Символізм бердичівських дверей, або Двері, що ведуть в історію міста

На нашому веб-сайті ми вже розповідали про справжні шедеври та витвори мистецтва, які досі зберігає наше місто. Наприклад, вражають своїм сакральним символізмом та майстерним різьбленням по каменю численні мацевот – єврейські надгробки у формі вертикальної кам’яної плити.

Але не менше символізму та майстерності можемо спостерігати не лише на єврейському кладовищі, але й у самому Бердичеві, блукаючи його старовинними затишними вуличками. Адже місто має чимало цікавих… вхідних дверей!

Так-так, цим дверям по сто та більше років, і хоч їх залишилось небагато, чимало з них збереглось практично у первісному вигляді. Представимо вашій увазі лише декілька прикладів майстерності наших предків.

Ось двері, які встановлені у будинку по вулиці Луппова, 13. Сам будинок збудували понад сторіччя тому. Його стіни з сірої силікатної цегли пам’ятають і події громадянської війни, і жахи німецько-радянської. І через усі перипетії незмінними залишились не лише візерунки цегляної кладки, але й дерев’яні різьблені двері головного входу. Нині у будинку проживає чотири родини. 

Ще один цікавий момент: поряд із дверима з правої сторони бачимо вмуровану в стіну чавунну мітку з написами “МКХ” та “”222”. Що це за мітка? Можливо, це абревіатура від “міськкомунхоз”, що означає приналежність будинку міському комунальному господарству після його націоналізації в роки громадянської війни, а цифри – номер кварталу. Але якщо заглянути в довідник, бачимо, що квартал має порядковий номер 214. Отже, питання залишається відкритим.

Наступні двері встановлені у будинку по вулиці Садовій, 13. Цей будинок примітний не лише дверима, його історія також цікава: споруджений у 1909 році, він належав спочатку штаб-лікарю Стефані, згодом – єврею Трахтенбергу. Після громадянської війни будинок націоналізували, тут розмістився міський відділ міліції. З 60-х у будинку проживала родина Наума Беніаміновича Гекрайтера.

Двері, що нас цікавлять, як і єврейські мацевот, сповнені юдейського символізму – тут тобі й традиційний орнамент, що символізує Дерево життя, і горішній візерунок у вигляді символічних корон.

Такий же юдейський символізм спостерігаємо й на дверях, що встановлені у будинку по вулиці Садовій, 12/49. Візерунок з виноградної лози, що символізує багатство, вплетений у всі дверні елементи. Будинок до революції належав Йосипу Йосиповичу Маєвському, у радянські часи тут знаходилось повітове казначейство, а нині це будинок з житловими та господарськими приміщеннями.

Наступний взірець різьблених дверей встановлений у будинку по вулиці Героїв України, 47/19. Ці двері унікальні тим, що у візерунок з виноградної лози, яка символізує багатство, додано ще й образ лева, що тримає у зубах виноградне гроно. Це не простий лев, адже він має крила. Пояснення тут таке – в юдейській традиції саме ця тварина уособлює єврейський народ. Лев – символ коліна Ієгуди (всі сучасні євреї походять із колін Ієгуди та Біньямін).

Будинок спорудили у 1913 році, він належав заможному бердичівському єврею. Після націоналізації тут проживало декілька сімей. Перед та після німецько-радянської війни будинок належав Учительському інституту, в будинку проживали родини педагогів цього навчального закладу. Останні десятиліття (до пожежі, яка фактично зруйнувала цю будівлю) його займали родини військовослужбовців, у тому числі родина Григорія Айвазова – Почесного громадянина міста Бердичева.

Різьблені двері пережили усіх. Але подальша доля їх сумна – після пожежі будинок знаходиться у запустінні, його відновлювати, мабуть, не збираються.

Двері у будинку по вулиці Героїв України, 42, вирізняються з поміж інших своїм гарним станом. А ще – тонким візерунком, що є прикладом високої майстерності різьбяра. Отже, і символізм тут більш тонкий, втаємничений.

Збудований у 1901 році, будинок належав заможному єврею Парстуму. Як трапилось і з іншими будинками заможних власників, після громадянської війни його націоналізували, до війни тут тривалий час діяло міське ательє, а під час окупації німці влаштували карцер. Після війни будинок перейшов у власність КЕЧ, його перетворили у житловий для родин військовослужбовців. Також тут діяла їдальня для працівників міліції. Цікаво, що у 80-х до Бердичева прибув нащадок колишнього власника будинку Парстума та запропонував мешканцям викупити родинну будівлю. Та ніхто на цю пропозицію не погодився.

Останні двері, про які буде наша розповідь, встановлені у будинку по вулиці Богунській, 6. Їх, як і деякі попередні, доповнює чудовий кований навіс, створений у єдиному стилі. Гармонійне поєднання цих двох елементів не лише прикрашає будинок, але й за задумом архітектора, має вказувати на заможність власника, його витончений смак. І хоча на цих дверях відсутній візерунок, їх витончений аскетизм вражає красою задуму.

Будинок спорудили біля 1900 року. Це т.зв. “хазяйський будинок”, в якому проживали власники маєтку. Нині будинок розділений на декілька окремих квартир.

У статті наведено лише декілька прикладів старовинних різьблених дверей, насправді їх ще досить багато. Але в Бердичеві чим далі, тим менше залишається історичних артефактів, які збагачують культурний простір міста. На жаль, у нас цю спадщину не цінують і багато чого просто пішло на смітник, замінене пластиковими, чи металевими дверима (згадати хоча б двері, які демонтували з т.зв. будинку Гроссмана по вулиці Шевченка, 14). На мою думку, різьблені двері у старих будинках — те, що варто зберегти. І хоча сучасні двері більш практичні, але вони не стають прикрасою старовинного будинку, вносячи гучні ноти дисонансу в архітектурний образ будівлі.

У багатьох українських містах збереження старовинних дверей давно стало модним. Прикладом цього можуть бути Львів, Івано-Франківськ, Луцьк, де існує гарна традиція зі збереження та реставрації таких дверей. Можливо, пора й Бердичеву долучитись до цієї справи?

Анатолій Горобчук.