин з родини слонових. Серед останків знайдено три зуба цієї древньої тварини, кожен із яких важив по 4,5 кг, а також кістки хребта та стегна. Ця знахідка засвідчила, що колись мамонти населяли територію Бердичівщини. Знайдені частини кістяка мамонта були виставлені в експозиції міського історико-краєзнавчого музею, згодом їх перевели у фонди Житомирського краєзнавчого музею, де вони зберігаються донині.

У 1950 році до Сингаївки прийшла радіофікація, а 1955 року використовуючи існуючі опори зв’язку село і електрифікували. Земля добре оброблялась. Вирощували зернові й технічні культури, забезпечували розвиток м’ясо-молочного тваринництва та бджільництва. У 1970-1990 рр. у Сингаївці спорудили 7 житлових будинків, відремонтували 2 приміщення для ВРХ, клуб, збудували типове приміщення медпункту та проклали 2,2 км доріг із твердим покриттям.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 239 осіб, з яких 102 чоловіки та 137 жінок. За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 210 осіб.

На даний час на території села діють два фермерських господарства та ПСП «Агрофірма», «Світанок», ФГ «Лан», які займаються вирощуванням сільськогосподарських культур. На території села знаходяться чотири стави, працює клуб, церква, магазин. Діє також база відпочинку «Relax Club» – мальовниче місце на березі чистого озера, яке дарує по-справжньому незабутній відпочинок на лоні первозданної, дикої природи.

15 жовтня 2016 року у відповідності до адміністративно-територіальної реформи, яку запровадили в Україні, на Бердичівщині з’явилась Семенівська територіальна громада. До її складу увійшло й село Сигнаївка.

Анатолій ГОРОБЧУК,
Павло ПУШКАРУК.


База відпочинку «Relax Club», 2021 р.:

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here