Додому Проекти Журналіст Віктор Коржук Світ оповідань Віктора Коржука (енциклопедія)

Світ оповідань Віктора Коржука (енциклопедія)

1892
0
ПОДІЛИТИСЬ
korjuk
Коржук Віктор Дмитрович
(1945-2004)

У 2002 та 2004 роках побачили світ дві збірки оповідань бердичівського фотожурналіста і письменника Віктора Коржука “Рассказы по-бердичевски” і “Рассказы по-бердичевски-2”.

Пропонована вашій увазі енциклопедія — своєрідний путівник по оповіданням Віктора Коржука. Фактично ж — путівник по Бердичеву 60-90-х років минулого століття, оскільки кожне його оповідання містить імена, топоніми, терміни, скорочення, які попри те, що автор писав про Бердичів та бердичівлян, вимагають пояснень та деяких роз’яснень.

Віктор Коржук у своїх оповіданнях переважно згадував людей реальних, які проживали, чи сьогодні проживають у Бердичеві. Ці люди відомі широкому загалу бердичівлян, вони внесли чи вносять значний внесок у розвиток міста. Але серед них є й такі, що відомі лише доволі вузькому колу осіб. І відсутність знань про них призводить до втрат певного шару внутрішнього змісту оповідань чи ситуацій, які описані в епізодах.

Також автор в якості літературного прийому широко застосовує мову та жаргон єврейства, яке колись складало переважну частину населення Бердичева. Сьогодні цей жаргон втрачає свої позиції у мові бердичівлян та, в окремих ситуаціях, свій початковий зміст.

Отож, фактично перед вами міні-путівник по Бердичеву та його жителям другої половини минулого століття.

svit_opovidan
Збірки оповідань Віктора Коржука, видані у 2002 і 2004 роках та перевидані у 2008 та 2012 роках.

На запитання, чому оповідання написані російською мовою, а енциклопедія — українською, відповімо так: світ оповідань Віктора Коржука описує життя українців, росіян, євреїв та людей інших національностей, що проживали у місті в середині минулого століття. Тому і мова цих оповідань — російська, як мова міжнаціонального спілкування, що є зрозумілою всім. З настанням часів незалежної України Бердичів поступово перетворився на місто, де розмовною мовою для переважної більшості його жителів стала українська. Виросло нове покоління бердичівлян. Для них і написана ця енциклопедія.

Про можливі неточності чи виявлені помилки прошу повідомляти за електронною адресою agorobchuk1970@gmail.com.


Швидкий перехід за алфавітом:

 А | Б | В | Г | Д | Е | Є | Ж | З | И | Й | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | ТУ | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Щ | Ь | Ю | Я

Міні-словник єврейського жаргону


 А

gotel_drujba
Готель “Дружба”, на п’ятому поверсі якого в 1990-х роках знаходилось відділення Акціонерного комерційного банку “АЖІО”.
Фотографія 1970-х років з архіву Кіма Вольфовича Тарсіса.

Ажио, банк — відділення Акціонерного комерційного банку “АЖІО”, що розташовувався в Бердичеві на п’ятому поверсі готелю “Дружба”, вул. Карла Лібкнехта, 82 (нині вулиця Європейська). Відділення діяло з 1992 року, керуючий Ігор Костянтинович Степура, син Костянтина Михайловича Степури, що очолював Бердичівський міський виконавчий комітет у 1982-1985 рр. З 2006 року банк “Ажіо” офіційно змінив свою назву на ВАТ “СЕБ Банк”. Готель “Дружба” був комунальним підприємством, яке у 2007 році приватизували. Новий власник – ТОВ “Бердичівська солодова компанія” – розпочав реконструкцію готелю, у зв’язку з чим відділення банку змушене було покинути приміщення та фактично згорнути свою діяльність у Бердичеві.

– Вы все отстали от жизни,сказал Нагорный.Банк Ажио такой надежный, как швейцарские часы, и кредит дает под самый низкий процент. А его управляющий Игорь Степура в Бердичеве пользуется таким авторитетом, как в свое время Беня Крик в Одессе. Только Беня занимался грабежами, а Степура наоборотблаготворительностью.

– Наш фасон!воскликнул Гапчук.Это нам подходит. Если Игорь такой, как и его отец Костя, так я с ним хоть в космос полечу. Ведь Константин Михайлович был мэром Бердичева. Толковый руководитель.ОПрестиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем.


ayvazov_01
Айвазов Григорий Калустович

Айвазов Григорий Калустович — Айвазов Григорій Калустович (1904-1998) — кадровий військовий, учасник Великої Вітчизняної війни. Народився у місті Армавір Азовсько-Чорноморського краю (нині Краснодарський край, РФ), з 1926 року — у лавах Червоної Армії. Служив у Монголії, під час радянсько-японської війни (1945) його кінно-механізована група приймала участь у Хінгано-Мукденській наступальній операції, громила Квантунську армію. З 1951 року Григорій Айвазов проживав у Бердичеві, обіймав посаду начальника штабу 32-ї гвардійської механізованої Бердичівської ордена Богдана Хмельницького дивізії (правонаступника 117-ї гвардійської стрілецької дивізії, яка звільняла Бердичів від загарбників у грудні 1943 — січні 1944 рр.). У 1954 році Григорій Айвазов звільнився з лав Радянської Армії, вийшов на заслужений відпочинок. Тривалий час очолював штаб Цивільної оборони при Бердичівському міськвиконкомі, очолював раду ветеранів партії комуністів (до 1975 року). Рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської Ради №532 від 22.09.1994 р. Айвазову Григорію Калустовичу було присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

Взять к примеру бывшего начальника штаба гражданской обороны города Айвазова. Когда Григорий Калустович выходил из здания горисполкома, то вначале показывался его нос, потомопять-таки нос, а уже затеми сам Айвазов.Лауреаты шНобелевской премии.


Алексеенко — Алєксєєнко Микола Васильович, полковник міліції, начальник Бердичівського районного відділу внутрішніх справ з липня 1966 року по травень 1981 року.

При упоминании о Меймане преступники просили начальника милиции Алексеенко, чтобы их допрашивал кто-то другой, но только не он. Когда Мейман выходил из себя, то был похож на танк “Т-34”. И они его боялись.Следователь Мейман.


alin_vasil
Алін Василь Іванович (1914-1998) — учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу.

Алин Василий — Алін Василь Іванович (1914-1998) — учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу. З 1954 року проживав у Бердичеві, проходив військову службу у винищувальному з’єднанні (в/ч 36751), яка дислокувалась у селі Радянське (нині Романівка) Бердичівського району. З 1958 року — у відставці. По звільненні у запас двадцять років віддав машинобудівному заводу “Комсомолець” — працював слюсарем центральної вимірювальної лабораторії. Одночасно проводив військово-патріотичну роботу серед молоді, брав активну участь у громадському житті підприємства, міста, області. Василю Аліну у 1984 році було присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

 С того времени много воды утекло в реке возле школы, а до сих пор стоят в глазах молодые Герои Советского Союза В. Алин, В. Рывж, П. Гельман, проводившие с нами уроки памяти.Школа, которой нет.


Альбиновка — Альбінівка, село в Житомирському районі, на відстані 7 км від обласного центру. Після Другої світової війни змінило назву на Тетерівка — по назві річки Тетерів, на якій розташований населений пункт. Нині село Тетерівка має населення біля 2,5 тис. чоловік.

У радянські часи під Альбінівкою знаходились військові літні табори, куди на навчальний період перебазовувалась бердичівська танкова дивізія. Більшість офіцерів на цей час забирали з собою і свої родини та проживали в пересувних будиночках чи винаймали житло у жителів Альбінівки.

Родился Рустам в Альбиновке. Если искать такой населенный пункт на карте мира, так вы его, конечно, не найдете. Но на военной карте, “километровке”, она выглядит, как важный стратегический объект: там, в далекие пятидесятые годы стоял гвардейский артиллерийский полк. Это место находится в лесу, между Бердичевом и Житомиром. — Ахметов в Бухаресте.


ananchenko
Ананченко Леонід Іванович у робочому кабінеті, травень 2013 р.

Ананченко Леонид — Ананченко Леонід Іванович. Народився 1938 року в Бердичеві, закінчив Бердичівський машинобудівний технікум (нині Бердичівський коледж промисловості, економіки і права). З 1959 року працював на машинобудівному заводі “Прогрес”, спочатку в ливарному цеху, з 1964 року — технологом, конструктором, більш як 20 років очолював відділ кадрів заводу, звідки у 2000 році і пішов на заслужений відпочинок.

У 1960-1980-х роках у Будинку культури заводу “Прогрес” діяла літературна студія, при якій згодом відкрили заводську кіностудію “Товариш”. Керував кіностудією редактор заводського радіомовлення Віктор Пузиренко. Разом з Леонідом Ананченко, що працював у кіностудії на громадських засадах, вони знімали сюжети про заводське життя, тематичні кінофільми, про що, власне, і згадується в оповіданні Віктора Коржука “Мотопробег”.

Леонід Ананченко окрім роботи в кіностудії займається вивченням історії заводу, на якому пропрацював більш як 40 років. Він став автором книги “Трудова поступ завода-ветерана (1980-2000). Історичний нарис”, що з’явилась на світ у 2000 році. Леонід Іванович став головою ради музею машинобудівного заводу “Прогрес”, перебуваючи на пенсії продовжив роботу зі збору та збереження історичних матеріалів.

Леонид Ананченко и Виктор Пузыренко — операторы заводской киностудии, фиксируя на кинопленку историю предприятия, не уставали повторять:

– Боже, какие кадры, какие кадры!!! Нетнет, ты только посмотри: Тетерский идет по асфальту, как Гагарин по ковровой дорожке в Шереметьево после возвращения из космоса. — Мотопробег.


Ася, тетя — персонаж з телевізійної реклами побутової хімії — відбілювача марки АСЕ (виробник Procter & Gamble). Рекламні ролики широко використовувались у 90-х роках минулого століття. По сюжету, тітка Ася приїздила до рідні та рекомендувала використовувати відбілювач АСЕ для прання білих речей взамін їх кип’ятіння перед пранням.

Белая рубашка Леонида настолько отличалась белизной, что сегодня стиральный порошок “Тайд” вместе с отбеливателем тети Аси никак не могли соперничать с продававшимся в то время куском хозяйственного мыла за 19 копеек весом в “полкилограмма” в руках жены Писака Галины. — Писак, “Чингисхан” и Германия.


ahmetov_rustam
Ахметов Рустам Фагімович, Меморіал В.О. Лонського, 3 вересня 2010 р.

Ахметов РустамАхметов Рустам Фагімович (1950) — спортсмен, кандидат педагогічних наук, Заслужений працівник фізичної культури та спорту України. Він прийшов до Віталія Лонського у 12-річному віці тендітним, худорлявим хлопчиком. Тренер взяв у нього клятву… підрости до 185 сантиметрів — ідеальний для стрибунів 60-х років зріст. Впертий Рустам споживав вітаміни, робив десятки вправ щоденно, щоб підрости. І сталося справжнє диво. Рустам виріс, і навіть перевершив обіцянку: за три роки він виріс до 185 сантиметрів, на четвертий, коли перестав робити спеціальні вправи для зросту, — ще на 2 см по інерції. За три роки — на 22 см!

Після закінчення школи Рустам Ахметов вступив до Київського державного інституту фізичної культури і спорту. На студентські роки випали найбільші його успіхи в спортивній кар’єрі: майстер спорту міжнародного класу Рустам Ахметов стає семикратним чемпіоном України (двічі встановлював рекорд України — 219 см. і 223 см.), двократним переможцем першості СРСР та Європи, чемпіоном V Спартакіади народів СРСР (1972 p.). Рустам став учасником XX Олімпійських ігор у Мюнхені, де виборов шосте місце. Ось далеко не повний перелік досягнень Рустама Ахметова — одного з найкращих радянських стрибунів у висоту 1970-х років.

ahmetov_lonskiy
Рустам Ахметов та Віталій Лонський у тренувальному залі.
Фотографія Володимира Солодкого.

З 1979 року Рустам Ахметов працює у Житомирському державному педагогічному університеті ім. Івана Франка (тепер — Державний університет), де пройшов шлях від старшого викладача до завідувача кафедри фізичного виховання.

Принимая поздравления и пожелания, Виктор Алексеевич с волнением поблагодарил звонившего. Ведь это был Ахметов, да именно тот Ахметов, с которым его связывали не только отношения ученика и наставника, но и огромная мужская дружба, которая крепла и приумножалась из года в год.

Он вспомнил, что может она и начала зарождаться тогда, когда после очередной тренировки, зайдя во двор, он ради шутки сказал Рустаму: Хочешь подрасти, оборви и съешь ягоды вон с того куста. И Лонский показал на куст наиболее усеянный смородиной. В дом Виктор Алексеевич зашел не более чем на 15 минут, но выйдя из него он обомлел: на кусте не осталось ни одной ягоды. — Моя высота.

 Ахметов остался наиболее верным и благодарным учеником. Ведь многие после удачных взлетов и выступлений моментально уезжали из нашего маленького городка во Львов, Киев, Москву и другие крупные города. И только Рустам Ахметов уехал на Олимпийские игры со своей бердичевской пропиской. И как этот худенький паренек с еще неизвестным для всей страны именем резко взлетел ввысь, так заговорили о нем не только в Украине, но и во всем мире. — Моя высота.

 На проводы в Румынию, на первые в жизни Ахметова международные соревнования, пришло пол-Бердичева. И каждый просил привезти из Бухареста какой-нибудь сувенир. Будучи человеком обязательным, Рустам стал лихорадочно думать не о предстоящих соревнованиях, а о том, что взять в Румынию и там продать, а на вырученные деньги купить сувениры. — Ахметов в Бухаресте.

 Б

orkestr_progres_barash
Естрадний оркестр машинобудівного заводу “Прогрес” під управлінням Михайла Бараша виступає на фестивалі самодіяльного мистецтва з нагоди 50-річчя утворення СРСР.

Бараш Михаил — Бараш Михайло Миколайович, музикант, трубач духового оркестру, який грав у кінотеатрі ім. Фрунзе перед початком кіносеансів. У 1970 році Михайло Бараш став організатором та керівником естрадного оркестру машинобудівного заводу “Прогрес”. Також у першій половині 1970-х років Михайло Миколайович був керівником вокально-інструментального естрадного ансамблю “Чарівниця”, який діяв при універмазі “Ювілейний” та складався виключно з дівчат.

 Ах, как она пела о том красивом принце, который обязательно к вам приплывет или приедет и влюбится в вас. И под соло на трубе Михаила Бараша у вас щемило сердце, а на глазах появлялись слезы. Слезы любви и радости. Вы тихонечко вытираете их кончиком платочка, чтобы, не дай Бог, их увидели соседи слева или справа. Но они этого не замечали, потому что с ними творилось подобное.Шнеур, Бараш и кино.

И вот из-за кулис сельского клуба слышен бодрый голос заводского конферансье Аркадия Рябичева:

– Выступает эстрадный оркестр под управлением Михаила Бараша. Солисты Михаил Чабанов и Арнольд Говорков. Песня “Как провожают пароходы”.

Зал взрывается аплодисментами.Пятилетку — за три года!


Бардак — мається на увазі дім розпусти, публічний будинок, бордель — місце для організованого утримувачем такого будинку заняття проституцією.

– Ой вей! Так ты знаешь Цылю! Так, может, и ты с ней спал?! Шейгиц!!! Скотина!!! Чтобы мои глаза тебя не видели! Правду говорили мне люди, что твой дедушка до революции содержал бардак на Махновской. Яблоко от яблони далеко не упадет, — стала причитать жена.

– Да! Таки знаю Цылю! Таки тоже спал, — расхрабрился Григорий Антонович, выпятив вперед грудь. — Но это все было до нашей с тобой…

Не успел он сказать “свадьбы”, как тут же получил кулаком в глаз.Новый год.


Бекицер — слово походить з ідиш, означає швидко, миттєво.

Уставший, выжатый, как лимон, но счастливый, Олесь закончил свое прощальное выступление.

– Все! Бекицер! — показал на часы барабанщик Сима Финк и, обратившись к саксофонисту Алику Двухлаточке, сказал:

– Ты с Колядой уходишь через отверстие в заборе, чтобы поклонники не увязались. А мы прячем инструменты, забираем цветы и идем следом. Встречаемся в “Украине”.А в парке музыка играла…


belfer_boris
Бельфер Борис Ізраїлійович

Бельфер Борис — Бельфер Борис Ізраїлійович, єврей, учасник Великої Вітчизняної війни, танкіст. Після війни звільнився з лав Збройних Сил, з початку 1960-х до кінця 1980-і роки працював вчителем фізичної культури в міській середній школі №1 ім. Т.Г. Шевченка. У 90-х роках Борис Бельфер виїхав на постійне місце проживання до Канади, але періодично провідує місто, в якому пройшли кращі роки його життя.

 Как не удивительно, но в те годы в Бердичеве процветал такой вид спорта как водное поло. А Борис Патис, Евгений Базальчук, Борис Бельфер, Александр Веприк входили в сборную области. Посмотреть на их игру приходил весь город. Ах, как они играли! Вы видели на море тайфун? Так это они. Когда им в руки попадал мяч, противники ныряли поглубже, а вратарь выпрыгивал на штангу. Это были орлы. Вы и сегодня посмотрите на руки Веприка. У него не ладони, а ласты.Ностальгия по празднику.

belfer_2009
Борис Бельфер (зліва) на Дні міста Бердичева, 28 червня 2009 р.

 В те годы благодаря партии и правительству в нашем городе спорту уделяли много внимания, так что за две недели Бельфер собрал команду, а еще через две она уже выступала на первенстве области.

Описать, как бердичевляне играли, нельзя: это надо было только видеть, особенно игру Бориса Израилевича. Он, как дельфин, выскакивал по пояс из воды, перехватывал мяч и вместе с ним летел к воротам противника, словно стрела, выпущенная из лука. При этом успевал бросать взгляды на жену, Веру Львовну, наблюдавшую с дочерьми Инной и Светланой за игрой. И если их взгляды пересекались, это еще больше подстегивало Бельфера. Борис носился по водной глади, как торпеда, и с таким азартом забивал голы, что ему уже было наплевать на то, чьи это ворота – свои или чужие. Бельфер был лучшим бомбардиром области”.Память о прошлом.

 Во время войны Борис Бельфер был танкистом. Героя Советского Союза он не получил, но с фронта вернулся раненым, пропахшим порохом и в воинском звании старшего лейтенанта. На его кителе было столько боевых наград, сколько сегодня семечек у бабы Рузи, торгующей ими возле центрального универмага.

Среди этих наград особо выделялись две американские, которые, может быть, и сыграли в его дальнейшей жизни немаловажную роль. Но почему Борису Израилевичу не дали Героя, до сих пор остается загадкой. Быть может, помешала шестая графа в личном деле? Не знаю. Но, судя по наградам, воевал он отменно. Правда, в душе жалеет, что не дошел до Берлина и не расписался на стене рейхстага, но за смерть друзей отомстил сполна.Память о прошлом.


beliaev
Беляєв Андрій Петрович

Беляев — Бєляєв Андрій Петрович, підполковник міліції, один з керівників Бердичівської міліції у 1970-х роках. Андрій Петрович віддав службі в органах фактично все своє життя. Ним розкрито не одну резонансну справу та спіймано чимало злочинців. За успішну роботу Андрій Бєляєв був нагороджений орденами Леніна, Червоної Зірки, йому присвоєно звання Заслуженим працівником МВС. По його смерті родина міліціонера передала нагороди та інші документи до обласного музею історії МВС, де вони зберігаються донині.

 На весь город был Беляев, Иванишин и тридцать милиционеров. И их тогда хватало.Ностальгия по празднику.


Быковский Анатолий — Биковський Анатолій Дмитрович, учень спортивної школи зі стрибків у висоту Віталія Лонського, спортивний лікар-тренер. Тривалий час керував спецгрупою з фізичної культури, що розташовувалась в спортивному клубі “Бойова рукавичка”. Нині голова Бердичівської міської організації фізкультурно-спортивного товариства “Спартак”, створеної у 2003 році.

А Анатолий Быковский, спортивный врач Бердичева, руководитель детского лечебно-профилактического клуба Здоровье для детей-сирот с ослабленным состоянием здоровья? Врач-тренер, долгие годы бок о бок профессионально работающий с Виктором Алексеевичем. Он тоже — один из первых учеников великого Тренера. — Моя высота.

 Это сейчас Анатолий Дмитриевич Быковский с улыбкой вспоминает случай из своей спортивной юности. А тогда, в то далекое время, когда Толик был очень добросовестным, исполнительным и очень послушным ребенком, никто и подумать не мог, что после очередной тренировки он вместо дома попадет в руки к участковому инспектору. — Моя высота.


Болтак — Болтак Борис Якович (1924-2007), ветеран Великої Вітчизняної війни, танкіст. Борис Болтак народився у селі Гальчин Бердичівського району. Бойове хрещення отримав у 1942 році в боях під Сталінградом. Механік-водій пройшов шлях від Волги до Праги. За цей період згоріло 7 танків, загинуло 30 чоловік екіпажу. Борис Якович був тричі поранений, двічі контужений. Він має 5 бойових нагород, серед яких солдатський орден Слави, орден Червоної Зірки. Вийшов у відставку у званні прапорщика, помер у січні 2007 року.

Танк під керуванням Бориса Болтака, який у числі перших увірвався у Мінськ (Білорусія), після бою передали для встановлення на п’єдестал. Стоїть донині на одній з площ Мінська біля Будинку офіцерів. Борис Болтак — Почесний громадянин міста Мінськ. В Бердичеві на площі Привокзальній на постаменті встановлено танк Т-34-85, на якому Борис Болтак після війни навчав молодих танкістів військової справи.

 – Слушай сюда! — фамильярно обратился к Косому Болтак. — Ты мне можешь сказать правду: будет Мазур или это все туфта?

Косой знал, что Мазур обязательно будет, но решил немножко потомить прихожан. Болтак, не дождавшись ответа, продолжил:

– Если будет Мазур, так, может, он поможет мне получить денежную компенсацию за похороны моей жены, умершей два года назад? А, Саша?Мэр в синагоге.

 – Ты что себе позволяешь?! Ты зачем позоришь нашу синагогу?накинулся на Давида старый танкист Болтак, которого почему-то больше ценят в братской Белоруссии, куда он первым ворвался на танке в сорок четвертом, чем в родном Бердичеве. Отважному танкисту два года назад сам Лукашенко на День Победы подарил брючный ремень, галстук, рубашку, костюм и майку. А вот трусы забыл. Но Болтак считает, что трусыэто не главное. Главное, что его ценность в Белоруссии выше.Мэр в синагоге.


Бондарь Лева — Бондар Лев, художник. Працював у художній майстерні, яка знаходилась в селі Райки Бердичівського району. Основна діяльність майстерні — виготовлення наглядної агітації (плакати, стенди з соціалістичними зобов’язаннями та ін.) для підприємств та установ міста та району.

С наглядной агитацией у него тоже всегда порядок. Планшеты, диаграммы, решения съездов всегда на видном месте, только даты подставляй. Ведь его друг, художник от Бога, Лева Бондарь старается. Этого шутника с тонким еврейским юмором знали далеко за пределами Житомирской области.Цыгане.

Лёва Бондарь был знаменитой личностью не только в городе и районе, но и на Винничине. Хороший художник, он первым создал модный на то время кооператив — художественную мастерскую в селе Райки.

Производство наглядной агитации здесь было поставлено на промышленную основу. Лёва своей научной организацией труда выбил почву из-под ног сельских художников. Конкурентов не стало.

В Райки началось паломничество секретарей парторганизаций, которые завалили мастерскую заказами. Рекламаций практически не было.Лева из Бердичева.


Бондарчук Вилен — Бондарчук Вілен Сильвестрович (1935-2006), гінеколог, викладач акушерства та гінекології Бердичівського медичного коледжу, завідуючий відділенням “Сестринська справа”. Ім’я Вілен походить від скорочення В.І. Ленін.

korjuk_bondarchuk
Віктор Коржук та Вілен Бондарчук на сцені Палацу культури під час презентації книги “Рассказы по-Бердичевски”.

Вілен Сильвестрович народився 1935 року в Бердичеві, отримав медичну освіту у Вінницькому медичному інституті. Понад 40 років свого життя Вілен Бондарчук віддав справі навчання молоді. Він був не просто лікарем, вихователем, керівником курсів масажу — команда Клубу веселих і кмітливих (КВК), яку він очолював впродовж багатьох років, не мала собі рівних у місті. Також Вілен Сильвестрович зажив слави серед своїх пацієнток як знаючий та уважний лікар-гінеколог. Помер Вілен Бондарчук 4 листопада 2006 р.

Следом за Чулаком шел его друг, чем-то похожий на Даниила — Виля Бондарчук, молодой гинеколог. Он, как обычно, договорился встретиться с ним на бульваре, да, видно, разминулись. Но через несколько минут нашли друг друга и направились в пивной ларек, тот, что напротив кинотеатра. У Эммы, как всегда, очень вкусное бочковое пиво.Бердичевский Бродвей.

А как можно не вспомнить о еще одном соискателе Шнобелевской премии, большом друге Даниила Чулака и опять-таки очередном покорителе женских сердец города и его окрестностей враче-гинекологе Вилене Бондарчуке?

Кстати, о имени Вилен. Когда “святая” Мария, а попросту Мария Леонтьевна, мама Бондарчука, подарила нашему городу будущего гинеколога, то ее муж, а ребенку отец, член КПСС, Сильвестр Гордеевич, в то время работающий инструктором горкома комсомола, в память о вожде мирового пролетариата Владимире Ильиче Ленине дал сыну имя, сочетающее первые буквы вождя, а точнее — Вилен.Лауреаты шНобелевской премии.

Вилен Сильвестрович Бондарчук в поте лица обследовал, лечил, консультировал прекрасную половину Бердичева. Работу свою он любил, и это было видно по его настроению и выражению лица, с которым он встречал своих пациенток. А они, следует заметить, слетались к нему, как пчелы на мед. Тем более, что по городу пошли слухи, что в больнице появилось новое “светило” до 18.00 доктор, а после 18.00 — маленький, длиноносенький, первоклассный мужчина.Лауреаты шНобелевской премии.


borzovБорзов Валерий — Борзов Валерій Пилипович, український спортсмен, дворазовий Олімпійський чемпіон, політичний і громадський діяч. У 19 років він стає триразовим чемпіоном Європи серед юніорів. В серпні 1969 року він виграє дорослий Чемпіонат СРСР в Києві, пробігши 100 метрів рівно за 10 секунд. У тому ж 1969 року він виграє чемпіонат Європи. Влітку 1970 року Валерій Борзов бере участь в легкоатлетичному матчі СРСР — США, і вперше перемагає сильних на той момент спортсменів США.

Виктор Алексеевич вспомнил, как перед поездкой на первенство мира Валерий Борзов брал у Эммы рецепты фаршированной рыбы и биточков с капустой. И как в Советском посольстве на званом ужине старший повар в длинном белом колпаке торжественно произнес:

– Рыба — по-бердичевски… Рецепт семьи Эммы Лонской.Моя высота.


brajnyk
Бражник Іван Юхимович

Бражник Иван Ефимович — Бражник Іван Юхимович (1922-2005), з 1962 по 1975 рр. перший секретар міського комітету Комуністичної Партії. Також тривалий час був викладачем, директором бердичівського машинобудівного технікуму (нині коледж економіки, промисловості та права). За активну громадсько-політичну діяльність, спрямовану на соціально-економічний розвиток міста у 2002 році йому присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

 Когда на аллее бульвара появлялся первый секретарь горкома партии Иван Ефимович Бражник с супругой Ольгой Павловной и сыном Володей — это было в порядке вещей. Правда, когда он проходил возле скамеек, сидящие приподнимались, чтобы поприветствовать его. Но даже если бы они и не приподнимались, первый говорил им: “Здравствуйте”. Почти всех он знал в лицо, знал, как зовут, где они работают, их беды и радости. Больше того, они никогда и ни о чем его не просили. Такое впечатление, что они на бульваре обо всем забывали.Бердичевский Бродвей.

Ровно к девяти Лев Семенович уже был в горкоме партии. Иван Ефимович встретил его на пороге кабинета с распростертыми объятиями.

– Лев Семенович! То, что ты патриот города, знают даже в Киеве.

После этих слов Лева подтянулся, как солдат перед генералом.

– Ты и твоя группа “Поиск” внесли большой вклад в развитие культурной, патриотической жизни города, — продолжал Бражник.

Лева опять подтянулся. — Ответственное задание.

 Ниле Марковне слышался голос диктора центрального телевидения Балашова: “Говорит Москва, работают все радиостанции Советского Союза. За огромный вклад в развитие физкультуры и спорта наградить орденом “Дружбы народов” Нилу Марковну Войтко из Бердичева”. И как первый секретарь горкома партии Иван Ефимович Бражник, который ей очень нравится, вместе с Романом Петронговским на лацкане ее красивой груди прикрепляют орден.Объект чрезвычайной важности.


Бруер Шломе — Шлоймо Йом Тов Браєр, головний рабин Бердичева.

В этих страстях не принимал участия главный Рэбе города Шломе Бруер. Нет, не потому, что инициатива была в руках Косого. Нет. Этот высокоэрудированный интеллигент, мудрый, обеленный сединой, истинно американский еврей всегда считал, что хасид должен уметь слушать, то есть — получать. Еврей, который не знает, как надо получать, или не хочет получать, — не еврей.

Широкие поля его шляпы, на которых свободно разместится стартовая установка космического корабля многоразового использования Шатл, были слегка засаленные. Шломе правой рукой теребил свои свисающие из-под шляпы пейсы, а левой поддерживал подбородок. Он смотрел на этот геволт в синагоге с тоской и скромно думал: Учись сохранять молчание, чтобы ты мог знать, как говорить. — Мэр в синагоге.


Буковский — Буковський Володимир Костянтинович (1942), російський письменник, політичний і громадський діяч, учений-нейрофізіолог. Один із засновників дисидентського руху в СРСР. За участь в політичних акціях неодноразово заарештовувався, піддавався примусовій госпіталізації. У грудні 1976 року радянська влада в процесі обміну політичними в’язнями обміняла Володимира Буковського на лідера Комуністичної партії Чилі Луїса Корвалана, після чого Буковський переїхав до Великобританії.

В оповіданні “Писак, “Чингисхан” и Германия Віктор Коржук згадує Буковського, як американського шпигуна, хоча останній ним не був. Скоріше за все, автор мав на увазі іншу людину зі схожим прізвищем — полковника зовнішньої розвідки СРСР Олега Гордієвського, який у 1974 році став працювати проти радянської розвідки.

– Ну все, пацан, ты попал. За распространение записей этих песен ты вполне можешь соперничать с американским шпионом Буковским.Писак, “Чингисхан” и Германия.


bulvar
Бульвар біля прохідної машинобудівного заводу “Прогрес”. Фотографія 1960-х років.

Бульвар — бульвар, широка алея на вулиці Карла Лібкнехта (колишня назва вулиці — Білопільська, від назви населеного пункту Білопілля нині Козятинського району, до якого вів поштовий шлях з Бердичева; сучасна назва – вулиця Європейська). Бульвари розпочинались біля пивоварного заводу Станіслава Чепа і закінчувались на перехресті вулиць Білопільської та Училищної (нині тут розташована загальноосвітня школа №5). Бульвари були збудовані в період з 1898 по 1907 роки, всього нараховувалось 7 окремих бульварів. Бердичівські бульвари мали свою нумерацію, першим з яких вважався бульвар, що знаходився поряд з пивзаводом.

bulvar_cnesen
Демонтаж бульварів біля середньої школи №5 та спортивної школи (нині костел Святої Варвари), 1981 р.

У 1981 році декілька бульварів знищили з метою розширення автодороги (за однією з версій це зробили по вказівці першого секретаря Житомирського обласного комітету КПУ Василя Кавуна). Лише у 2003 році два бульвари від перехрестя з вулицею Фрунзе (Данилівською) до пивоварного заводу заново відбудували. Серед бердичівлян існує декілька жаргонних назв бердичівських бульварів: Бродвей, стометрівка.

 В те годы бульвар для Бердичева был тем, чем для КиеваКрещатик, для ОдессыДерибассовская, а для АмерикиБродвей. Начинался он от школы №5.Бердичевский Бродвей.

 Вдоль бульвара стояли скамейки. Но практически присесть на них было невозможно: всегда заняты. Бульвар был своего рода подиумом, на котором демонстрировалось все: от причесокдо обуви. — Бердичевский Бродвей.

 – Вы знаете, — пододвигаясь поближе к Косому, сказал он, — я вчера видел по телевизору, как Михаил Бродский подарил Жмеринке санитарный автомобиль. Так в Верховном Совете депутаты аплодировали.

– Кому аплодировали? Тебе?! — спросил Игорь.

– Кретин! Бродскому, — уточнил Берзон и продолжил: — Так я наводил о нем справки. Оказывается, Бродский запакованный до Урала. Вот если он даст нашему городу деньги, так можно на них восстановить Первый бульвар.

– Минуточку! — снова захватил инициативу Александр Ильич, — а на бульваре установить бетонные скамейки, чтобы их не украли, и на них прикрепить табличку “Здесь сидел Бродский”. — Мэр в синагоге.

 Когда обладатель орлиного носа Чулак прогуливался на Первом бульваре, все живое женского рода не сводило с него глаз. Д-а, это был бы золотой еврейский генофонд Бердичева. — Лауреаты шНобелевской премии.


Бунин — Бунін Олександр Фрідріхович, директор комунального підприємства “Міська лазня” (міська лазня), що знаходиться по вулиці Воровського.

– Интересно…, — прошептал Давид, обращаясь к бывшему танкисту Болтаку, — он нам сейчас скажет, где будет праздник, или потом?

Болтак давно привык к манере разговора Давида, который буквально засыпал своих собеседников вопросами. И, чтобы отцепиться от него, ответил первое, что пришло на ум:

– Т-с-с! Праздник будет в понедельник в городской бане Бунина!

– Как вам это нравится? — пробубнил себе под нос недовольный ответом Давид. — Болтак думает, что я идиёт. По понедельникам баня же не работает.Мэр в синагоге.

 Весь секрет такой популярности был в парной. Из-за нее приезжали из Житомира и Винницы, Гайсина и Казатина. А в парной главное что? Печь. С какого камня она выложена, такой и будет эффект от пара.

Камни привозили с Западной Украины, собирая их в быстрых потоках Карпатских гор. Разве нынешний директор бани Бунин может себе такое позволить? Конечно, нет. Вот и доставляет камень из Жежелевского карьера. Зато имеет головную боль не только из-за пара, но и оттого, что каждый раз после закрытия бани не хватает несколько тазиков. Воруют.О бане и ее посетителях.

 В

Вальсон Герш Аронович — збірний образ бердичівського єврея, який змушений був змінити прізвище на російське. В радянський період, попри те, що офіційна влада декларувала інтернаціоналізм, наявність в анкеті (т. зв. п’ята графа) єврейського імені та прізвища суттєво ускладнювало життя людини. Також окремі євреї змінювали прізвища з міркувань національної мімікрії.

Також бердичівлянам добре відоме ім’я місцевого фотографа та громадського кореспондента міськрайонної газети “Радянський шлях” Романа Юзиковича Вальсона. Окрім своїх прямих обов’язків він наприкінці 1980-х років в Палаці культури і техніки виробничого об’єднання “Прогрес” (нині це міський Палац культури ім. О.А. Шабельника) організував школу юних фотокореспондентів. Бердичівський скульптор Петро Криворуцький навіть створив його скульптурний портрет.

Хотя до Нового года (Рош-Гашана) оставался еще месяц, Григорий Антонович Васильев (по паспорту Герш Аронович Вальсон) вместе с женой Розой заранее решили составить список гостей. — Новый Год.

 Конечно, он гордился своим дедушкой, хотя чаще всего скрывал его прошлое: и тогда, когда поступал в институт, и при поступлении в партию.Новый Год.

 Косого дернул за рукав Исаак и, наклонившись к нему, зашептал на ухо:

– Ты помнишь начальника ОВИРа Володю Железницкого? Ах! Как он не хотел выпускать за границу наших. Он только шесть раз заставлял Рому Вальсона переписывать заявление. Боже, его сердце разрывалось на части и плакало, как дитя, он так не хотел чтобы выезжал цвет еврейской нации. Ему жаль было расставаться со старыми друзьями. — Мэр в синагоге.


Васильев Григорий Антонович — дивись Вальсон Герш Аронович.

 


Вей-вей — слово походить від ідиш, вигук, що висловлює досаду, розлад, роздратування, невдоволення. Повний варіант на ідиш звучить як “Oy vey iz mir”, де “вей” — перейняте зі старо-німецької — “Weh” (“заподіяний біль”) і означає “О, горе мені”. В оповіданні Віктора Коржува “Ахметов в Бухаресте” цей вигук використовується в переносному значенні, як натяк на єврейське походження.

– Лицо у него явно не еврейское, так как в твоих жилах течет татарская кровь,– посмотрев на старшего Ахметова, сказал Бердичевский,– но в нем есть что-то наше, ведь и кричит он вей-вей.Ахметов в Бухаресте.


veprik
Олександр Матвійович Веприк вручає кубок капітану команди фірми “Беверс” Анатолію Івановичу Костенко.

Веприк Александр — Веприк Олександр Матвійович (Мордкович) (1932-2009), завідуючий спортивно-оздоровчим комплексом машинобудівного заводу “Комсомолець”. У 1970-1990-х роках був організатором та учасником всіх спортивних змагань, які проводились на заводі. Помер 20 вересня 2009 р.

 Как не удивительно, но в те годы в Бердичеве процветал такой вид спорта как водное поло. А Борис Патис, Евгений Базальчук, Борис Бельфер, Александр Веприк входили в сборную области. Посмотреть на их игру приходил весь город. Ах, как они играли! Вы видели на море тайфун? Так это они. Когда им в руки попадал мяч, противники ныряли поглубже, а вратарь выпрыгивал на штангу. Это были орлы. Вы и сегодня посмотрите на руки Веприка. У него не ладони, а ласты.Ностальгия по празднику.

 Рядом с волейбольной площадкой разминались футболисты. Инструктор спортивно-массовой работы Саша Веприк, размахивая руками, что-то объяснял игроку Изе Липецу.Пляж.


boykov_vitaliy
Протоієрей о. Віталій (Бойков).

Виталий, отец — Бойков Віталій, протоієрей, з 1996 року — настоятель Свято-Миколаївського собору Української Православної Церкви (Московський Патріархат), благочинний Бердичівського округу.

Одни предлагали пригласить настоятеля Свято-Николаевского собора отца Виталия, чтобы он наставил на путь истинный свою прихожанку. Другие предлагали бежать за начальником милиции Анатолием Остапюком, чтобы он вел переговоры с соседкой в присутствии заместителя мэра города Пономарчука. Третьи… третьи спокойно наблюдали, чем все это закончится.Дипломат.


Волков Валерий — Волков Валерій, уродженець Бердичева, один з перших учнів спортивної школи зі стрибків у висоту Віталія Лонського.

Размышления Виктора Алексеевича за праздничным столом прервал вошедший Валерий Волков, который приехал из Житомира поздравить с юбилеем своего тренера.

– Чуть не опоздал,шутя, с улыбкой оправдывался Валерий.У меня получилось как в той песне: “…а поезд тихо ехал на Бердичев”. Пока бердичевскую таможню пройдешь, так поседеешь,погладил свою лысую голову Волков.

Виктор Алексеевич вспомнил Валеру, как одного из самых первых своих учеников. Ведь он почти не изменился. Тот же высокий лоб и такие же пытливые глаза. Казалось, как можно совмещать два таких совершенно разных дела — спорт и занятия в драматическом кружке.

Лонский вспомнил, как Волков, выступая на международных соревнованиях по юношескому четырехборью в Москве, без опыта на таком уровне, показал результаты, которыми могли бы гордиться в то время спортсмены высокого класса.

В родной Бердичев он привез свою первую международную награду. А через некоторое время Волков выигрывает и бронзовую медаль на школьном первенстве Украины. В том же году он поступает в Киевский институт. Но это никак не мешает его званию “один из первых учеников Лонского”, причем одним из талантливых. Ведь “Школа Лонского” при одном упоминании этих двух слов говорила, что ее ученики очень талантливые люди. И знания, заложенные в этой “школе” прочно обосновались в сердцах и умах ее воспитанников, стали отличной базой для всей последующей жизни.Моя высота.


voloshuk
Волощук Володимир Олександрович

Волощук Владимир — Волощук Володимир Олександрович (1939-1999). Володимир Волощук народився в селищі Гришківці Бердичівського району, навчався у школі №6, у 1967 році закінчив Всесоюзний заочний машинобудівний інститут. Свою трудову діяльність Володимир Волощук розпочав 1956 року на Бердичівському машинобудівному заводі “Прогрес” слюсарем механоскладального цеху. На заводі пройшов шлях від слюсаря до заступника директора Бердичівського машинобудівного заводу “Прогрес” (1980). Паралельно з працею на виробництві Володимир Олександрович долучився до партійної роботи: працював секретарем комітету комсомолу заводу, вступив до лав Комуністичної партії.

У листопаді 1981 року Володимир Олександрович полишив виробництво та перейшов на роботу до органів самоврядування — його призначено першим заступником голови Бердичівської міської ради народних депутатів, з березня 1985 року він — голова Бердичівської міської ради народних депутатів.

З настанням часів Перебудови Володимир Волощук долучився до активної партійної роботи — з червня 1987 року по січень 1991 року він працював першим секретарем Бердичівського міському Компартії України. А з січня 1991 по серпень 1992 року вдруге був обраний головою міської ради та виконавчого комітету.

З настанням часів незалежності України Володимир Волощук відійшов від активної діяльності в органах самоврядування: з 1992 по 1999 рік Володимир Волощук очолював Бердичівський хлібозавод. Володимир Олександрович трагічно загинув 17 лютого 1999 року.

Рішенням Бердичівської міської ради від 02.04.1999 р. №223 Волощуку Володимиру Олександровичу посмертно присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

 – Старик! Ваш коллектив всегда был инициатором молодежных начинаний. О ваших автопробегах говорят не только в области, о них говорят даже (Сергей поднял правую руку и показал на потолок) в ЦК. Теперь вам пора выходить на международную арену. Укреплять, так сказать, интернациональную дружбу. Есть мнение горкома партии и лично его первого секретаря Владимира Волощука организовать автопробег в братскую Польшу, в город Дембицу, который входит в Тарнавское воеводство.Мотопробег.


vorona
Ворона Костянтин Костянтинович
(1925-1997)

Ворона Константин — Ворона Костянтин Костянтинович (1925-1997) — учасник Великої Вітчизняної війни, ветеран праці заводу “Прогрес”. Костянтин Ворона у 1946 році влаштовується працювати на бердичівський машинобудівний завод “Прогрес” формувальником ливарного цеху №17. Понад 35 років він працював на цій посаді, проявляючи новаторство, ініціативність, бездоганне ставлення до справи. У травні 1971 року йому — першому серед заводчан — за високі досягнення у праці присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з нагородженням орденом Леніна і врученням медалі Золота Зірка. Похований Костянтин Ворона у Бердичеві на міському кладовищі у секторі почесних поховань.

С Героем Социалистического Труда Константином Вороной пришлось долго повозиться: трудно было передать его характер. Это объяснялось и тем, что он был немногословен, скуп в разговоре, замкнут. Но Криворуцкий нашел-таки выход, попросив его рассказать о работе литейщика якобы для его племянника, который хочет идти работать на литейный комплекс завода “Прогресс”.

И тут произошло чудо. Ворона с таким вдохновением, энтузиазмом рассказывал о своей работе, что Криворуцкий не успевал лепить черты его лица.

– Главное качество для литейщика, как и в другой специальности, — не останавливаться на достигнутом,рассказывал Герой.Если ты успокоился, то начинаешь стареть, как металл, который не несет нагрузки. А это уже болезнь, так называемая ржавчина. И тогда тебе не помогут ни кокиля, ни шаблоны. Ты уже не творец металла, тыремесленник.

Когда директор художественной школы Николай Софронович Яцюк увидел бюст Вороны, то был поражен его сходством с Героем.Скульптор.

 Г

gaydar_egor
Гайдар Єгор Тимурович

Гайдар — Єгор Тимурович Гайдар (19 березня 1956 — 16 грудня 2009) — російський державний діяч і економіст, син контр-адмірала Тимура Гайдара, онук відомого радянського письменника Аркадія Гайдара. Єгор Гайдар — один з ідеологів і керівників ринкових реформ початку 1990-х у Росії, які отримали назву “Шокова терапія”.

– А этот Гайдар, эта сволочь, как он нас всех обманул? А? — продолжил Саша.Нет, вы только подумайте: обмануть всю страну?! А за пивом нет очереди!Снабженец №1.


ganol_valentyn
Валентин Ганоль.
Фото Володимира Поліщука.

Ганоль Валентин — Ганоль Валентин Васильович, вчитель фізичного виховання в загальноосвітній школі №5. Валентин Ганоль — відомий у Бердичеві активний прибічник здорового способу життя: щоденно займається оздоровчою фізкультурою, у зимовий час — моржуванням. У 1993 році він став тренером збірної Бердичева з пожежного багатоборства, яка з того часу жодного разу не поверталась з обласних змагань без призових місць.

Ганолю в любви везло. Он нравился многим девчонкам города, но не обращал внимания ни на одну из них. Но кто-кто, а Полонский от рождения был неплохим психологом и знал, что в душе Ганоля заложена искра любви к Ленке Полдышевой. “Полончика не обманешь,– подумал он.– Вот почему ты предлагаешь сходить в парк. Значит, там будет Ленка”.А в парке музыка играла…


Гапчук Николай — Гапчук Микола Миколайович, підприємець. Народився в селі Велика П’ятигірка Бердичівського району в 1956 році, в дванадцятирічному віці разом з родиною переїхав до Бердичева. В юності займався спортом у школі стрибунів у висоту Віталія Лонського, кандидат у майстри спорту. Вже у зрілому віці заохотив до спорту і свою дочку Наталю, яка нині є майстром спорту міжнародного класу зі стрибків у висоту, чемпіонкою України.

У 1987 році Микола Гапчук очолив комітет з фізичної культури і спорту Бердичівського міськвиконкому, працював тут до 1992 року. З настанням незалежності України зайнявся власним бізнесом: є засновником товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Мрія”, “Аполлон”, “Бердичівська аграрна компанія”, фермерське господарство “Кармеліт” та ін. Також заснував ресторан “Престиж” по вулиці Свердлова, 19, що згадується в оповіданні Віктора Коржука “ОПрестиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем“, переобладнавши для цього кафе №7, відоме поміж бердичівлян за народною назвою “Хромая лошадь”. Ресторан “Престиж” функціонував біля десяти років, поруч з ним — кафе “Престиж”. У 2009 році ресторан було закрито, тут розмістились спочатку відділення Акціонерного Товариства “Сведбанк”, згодом відділення Акціонерного комерційного банку “ТАС — Комерцбанк”, магазин “Цибулька”.

Микола Гапчук окрім підприємницької діяльності займається політикою. Був членом партії національно-економічного розвитку України (ПНЕРУ, лідер Павло Матвієнко), політичної партії “Сильна Україна” (лідер Сергій Тігіпко). Неодноразово обирався депутатом Бердичівської міської ради, останній раз у 2010 році по списках партії “Сильна Україна”, заступник голови постійної комісії з питань освіти, культури, фізкультури і спорту.

Марчук, Гапчук, Нагорный обещаниями никогда не кормили. Но если давали слово, то обязательно его сдерживали. В общем живут по понятиям: пацан сказал — пацан сделал.ОПрестиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем.


Геволт — походить з ідиш. Означає шум, ґвалт, караул.

– Прекратите это геволт! — закричал местный авторитет Миндя.Мой дядя Цыпа должен выспаться, он пришел с третьей смены.Объект чрезвычайной важности.

 Шломе правой рукой теребил свои свисающие из-под шляпы пейсы, а левой поддерживал подбородок. Он смотрел на этот геволт в синагоге с тоской и скромно думал: Учись сохранять молчание, чтобы ты мог знать, как говорить.Мэр в синагоге.

 Опять в синагоге начался геволт.Мэр в синагоге.

 – Уважаемые прихожане! — обратился Мазур к присутствующим. — Если вы не прекратите этот геволт, я уйду.

– Куда?! — выкрикнул кто-то из глубины синагоги.

– В женский монастырь! — пошутил Мазур.

– Скажите, а вы обрезаны? — поинтересовался Давид.

– На этот интимный вопрос, — заметил мэр, — да при таком геволте отвечать не буду.Мэр в синагоге.

 Сявкам, конечно, это не нравилось, и они были недовольны таким раскладом, но молчали. Ведь когда авторитеты, у которых по несколько ходок за плечами, ведут такой базар, значит их дело шестерочное: “сопеть в две дырки” и не делать геволт, а делать вид, что рот у них заклеен лейкопластырем.Следователь Мейман.


gelman
Гельман Поліна Володимирівна
(1919-2005).

Гельман — Гельман Поліна Володимирівна (1919-2005) — учасниця Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу. Народилася в Бердичеві, ще маленькою дівчинкою переїхала до міста Гомель (Білорусія). З початком Вітчизняної війни Поліна Володимирівна пройшла курси медсестер, у 1942 році закінчила курси штурманів при військовій авіаційній школі пілотів у місті Енгельс. У діючу армію була направлена у травні 1942 року, увійшла до складу 46-го жіночого нічного бомбардувального авіаполку Південного фронту. Авіаполк з боями пройшов оборону Північного Кавказу, екіпажі громили фашистів на Кубані, Тамані, Кримському півострові, в Білорусії, Польщі та Східній Пруссії. 15 травня 1946 року за зразкове виконання бойових завдань командування і виявлений при цьому героїзм та мужність гвардії старшому лейтенанту Гельман Поліні Володимирівні присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка” (№8962). Вона стала єдиною жінкою-єврейкою, яка була удостоєна цього звання.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни Поліна Гельман продовжила своє навчання. У 1951 році закінчила Військовий інститут іноземних мов, досконало оволоділа іспанською мовою. З 1957 року гвардії майор Гельман П.В. у відставці. Проживала у Москві.

Поліна Гельман приїздила до міста, де народилася. Так, у 1968 році на запрошення учнів бердичівської школи №13 вона на протязі п’яти днів відвідала школи та численні підприємства міста.

С того времени много воды утекло в реке возле школы, а до сих пор стоят в глазах молодые Герои Советского Союза В. Алин, В. Рывж, П. Гельман, проводившие с нами уроки памяти.Школа, которой нет.


ginevskiy
Броніслав Гіневський у лютому 1987 року був обраний секретарем комсомольської організації машинобудівного заводу “Прогрес”.

Гиневский Бронислав — Гіневський Броніслав Мечиславович (1959). Броніслав Гіневський народився в Бердичеві у родині Мечислава Антоновича Гіневського, старшого майстра механоскладального цеху машинобудівного заводу “Прогрес”. Броніслав закінчив середню школу №5, навчався у Львівському політехнічному інституті, який закінчив у 1985 році за спеціальністю “Економіка та організація будівництва”. За направленням інституту повернувся до Бердичева на завод “Прогрес”, працював інженером-технологом. Молодий ініціативний фахівець досить швидко просувався по партійній лінії, і в лютому 1987 року Броніслав Гіневський очолив заводський комітет комсомолу, який на той час нараховував більш як півтори тисячі членів. Саме епізод із цього періоду життя Броніслава Гіневського і ліг в основу оповідання Віктора Коржука “Мотопробег”.

ginevskiy_2
Броніслав Гіневський з дружиною Наталею.

У 1992 році Броніслав Гіневський перейшов працювати до міського виконавчого комітету — обіймав посаду заступника голови Бердичівського міськвиконкому (міськвиконком на цей час очолював Олексій Олексійович Хилюк), також керував планово-економічним управлінням. У 1995 року Броніслав Гіневський очолив Бердичівський філіал акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль” (нині Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”), з 2013 року — бердичівське відділення АТ “Сбербанк Росії”, яке розмістилось у приміщенні колишнього продовольчого магазину №1 (дивись також магазин Каца). Нині – керуючий Бердичівським ТВБВ “Ощадбанк”.

Гиневский шел домой и напряженно думал: такого сложного задания у него еще не было. Организовать автопробег по местам боевой славы 117-й гвардейской, Бердичевской дивизии или стать инициатором почина “70 ударных декад в честь 70-летия СССР”, — это еще куда ни шло. Все эти героические вахты комсомольцы и молодежь завода несли с удвоенной энергией и задором. Несли потому, что были уверены в своем завтрашнем материальном и духовном благосостоянии.Мотопробег.


Глейзер Александр — Глейзер Олександр Абрамович, підприємець. Народився в Бердичеві у 1972 році, навчався в середній школі №2. Працював у банківських структурах. У вересні 1997 року очолив іудейську релігійну громаду “Друзі Бердичева”, засновником якої став американський підприємець Фавіш (Ернест) Менглович. Метою діяльності організації є допомога у розвитку єврейської громади в Бердичеві. На кошти організації в Бердичеві по вулиці Войкова (на території колишнього будинку-інтернату для престарілих) збудовано чотириповерховий житловий будинок з допоміжною інфраструктурою, в якому є як чоловіча, так і жіноча мікви (басейни для ритуальних омовінь). Також Олександр Глейзер став організатором та директором першої в місті приватної музично-розважальної радіостанції LiveFM (102,0 МГц).

Однажды вечером, после молитвы, Фавиш обратился к Плоткину:

– Постоянно находиться в Бердичеве я не могу, поэтому мне нужно оставить человека вместо себя, который был бы не только руководителем, но и прорабом, а когда нужно — и рабочим. Кого Вы можете посоветовать?

– Конечно, Сашу Глейзера, другой кандидатуры я не вижу, — не задумываясь, ответил Плоткин. — Завтра познакомлю Вас.

Саша понравился Менгловичу. Высокий, стройный, общительный, с открытой улыбкой и, что немаловажно, прекрасно владеющий английским языком Глейзер загорелся идеей Фавиша.Посланник Леви Ицхака.


pliaj
Арнольд Говорков виконує стрибок у воду з десятиметрового трампліну на міському пляжі.

Говорков Арнольд — працівник машинобудівного заводу “Комсомолець”, спортсмен, учасник заводської самодіяльності.

 Вот возле открытого плавательного бассейна на десятиметровом трамплине Арнольд Говорков. Поклонники и поклонницы его любили.

– К-и-р-а! К-и-р-а! — кричали с берега. — Ласточку давай, давай ласточку!

Сделав приличную выдержку, Арнольд стает на доску трамплина, замирает и, легко оттолкнувшись, взмывает в небо ласточкой. Полет длится секунды. Но какие секунды! Такому полету мог позавидовать сам Гагарин. Но Гагарин не знал Говоркова, а Говорков видел Гагарина по телевизору. — Ностальгия по празднику.

И вот из-за кулис сельского клуба слышен бодрый голос заводского конферансье Аркадия Рябичева:

– Выступает эстрадный оркестр под управлением Михаила Бараша. Солисты Михаил Чабанов и Арнольд Говорков. Песня “Как провожают пароходы”.Пятилетку — за три года!


gorbachenko
Горбаченко Людмила Іванівна
(1929-2007)

Горбаченко Людмила — Горбаченко Людмила Іванівна (1929-2007), електрозварниця машинобудівного заводу “Прогрес”, орденоносець, депутат Верховної Ради СРСР 3-х скликань (1966, 1970, 1974). У 2005 році Людмилі Горбаченко присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

Напротив машиностроительного техникума, на берегу реки Гнилопять, собрались тысячи бердичевлян. Сюда пришли благодарные потомки тех, кто не вернулся из боя, отдав жизнь за их светлое будущее. На импровизированной трибуне — руководство города, Герои Советского Союза. Здесь также бывший командир танкового батальона 44-й бригады П. Орехов, депутат Верховного Совета СССР Л. Горбаченко. И, конечно, Лев Тартаковский.Ответственное задание.


gorobchuk
Горобчук Анатолій Петрович

Горобчук Анатолий — Горобчук Анатолій Петрович, заступник начальника цеху телекомунікаційних послуг №1, структурного підрозділу ПАТ “Укртелеком”. Народився 1970 року у місті Бердичеві, закінчив середню школу №1, отримав вищу технічну освіту. З 1996 року працював заступником з питань технічної експлуатації в ЦТП №1, який обслуговує Бердичів та Бердичівський район. За наступні більш як 20 років його керівництва підприємством в Бердичеві та районі було збудовано сім нових АТС загальною ємністю більш як 4000 номерів. Окрім основної роботи захоплювався краєзнавством, член Національної Спілки краєзнавців України.

Горобчука на работе любили и уважали. Когда Терегеря уходил в отпуск или уезжал в командировку, вместо себя оставлял только Горобчука. Уважал его и инвалид с Низгурецкой, у которого было все: деньги, жена, дети. Но для полного счастья ему не хватало ног и телефона. Сколько он не обращался к прежним руководителям “Телекома”, ответ получал один, такой, как рыбаки указывают длину пойманной рыбы. А вот Горобчук и Терегеря решили этот вопрос за неделю. Установили столбы, натянули кабель и разговаривай хоть с Путиным.Пообещал — выполнил.


Гороно — скорочення з російської — городской отдел народного образования (міський відділ народної освіти). Основним завданням відділів освіти, що діяли при міських чи районних органах влади, є реалізація державної політики в галузі освіти (управління навчальними закладами, координація їх діяльності, організація навчально-методичного і кадрового забезпечення навчальних закладів).

Ты просишь купить тебе пиццу? Она же такая дорогая, больше гривни стоит. А у меня, внучек, пенсия такая маленькая. В наше время пиццы не было. Но зато под каждым деревом пекли на сковородках настоящие, ароматные блины и бесплатно с чаем из армейской полевой кухни угощали отдыхающих. А какие конкурсы устраивало гороно среди школьников на лучшую Снеговую бабу? Это была сказка!

Кто такой гороно? Вот пойдешь в школу, внучек, узнаешь.Монолог дедушки.


Гохлернеры, семья — Йосип та Дора Гохлернери, завідували в Бердичеві магазинами, які входили до системи змішторгу (рос. смешторг).

 Семья завмагов Гохлернеров — Дора, Изя и их сын Моня — появлялась ближе к восьми вечера. Моня, конечно, не любил гулять на бульваре, ему бы гонять мяч с Аликом Рывкиным на пустыре, возле завода “Комсомолец”. Но семейный этикет требовал прогулки по бульвару. И он гулял. Дору Сергеевну уважали в городе, но и боялись. Боялись потому, что она говорила всегда то, что думала, не обращая внимания на авторитеты. Даже директор смешторга Лопата лишний раз опасался зайти к ней в магазин, хотя и подписал ей наградной лист на орден “Знак Почета” (она его и получила).Бердичевский Бродвей.


Гошев — Гошів, село в Овруцькому районі Житомирської області. Село засноване у XV ст., населення за переписом 2001 року становить 767 чол.

Йоську-кузнеца в селе Гошев, что под Овручем, любили. Этот огромный детина, состоящий из одних мускулов, разгибал руками подковы, а из лома скручивал бублики.Следователь Мейман.


gurfinkel
Семен Гурфінкель з дружиною.
Фотоколаж Валентина Лещенко.

Гурфинкель Семен — Гурфінкель Семен, зубний технік. Окрім роботи у стоматологічному кабінеті, а з 1980 року — у стоматологічній клініці по вулиці Богунській, 22, займався також приватною практикою на дому, що в радянські часи вважалося незаконною справою. За це, а також за незаконний обіг та використання матеріалів з золота (встановлення золотих та позолочених зубних коронок) Семена Гурфінкеля заарештували і за рішенням суду він відсидів декілька років у виправній колонії, що розташована в селі Райки Бердичівського району.

 А вот прогуливается зубной техник Семен Гурфинкель. Его половина, женщина крупного телосложения, ходила медленно, поэтому шли они не спеша. Местный криминальный авторитет Хамчик рассказывал всем по секрету, что у собаки Гурфинкеля зубы из чистого золота, а ошейник — из платины. Этого, конечно, никто не проверял. Но то, что его два раза обворовали, в городе знали все.Бердичевский Бродвей.

 Когда он открывал рот, то его металлические зубы, вставленные за двадцать пять рублей у Гурфинкеля, внешне были похожи на серебряный портсигар. — Следователь Мейман.


gusakovskiy
Гусаковський Йосип Іраклійович
(1904-1995)

Гусаковский Иосиф Ираклиевич — Гусаковський Йосип Іраклійович (1904-1995), генерал армії, двічі Герой Радянського Союзу. У грудні 1943 — січні 1944 рр. 44-а танкова бригада під керівництвом Йосипа Гусаковського приймала участь у звільненні Бердичева від німецьких загарбників. У 1984 році Йосипу Гусаковському присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”. Саме Йосип Гусаковський надав дієву допомогу у вирішенні питання щодо надання танка Т-34 для спорудження пам’ятника у Бердичеві.

– Вот тебе пакет документов, командировка, езжай в Москву к бывшему комбригу 44-й танковой бригады, дважды Герою Советского Союза, генералу армии Иосифу Ираклиевичу Гусаковскому. Ты знаешь, что его бригада освобождала наш город в 44-м году.Ответственное задание.

 Д

demydenko
Демиденко Валер’ян Никодимович
(1913-2012)

Демиденко Валерий Никодимович — Демиденко Валер’ян Никодимович (1913-2012), уродженець села Чубинці Сквирського району Київської області. Учасник Великої Вітчизняної війни. Голова Бердичівського міськвиконкому з 1952 по 1971 рік. За 20 років керівництва містом Валер’яну Демиденку вдалося зробити місто таким, яке заробляло для своїх потреб грошей більше, ніж виділяли із союзного бюджету. Він не приховував, що для реалізації бердичівських проектів використовував особисту дружбу з керівниками республіки та Союзу. За заслуги перед Бердичевом у 2003 році його нагороджено орденом за особливі заслуги перед Бердичевом №001. Згідно з рішенням виконкому Бердичівської міської ради від 20.04.1998 р. №184 Демиденко Валер’яну Никодимовичу за багаторічну сумлінну працю в органах виконавчої влади, розвиток його соціально-економічної структури присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

 Тут сидели городское начальство, знатные люди, передовики производства, у которых не было времени стоять в очередях. Здесь, в зале, вы могли запросто похлопать их по плечу и так же по-простому, пренебрежительно, с сарказмом, громко, чтобы вас услыхали от первого до последнего ряда, небрежно заметить:

– Валерий Никодимович! Ваша шляпа мешает мне смотреть фильм. Я же покупал билет на последние пятьдесят копеек не для того, чтобы любоваться вашей шляпой.

Шляпа, конечно, вам вовсе не мешала, но вы заставили первое лицо города понервничать, как вам казалось, унизить, да еще и извиниться перед вами. Хотя Валерий Никодимович так был увлечен фильмом, что все ваши требования выполнил машинально. Но вы-то чувствовали себя победителем. — Шнеур, Бараш и кино.

 А откуда было знать Поле, что председатель исполкома Валерий Никодимович поставил перед Меером, как казалось самому председателю, непосильную задачу — организовать городскую выставку кроликов, чтобы удивить не только жителей города, но и областное начальство. А главным призом за первое место будет надувная лодка. — Шанхайский кролик.


Дидур Владимир Григорьевич — Дідур Володимир Григорович, учасник Великої Вітчизняної війни, ветеран машинобудівного заводу “Прогрес”. Володимир Дідур у березні 1919 року став першим ватажком новоствореної комсомольської організації заводу “Прогрес”. Також Володимир Дідур був обраний депутатом Верховної Ради УРСР Депутати ВР УРСР 1 скликання (1938-1947) від Житомирської області.

Где-то здесь, на его окраине живет Владимир Григорьевич Дидур — ветеран завода “ПРОГРЕСС”. Да-да тот самый Дидур, который в далеком 1919 году возглавлял первую комсомольскую ячейку на “ПРОГРЕССЕ”.

Не скрою, Владимир Григорьевич с нетерпением ожидал встречи с молодежью, ведь она и была той ниточкой, которая вела его во времена молодости. Смотря на полных задора и оптимизма ребят, Владимир Григорьевич вспомнил свою молодость, которая была отнюдь не беззаботной. Ведь лучшие свои молодые годы он посвятил комсомолу, организовал и потом возглавил самую первую комсомольскую ячейку на “Прогрессе”.Мотопробег.


Дикий Игорь — Дикий Ігор Петрович, український патріот. Став одним з організаторів та керівником (отаманом) бердичівського козацького куреня ім. Максима Кривоноса.

Сельский клуб был забит до отказа. Стояли и сидели даже в проходах. Все с нетерпением ожидали артистов, которые уже несколько раз приезжали к ним в гости. Да и многие сидящие в зале работали на “Комсомольце”. Они хорошо помнили, как эти смелые артисты в одну из круглых дат в стране открыли заводской концерт песней “Думы мои, думы”. И так громко спели, что в клубе стекла вылетели. А хормейстера Игоря Дикого несколько раз приглашали в КГБ, задавая один и тот же вопрос:

– И почему вы, товарищ Дикий, открыли концерт именно этой песней? Что, мало патриотики в вашем репертуаре?

К счастью, все обошлось.Пятилетку — за три года!


Драндулет — стара розхлябана повозка, машина, велосипед.

На протяжении дня его можно было увидеть на разных предприятиях. При этом по улицах он не ходил, он бегал. Но иногда передвигался и на велосипеде. А их Марущак менял часто. Но не от того, что был богат. Нет, Саша был беден, как церковная мышь. Короче, велосипеды у Марущака воровали.

Но когда он все-таки ехал, то бердичевские умники интересовались:

– И какой расход бензина на твоем драндулете?

На это Саша с юмором отвечал:

– Нулевой, хороший карбюратор по дешевке достал.Снабженец №1.

 Ж

juravlev
Олександр Журавльов

Журавлев Александр — Журавльов Олександр, вихованець спортивної школи зі стрибків у висоту Віталія Лонського (тренер Олександр Михальченко). Спортивні досягнення: майстер спорту СРСР, Чемпіон Європи серед юніорів, Чемпіон України серед юнаків та юніорів. Він став другим бердичівлянином — чемпіоном Європи серед юніорів (вперше це звання для Бердичева у 1960-х роках виборов Ігор Матвєєв).

Приходят теплые весточки от Владимира Прохневского из Лос-Анджелеса, от Александра Беланчука, Михаила Колесника, Александра Журавлева из Нью-Йорка, Анатолия Шафрана из Израиля.Моя высота.

 


juchkov
Леонід Борисович Жучков у родинному колі.

Жучков Леонид Борисович — Жучков Леонід Борисович, пастор. Народився в Бердичеві у 1956 році, у 1970 році закінчив школу №5. На початку 1990-х років з однодумцями організував у Бердичеві релігійну громаду, у 1992 році після навчання у Київській біблійній школі з підготовки служителів заснував у Бердичеві інтерденомінаційну незалежну помісну церкву євангельських християн “Новий час”, яка для проведення своїх служінь орендує приміщення в міському Палаці культури ім. О.А. Шабельника. У наступні роки завдяки діяльності Леоніда Жучкова в Бердичеві з’явились нові громади: месіанська община “Яхад” (пастор Вадим Келдиш), церква “Сила Божа” (пастор Ігор Гуральський), церква “Спасіння Боже” (пастор Володимир Гурський).

Окрім пастирської діяльності Леонід Жучков веде і благодійно-просвітницьку діяльність. Обирався депутатом Бердичівської міської ради (2006).

Сон прошел. Он повернулся и глянул на спящую жену. Мысленно поблагодарил Бога за то, что вот уже тридцать лет они идут по жизни вместе. И она, Татьяна, всегда поддерживала его и в горе и в радости. Ведь порой, казалось, все нужно начинать сначала, хоть жизнь текла, что называется, своим чередом.

Построили дом, вырастили двоих детей, дождались внуков. Казалось, пожинай плоды своего счастья. Но это не для него. Леонид человек, который прежде всего ставит заботу о ближнем, и не важно будь это ближний по крови или по духу. Ведь от механика до пастора церкви и депутата городского совета — это ли не путь человека, который действительно нашел свое место в жизни. “Человек, живущий опережая время”… Это о нем. О Леониде Борисовиче Жучкове…Пастор.

 З

zavadskiy
Завадський Володимир Юліанович
(1922-1943)

Завадский — Завадський Володимир Юліанович (1922-1943) — член міської комсомольсько-молодіжної підпільної організації. Навчався в Бердичівському машинобудівному технікуму, під час німецької окупації з серпня 1941 року — член підпільної антигітлерівської організації, з січня 1942 року — її керівник. Відзначився в диверсійних операціях, під час знищення складів із зерном, підготовленим для вивезення до Німеччини, виведенням із ладу кількох телефонних кабелів, що з’єднували окупаційні військові частини. У січні 1943 року Володимир Завадський у числі інших був заарештований гестапо і після нелюдських знущань 22 січня 1943 року розстріляний. Похований на міському кладовищі по вулиці Пушкіна в братській могилі підпільників.

8 травня 1965 року на фасаді будинку по вулиці Красіна, 24, де навчався Володимир Юліанович, встановлена меморіальна дошка, присвячена пам’яті підпільника. Також одна з вулиць міста носить ім’я Завадського В.Ю., на її початку встановлено пам’ятний знак.

Мы гордились тем, что именно в нашей школе учился герой-подпольщик Завадский. Для большинства он был ярким примером для подражания.Школа, которой нет.


“Заманиха”, кафе — кафе “Заманиха” по вулиці 30-річчя Перемоги, 20-А. Засновником кафе є Нагорний Леонід Миколайович, що у 80-х роках працював головним інженером, згодом директором Бердичівського м’ясокомбінату. Нині приватний підприємець, заступник директора ТОВ “Бердичівпиво”.

Кафе “Заманиха” стало неотъемлемой частью колхозного рынка, или, как говорят в Бердичеве, его “дочерним” предприятием. Все покупки обмывают именно тут. А для продавцов оно стало талисманом: если кафе посетить перед продажей, товар обязательно “пойдет”.ОПрестиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем.

 И

ivanishyn
Іванішин Володимир Олександрович (справа), керівник карного розшуку Бердичівської міліції у 1960-1970-х роках.

Иванишин — Іванішин Володимир Олександрович (1930-2010), керівник карного розшуку Бердичівської міліції у 1960-1970-х роках. Будучи ще старшим уповноваженим, розкрив багато кримінальних справ, за що отримав прізвище “Бердичівський Жеглов”. За його керівництва карним розшуком Бердичева відсоток виконання оперативниками плану з розкриття злочинів ніколи не опускався нижче позначки 98% (!), що свідчило про високий професіоналізм та майстерність міліціонерів.

 На весь город был Беляев, Иванишин и тридцать милиционеров. И их тогда хватало.Ностальгия по празднику.


ivanov
Іванов Анатолій Пилипович
(1917-1996)

Иванов А. — Іванов Анатолій Пилипович (1917-1996), підполковник у відставці. Учасник звільнення Бердичева від німецьких загарбників у грудні 1943 — січні 1944 рр., воював у складі 117-ї гвардійської стрілецької дивізії, яка згодом отримала найменування Бердичівської. По закінченні війни продовжив службу в 117-й стрілецькій дивізії, після відставки приймав активну участь в роботі ветеранських організацій як дивізії, так і міста.

Анатолій Іванов приходився тестем (батьком дружини) Віктору Коржуку. Останні роки життя журналіст працював над книгою про Велику Вітчизняну війну, про визволення рідного міста, головною дійовою особою якої мав бути його тесть. Уривки з цієї книги, яка мала робочу назву “Мокрий січень сорок четвертого”, публікувались в газеті “Земля Бердичівська” та журналі “Бердич”.

 Из любимых занятий в то время у нас было военно-патриотическое воспитание. Бывший моряк Иван Иванович Демиденко организовывал встречи с участниками освобождения города от немецких захватчиковА. Ивановым, В. Удовиченко, которые навсегда остались в нашей памяти.Школа, которой нет.


Изя — ім’я, скорочення від імені Ісаак — чоловічого імені біблійного походження. Походить від єврейського імені Іцхак, в буквальному перекладі з івриту — “Той, що буде сміятись”. Див. також Изя-газировщик.

Конечно, Григорий Антонович хорошо знал, какая сволочь этот Ицык: из-за него он не один раз имел конфликты со своей любимой женой. Но он, как истинный мужчина, вида не подал. А так, по-простецки, без ехидства сказал:

– Ицык! Будь умным парнем, не обращай внимания на Соню, это у нее как детская болезнь — рахит, которая с возрастом пройдет.Новый год.


rondel
Ізя-газировщик за прилавком свого кіоску з продажу газованої води.

Изяазировщик — Ізя, єврей, продавець газованої води. Справжнє ім’я — Рондель Еля Шаєвич (1922-2014). У 1960-1970-х роках його кіоск №12 від продовольчого магазину №1 (був відомий як магазин Каца) бердичівського змішторгу знаходився неподалік кінотеатру ім. Фрунзе (нині це будівля дитячо-юнацької школи ім. В.О. Лонського). Газована вода, якою він торгував, користувалась значним попитом серед бердичівлян. І не в останню чергу з-за того, що Ізя до кожного покупця мав свій підхід, його жарти та розповіді підіймали людям настрій. Так і здобув популярність серед бердичівлян як “Ізя-газировщик” (хоча ім’я Ізя надала йому бердичівська шпана). У 1991 році Еля Рондель переїхав до Сполучених Штатів на постійне місце проживання.

 Влюбленные назначали возле башни свидания, а потом обязательно шли пить вкусную газированную воду к Изе.Восьмое чудо света.

 Но откуда было знать все это бедной Поле, что муж не дремлет, а решает в своей умной еврейской голове вопрос городского масштаба? А там проносились такие мысли, которым завидовали бы многие бердичевляне. Но решить их, воплотить в реальность, дать им право на жизнь мог только он — Меер. Ну, разве еще Изя-газировщик. Но тот был профессором воды и анекдотов, а Меер — праздников.Шанхайский кролик.

 И кто, вы думаете, был самым уважаемым человеком в Бердичеве? Если считаете, что секретарь горкома, то глубоко ошибаетесь. И не председатель исполкома. И не Изя-газировщик. И не Эмма, что торговала пивом на разлив возле кинотеатра.О бане и ее посетителях.

 К

KavunVM
Кавун Василь Михайлович

Кавун Василий — Кавун Василь Михайлович (1928-2009), державний та партійний діяч Української РСР. Голова виконкому Вінницької облради (1970-1978), перший секретар Житомирського обласного комітету КПУ (1978-1989), депутат Верховної Ради СРСР 6-10-го скликань, Народний депутат України 2-го скликання, Герой Соціалістичної Праці (1962), Почесний громадянин міста Житомира.

За часів керівництва Житомирщиною В.М. Кавуна будівництво шляхів сполучення в області вважалося пріоритетною справою. За одинадцять років у цьому напрямку було зроблено стільки, як ні в якому іншому краї України. Тому за однією з версій, саме Василь Кавун, будучи на посаді першого секретаря Житомирського обкому КПУ, настояв на знищенні у 1981 році бердичівських бульварів з метою розширення центральної вулиці міста Бердичева.

– Деньги в этой жизни — не главное,ответил Гапчук.Главное — делать добро для других.

На какую-то долю секунды за столом нависла “гробовая” тишина. Марчук, отличающийся тихим, покладистым характером и мудрой проницательностью (за что его уважал в свое время сам первый секретарь Житомирского обкома партии Василий Кавун, когда Володя работал ответственным за строительство в области), услышав эту фразу, поперхнулся и закашлялся.ОПрестиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем.


Карловский Олег Феодосиевич — Карловський Олег Феодосійович (1930-2012). Народився в селищі Іванопіль нині Чуднівського району, у 1952 році закінчив Житомирський інститут іноземних мов, вчитель німецької мови. Працював на Волині, деякий час очолював відділ пропаганди і агітації. У 1967 році повернувся на Житомирщину, очолював восьмирічну школу у селі Садки Бердичівського району. Деякий час був завідуючим районним відділом народної освіти. З 1978 по 1996 рік — директор середньої школи села Швайківка Бердичівського району. Наприкінці 1990-х Олег Карловський виїхав до Ізраїлю на постійне місце проживання, але через декілька років повернувся, проживав у Бердичеві. Похований в Бердичеві на загальноміському кладовищі.

А бывший заведующий районным отделом народного образования Карловский? Он прославился не только своим носом. Олег Феодосиевич был отменным оратором, не уступающим даже самому Фиделю Кастро. Куда Кастро с ним равняться? Карловский мог часами без бумаги говорить с высокой трибуны, переплетая свою неординарную речь с умело вставленными анекдотами и остроумными высказываниями.

И когда он уезжал в Израиль, то школьники из Швайковской средней школы, где он работал в последнее время директором, буквально плакали. И было за кем. Школа в то время славилась военно-патриотическим воспитанием подрастающего поколения. А инициатором его был директор, а не кто иной.Лауреаты шНобелевской премии.


karpovich
Карпович Олександр Васильович

Карпович Александр Васильевич — Карпович Олександр Васильович, народився 1952 року в Бердичеві, друг дитинства Віктора Коржука. Професійний військовий, закінчив Одеське вище артилерійське командне училище ім. М.В. Фрунзе (1973), слухач Військової артилерійської академії ім. М.І. Калініна (1981). Полковник. Виконував урядові завдання в Ефіопії, Анголі, Ірані, Марокко. Приймав участь в контртерористичній операції в Чечні. Нагороджений орденом “І.Г. Старінова”, медалями “За бойові заслуги”, “П.А. Судоплатова”, “Г.І. Боярінова”, пам’ятним нагрудним знаком “За службу на Кавказі”, 18 медалями СРСР, РФ, ЧССР, відомчими нагородами МВС РФ. Доктор технічних наук, професор. З 2008 року професор кафедри інформатики і математики НОУ ВПО “Санкт-Петербурзька академія управління і економіки”.

Среди нас, подростков, выделялся Саша Карпович, хотя и был моложе на несколько лет. Выделялся не только аналитическим умом, но и своей дисциплинированностью. Это его мы всегда единогласно выбирали своим лидером. Это он всегда хотел быть похожим на своего отца, кадрового военного, который и сыграл решающую роль в судьбе Саши, особенно — в выборе им профессии.Такое не забывается.

Тетя Нонна предложила назвать его Сашей, в честь Александра Пушкина, так как из-под чепчика младенца виднелись кудряшки. (Именно так она назвала в последствии своего сына — Карповича Александра Васильевича, ныне профессора, проживающего в Санкт-Петербурге). — Ахметов в Бухаресте.


kachanovka
Забудови Качанівки.
Фотографія початку XX ст.

Качановка — Качанівка, мікрорайон міста, розташований на гористому правому березі ріки Гнилоп’ять (вулиці Косогірська, Набережна, Красіна), на стику Старого і Нового міста. Назва мікрорайону утворилась у XVIII ст., тут проживали переважно євреї і розмовною мовою був ідиш.

 В школе в основном учились дети с Качановки, Писок. Эти районы были не то, что криминогенные, а ребята оттуда были задиристые. Так что драки после уроков — явление для нас нормальное. — Школа, которой нет.

 Петронговский говорил короткими фразами, как его любимый киногерой Михаил Ульянов, игравший роль маршала Жукова в фильме “Великая Отечественная”.

– Это будет спортивный центр, который объединит подростков микрорайона Качановка, — продолжил первый, — а на его базе создадим боксерский клуб.Объект чрезвычайной важности.


katc
Кац Михайло Йосипович

Кац Михаил Иосифович — Кац Михайло Йосипович, завідуючий продовольчим магазином №1, що був розташований по вулиці Карла Лібкнехта, 32 (нині вулиця Європейська). Михайло Кац закінчив Московський технікум радянської торгівлі, працював на посаді завідуючого міським магазином більш як 38 років. За трудові досягнення нагороджений орденом “Знак Пошани”. Його магазин, що був розташований фактично на Жовтневій площі (нині площа Центральна), у радянські часи був фактично обличчям Бердичева, серед жителів міста славився якісним товаром та відмінним обслуговуванням населення. На початку 1992 року Михайло Кац полишив роботу та пішов на заслужений відпочинок. Магазин №1 припинив існування у серпні 2013 року. Дивись також Магазин Каца.

 У Миши было всё. И если он привозил товар, так это был настоящий товар. Такого в других магазинах не было. — Очередь.

 Все в городе знали: Кац — большой любитель спорта и обслужит их всегда без очереди.Очередь.


filipova
Перший секретар Бердичівського райкому КПУ Клавдія Філіпова виступає на відкритті спортивного комплексу колгоспу імені Леніна (с. Мирославка). Село Скраглівка, 12 липня 1981 р.

Клавдия Николаевна — Філіпова Клавдія Миколаївна (1931-2010) — партійний функціонер, з 1975 по 1987 рік — перший секретар Бердичівського райкому КПУ. Клавдія Миколаївна дала путівку в життя багатьом талановитим керівникам, адже всі керівні кадри проходили школу трудового і партійного гарту, навчаючись при райкомі партії. У 2009 році Клавдії Філіповій присвоєно звання “Почесний громадянин Бердичівського району”.

…Николай Игнатьевич Шевчук долго не мог уснуть. Хотя и время позднее, а сон к нему не приходил. Нет, не потому, что на утро его пригласили на бюро райкома партии. Нет. За долгие годы работы секретарем он уже привык, что почти каждое бюро Клавдия Николаевна, первый секретарь, начинала с него. А то, что он в передовики не лез, да и задних не пас, знали все.Цыгане.


Колодзинские Анатолий и Людмила — Анатолій Станіславович (1958) та Людмила Борисівна (1963) Колодзінські, батьки-опікуни. Створили перший у Бердичеві будинок сімейного типу, який отримав назву “Веселка”. Анатолій та Людмила виховали п’ятьох прийомних дітей (дві дівчинки та три хлопця). У листопаді 2002 року будинок по вулиці Лисенка для них придбала церква “Новий час” (пастор Леонід Жучков), а кошти на утримання дітей виділялись із міського бюджету.

– А если предложить семье Колодзинских взять на воспитание детей,посоветовала Мария Ивановна Мельничук. — Вспомните, с какой нежностью и добротой они делились своим обедом с беспризорниками, когда Анатолий работал на железнодорожном вокзале. У меня до сих пор при этом воспоминании слезы наворачиваются на глаза.Пастор.


koliada_boykov
Головний архітектор міста Бердичева Олександр Коляда обговорює з настоятелем Свято-Миколаївського собору о. Віталієм ескізні проекти православного храму, що планується звести в Бердичеві.

Коляда Александр Степанович — Коляда Олександр Степанович, головний архітектор міста Бердичева. Народився Олександр Коляда 1958 року в місті Чуднів Житомирської області. У 1981 році закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту. Головним архітектором Бердичева Олександр Коляда працював майже 20 років — з 1983 по 2002. Також очолював архітектурну майстерню “Бердичівархпроект”. З 2002 по 2005 р. — головний архітектор Житомирської області, з 2006 року — головний архітектор ВАТ “ЗЗБК ім. С. Ковальської”, директор архітектурної майстерні ТОВ “Ковальська Проект”. Він є членом Національної спілки архітекторів України, за успіхи у роботі отримав звання “Почесний працівник будівництва та архітектури”. Батько Олександра Коляди — Коляда Степан Юхимович (1911-2006) — у 1944 році в складі радянських військ брав участь у звільненні Бердичева від німецьких загарбників, Почесний громадянин міста Бердичева (2000).

…Главному архитектору города Александру Степановичу Коляде Хилюк поручил изготовить проектную документацию и установку памятника. При этом заметил, что срок — неделя.

Все эти дни Самуил Плоткин хоть на несколько минут забегал к главному архитектору, интересовался, как продвигаются дела, вносил свои коррективы, подгонял его.

– Да не беспокойтесь, Рэбэ. Тут работы осталось на два дня. В четверг заберете, — успокоил его Коляда и добавил: — Но обратите внимание на тех людей, которые будут устанавливать памятник. Вот у них и надо будет стоять над головой. Хоть делают качественно, но могут не успеть.

– А с ними будет заниматься Лева Тартаковский.

– О-о-о! Там, где Лева, там победа,заметил Коляда и объяснил: — Я разрабатывал проект под установку танка-памятника для нашего города в честь его освобождения от немецко-фашистских захватчиков, так Лева заставлял меня чуть ли не ночевать вот в этом кабинете. Напористый, как танк.С миссией милосердия.


koliada_1
Коляда Олесь Володимирович

Коляда Олесь — Коляда Олександр (Олесь) Володимирович, музикант, композитор. Народився в Бердичеві 11 червня 1949 року. У 1971-1980 роках Олесь працював у концертно-гастрольних об’єднаннях: філармоніях, Росконцерт (в ансамблі за участю співачки Аїди Ведіщевої), провідним солістом в ансамблі “Молодые голоса”, який згодом став відомий як рок-група “Круїз”. Також працював в ансамблі “Мальви” (за участю композитора, народного артиста України Миколи Мозгового). У 1981-1985 роках виступав у складі відомого білоруського ансамблю “Сябри”.

У 1986 році Олесь залишив ансамбль і розпочав роботу з новою концертною програмою “Людина-оркестр”, а потім з відомим цирковим артистом Валентином Моцним створив новий цирковий колектив “Диваки”, з яким тривалий час гастролював по Україні та Білорусії.

На сьогоднішній день Олесь Коляда як композитор записав понад 20 компакт-дисків пісенних творів. Ним видано чимало книжок з власними піснями, серед яких “Моїй Україні”, “Мій Бердичів”, “Моя душа”, “Уклін матерям”, “Порцелянове диво”, “Первоцвіт” та інші.

koliada_2
Олесь Коляда виступає у парку відпочинку ім. Т.Г. Шевченка.

В городском парке играла музыка. За высоким забором на танцевальной площадке, именуемой в народе “клеткой”, кружилась в танце молодежь. Олесь Коляда, худой, высокий, с буйной черной шевелюрой, стоял на сцене. Закрыв глаза и слегка качаясь в такт музыке, он выводил на сопилке, блестящей от осветителей, мелодию. Мелодия была медленной. тоскливой, рвущей душу и сердце.А в парке музыка играла…

 Коляда, счастливый и уставший, не на шутку разошелся и выдавал на-гора все новые и новые произведения. Это был настоящий аншлаг! Его голос, усиленный микрофоном, долетел до улицы Пушкинской. Услыхав голос сына, мама Витя обратилась к своему мужу:

– Володя! Я же просила вчера на дне рождения не пить больше! А то сейчас сходили бы в парк послушать, как играет и поет Олесь.

– А я больше и не пил! Я выпил столько же,ответил дядя Володя.Ну, давай свежую рубашку, сходим и послушаем нашего сорванца!

Поклонники любили Коляду за его голос, естественность, умение вести себя на сцене. Но когда его спрашивали, мол, откуда все это, Олесь и сам удивлялся.

– Наверное, от Бога, мамы и земли,отвечал он.А в парке музыка играла…

 Перед входом в аппаратную одиноко стоял на высокой подставке микрофон, к которому раз за разом подбегал радиоинженер Вячеслав Броницкий, произнося одну и ту же фразу: “Раз, два, три — проверка!”, “Раз, два, три — проверка!”, “Раз, два, три — проверка!”. В толпе под заезженную аудиокассету с песнями местного композитора Олеся Коляды женщины грызли семечки, а мужчины курили.Пообещал — выполнил.


Копперфильд — Девід Коперфілд (англ. David Copperfield, справжнє ім’я Девід Сет Коткін; 16 вересня, 1956) — відомий американський ілюзіоніст. За версією журналу Форбс в 2006 році, найбільш комерційно успішний ілюзіоніст в історії людства.

Григорий Антонович Линчик всегда относился к Саше с пониманием. Он никогда не забывал, что от Марущака зависит многое, вплоть до остановки фабрики. Он был способен на такие чудеса в области снабжения, на какие не способен сам Копперфильд. В общем Марущак был маленьким золотником в огромном колесе швейной фабрики.Снабженец №1.


kornilovka
Мікрорайон Корніловка з висоти пташиного лету, 2007 р.

Корниловка — Корніловка, мікрорайон в північній частині міста Бердичева. Наприкінці ХІХ століття тут був хутір, що належав поміщику Федору Корнілову, який відомий тим, що організував товариство для будівництва в Бердичеві цукрового та рафінадного заводів.

Три недели Солтус и Шиндя готовили операцию по экспроприации коровы на Корниловке.Следователь Мейман.


kornobay
Андрій Савелійович Корнобай (перший зліва) на чолі колони працівників Бердичівського пивоварного заводу під час Першотравневої демонстрації.

Корнобай — Корнобай Андрій Савелійович (1912-1983) — директор Бердичівського пивоварного заводу у 1970-1980-х роках. Був такою ж відомою та шанованою особою в Бердичеві, як і директор пивзаводу Леон Романович Ліпецький.

 Страстным парильщиком в то время был директор пивзавода Корнобай. Узнать его среди клубов пара можно было по большому животу, прихрамывающей походке и шляпе сталевара. Присев несколько раз, размяв кости, он подымался сразу на верхнюю полку, где его уже ждал коллега — директор кожзавода Авраменко. В противоположность Корнобаю он был худой, без живота. А из сизых клубов пара только слышен хлест веников и просьба добавить пар. И пар добавляли. — О бане и ее посетителях.

– Амазасп Хачатурович, мы тут Вам привет привезли от Корнабая, – и достал три бутылки жигулевского пива.

– А кто такой Корнабай?

– Как, Вы не знаете Корнабая? Это же директор самого крупного пивзавода на Украине, который находится у нас в Бердичеве,соврал впервые в жизни Тартаковский.– Это пиво пьет сам, закатив глаза и подняв руку вверх, показал Лев Семенович.Ответственное задание.


kosoy
Косой Олександр Ілліч.
Фотографія Володимира Поліщука.

Косой Александр Ильич — Косой Олександр Ілліч, бердичівлянин. Народився 2 січня 1930 року у місті Шаргород Вінницької області в єврейській родині. Закінчив Львівський технікум легкої промисловості, був направлений на роботу на підприємство до міста Проскурів (нині Хмельницький). З 1954 року проживає у Бердичеві, працював на шкірзаводі ім. Ілліча майстром, змінним майстром, більш як 17 років — старшим інженером з охорони праці і техніки безпеки. У 1990 році вийшов на пенсію. Олександр Косой – активний член єврейської громади Бердичева, бере участь у всіх заходах, що організовуються єврейською спільнотою міста.

Если вы хотите получить Соломонов совет, зачем вам Рэбэ? Рэбэ вам не нужен. Вам нужен Косой. И только.

Александр Ильич Косой знает все и всех. И его, конечно, знают все. Знают даже в Израиле. Но уезжать он туда не собирается. Пока. Нет, наверное, такого вопроса, на который он не ответит. Будь это в области математики или медицины, химии и космонавтики, истории и гинекологии. А об автомобилях и говорить нечего. В этой области он — настоящий эксперт.Эксперт.

 Всегда веселое лицо Косого, по которому трудно было определить, когда он говорит правду, а когда шутит, оставалось невозмутимым. Он за свою жизнь давно привык к тому, что к нему часто обращаются за советом.Мэр в синагоге.


Кострица Иван Андреевич — Костриця Іван Андрійович (1946-2009), полковник міліції, начальник Бердичівського районного відділу внутрішніх справ з липня 1990 по березень 1995 року. Саме Іван Костриця 5 лютого 1992 року в актовій залі районного відділу внутрішніх справ прийняв присягу на вірність Україні у працівників всіх підрозділів бердичівської міліції.

 Митрича везли на его же похорон со скоростью 80, умноженной на два. Последний раз бердичевляне наблюдали такую скорость, когда опергруппа во главе с начальником милиции Иваном Андреевичем Кострицей выезжала на захват особо опасного преступника. А за рулем милицейского “газика” был лучший водитель МВД Украины Коля Гришин. Но то на захват, а это на кладбище, можно было и потише.Равноценный обмен.


Котович Александр — Котович Олександр, учень спортивної школи зі стрибків у висоту Віталія Лонського. Срібний призер Чемпіонатів СРСР 1985 та 1987 рр. (2,29 м). Рекордну для себе висоту 2 м 35 см він подолав у 1985 році (Вільнюс, СРСР), що при його зрості у 183 см дало різницю між зростом і подоланою висотою 52 см. (в оповіданні Віктора Коржука помилково вказується різниця у 54 см). Станом на 2013 рік Олександр Котович займав 27 місце в світі за цим показником, рекорд же належить стрибуну зі Сполучених Штатів Френкліну Джейкобсу з різницею у 59 см. (1978 р., Нью-Йорк, США).

Да, многие воспитанники Виктора Алексеевича стали известными на весь мир.

Саша Котович, чье имя занесено в “Книгу рекордов Гиннеса”, взял высоту 2 м 35 см, что на 54 сантиметра выше собственного роста.Моя высота.


kryvoruckiy
Криворуцький Петро Мойсейович
(1920-1987)

Криворуцкий Петр Моисеевич — Криворуцький Петро Мойсейович (ім’я при народженні — Криворуцький Пейсах-Лейзер Мойсейович) (1920-1987) — скульптор, живописець, графік, член Спілки художників СРСР (1952). Петро Криворуцький народився у Бердичеві, після отримання художньої освіти працював у жанрах монументальної, станкової й камерної скульптури. Створив понад 800 скульптур, з яких майже 70 композицій та скульптурних портретів експонуються в різних музеях країн СНД, частина художнього надбання скульптора зберігається в Музеї історії міста Бердичева. Похований Петро Криворуцький у Бердичеві на міському кладовищі.

Первые три дня работа не клеилась: не давали зрители. Все хотели посмотреть не так на тех, кого лепил Криворуцкий, как на скульптора из Ленинграда. Ведь они его никогда не видели, а только слыхали о нем. Да и произведения его встречали только на открытках. А то, что скульптурный портрет “Некрасов на охоте”, “Материнство”, памятник Тарасу Шевченко, которые стояли и стоят в родном городе, вылепил он, узнавали от самого автора.Скульптор.

 В работу окунулся с головой. Если позирующие были не разговорчивы, в мыслях вспоминал свое босоногое детство, родную школу №9, Дом пионеров, где вместе с Ефимом Скоблицким постигал первые азы живописи, реку, где ловил в камышах жирных кобликов. И с таким энтузиазмом лепил, как будто боялся, что не успеет окончить работы в срок. В каждый кусок глины скульптор вкладывал частицу своей души, своего сердца. И спешил, спешил.Скульптор.


Крысс Давид — Крисс Давид Юхимович, голова іудейської общини міста Бердичева в першій половині 1990-х років. Його син Леонід Мущицький став автором проекту усипальні рабина Леві Іцхака Бердичівського, збудованої у 1991 році на єврейському кладовищі (перебудована у 2007 році).

Вечером, после молитвы, к Рэбэ подошел председатель иудейской общины Давид Крысс.

– Рэбэ! Я вижу, что благодаря Вам бердичевские евреи после длительной спячки стали просыпаться. Теперь Вы полностью можете рассчитывать на нашу помощь. Отныне Ваши планы станут общими.

– Мазл тов! — подумал Плоткин.А это уже первая победа. Значит, я нужен им.

– Надеюсь, что с Вашей помощью, — продолжил Крысс, — мы даже сможем построить усыпальницу Леви Ицхака Бердичевского. Это мечта всей моей жизни, и для ее осуществления я кое-какие наброски уже сделал. Остановка только за деньгами.

Крысс достал из внутреннего кармана пиджака проект будущей усыпальницы.С миссией милосердия.

 Саша понял, что сейчас спасти его может только язык и небесная сила, если он не уговорит Будника. В считанные минуты он рассказал все, что знал и не знал, о родном городе. При этом увеличил плотность еврейского населения на квадратный километр в несколько раз. И увидев на столе у Будника книгу “Хасидская мудрость”, подчеркнул, что лично знаком с главным раввином города. А напоследок соврал, что принимал самое активное участие в строительстве усыпальницы цадика Леви Ицхака Бердичевского под руководством зубного техника Давида Крысса.Снабженец №1.


Круппман — Крупман Петро Наумович (1918) — директор міської лазні (бані) в 1970-1980-х роках. Єврей. Як учасник Великої Вітчизняної війни, був нагороджений медалями, орденом Вітчизняної війни II ст. (1985, з нагоди 40-річчя Перемоги).

 И кто, вы думаете, был самым уважаемым человеком в Бердичеве? Если считаете, что секретарь горкома, то глубоко ошибаетесь. И не председатель исполкома. И не Изя-газировщик. И не Эмма, что торговала пивом на разлив возле кинотеатра. Вы ни за что и никогда не отгадаете. Чтобы вас не мучить, я скажу, что это был директор бани товарищ Крупман.

Высокий, стройный, бывший фронтовик, что подтверждает шрам на его лице, хороший семьянин, на что указывали двое детей — сын и дочь, а также жена Мария. И, наконец, прекрасный хозяин — на что указывала длиннющая очередь в баню, напоминающая очередь в Мавзолей. Но если очередь в Мавзолей двигалась быстро, то в баню наоборот — медленно.О бане и ее посетителях.

 Больше всех был доволен директор бани Крупман. При встречах с Бельфером он снимал шляпу, долго тряс ему руки, при этом приговаривал:

– Благодаря вам, товарищ Бельфер (Крупман оглядывался по сторонам и переходил на шепот), эти бандюги уже два месяца не бьют окна. Так что для Вас и Вашей семьи двери бани всегда открыты… — Память о прошлом.

 Л

Лабух — жаргонне, означає музикант. Слово лабух використовується в просторіччі в значенні “комерційний музикант, виконуючий музику заради грошей”, звичайно — “ресторанний музикант”, інколи — “музикант взагалі” (у зневажливому тоні).

– Так, лабухи, кончай базар! Отведаем, что послал нам Бог, тьфу ты черт, Коляда! — на правах руководителя оркестра сказал Костя Пупко, потирая руки, и предложил: — Давайте выпьем за будущего короля музыки Украины и Белорусcии!А в парке музыка играла…


levi_normЛеви Ицхак Бердичевский — Леві-Іцхак бар Меїр (рабин Леві-Іцхак з Бердичева) (5500-5570/1740-1809 рр.) — видатний праведник, один з духовних лідерів свого покоління. Народився в Галіції в містечку Гусаков, що знаходиться поряд з містом Пшемисль. У сімнадцять років Леві-Іцхак познайомився з одним з вождів хасидського руху рабином Шмуелем-Шмелке Гурвіцем, який увів його до кола учнів рабина Дов-Бера (відомого як Магід із Межерича). Леві-Іцхак був одним з небагатьох учнів, що зумів осягнути заповітну сутність вчення Магіда та долучитись до його духовного світла. Так Леві-Іцхак став ревним хасидом. У 1785 році, коли він досяг 45-и річного віку, рабин Леві-Іцхак став головним рабином Бердичева. Рабин Леві-Іцхак став одним з духовних лідерів свого покоління — тисячі хасидів приїжджали до нього за порадою та настановами. Завдяки його присутності Бердичів перетворився в центр хасидського руху на Волині та центральній Україні.

Помер рабин Леві-Іцхак в Бердичеві у жовтні 1809 року. На єврейському кладовищі, де він був похований, на могилі спорудили кам’яний шатер — усипальню у вигляді печери єврейських патріархів. У радянські часи, в роки релігійних гонінь, усипальня Леві-Іцхака прийшла в занепад та була розібрана. Лише у 1991 році на кошти ізраїльського мецената Нахмана Ельбаума усипальня була відбудована, у 2007 році відбулась реконструкція.

На сьогодні могила рабина Леві-Іцхак Бен Меїр Бердичівського залишається місцем паломництва хасидів з усього світу. Щороку майже 3 тис. паломників приїздить поклонитися великому проповіднику.

Вечером, после молитвы, к Рэбэ подошел председатель иудейской общины Давид Крысс.

– Рэбэ! Я вижу, что благодаря Вам бердичевские евреи после длительной спячки стали просыпаться. Теперь Вы полностью можете рассчитывать на нашу помощь. Отныне Ваши планы станут общими.

– Мазл тов! — подумал Плоткин.А это уже первая победа. Значит, я нужен им.

– Надеюсь, что с Вашей помощью, — продолжил Крысс, — мы даже сможем построить усыпальницу Леви Ицхака Бердичевского. Это мечта всей моей жизни, и для ее осуществления я кое-какие наброски уже сделал. Остановка только за деньгами.

Крысс достал из внутреннего кармана пиджака проект будущей усыпальницы.С миссией милосердия.

Саша понял, что сейчас спасти его может только язык и небесная сила, если он не уговорит Будника. В считанные минуты он рассказал все, что знал и не знал, о родном городе. При этом увеличил плотность еврейского населения на квадратный километр в несколько раз. И увидев на столе у Будника книгу “Хасидская мудрость”, подчеркнул, что лично знаком с главным раввином города. А напоследок соврал, что принимал самое активное участие в строительстве усыпальницы цадика Леви Ицхака Бердичевского под руководством зубного техника Давида Крысса. — Снабженец №1.

 – Рейчел, только что, во сне, я беседовал с Цадиком из Бердичева. Его имя — Леви Ицхак. Он мне сказал такие простые истины, о которых я должен был догадаться за свои пятьдесят лет сам. Этот, как мне кажется, вещий сон повернет нашу жизнь в лучшую сторону. — Посланник Леви Ицхака.


Левковский Виталий — Левковський Віталій Деонисович. Народився 1957 року в Бердичеві, навчався у середніх школах №13 та №2. Вихованець спортивної школи зі стрибків у висоту Віталія Лонського. У 1981 році Віталій Левковський закінчив Вінницький педагогічний інститут за спеціальністю “фізичне виховання”. З 1981 по 1984 рр. – директор Бердичівської дитячо-юнацької спортивної школи міського відділу освіти. 3 1984 по 1990 рр. – завідуючий відділом культури Бердичівського міськвиконкому, з 1991 року працює в комітеті у справах молоді і спорту Бердичівського міськвиконкому, з 1993 року по 2002 рік – голова комітету. У 1992 році Віталій Левковський закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка, отримав кваліфікацію історика, викладача історії. По сумісництву працює викладачем історії в Бердичівському машинобудівному коледжі. Нині Віталій Левковський обіймає посаду виконавчого директора Житомирського обласного відділення Національного Олімпійського Комітету України.

Саме Віталію Деонисовичу в 90-х роках та на початку 2000-х років доводилось займатись організацією всіх спортивних змагань, в тому числі і щорічних турнірів зі стрибків у висоту на призи В.О. Лонського, що проходили в Бердичеві.

А где, вы думаете, Виктор Лонский встретил будущего мастера спорта Валерия Скворцова? Правильно! Именно на бульваре, когда тот перепрыгивал через забор. У его воспитанников Володи Прохневского, Василия Очкуренко, Виталия Левковского, Кости Ахметова, Анатолия Шафрана, тоже будущих мастеров спорта, здесь даже была своя скамейка, под тенью каштанов, рядом с проходом к спортивной школе, точно по центру бульвара.Бердичевский Бродвей.


livinskiy
Лівінський Степан Йосипович
(1923-2010)

Левинский Степан Иосифович — Лівінський Степан (Стефан) Йосипович (1923-2010) — учасник Великої Вітчизняної війни, в складі 117-ї гвардійської стрілецької дивізії в грудні 1943 — січні 1944 року приймав участь у визволенні міста Бердичева від німецько-фашистських загарбників. З 1954 по 1980 рік Степан Лівінський очолював бердичівську автошколу, яка була однією з кращих в Житомирській області. З виходом на пенсію стає активістом ветеранського руху, приймає участь у створенні та діяльності бердичівського хору ветеранів війни та праці. У 1998 році Степану Лівінському присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

 Вот что вспоминает о башне участник освобождения нашего города от немецко-фашистских захватчиков, почетный гражданин Бердичева Степан Иосифович Левинский:

– Центральная водонапорная башня стояла в центре города, на площади у места пересечения улиц К. Либкнехта, Свердлова и Красина. В те старые времена, когда город был застроен домами не выше трех этажей, она надежно снабжала бердичевлян водой, частично украшала город и фактически была его визитной карточкой. — Восьмое чудо света.


linchik
Лінчик Григорій Антонович
(1948-2014)

Линчик Григорий Антонович — Лінчик Григорій Антонович (1948-2014), народився у містечку Іванопіль (нині Чуднівського району Житомирської області). Григорій Лінчик навчався у Чернівецькому фінансовому технікумі, по закінченні якого у 1967 році розпочав свою трудову діяльність на посаді економіста бердичівського районного фінансового відділу. З 1976 року працював на Бердичівському солодовому заводі економістом-фінансистом. 25 років Лінчик Григорій Антонович присвятив Бердичівській швейній фабриці (нині ПАТ “Бердичівська фабрика одягу”): з 1983 він працював на посаді головного бухгалтера підприємства, а в листопаді 2001 року його обрали головою правління товариства. За багаторічну сумлінну працю на благо територіальної громади, вміле керівництво промисловим підприємством Григорію Антоновичу Лінчику рішенням Бердичівської міської ради №555 від 25.11.2008 року присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

Вызов в кабинет директора Владимира Николаевича Осинского предвещал Марущаку дальнюю командировку. За многие годы работы на фабрике он заметил: если надо что-то достать в пределах города, посылают инженеры Гриша Антоненко или Костя Крыжановский. Если дальше — сам Осинский. Заходя в кабинет, Саша машинально отметил, что поездка предстоит дальняя, так как рядом с директором сидел главбух Григорий Антонович Линчик. И, посмотрев на их лица, понял: что и ответственная.Снабженец №1.


Лондон Джек — Джек Лондон (1876-1916), американський письменник, найбільш відомий як автор пригодницьких оповідань і романів. В Радянському Союзі видавались зібрання творів цього автора, які з-за обмеженого накладу і значного попиту, розповсюджувались за підпискою — видавництво оголошувало про плани на видання збірки, на яку необхідно було подати попередню заявку на придбання. Та навіть подана заявка не завжди гарантувала придбання бажаної збірки творів.

Центром музыкальных новинок Бердичева в те далекие годы, когда на подписку Джека Лондона в центральном книжном магазине записывались в живую очередь еще с вечера, была студия звукозаписи. — Писак, “Чингисхан” и Германия.


lonsk_2
Лонський Віталій Олексійович
(1927-2004)

Лонский Виктор — Лонський Віталій Олексійович (1927-2004), тренер зі стрибків у висоту, Заслужений тренер СРСР та України, Почесний громадянин міста Бердичева (1987). Віктор Коржук в своїх оповіданнях називає відомого тренера Віктором, хоча справжнє ім’я Лонського — Віталій. Досить часто Віктором називали видатного тренера і його вихованці, які також дали йому прізвисько Тарасевич.

Свою кар’єру Віталій Лонський розпочав у 1955 році, коли стає викладачем фізичної культури в Бердичівському ремісничому училищі (нині Бердичівський коледж промисловості, економіки та права), згодом лаборантом кафедри фізичного виховання Бердичівського педінституту (нині Бердичівський педагогічний коледж). Віталієм Лонським була розроблена власна методика підготовки спортсменів-стрибунів високого класу, яка з роками дала чудові результати. Так, з 1959 по 1972 рр. в Бердичеві, де нараховувалося 13 загальноосвітніх шкіл і одна дитяча юнацька спортивна школа (ДЮСШ) Віталій Лонський підготував 18 майстрів спорту, виховав 4 майстри спорту міжнародного класу. Кожен третій учень спортивної школи Віталія Лонського виконував нормативи майстра спорту.

З 1964 року Віталій Олексійович майже 10 років працює тренером збірної країни зі стрибків у висоту. У 1967 році Віталій Лонський очолив десятку кращих тренерів з легкої атлетики Радянського Союзу. У 1968 році за вагомі здобутки удостоєний почесного звання “Заслужений тренер СРСР”.

З 1984 року у Бердичеві почали щорічно проводитися республіканські змагання з легкоатлетичних стрибків (висота, довжина, потрійний стрибок) на приз заслуженого тренера В.О. Лонського. З 1994 року на честь заслуг тренера в Бердичеві започатковані щорічні міжнародні змагання зі стрибків у висоту на приз В.О. Лонського. Відтоді турнір став міжнародним.

Это только потом, после освобождения, поступив в механический техникум и выиграв свои первые соревнования, Виктор понял, что только в спорте он может проявить себя так, как ни в каком другом деле. Но для этого нужно было пройти долгий путь от учащегося техникума до студента института физической культуры, а затем и физрука ремесленного училища его родного города. Вот тогда-то и захлестнула, закружила его тренерская работа. Работа, которой он посвятил и отдал всю свою жизнь. — Моя высота.

 А где, вы думаете, Виктор Лонский встретил будущего мастера спорта Валерия Скворцова? Правильно! Именно на бульваре, когда тот перепрыгивал через забор. У его воспитанников Володи Прохневского, Василия Очкуренко, Виталия Левковского, Кости Ахметова, Анатолия Шафрана, тоже будущих мастеров спорта, здесь даже была своя скамейка, под тенью каштанов, рядом с проходом к спортивной школе, точно по центру бульвара. — Бердичевский Бродвей.

lonsk_26
Майстри.
Скульптор Петро Криворуцький та тренер Віталій Лонський.
Фотографія Віктора Коржука.

Когда в студии появлялся заслуженный тренер СССР Виктор Алексеевич Лонский, то со стороны казалось, что встретились два спортсмена по прыжкам в высоту. В их бесконечных жарких спорах, в перерывах между работой роль учителя, тренера всегда была главной.

– Петр Моисеевич,горячо доказывал Лонский,в спорте решают не обстоятельства, их можно преодолеть, их можно создать. Лучшим доказательством тому служит само существование профессии тренера. Вы согласны?Скульптор.

 О Лонском заговорили на всех континентах. Начиналась новая эра высотников из Бердичева.

Американские газеты писали: Если вы хотите отучить сына или дочь от рок-н-рола, записывайтесь в школу Лонского.

Так маленький, провинциальный городок, которого не отыщешь на карте мира, стал известен благодаря прыгунам Лонского на всем земном шаре.Ахметов в Бухаресте.


lonskiy_igor
Рустам Ахметов (в центрі) та Ігор Лонський (справа) під час турніру зі стрибків у висоту. Бердичів, 9 вересня 2011 р.

Лонский Игорь — Лонський Ігор Віталійович, син Лонського Віталія Олексійовича (1927-2004), тренера зі стрибків у висоту, Почесного громадянина міста Бердичева. Віталій Лонський одружився доволі пізно, і син Ігор з’явився на світ у 1967 році. Ігор Віталійович закінчив військовий інститут фізичної культури, проходив військову службу на Забайкаллі, з 1992 року — в Бердичеві начальником фізичної підготовки 119-го окружного навчального центру, згодом механізованої бригади А0600 (нині військова частина А3091). Через двадцять років військової служби звільнився з лав Збройних Сил у званні підполковника. Одружений, має дочку (1994) і два сина (1995, 2011). Нині продовжує справу свого батька — працює тренером дитячо-юнацької спортивної школи “Динамівець”. Також ним у 2006 році започатковано Всеукраїнські юнацькі змагання зі стрибків у висоту пам’яті Заслуженого тренера СРСР та України Віталія Олексійовича Лонського, які проводились у спортивному комплексі 26-ї артилерійської бригади, що розташована на Червоній горі. Турнір отримав назву “Мамина черешня”. Син Ігоря Лонського — Віктор, внук видатного тренера, також займається стрибками у висоту, нині є майстром спорту з легкої атлетики.

Вот уже и его единственный и такой долгожданный (ведь женился Виктор Алексеевич довольно поздно, разменяв пятый десяток) сын, тот самый Игорек, такой смешной “почемучка”, так любящий приходить на папины тренировки, уже сам стал гордостью своей семьи. Ведь подполковник Вооруженных Сил Украины, чем не пример для своих детей. — Моя высота.


Лопата Семен Матвеевич — Семен Матвійович Лопата, директор міського підприємства змішаної торгівлі (рос. смешторг). В радянський період це підприємство займалось роздрібною торгівлею — від цвяха до продуктів харчування. Відповідно, директор мав значний вплив на вирішення багатьох питань в житті міста.

 Даже директор смешторга Лопата лишний раз опасался зайти к ней в магазин, хотя и подписал ей наградной лист на орден “Знак Почета” (она его и получила). — Бердичевский Бродвей.

 За одним из столиков в окружении друзей и знакомых сидел Леня Керосинщик, только сегодня ночью вернувшийся из Ялты, где отдыхал по путевке, которой премировал его директор смешторга Семен Матвеевич Лопата за хорошую работу в нефтелавке. — Пляж.

 – Леньки! Леньки! Ты слышал, Суня разводится со своей Аннушкой?

– А ше случилось?

– Не может с ней жить.

– Подумаешь, весь Бердичев с ней может жить, а Суня не может. Ну дает.

– Вот именно, что дает.

– А ты знаешь? Лопата получил вагон повидла и вагон секундных стрелочек.

– Так стрелочки пусть предложит часовым мастерам, а повидло продаст общепиту.

– Не может.

– Почему?

– Они смешаны.О бане и ее посетителях.

 

 М

magazyn_kaca
Продовольчий магазин №1 по вулиці Карла Лібкнехта, 32. Фотографія початку 1980-х років.

Магазин Каца — продовольчий магазин №1 по вулиці Карла Лібкнехта, 32 (нині вулиця Європейська). Знаходився фактично на Жовтневій (нині Центральній) площі, навпроти будівлі міськвиконкому. У радянський період магазин фактично став вітриною Бердичева, тому забезпечення його продовольчими товарами було кращим, ніж в інших магазинах міста.

Продовольчий магазин №1 припинив своє існування в серпні 2013 року. На його площах розмістилось відділення банку АТ “Сбербанк России”.

Дивись також Кац Михаил Иосифович.

– Дамочка! Где вы брали этот индюк? Случайно, не на мясокомбинате?

– Ну, во-первых, это не индюк, а курица, а во-вторых, купила в магазине Каца, а в третьих, мясокомбинат давно не работает.

– Арон, ты слыхал, что эта дамочка сказала? Хотя нас не было в Бердичеве десять лет, а Кац держит свою марку: продолжает торговать отличный товар.Очередь.


Мазл тов! — походить з ідиш. Дослівно означає “Доброго щастя!”.

– Рэбэ! Я вижу, что благодаря Вам бердичевские евреи после длительной спячки стали просыпаться. Теперь Вы полностью можете рассчитывать на нашу помощь. Отныне Ваши планы станут общими.

– Мазл тов! — подумал Плоткин.А это уже первая победа. Значит, я нужен им.С миссией милосердия.


mazur
Мазур Василь Костянтинович в робочому кабінеті, серпень 2006 р.

Мазур Василий Константинович — Мазур Василь Костянтинович (1957) — міський голова Бердичева, Почесний громадянин міста Бердичева (2007). Василь Костянтинович Мазур народився в селі Панасівка Козятинського району Вінницької області. З 1981 по 1997 рр. Василь Костянтинович працював на керівних посадах промислових підприємств міста: інженером-механіком на Бердичівському молокозаводі, головним інженером комбінату хлібопродуктів, провідним інженером служби безпеки руху автопідприємства АТП-11856, заступником генерального директора Бердичівської фірми “Агромашсервіскомплект”, заступником директора з експлуатації, безпеки руху та охорони праці ВАТ “Бердичівське АТП-11856”, головою правління ВАТ “Бердичівський солодовий завод”. З 1997 року Василь Костянтинович перейшов на роботу до органів місцевого самоврядування — став заступником міського голови Олексія Хилюка. З 1998 року — перший заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради виконкому Бердичівської міської ради. Він пройшов майже всі сфери життєдіяльності міста Бердичева, що й дало Василю Мазуру можливість балотуватись на посаду міського голови. У 2002 році Василь Костянтинович взяв участь у виборчих перегонах на цю посаду і 31 березня був обраний міським головою Бердичева. Через чотири роки — 26 березня 2006 р. — Василь Костянтинович вдруге був обраний міським головою. У 2010 році Василь Мазур був обраний на третій термін з рекордною підтримкою у 82,24% голосів. У 2015 році Василь Мазур обраний міським головою вчетверте.

Огромная корзина роз от исполнительного комитета города. Его мэр Василий Константинович Мазур лично пожелал доброго здоровья на долгие-долгие годы (ведь это для Виктора Алексеевича сейчас главное). — Моя высота.

 – Как это тебе нравится? Мне здается, что он — еврей. Этот разговор? Этот акцент? А эта манера?

– Нет,успокоил его Александр Ильич.Мазур — украинец. Можешь мне поверить.

Давид скромно замолчал, но, видно, не поверил Косому и, повернувшись к Исааку, задал ему тот же вопрос:

– Исаак! Чувствует мое сердце, что его фамилия не Мазур, а Мазурман. После войны многие наши меняли фамилии. Как ты думаешь?

– Скажу тебе честно,– ответил Исаак,что лицо у него не еврейское, но разговаривает, как еврей.

– Вот и я говорю,– согласился Давид, — в нем что-то есть еврейское.Мэр в синагоге.


Мазуревич Василий Франкович — Мазуревич Василь Франкович, полковник внутрішньої служби, начальник Бердичівської виправної колонії №70 у 1990-х роках. Бердичівська колонія — це колонія максимального рівня безпеки з плановим наповненням 760 осіб, де відбувають покарання чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини. Також в окремому секторі тримаються засуджені до довічного позбавлення волі. Колонія має власні виробничі потужності: тут виготовляють широкий асортимент шкільних меблів, залізобетонні секції паркану, тротуарну плитку, тарну продукцію.

Заключенные уважали Мазуревича. Наверное, нет в Украине такого исправительного учреждения, где бы не слышали его фамилию. А как не уважать, если в “семидесятке” осужденные всегда сыты и обеспечены работой. — Зона.


maydanik
Майданник Семен Іоганович

Майданник Семен Иоганович — Майданник Семен Іоганович — поет. Народився у 1930 році в Бердичеві в сім’ї викладача історії машинобудівного технікуму. Вже у юному віці в Семена пробуджується талант до віршування. Його вірші публікувались у місцевих, республіканських та всесоюзних періодичних виданнях. Семен Іоганович видав чотири поетичні збірки. Наприкінці життя переїздить на постійне місце проживання до Німеччини.

 – Да, Бердичев дал мне друзей. Ты видел Клаву Пекер? Больная, с температурой она сутками работала над моим каталогом. Но сделала, успела! Вот такие друзья, как она, ее сестра Аня Сигаловская, Семен Майданник, Григорий Положивец, и помогают мне жить.Скульптор.


Мария Стефания — Ігнатенко Марія-Стефанія Іванівна (за паспортом — Зоя Реутт, в народі відома як Марія-Стефанія) — народна цілителька, травниця. Отримала широку популярність на Україні в 90-х роках минулого століття. У галузі народної медицини офіційно травниця почала працювати 1990 року в місті Вишневе Київської області. Згодом здійснила декілька турів по Україні, виступаючи на стадіонах та великих залах, під час яких займалась зціленням людей. Декілька разів побувала і в Бердичеві.

 В тот день на его игру пришло зрителей не меньше, чем ныне — на предсказательницу Марию Стефанию. Даже приехали из Гришковец, откуда родом Ярмолюк.Пляж.

 Андрей с таким азартом говорил, как Мария Стефания во время своих последних выступлений на стадионе завода “Прогресс”. Но та агитировала за тридцатку купить ее фотографию от порчи и сглаза, а Андриенко предлагал своего товарища на должность комиссара.Мотопробег.


Марущак Александр — Марущак Олександр, працівник відділу постачання Бердичівської швейної фабрики (нині ПАТ “Бердичівська фабрика одягу”). З моменту роздержавлення та переходу у приватну власність Бердичівська швейна фабрика змушена була самостійно вишукувати сировину та необхідні матеріали для забезпечення власного виробництва. В 90-х роках минулого століття це було значною проблемою, оскільки економіка України знаходилась у важкому стані. Тому на фабриці діяв відділ постачання, в задачі якого і входило забезпечення підприємства необхідними матеріалами, координація пошуку тканини.

Нині потреба в постачальниках відпала, оскільки фабрика працює переважно на давальницькій сировині. Але, як згадує голова правління фабрики Григорій Лінчик, Олександру Марущаку досить було поставити вранці завдання і до вечора все необхідне було уже на фабриці, бо він достеменно знав, що і де можна роздобути.

Сашу Марущака в Бердичеве не знали разве что глухие или слепые. А так его знали все. От рабочего до руководителя крупного предприятия. Я уже не говорю о бизнесменах и крутых с растопыренными пальцами под “веер”. Знали его и священнослужители всех конфессий. Он был известен на весь город, как Кашпировский — на весь мир.

Саша работал в отделе снабжения швейной фабрики. — Снабженец №1.

 Григорий Антонович Линчик всегда относился к Саше с пониманием. Он никогда не забывал, что от Марущака зависит многое, вплоть до остановки фабрики. Он был способен на такие чудеса в области снабжения, на какие не способен сам Копперфильд. В общем Марущак был маленьким золотником в огромном колесе швейной фабрики. — Снабженец №1.


marchuk
Володимир Марчук (перший справа) обговорює з керівництвом міста ремонт вулиць Бердичева.

Марчук Владимир — Марчук Володимир Анатолійович, підприємець. Народився 1953 року в місті Житомир, закінчив житомирський автошляховий технікум. Працював майстром, виконробом, начальником дільниці шляхо-будівельної організації. На початку 90-х років започаткував власну справу — став засновником товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Марва” ЛТД, що займається шляхо-будівельними роботами, також очолював АТЗТ “ШБУ №35”.

Володимир Марчук став засновником готелю “Мірабелла” по вулиці Леніна, 20, який згадується в оповіданні Віктора Коржука “ОПрестиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем“. На першому поверсі готелю також діє однойменне кафе.

Марчук, Гапчук, Нагорный обещаниями никогда не кормили. Но если давали слово, то обязательно его сдерживали. В общем живут по понятиям: пацан сказал — пацан сделал.ОПрестиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем.

 Марчук, отличающийся тихим, покладистым характером и мудрой проницательностью (за что его уважал в свое время сам первый секретарь Житомирского обкома партии Василий Кавун, когда Володя работал ответственным за строительство в области), услышав эту фразу, поперхнулся и закашлялся.ОПрестиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем.


Матусевич Виктор — Матусевич Віктор Йосипович, спортсмен, кандидат технічних наук. Віктор Матусевич народився в місті Коростишів Житомирської області. У 1958 році вступив до Бердичівського машинобудівного технікуму, який з відзнакою закінчив у 1962 році. Паралельно займається стрибками у висоту у тренера Віталія Лонського, але не досяг значних результатів у спорті, хоча й здолав планку на висоті у два метри. Майстер спорту СРСР з легкої атлетики.

По закінченні технікуму Віктор Матусевич навчався у Київському політехнічному інституті. Займався проектуванням літаків “Руслан” і “Мрія” в конструкторському бюро Антонова, за що отримав Державну та Ленінську премії. На початку 1990-х років Віктор Матусевич з родиною переїздить до Ізраїлю.

Спортивну справу батька продовжив його син Костянтин (1971). Його найкращий результат становить 2.36 м., на Олімпійських іграх 2000 року в Сіднеї (Австралія) він зайняв 5 місце. Костянтин Матусевич неодноразово приїздив в Бердичів на щорічні турніри зі стрибків у висоту на призи Віталія Лонського, був їх неодноразовим переможцем (1994 та 1995 рр.; у 1995 році на змаганнях він встановив рекорд Ізраїлю і виконав олімпійський норматив для участі в іграх 1996 року в Атланті (США) — 2 метра 28 сантиметра).

А несметное количество учеников-спортсменов, не добившихся таких высот, но ставших просто хорошими людьми и мастерами своего дела. Вот, например, Виктор Матусевич — самый высокий прыгун, чей рост 197 см, является одним из создателей крупнейших самолетов в мире “Руслан” и “Мрия”. За эти разработки он получил Государственную и Ленинскую премии. — Моя высота.


medvedchuk
Медведчук Валентин Наумович

Медведчук Валентин — Медведчук Валентин Наумович, народився 1947 року. В середині 1980-х років обіймав посаду заступника голови Бердичівського районного агропромислового об’єднання, яке займалось обслуговуванням сільськогосподарських підприємств району — колгоспів та радгоспів. До складу об’єднання входили будівельні підрозділи, з переробки сільськогосподарської продукції. Об’єднання було укомплектоване відповідною технікою, могло вирішувати будь-які виробничі питання. Об’єднання мало потужну технічну базу на вулиці Низгірецькій. З настанням незалежності України об’єднання розформовується, на його базі створюється ВАТ “Агромашсервіскомплект”, яке і очолив Валентин Медведчук. Згодом підприємство трансформувалось в корпорацію “АМАСКО”.

– …За мою службу пять командиров поменялось, а мы все носили и носили воду. Думал я ребята уже писать рапорт на увольнение. Но Бог послал нам командиром полковника Терегерю. Выписал он у Валентина Медведчука в сельхозтехнике трубы, выкопали мы траншею, и за два дня эту проблему решили. Так что моему бывшему командиру можно верить.Пообещал — выполнил.


Меджибож — Меджибіж (колишнє Межибоже, рос. Меджибож, пол. Międzybóż або Międzyboż) — селище міського типу в Летичівському районі Хмельницької області. З часів середньовіччя в Меджибожі існувала численна єврейська громада. Тут похований засновник хасидського руху Баал Шем Тов, чия могила є місцем паломництва хасидів з усього світу.

– Вопрос трудный,продолжил Жорик.Это равносильно, что украсть боевое знамя воинской части. И не знаю даже, решит ли этот вопрос сам начальник сбыта Фима Будник. Сам он родом с Украины, а именно с Меджибожа, что под Хмельницким. Ты бы видел этого чудака: пить — не пьет, курить — не курит, к тому же в “лапу” не берет. Мама его — учительница, а папа — инвалид войны, ногу на фронте оставил.Снабженец №1.


Мейман Ошер Иосифович — Мейман Ошер Йосипович, слідчий міської прокуратури. Єврей. Учасник Великої Вітчизняної війни, стаж роботи в прокуратурі більше 30 років, загальний трудовий — більш як 60.

Силой Бог Ошера тоже не обидел. В его следственном кабинете, чтоб я так жил, стояли две двухпудовые гири, которыми он жонглировал, как теннисными шариками. Правда, иногда ему не везло. В прокуратуре даже говорили, что если Мейман стал в очередь, после него уже никто не занимает, потому что товар заканчивался.

Но бандиты, грабители, воры были о Меймане наилучшего мнения. Они говорили, что он счастлив. Следователь так раскрывал их преступления, что преступники от него стонали. И если Мейман наводил шорох в Бердичеве, то его было слышно далеко.Следователь Мейман.

 – Как вы уже слыхали, Петрович, я — старший следователь Бердичевской прокуратуры, а зовут меня Ошер Иосифович. Фамилия — Мейман. Мы располагаем данными, что у вас пропала жена. Если расскажете нам правду, то чистосердечное признание смягчит вашу вину. — Чем мог, тем помог.


Менглович Фавиш — Менглович (Ернест) Фавіш, підприємець. Має угорське походження, нині проживає в Сполучених Штатах, в Нью-Йорку. Одружений, з дружиною Рейчел виховав десятеро дітей (п’ять хлопців та 5 дівчат). У вересні 1997 року заснував іудейську релігійну громаду “Друзі Бердичева”, керівником якої став бердичівлянин Олександр Глейзер. Метою діяльності організації є допомога у розвитку єврейської громади в Бердичеві. На кошти організації в Бердичеві по вулиці Войкова (на території колишнього будинку-інтернату для престарілих) збудовано чотириповерховий житловий будинок з допоміжною інфраструктурою, в якому є як чоловіча, так і жіноча міки (басейни для ритуальних омовінь).

Фавиш, наделенный глубоким, цепким, аналитическим умом, понимал, что такой сон приснился не зря. В нем, как ему показалось, был некий пророческий смысл. Сейчас он должен трезво, как бы со стороны оценить все им содеянное. Ему только пятьдесят, в своей жизни он видел все и все испытал. Есть десять детей, красивая, очаровательная жена, преданные друзья, неплохое состояние. И как ему казалось, он всегда знал, что ему нужно в этой жизни.Посланник Леви Ицхака.


Мендугли — жаргонне слово, походить з ідиш. Означає складну проблему, яку важко вирішити.

 Мы с ним были бы уже какие-то товарищи, все-таки говорили всю ночь. Я ему дал свой номер телефона и адрес. Он идет в гостиницу “Дружба”, а там, как назло, нет свободных номеров. Он позвонит мне, я приглашаю его к себе. Правда, это тоже не главное. Главное, что он положит глаз на мою дочь, красавицу Таню. Он попробует ее соблазнить. Она забеременеет, а он уедет. Так я ше, должен искать его по всей Украине? Допустим, я его все-таки найду, уговорю, чтобы он женился. А когда он даст согласие, то я сам себе подумаю: “А зачем мне такой зять, у которого даже нет часов?”. А у ее жениха Зямы с типографии есть часы. Так спрашивается: зачем мне эти мендугли?Пляж.


meknikov
Мельников Валерій Федорович

Мельников Валера — Мельников Валерій Федорович, професійний фотограф, член Національної спілки фотохудожників України (2006). Народився в Бердичеві 1956 року. У 1980-1990-х роках Валерій Мельников працював фотографом на машинобудівному заводі “Прогрес”, його фотографіями проілюстровано багато буклетів, рекламних плакатів, книг, у тому числі і книга Ананченко Л.І. “Трудова поступ завода-ветерана (1980-2000). Історичний нарис” (2000), де він був також відповідальним за видання. У 2008 році Валерій Мельников став ініціатором створення і першим керівником міського фотоклубу “БердичевЪ”, у 2013 — ініціатором створення і очільником громадської організації “Бердичівська фотографічна Фундація”.

– А почему это инициатива горкома комсомола, а не наша?поинтересовался заместитель секретаря комитета комсомола Юра Якимчук. — Мы этот вопрос еще на прошлой неделе с Володей Сысковым и Валерием Титаренко в сауне обсуждали.

– Ты сауну с горкомом не путай,сделал замечание фотограф Валера Мельников.Горком — это дело святое. — Мотопробег.


mirabella
Готель “Мірабелла”, 2012 р.

Мирабелла“, гостиница — готель “Мірабелла”, займає триповерховий будинок по вул. Житомирській, 20 (колишня вулиця Леніна). На першому поверсі також діє однойменне кафе. Засновником готелю став Марчук Володимир Анатолійович, підприємець, директор ТОВ “Марва” ЛТД, що займається шляхо-будівельними роботами.

“Мирабелла” — современная, оформленная по последнему “слову” и оценена по достоинству самыми привередливыми гостями не только нашего города, но и страны. Высокий профессионализм персонала, высококлассный дизайн, комфортабельные условия проживания в “Мирабелле” привлекают сюда все больше и больше людей.ОПрестиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем.

 – Может, разговоров на сегодня достаточно? — осторожно заметил Марчук.А то, гляди, жена домой ночевать не пустит.

– Домой не пустит? — переспросил Нагорный.А ты свою гостиницу открой.

– А почему бы и не открыть? — раздумывая, ответил Марчук и добавил: — Если мы, так сказать, с Гапчуком определились в этом направлении, то остается тебе (Марчук как-то ласково, по-отечески посмотрел на нетерпеливо ерзающего на стуле Леонида, а потом перевел взгляд на его начищенные до блеска туфли) сказать и свое слово.ОПрестиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем.


myhalchenko_1
Олександр Михальченко разом з тренером та своїм наставником Віталієм Лонським.

Михальченко Саша — Михальченко Олександр Васильович (1959), спортсмен, тренер, один з перших учнів спортивної школи зі стрибків у висоту Віталія Лонського. Закінчив факультет фізичного виховання Подільського педагогічного інституту, у 1981 році Олександр Михальченко робить свій перший набір учнів-стрибунів, а вже у 1983 року його вихованці виграють усі змагання, стаючи призерами як серед юнаків, так і серед дорослих. З 1994 року Олександр Васильович стає старшим тренером обласної спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з легкої атлетики. Заслужений тренер України (1999).

В 1994 році Олександр Михальченко започаткував щорічні Міжнародні змагання на призи заслуженого тренера СРСР та України, Почесного громадянина міста Бердичева Віталія Олексійовича Лонського. Олександр Васильович виростив і виховав цілу плеяду спортсменів високого класу. Його вихованці переможці та призери чемпіонатів світу, Європи та України. Серед них заслужений майстер спорту Юрій Крімаренко, майстер спорту міжнародного класу Володимир Костенко, майстри спорту А. Ринкевич, С. Шеремет, О. Журавльов, В. Лебедєв, А. Жмур, О. Цицановський, А. Ковальов, О. Навроцький, С. Михальченко, Н. Гапчук, А. Саєвич, С. Бялошицький.

myhalchenko_2
Олександр Михальченко

Вот прямо перед ним сидит Саша Михальченко. Казалось только вчера, маленьким мальчиком мама с папой привели его на занятия в секцию детской спортивной школы.

Как робко входил он в спортивный зал. Первые знакомства, новые друзья. С каким неподдельным вниманием слушал он все наставления Лонского. Как часами после тренировок своей группы он оставался в зале наблюдать за прыжками своих старших товарищей, тренировавшихся в другой возрастной подгруппе.

Наверное, тогда и заметил Виктор Алексеевич, что из этого светло-русого худощавого паренька будет толковый спортсмен. Ведь его главной чертой, как и всех остальных ребят, тренировавшихся у Лонского, было трудолюбие и нечеловеческое упорство. И как говорят в народе, “ради своей цели они были готовы горы свернуть”.

Но наверное даже Виктор Алексеевич не мог на тот момент времени предположить, что в дальнейшем этот Саша Михальченко и займет это достойное место тренера. То есть станет преемственником дела своего Учителя, пойдет по его тренерским стопам и сам уже будет растить новую смену спортсменов-высотников.Моя высота.


mihalchuk
Михальчук Юрій Давидович

Михальчук Юра — Михальчук Юрій Давидович. Народився у 1947 році в родині знаменитого в 1950-1960-х роках голови колгоспу села Мирославка Бердичівського району Давида Сидоровича Михальчука. Отримавши спеціальність агронома, Юрій Давидович Михальчук працював агрономом сортодільниці, агрономом колгоспу, секретарем парторганізації, заступником голови колгоспу імені Леніна с. Мирославка. Тривалий час очолював радгосп імені ХХІІ з’їзду КПРС селища Гришківці Бердичівського району, керував Бердичівським районним агропромисловим об’єднанням. З настанням незалежності керував фермерським господарством (ТОВ “АГРО ЛТД”). У 2005 році став першим заступником голови Бердичівської райдержадміністрації, а 2006 року обраний головою Бердичівської районної ради, звідти й вийшов у 2010 році на заслужений відпочинок.

 Но есть первоклассный слесарь на швейной фабрике Анатолий Миронюк, оператор котельни на молокозаводе Володя Жуковский, мастер-электронщик Жора Лищук, директор, педагог автошколы Степан Шевчук. Судьба забросила в далекую Ливию врача Ларису Княжук. Юра Михальчук работал агрономом в Мирославке, директором совхоза в Гришковцах, начальником районного управления сельского хозяйства, а ныне — предприниматель. — Школа, которой нет.


Моисей — Мойсей (староукр. Мусій, серед мусульман — Муса, що означає витягнений, чи врятований з води) — біблійний персонаж із Закону Мойсея у Старому Заповіті. За Біблією — вождь і законодавець народу єврейського, пророк і перший священний автор. Окрім іншого відомий тим, що водив ізраїльтян 40 років пустелею. Цей епізод з життя Мойсея ліг в основу оповідання Віктора Коржука “Пастор” (сон Леоніда Жучкова).

Но Леониду так не хотелось покидать сцену, и он, не обращая на них ни малейшего внимания, продолжал водить слепого. На двенадцатом или тринадцатом круге, точно не помню, у Леонида мелькнула мысль спуститься в зал, к зрителям. Но, подойдя к ступенькам, он передумал. Они были слишком высоки для юного артиста. И Жучков в который раз повел слепого опять по сцене. Леня чувствовал себя Моисеем. Зал дрожал от аплодисментов.Пастор.


moroz_anatoliy
Мороз Анатолій

Мороз Анатолий — Мороз Анатолій, спортсмен, вихованець спортивної школи зі стрибків у висоту Віталія Лонського. Майстер спорту СРСР міжнародного класу, Чемпіон Європи (1967, Чехословаччина), бронзовий призер чемпіонату СРСР, член Олімпійської збірної СРСР.

Вот именно в такие моменты и бывает больно и обидно Тренеру и Учителю за то, что где-то на жизненному пути “Тренер — ученик” и был упущен тот, как оказалось в последующем, важный момент, после которого и дал “трещину” весь жизненный механизм Анатолия Мороза.

Казалось ничего не предвещало беды, а наоборот в его спортивной карьере складывалось все самым отличным образом. Ведь Анатолий Мороз был одним из немногих, кто пришел сам к тренеру и настойчиво просился на посещение тренировок. Он часами мог наблюдать, как тренируются его старшие товарищи. Скворцов, Матусевич и другие.

И менее чем через два года его результат увеличился на целых 60 сантиметров, а Толик был тогда в 7 классе.Моя высота.

Спортивное руководство за спиной Лонского поговаривало: “Мол, не вышел ростом Мороз, всего 180, не достигнет он высоких результатов…” Но это только не для него. Мороз, как и его тренер, считал, что нет, как известно, пределов человеческим возможностям. И в феврале 1967 года в Ленинграде, на зимнем первенстве страны, обойдя Скворцова и Большова, он взял высоту 2,15. Мороз стал одним из самых лучших прыгунов страны. И ему уже доверяют защищать честь СССР на первенстве Европы в Праге, где снова всех обойдя, он становится победителем. В подарок на высшей ступени пьедестала ему преподносят красивый чайный сервиз и великолепные фужеры из знаменитого чешского стекла… Может они-то и стали тем злополучным талисманом, преследовавшим такого знаменитого спортсмена всю его последующую жизнь. — Моя высота.


Моссад — Моссад (на івриті ха-Мосад ле-модіін у-ле-тафкідім меюхадім“Відомство розвідки і спеціальних завдань”) — політична розвідка Ізраїлю, за своїм призначенням та функціями є аналогом американського Центрального Розвідувального Управління (ЦРУ). Вважається однією з найбільш ефективних і професійних спецслужб у світі.

За время работы майору КГБ Николаю Вечере встречались разные нештатные ситуации, но чтобы кто-то проводил совещание с одним человеком… О таком он узнал впервые. Круглые глаза Николая Николаевича стали вмиг квадратными, и он взглянул на Писака с таким интересом, как будто к нему вошел сам “великий комбинатор” Остап Бендер, а не идеологический диверсант, агент Моссада, перезавербованный ЦРУ (как успели ему доложить “надежные” источники).Писак, “Чингисхан” и Германия.


Мышегас — варіанти мешугас, мішугас — слово походить з ідиш, означає божевілля, втрату розуму.

– Бандит!!! Шейгиц!!! Чтобы ты подавился этой рыбой! — вытирая лицо, кричала мадам Цыпельман.Вы только посмотрите на этого идиета, на этого муныша. Нет, нет! Вы посмотрите, на него напал мышегас. Чтобы ты подох, ирод проклятый!Новый год.


Мучник Боря — Мучник Борис, шахіст, гросмейстер.

На соседней скамейке Виктор Турчанович с Борей Мучником делали показательную игру в шахматы. Именно делали. — Бердичевский Бродвей.

 – Моменю, моменю, посмотри, что он выделывает, это же настоящий Карпов. Чтоб я так жил, твой Боря будет гроссмейстером, я вижу: у него же большое будущее.

Так и случилось. Боря выступал за сборную Израиля. — Бердичевский Бродвей.

 Н

nagorniy
Нагорний Леонід Миколайович

Нагорный Леонид — Нагорний Леонід Миколайович. У радянські часи працював головним інженером Бердичівського м’ясокомбінату (директором м’ясокомбінату на той час був Олексій Олексійович Хилюк). Після переходу Олексія Хилюка до органів місцевого самоврядування, Леонід Нагорний очолив м’ясокомбінат. На початку 1990-х під час економічної кризи полишає керівництво підприємством та започатковує власну справу — відкриває кафе “Заманиха”, що поряд з центральним ринком, згодом працює заступником директора ТОВ “Бердичівпиво”.

 Марчук, Гапчук, Нагорный обещаниями никогда не кормили. Но если давали слово, то обязательно его сдерживали. В общем живут по понятиям: пацан сказал — пацан сделал.ОПрестиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем.


Николаенко Виталий — Ніколаєнко Віталій Євгенович. Віталій Євгенович тривалий час працював у міському відділі Внутрішніх Справ. Пройшов шлях від дільничного інспектора до заступника начальника відділу. По звільненні з лав міліції працює в приватних структурах, але не пориває зв’язки з колегами — його обрали на посаду голови ветеранської спілки Бердичівського міського відділу Внутрішніх Справ.

 Любил бердичевскую баню и народный артист Назарий Яремчук. Когда приезжал на гастроли в Бердичев или в гости к своему куму, участковому милиции Виталию Николаенко, обязательно приходил в парилку. И так парился, что несколько раз из его автомобиля пропадала запаска. Но Виталий эти кражи обязательно раскрывал. Ведь речь шла не так о запаске, как о чести бердичевской милиции. А ее никак нельзя было запятнать!О бане и ее посетителях.


Нузеле — слово походить з ідиш, означає ніс.

И пока Соня пудрила свой нузеле перед зеркалом, Роза незаметно выбросила цветы в мусорное ведро.Новый год.


Ньюсквира — Нью-Сквер (Нова Сквира, англ. New Square), хасидська община в складі міста Рамапо, графство Рокланд, штат Нью-Йорк, США. Станом на 2010 рік населення містечка нараховувало 6,944 тис. чоловік. Мовою спілкування в общині є виключно ідиш. Жителі общини — переважно члени сквирського хасидського руху, які прагнуть підтримувати хасидський спосіб життя та сповідують культурно-мовну ізоляцію від навколишнього світу. Матеріальна самодостатність общини забезпечується головним чином виробництвом молока і молочних продуктів. Рабином общини є Дувід Тверський, відомий як реб Дувідл Сквірер (дослівно: реб Дувідл зі Сквири).

Нову Сквиру та Бердичів пов’язують між собою як хасидський рух взагалі, так і той факт, що в Бердичеві тривалий час проживав рабин Мойше Мордехай Тверський (1843-1920) — онук рабина Нахума, засновника Макарівської династії. В Бердичеві на старому єврейському кладовищі поряд з усипальнею рабина Леві Іцхака Бердичівського знаходиться сімейна усипальня Тверських, де, окрім Мойше Мордехая, поховані його син рабин Цві-Арія Тверський (?-1935) та зять Цві-Арія — рабин Хаїм Каннер (?-1937), син рабина Іцхака Давида.

Мэр пригласил Плоткина в кабинет.

– Я хочу помочь городу медикаментами и одноразовыми шприцами,начал Рэбэ.Мой друг вице-мэр города Ньюсквира штата Нью-Йорк Данил Голдштейн очень состоятельный человек. Сегодня утром я разговаривал с ним по телефону и договорился за пятьдесят тысяч одноразовых шприцов. Первую партию — десять тысяч — мы можем получить уже через неделю. Ваша задача — решить проблемы на таможне. — С миссией милосердия.

 О

orehov
Орєхов Петро Іванович
(1914-1981)

Орехов П. — Орєхов Петро Іванович (1914-1981), Герой Радянського Союзу. У грудні 1943 — січні 1944 рр. танкіст Петро Орєхов у складі 44-ї танкової бригади приймав участь у звільненні Бердичева від німецьких загарбників. 5 днів танковий батальйон під командуванням майора Петра Орєхова та танковий батальйон капітана Олексія Карабанова вели виснажливі бої в районі хлібозаводу, знаходячись в повному оточенні. Не дивлячись на намагання ворога знищити танкістів, їм вдалось вистояти. За ці бої Петро Орєхов й був відзначений найвищою нагородою СРСР. У 1969 році Петру Орєхову присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

Напротив машиностроительного техникума, на берегу реки Гнилопять, собрались тысячи бердичевлян. Сюда пришли благодарные потомки тех, кто не вернулся из боя, отдав жизнь за их светлое будущее. На импровизированной трибуне — руководство города, Герои Советского Союза. Здесь также бывший командир танкового батальона 44-й бригады П. Орехов, депутат Верховного Совета СССР Л. Горбаченко. И, конечно, Лев Тартаковский.Ответственное задание.


Осинский Владимир Николаевич — Осінський Володимир Миколайович, директор Бердичівської фабрики одежі (нині ПАТ “Бердичівська фабрика одягу”), керував підприємством на протязі 13 років — з 1983 по 1997. На час його керівництва фабрикою випала суспільно-економічна криза, спричинена розпадом Радянського Союзу. Тоді стали рватися зв’язки з нашими постачальниками, кожен з яких намагався встановлювати свої ціни на тканини та інші матеріали. Дуже якісні тканини виготовляли раніше у Прибалтиці, тому вони мали значний попит. А після розвалу СРСР ціни на прибалтійський текстиль різко зросли, почалися перебої і простої в роботі. Тож директору швейної фабрики Володимиру Осінському довелося займатися і впорядкуванням заробітної плати, і скороченням штатів, що було тоді повсюдно на часі.

Вызов в кабинет директора Владимира Николаевича Осинского предвещал Марущаку дальнюю командировку. За многие годы работы на фабрике он заметил: если надо что-то достать в пределах города, посылают инженеры Гриша Антоненко или Костя Крыжановский. Если дальше — сам Осинский. Заходя в кабинет, Саша машинально отметил, что поездка предстоит дальняя, так как рядом с директором сидел главбух Григорий Антонович Линчик. И, посмотрев на их лица, понял: что и ответственная.

Ласково, по-отечески Осинский сказал:

– Мы тебя ценим и любим, фабрика тебе доверяет! И сейчас тебе предстоит доказать свою любовь предприятию. — Снабженец №1.


ostapiuk
Анатолій Остапюк веде особистий прийом відвідувачів у робочому кабінеті.

Остапюк Анатолий — Остапюк Анатолій Васильович (1948), полковник міліції, начальник Бердичівського районного відділу внутрішніх справ з березня 1995 року по листопад 2011 року. Анатолій Остапюк є членом Народної партії, по спискам якої обирався депутатом Житомирської обласної ради.

Одни предлагали пригласить настоятеля Свято-Николаевского собора отца Виталия, чтобы он наставил на путь истинный свою прихожанку. Другие предлагали бежать за начальником милиции Анатолием Остапюком, чтобы он вел переговоры с соседкой в присутствии заместителя мэра города Пономарчука. Третьи… третьи спокойно наблюдали, чем все это закончится.Дипломат.


Очкуренко Василий — Очкуренко Василь Петрович (1942-2014), вихованець спортивної школи зі стрибків у висоту Віталія Лонського. Народився 1942 року в селі Непедівка Козятинського району на Вінниччині. Захопився стрибками у висоту, мав досить пристойні результати, став чемпіоном Вінниччини. На змаганнях його і запримітив Олексій Лонський, який запропонував талановитому спортсмену тренуватись у нього. У 1963 році, у 21-річному, за мірками цього виду спорту, досить зрілому віці, Василь Очкуренко переїздить до Бердичева. Тут він був змушений за півроку пройти програму тренувань, яку значно молодші за віком спортсмени проходили впродовж п’яти років. Досягнення: третє місце першості спортивного товариства “Авангард” (Україна), третє місце першості Білорусії з легкої атлетики (1967). Майстер спорту, найкращий результат 205 см.

По завершенні спортивної кар’єри Василь Очкуренко закінчує Гомельський університет, тривалий час працює в середній школі №15 міста Бердичева. Згодом очолює дитячо-юнацьку спортивну школу, що діє під егідою міського відділу освіти, керує Бердичівським спортивним комітетом. Василь Петрович став також організатором та першим директором районної дитячо-юнацької спортивної школи (2002).

А где, вы думаете, Виктор Лонский встретил будущего мастера спорта Валерия Скворцова? Правильно! Именно на бульваре, когда тот перепрыгивал через забор. У его воспитанников Володи Прохневского, Василия Очкуренко, Виталия Левковского, Кости Ахметова, Анатолия Шафрана, тоже будущих мастеров спорта, здесь даже была своя скамейка, под тенью каштанов, рядом с проходом к спортивной школе, точно по центру бульвара.Бердичевский Бродвей.

 П

pastuh_igor
Пастух Ігор Іванович.
Фотографія Володимира Поліщука.

Пастух Игорь — Пастух Ігор Іванович, вихованець спортивної школи зі стрибків у висоту Віталія Лонського. Закінчив міську середню школу №1 (1972), після завершення спортивної кар’єри зайнявся бізнесом. У 1992 році стає генеральним директором житомирської компанії (ТОВ) “Екта-пром”, яка займається виробництвом апаратури для приймання, запису та відтворення звуку і зображення. Великі світлодіодні екрани цієї фірми забезпечують візуальне супроводження всіх щорічних змагань зі стрибків у висоту на призи заслуженого тренера СРСР і України Віталія Лонського.

А Игорь Пастух? Ведь по разработанным и созданным его руками демонстрационным экранам зрители могут в непосредственной близости наблюдать за выступлениями спортсменов на соревнованиях. — Моя высота.


petrovskiy
Петровський Георгій Семенович
(1924-1989)

Петровский Георгий Семенович — Петровський Георгій Семенович (1924-1989), генерал-лейтенант, Герой Радянського Союзу. У грудні 1943 — січні 1944 рр. командир взводу розвідки лейтенант Георгій Петровський у складі 44-ї танкової бригади приймав участь у звільненні Бердичева від німецьких загарбників, за що й був відзначений найвищою нагородою СРСР. У 1969 році Георгію Петровському присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

– Вот тебе пакет документов, командировка, езжай в Москву к бывшему комбригу 44-й танковой бригады, дважды Герою Советского Союза, генералу армии Иосифу Ираклиевичу Гусаковскому. Ты знаешь, что его бригада освобождала наш город в 44-м году. А также зайдешь к Герою Советского Союза, генерал-лейтенанту Георгию Семеновичу Петровскому. Он тоже освобождал наш город.Ответственное задание.


OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Роман Рафаїлович Петронговський на відкритті АТС в селі Половецьке Бердичівського району, 30 грудня 2003 р.

Петронговский Роман — Петронговський Роман Рафаїлович, професор, кандидат педагогічних наук, Заслужений працівник культури України. Роман Петронговський народився в Бердичеві, навчався в міському ПТУ №4. Його організаторський талант проявився рано — ще навчаючись у школі він просувається по комсомольській лінії, в 70-х роках Роман Петронговський обіймає посаду секретаря міського комітету комсомолу, у 80-х — секретаря міського комітету Комуністичної партії. Обирається депутатом міської ради народних депутатів. Після заборони Комуністичної партії у 1991 році Роман Петронговський переходить на роботу в державні органи, неодноразово обирався депутатом обласної ради, обіймав посаду заступник голови Житомирської обласної ради. Нині Роман Петронговський — завідувач кафедри гуманітарних та соціальних дисциплін Житомирський інститут культури і мистецтв. Проживає в Житомирі.

В оповіданні Віктора Коржука “Пообещал — выполнил” саме Роман Петронговський, як депутат обласної ради, приїздив на відкриття АТС в селі Половецьке, хоча його прізвище в оповіданні напряму і не вказується.

“Если дети плохо едят, значит они не занимаются спортом”, — думал первый секретарь горкома комсомола Роман Петронговский после очередной проверки школ города. Значит, мы плохо выполняем решение партии “…физкультуру и спорт — за местом проживания…”Объект чрезвычайной важности.

На экстренное бюро горкома комсомола Петронговский пригласил всех начальников ЖЭКов. Но так, как среди них была единственная женщина, Роман начал прямо с нее.

– Нила Марковна, ты сама понимаешь, я один в поле не трактор. Тьфу черт, не воин. И если партия требует физкультуру и спорт за местом проживания, значит она будет! — клятвенно заверил Петронговский, предварительно посмотрев на большой портрет ее Генерального секретаря Леонида Брежнева, висевшего на стене.Объект чрезвычайной важности.

 Так вот, вызывает Леву Петронговский и говорит… Как, ты не знаешь дядю Рому? Это был секретарь дяди Левиной партии! У него не голова, а Талмуд. Нет не у Левы, а у Петронговского. Впрочем и у Левы, и у Петронговского головы были, как Талмуд. Он еще спрашивает, кто такой Петронговский. Петронговский любил Бердичев. А Бердичев любил Петронговского…Монолог дедушки.

 

– Товарищи! — сказала председатель сельского совета, — жители села благодарны товарищу депутату за то, что сегодня мы имеем телефонную станцию. Если бы не он, у нас не было бы станции! Но благодаря заботе депутата у нас есть станция! Спасибо Вам, товарищ депутат, за…Пообещал — выполнил.


Писки — Піски, мікрорайон міста, північно-західна його частина (вулиці Сабурова, Руська, Річкова, Урожайна). Колись тут був піщаний кар’єр, де місцеві жителі добували собі якісний будівельний пісок. Звідси походить і назва мікрорайону. В XVI ст. ця окраїна Бердичева знаходилась у власності княгині Варвари Радзивілл і ці земельні володіння (юридику) вона переписала на утримання капели монастиря Босих кармелітів. Тому жителі Пісок новим власникам повинні були сплачувати чинш (фіксовану плату в грошовій або натуральній формі за користування земельним наділом). На Пісках проживало в основному бідне єврейське населення і розмовною мовою був ідиш.

 В школе в основном учились дети с Качановки, Писок. Эти районы были не то, что криминогенные, а ребята оттуда были задиристые. Так что драки после уроков — явление для нас нормальное. — Школа, которой нет.


plotkin
Плоткін Самійло Абрамович з єврейською молоддю.

Плоткин Самуил Абрамович — рабин, професор. Народився Самійло (Шмуель) Абрамович Плоткін у 1931 році в Ленінграді (нині Санкт-Петербург, Росія). На початку Вітчизняної війни він разом з батьками евакуювався на Урал, потім у Средню Азію, в місто Самарканд. На початку п’ятдесятих років родина разом з польськими емігрантами виїздить до Польщі, згодом — до Парижу. Тут Шмуель Плоткін навчався на рабина, закінчив університет Сорбонну. Біля тридцяти років проживав у Сполучених Шатах, викладав у вищих єврейських школах, представник хасидів ХАБАДа.

Наприкінці 1980-х років прибув до Бердичева, де очолив місцеву релігійну общину. За його безпосередньої участі була відновлена діяльність синагоги по вулиці Свердлова, 8, у 1991 році на могилі Леві Іцхака Бердичівського взамін усипальні, яка у радянські часи, в роки релігійних гонінь, прийшла в занепад та була розібрана, на кошти ізраїльського мільйонера Нахмана Ельбаума за проектом Леоніда Мущицького була зведена нова усипальня. Згодом Шмуель Плоткін тривалий час очолював релігійну громаду у місті Житомирі.

Останнім часом в силу похилого віку Шмуелю Плоткіну стало все важче керувати общиною міста. У лютому місяці 2004 року в Бердичів приїхав новий рабин Мойше Шмуель Талер, а Шмуель Плоткін став почесним рабином міста.

Одно только не давало ему ночью спокойно спать. Думал о том, что поздно приехал, что много потеряно времени. Правда, скучал он и по Бердичеву. Ведь как-никак, а именно этот город стал трамплином в его трудной миссии милосердия. Не давала уснуть и мысль, что не все сделал для Бердичева.

В такие бессонные ночи он старался успокоить себя:

– Конечно, не все сделал, что мог сделать. Но ведь он не виноват, что его пригласили в Житомир. Ведь в Бердичеве, как говорят, лед тронулся. И не без его помощи. Ведь там уже активно действует Любавическая религиозная община, работает воскресная школа, открыт женский клуб, есть богатая библиотека, которую он привез из США. А как проводятся еврейские праздники! Последние три года при общине работает летний лагерь для детей. Со временем он планирует открыть и детский сад.С миссией милосердия.


ponomarchuk
Пономарчук Володимир В’ячеславович у робочому кабінеті.

Пономарчук Владимир Вячеславович — Пономарчук Володимир В’ячеславович, народився в Бердичеві у 1957 році. Закінчив середню школу №12, Київський політехнічний інститут. Свою трудову діяльність Володимир Пономарчук розпочав на машинобудівному заводі “Прогрес”, працював тут з 1980 по 1993 рік на посадах інженера, старшого майстра, заступника начальника управління забезпечення якості. У травні 1993 року перейшов працювати до органів самоврядування — очолив відділ Бердичівського міськвиконкому, з 1994 по 2011 обіймав посаду заступника міського голови з питань житлово-комунального господарства. З 2011 року працював заступником директора Бердичівського коледжу промисловості, економіки і права, з 2012 року — помічник Народного депутата України Анжеліки Лабунської.

Соседка не знала в лицо Пономарчука, но уже где-то слышала его фамилию. Заглянув в “глазок” и увидев вполне интеллигентного мужчину в очках с позолоченной оправой, взяла на кухне табуретку, предусмотрительно подумав, что разговор, возможно, затянется, и, удобно усевшись по ту сторону двери, приступила к переговорам…Дипломат.


polojevetc
Положевець Григорій Федорович у своїй домашній майстерні, серпень 2010 р.

Положевец Григорий — Положевець Григорій Федорович, художник. Народився 1929 року в місті Будьоннівськ Ставропольського краю в інтелігентній родині. Більш як 50 років проживає та творить в Бердичеві. Працюючи художником-оформлювачем, Григорій Федорович в години вільного часу займається живописом, йому подобається писати пейзажі, натюрморти. У червні 2004 року у виставковій залі Музею історії Бердичева пройшла перша у місті персональна художня виставка митця, на якій було представлено 44 полотна.

– Да, Бердичев дал мне друзей. Ты видел Клаву Пекер? Больная, с температурой она сутками работала над моим каталогом. Но сделала, успела! Вот такие друзья, как она, ее сестра Аня Сигаловская, Семен Майданник, Григорий Положивец, и помогают мне жить.Скульптор.


“Престиж”, ресторан — ресторан по вулиці Свердлова, 19 (нині вулиця Вінницька, ресторан не існує). Засновником та власником ресторану був бердичівський підприємець Микола Миколайович Гапчук. Він переобладнав під ресторан кафе №7, відоме поміж бердичівлян за народною назвою “Хромая лошадь”. Також Микола Гапчук є засновником товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Бердичівська аграрна компанія”, “Мрія”, “Аполлон”, фермерське господарство “Кармеліт” та ін. Ресторан “Престиж” функціонував біля десяти років, поруч з ним обладнали кафе “Престиж” (діє і нині). У 2009 році ресторан було продано, в його приміщенні розмістилось спочатку відділення Акціонерного Товариства “Сведбанк”, згодом відділення Акціонерного комерційного банку “ТАС — Комерцбанк”, магазин “Цибулька” та ін.

Каждый приезжающий из-за границы обязательно с друзьями спешит посетить ресторан “Престиж”. Ведь добрая слава об отличной и разнообразной кухне, высококачественном обслуживании, живой музыке и современном интерьере разлетается в разные уголки земного шара. Поэтому наши земляки в Израиле и в Америке, в России и Германии знают “Престиж” Гапчука и когда приезжают в Бердичев, обязательно стараются побывать в нем.ОПрестиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем.


pryputnickiy_1
Припутницький Василь Іванович

Припутницкий — Припутницький Василь Іванович, лікар, хірург Бердичівської міської лікарні. Працював у міській лікарні з 1973 року, за роки своєї праці провів понад 20 тисяч хірургічних операцій. Загальний стаж роботи хірурга — 53 роки, з низ 27 — завідуючим відділенням хірургії міської лікарні. У 2001 році Василь Припутницький став головою правління неприбуткової організації “Лікарняна каса міста Бердичева” і очолював її від самого заснування до ліквідації у 2012 році. За час діяльності Лікарняної каси десятки тисяч бердичівлян реально відчули взаємодопомогу, коли їх спіткали проблеми зі здоров’ям. Загалом, за роки існування через міську лікарняну касу пройшло понад 3,6 млн. грн. За багаторічну самовіддану працю в органах охорони здоров’я, розвиток хірургічної служби міста рішенням виконкому міської ради №500 від 19 серпня 2004 року Василю Івановичу Припутницькому присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”. Він став першим серед медичних працівників міста, хто отримав таку відзнаку.

– И где это ты видела очередь? Настоящая очередь была, когда евреи уезжали в Израиль. Чтобы попасть на прием к хирургу Припутницкому, надо было записаться с вечера у Шмулыка, который на руке проставлял номера. Вот это была очередь!Новый год.


puzach
Пузач Анатолій Кирилович
(1941-2006)

Пузач — Пузач Анатолій Кирилович (1941-2006) — радянський та український футболіст і тренер, заслужений майстер спорту, Заслужений тренер України. Анатолій Пузач народився 1941 року в селищі Красний Кут Саратовської області (Росія), але по війні родина Пузачів проживала в Бердичеві, на Загребеллі, у приватному будинку по вулиці Івана Федорова. Анатолій Кирилович перші свої ігри провів у 1958 році в Бердичеві за команду машинобудівного заводу “Прогрес”, яка на той час мала назву “Авангард”. З 1964 року Анатолій Пузач виступав за київське “Динамо”, у 1968 році він став найкращим голеадором команди, забивши 11 голів. З 1974 по 1990 рік Анатолій Пузач входить до тренерського штабу Валерія Лобановського, у 1990-1992 рр. — головний тренер “Динамо” (Київ).

Несколько лет назад главк выделил для предприятия автопогрузчик, и получать его командировали, конечно, Марущака. Приехав во Львов, он увидел, что таких снабженцев, как он, собралось не меньше тридцати. Если стать в очередь, то на его долю погрузчиков может и не хватить, а если и хватит, то не раньше, чем через неделю. В другое время Саша, может, и стал бы в очередь, но сегодня — четверг, а в субботу в Бердичеве должен состояться футбольный матч между ветеранами киевского “Динамо” и командой завода “Прогресс”. Но главное, что команду привезет наш земляк Пузач, с которым Марущак лично знаком. А если добавить к этому, что он пообещал сыну сфотографировать его со звездой мирового футбола, то события надо поторопить, то есть пойти на хитрость. — Снабженец №1.


puzyrenko
Колега Віктора Пузиренка – Броніслав Боруцький за кінопроектором у прогресівській кіностудії.

Пузыренко Виктор — Пузиренко Віктор, працівник машинобудівного заводу “Прогрес”, головний редактор заводської газети “За технічний прогрес”. У 1960-1980-х роках у Будинку культури заводу “Прогрес” діяла літературна студія, при якій згодом відкрили заводську кіностудію “Товариш”. Керував кіностудією редактор заводського радіомовлення Віктор Пузиренко. Разом з Леонідом Ананченко, що працював у кіностудії на громадських засадах, вони знімали сюжети про заводське життя, тематичні кінофільми, про що, власне, і згадується в оповіданні Віктора Коржука “Мотопробег”.

Леонид Ананченко и Виктор Пузыренко — операторы заводской киностудии, фиксируя на кинопленку историю предприятия, не уставали повторять:

– Боже, какие кадры, какие кадры!!! Нетнет, ты только посмотри: Тетерский идет по асфальту, как Гагарин по ковровой дорожке в Шереметьево после возвращения из космоса.Мотопробег.

 Р

Рабинович Вадим — Рабинович Вадим Зіновійович (1953), по українському паспорту — Рабінович — українсько-ізраїльський бізнесмен і громадський діяч, президент холдингу RC-Group і медійної Media International Group. Президент футбольного клубу “Арсенал” (Київ).

– Послушай сюда! — не унимался Хаим, умеющий считать каждую копейку.А где взять деньги на праздник?

– Очень просто! — ответил Косой. — Вадима Рабиновича зачислили почетным прихожанином нашей синагоги, вот и попросим у него немного денег. Думаю, что не откажет.Мэр в синагоге.


Ребе — (рабин, раввін, раббі, ребе) — керівник юдейської общини, її духовний наставник. В ортодоксальному та консервативному напрямах юдаїзму рабинами можуть бути тільки чоловіки.

 К Абраму всегда обращались за советом. И если он что-то советовал, то похлеще Ребе. Это всегда был Соломонов совет. С Абрамом все соглашались. Если он говорил, что даром лечиться — это лечиться даром, то ему верили. Верили потому, что это сказал Абрам. — Их знали все.

 Если вы хотите получить Соломонов совет, зачем вам Рэбэ? Рэбэ вам не нужен. Вам нужен Косой. И только.Эксперт.


Романюк Виталий — Романюк Віталій, один з перших учнів спортивної школи зі стрибків у висоту Віталія Лонського, майстер спорту. У 1980-х роках обіймав посаду керівника фізичного виховання машинобудівного технікуму (нині Бердичівський коледж промисловості, економіки та права).

Свой взгляд Виктор Алексеевич перевел на Виталия Романюка. Ведь это он сейчас воспитывает в машиностроительном колледже достойную смену, его ученики занимают призовые места на областных и республиканских соревнованиях. А это значит, что здесь и его заслуга, ведь основу Виталию дала опять-таки школа Лонского. И только в примере с Романюком, Виктор Алексеевич мог бы сказать, что и с другой стороны он, Виталий, стал тем самым первым учеником, давшим своему Учителю путевку в так называемое тренерское дело.Моя высота.

 С первенства Житомирской области по легкой атлетике, где Виталий Романюк, будучи дебютантом, стал чемпионом, и была получена возможность Виктору Алексеевичу занять место преподавателя легкой атлетики в Бердичевской детско-юношеской спортивной школе. Это и стало обоюдным началом начал в спортивной тренерской карьере Учителя и ученика — Виктора Лонского и Виталия Романюка. — Моя высота.


Рош Гашана — “голова року” — єврейський Новий рік, день, з якого починається суд над всім утвором. Прийнято в Рош Гашана їсти під час трапези круглі хали (хліб), форма яких нагадує, що це коло закінчилося і починається нове коло нашого життя. Їдять яблука з медом, щоб рік був солодким, як мед, і гранати, щоб добрі справи і вчинки збільшилися, як зернятка в цьому плоді.

Хотя до Нового года (Рош-Гашана) оставался еще месяц, Григорий Антонович Васильев (по паспорту Герш Аронович Вальсон) вместе с женой Розой заранее решили составить список гостей. — Новый год.


ryvj_01
Всеволод Ривж виступає на Жовтневій (нині Центральній) площі перед юнармійцями Бердичева.

Рывж В.Ю. — Ривж Всеволод Езупович (1907-1992) — учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу. З 1948 року проживав у Бердичеві в будинку по вулиці Карла Лібкнехта, 20. Проводив військово-патріотичну роботу серед молоді. Брав активну участь в громадському житті підприємства, міста, області. У 1977 році Всеволоду Ривжу було присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”. Нині на стіні будинку, в якому проживав Всеволод Ривж, розташована меморіальна дошка, присвячена Герою.

 С того времени много воды утекло в реке возле школы, а до сих пор стоят в глазах молодые Герои Советского Союза В. Алин, В. Рывж, П. Гельман, проводившие с нами уроки памяти.Школа, которой нет.

 Сверх всякого ожидания Рывж оказался человеком простым, без важности и фасона, которые рисовались Криворуцкому перед его приходом. Самой обыкновенной внешности. Правда, ростом чуть повыше. В движениях быстрый, и сразу было видно, что человек он общительный, разговорчивый.Скульптор.

 С Рывжем у Криворуцкого было много общего. Оба фронтовики. От пуль и осколков не прятались за спины товарищей. А пепла войны на всю оставшуюся жизнь наглотались. Так в разговорах и воспоминаниях рождался бюст Героя Советского Союза В.Ю. Рывжа.Скульптор.

 С

Самойлов Николай — Самойлов Микола Миколайович (1946-2007), тренер з боксу. У 1973 році Микола Самойлов став засновником спортивного клубу боксу “Бойова рукавичка”, який став першим боксерським клубом у Бердичеві. За роки своєї тренерської діяльності Микола Самойлов виховав цілу плеяду боксерів, серед яких і майстер спорту міжнародного класу, чемпіон України Володимир Матвійчук. Микола Самойлов — племінник видатного тренера зі стрибків у висоту Віталія Олексійовича Лонського. З 2008 року в Бердичеві щорічно проходять боксерські матчеві зустрічі пам’яті Миколи Самойлова, організаторами яких є учні видатного тренера.

Невеселые раздумья Петронговского прервал вошедший в кабинет Николай Самойлов — тренер по боксу ДЮСШ.

– Мою секцию передали областному совету ДСО “Спартак”,без предисловий начал разговор Самойлов.А у “Спартака” выбить спортзал — это равносильно тому, что еврею поступить в партию или институт. Тут надо шето решать.

– Не будь горячим, как еврейский борщ. Что не делается, то все к лучшему,парировал Петронговский.Завтра соберу бюро и что-то решим. Приходи после обеда.Объект чрезвычайной важности.

 Может и у иного тренера это бы и не вышло. Но только не у Самойлова. Его упорство и тонкое знание психологии человека, а также особое мастерство в союзе с командой спортсменов-розрядников, тренировавшихся у него ранее, дало отличные результаты. Тренер преподавал своим ребятам неоценимые уроки жизни.

У Самойлова не было деления на своих и чужих, хороших и плохих, способных и не очень. К каждому он находил свой индивидуальный подход.Объект чрезвычайной важности.


Сандал Григорий Шлемович — Сандал Григорій Шльомович, учасник Громадянської та Великої Вітчизняної війни, комуніст. В роки Вітчизняної війни отримав важку контузію, в результаті якої у нього мимоволі посмикувалися шия і голова, немовби вказуючи на заперечення чогось, відмову від чогось. Григорій Сандал мав численні бойові та трудові нагороди, а також іменну зброю, яку вручив йому особисто маршал Григорій Будьонний.

Відразу по закінченні війни Григорій Сандал працював головою базаркому на міському ринку, згодом тривалий час столяром на підприємстві змішаної торгівлі (рос. смешторг). Його син Анатолій був трубачем в оркестрі машинобудівного заводу “Прогрес”, виїхав до Сполучених Штатів Америки.

Хозяин машины в принципе тоже был за, но его прервал Григорий Шлемович Сандал, который любил все черное.

– Скажу тебе, Костя, как бывший военный (его голова при этом несколько раз дернулась: сказывалась контузия на фронте), я бы “Запорожец” перекрасил в черный цвет. Во-первых, он будет менее заметен, а во-вторых, мыть его не так часто надо.Эксперт.


Сидоренко Зосим Моисеевич — директор міського промислового комбінату. Учасник Великої Вітчизняної війни, справжній патріот міста, хороший господарник. Асортимент виробів, які випускав комбінат під його керівництвом, був досить широким як на той час: пошив взуття, шлакоблоки, господарське мило, шкіряні сумки, ремінці до годинників та інше. Вироби промкомбінату користувались великим попитом серед населення. Це давало багато робочих місць, доволі значне поповнення до міського бюджету та прибуток підприємству. Такий, що дозволило на ці кошти побудувати невеликий шкіряний завод (цех), а також приміщення під взуттєву фабрику по вулиці Фрунзе. До речі, ці приміщення існують і нині — в останньому розташувався будівельний торговий центр “Стандарт”.

 …директор кожобувного комбината Зосим Моисеевич Сидоренко с супругой. В то время о комбинате говорили, как о золотом дне. Заработки тут были очень высокие, да и работа — чище, чем на заводе “Прогресс”.

На скамейках вполголоса переговаривались, но можно было услышать:

– Ты знаешь, Зосим купил телевизор?

– И какой марки?

– “Рубин”.

– Очень хороший. У моего брата в Москве такой же! Показывает — в мире не видал.Бердичевский Бродвей.


Скворцов Валерий — Скворцов Валерій, спортсмен, стрибун у висоту. Народився в Бердичеві 31 травня 1945 року, виховувався у тренера Віталія Лонського. Заслужений майстер спорту СРСР, Чемпіон СРСР, дворазовий чемпіон Європи (1966, Німеччина; 1968, Іспанія), Чемпіон Всесвітньої універсіади. Валерій став першим бердичівлянином, який приймав участь у двох Олімпійських іграх (1964 р., Токіо, 14 місце; 1968 р., Мехіко, 4 місце).

 А где, вы думаете, Виктор Лонский встретил будущего мастера спорта Валерия Скворцова? Правильно! Именно на бульваре, когда тот перепрыгивал через забор.Бердичевский Бродвей.

 А Валерий Скворцов. Ведь это тоже его ученик. Причем один из первых в его тренерской судьбе. И как обидно было Лонскому, когда Валеру не отпускала на тренировки его мама.Моя высота.

 А начиналось их знакомство на улице К. Либкнехта, когда Виктор Алексеевич заметил идущего впереди мальчишку в стареньком потертом пиджаке и с чужой головы шапке. Хотя паренек не отличался высоким ростом и хорошими спортивными данными, Виктора Алексеевича поразило то, что через каждые два-три шага он перепрыгивал низенький заборчик. По всему было видно, что делал это он с какой-то спортивной сноровкой. Лонский про себя отметил, что у этого паренька есть скрытые спортивные данные. И что толк с него будет. И он в нем не ошибся. Всей своей дальнейшей жизнью Валера это доказал.Моя высота.


skoblitckiy
Могила Юхима Гершковича Скобліцького в іудейському секторі загальноміського кладовища. Бердичів, вул. Войкова, 2014 р.

Скоблицкий Ефим Григорьевич — Скобліцький Юхим Гершкович (1919-2005), уродженець Бердичева, єврей. Його дід Нахман був рабином селища Червоне (нині Андрушівського району), мати Хана — читцем в жіночій секції бердичівської синагоги. В родині Скобліцьких розмовляли виключно на ідиш.

Юхим Скобліцький навчався в семирічній єврейсько-російській школі №9, де викладання навчальних предметів відбувалось на ідиш. У цій школі навчались також і росіяни, які досконало знали розмовний ідиш.

Юхим Гершкович в лавах Червоної Армії з травня 1939 року, учасник Великої Вітчизняної війни. Під час війни лейтенант Юхим Скобліцький командував вогневим взводом артилерійської батареї 76-мм гармат в складі 862-го полку 197-ї стрілецької Брянської Червонопрапорної дивізії 120-го стрілецького корпусу. Приймав участь у Сталінградській битві, битві на Курській дузі, дійшов до Берліна. За участь у бойових діях нагороджений медалями “За відвагу”, “За бойові заслуги”, орденами Вітчизняної війни I та II ст., орденом Слави III ст. та ін.

По закінченні війни демобілізувався, повернувся до Бердичева, проживав у будинку по вулиці Воровського, 15.

– Тебя, Скоблицкий, награждаю не только за храбрость и отвагу, но и за то, что сохранил личный состав при форсировании Десны, а это редко бывает.

Шла война, и шел по ней со своей батареей командир. Дошел до Берлина. То, что не расписался на рейхстаге, не беда: не хотел стоять в очереди. А какой еврей любит очередь? Вот и Скобпицкий тоже. На карту войны, как и все, ставил свою жизнь.Командир батареи.

 В работу окунулся с головой. Если позирующие были не разговорчивы, в мыслях вспоминал свое босоногое детство, родную школу №9, Дом пионеров, где вместе с Ефимом Скоблицким постигал первые азы живописи, реку, где ловил в камышах жирных кобликов. И с таким энтузиазмом лепил, как будто боялся, что не успеет окончить работы в срок. В каждый кусок глины скульптор вкладывал частицу своей души, своего сердца. И спешил, спешил.Скульптор.


Солтус — один з кримінальних авторитетів Бердичева 60-70-х років XX ст.

А ты слышал? Солтус с Шиндей на завтра готовятся бомбонуть голубятню?Бердичевский Бродвей.

Три недели Солтус и Шиндя готовили операцию по экспроприации коровы на Корниловке. За это время було выпито шесть трехлитровых банок самогонки и в два раза больше крови друг у друга.Следователь Мейман.


Степура Игорь — Степура Ігор Костянтинович, син Костянтина Михайловича Степури, який з 1982 по 1985 рік обіймав посаду голови виконавчого комітету Бердичівської міської Ради народних депутатів. Ігор Степура отримав економічну освіту, з 1992 по 2006 рік обіймав посаду керуючого відділення акціонерного комерційного банку “АЖІО” у місті Бердичеві (див. також Ажио, банк). В наступні роки обіймає посаду заступника начальника Житомирського обласного управління АТ “Ощадбанк”.

– Вы все отстали от жизни,сказал Нагорный.Банк Ажио такой надежный, как швейцарские часы, и кредит дает под самый низкий процент. А его управляющий Игорь Степура в Бердичеве пользуется таким авторитетом, как в свое время Беня Крик в Одессе. Только Беня занимался грабежами, а Степура наоборот — благотворительностью.О “Престиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем.


Степура Константин Михайлович — Степура Костянтин Михайлович, народився 1939 року в місті Новоград-Волинський Житомирської області. Отримав фінансову освіту, працював економістом інспекції державних доходів Бердичівського міського фінансового відділу. З 1982 по 1985 рік — голова виконавчого комітету Бердичівської міської Ради народних депутатів. По закінченні роботи в органах самоврядування з 1985 по 2001 рік Костянтин Степура працює на посаді начальника управління Національного банку України в Житомирській області. Заслужений економіст України, за досягнення у праці нагороджений медалями “За доблесний труд” та “Ветеран праці”.

– Наш фасон! — воскликнул Гапчук.Это нам подходит. Если Игорь такой, как и его отец Костя, так я с ним хоть в космос полечу. Ведь Константин Михайлович был мэром Бердичева. Толковый руководитель.

– Он был хороший руководитель,подтвердил Марчук.Но с приходом демократии… Это же надо было им так развалить и разворовать страну, чтобы сейчас на каждом углу встречать нищих.О “Престиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем.

 Т

 Талмуд — Талмуд (староєвр. вчення, наука) — це великий кодекс релігійно-юридичних правил життя євреїв, який має значний текстовий об’єм. Так, Вавилонський Талмуд містить 2711 листів. Через свій об’єм слово талмуд часто використовується як загальне — збірка догматичних положень; товста нудна книга.

Так вот, вызывает Леву Петронговский и говорит… Как, ты не знаешь дядю Рому? Это был секретарь дяди Левиной партии! У него не голова, а Талмуд. Нет не у Левы, а у Петронговского. Впрочем и у Левы, и у Петронговского головы были, как Талмуд. — Монолог дедушки.


tartakovskiy
Лев Тартаковський (третій справа) на Дні Перемоги.

Тартаковский Лев Семенович — Тартаковський Лев Семенович (1935-2009), організатор роботи з комсомольською молоддю 60-70-х років. Лев Тартаковський народився 1 грудня 1935 року в місті Могилів-Подільський. З 1958 року Лев проживав у Бердичеві, працював вчителем праці у школі №13, згодом заступником директора школи з військово-патріотичного виховання. Після закриття школи Лев Тартаковський призначається на посаду директора міського парку культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка. За роки його керівництва парк перетворився на справжній осередок культурного життя міста — тут проводились усі загальноміські свята, на літніх площадках постійно виступали як місцеві артисти, так і ті, що гастролювали. Недарма серед його численних друзів та знайомих поширюється нова назва парку відпочинку — парк імені Тартаковського.

Саме Льву Тартаковському вдалося вирішити питання виділення для Бердичева танка Т-34-85 для встановлення на постаменті до 30-ї річниці визволення міста від німецьких загарбників (пам’ятний знак відкрито 5 січня 1974 року — в день звільнення міста від загарбників).

З розпадом Радянського Союзу та настанням часів незалежності Лев Тартаковський стає одним з активістів місцевої єврейської громади. У 1992 році він разом з родиною переїхав на постійне місце проживання до Німеччини. Помер Лев Семенович Тартаковський 25 квітня 2009 року, похований на єврейському кладовищі в місті Франкфурт-на-Майні.

 Льва Семеновича не боялись, его просто уважали. Он так красиво умел рассказывать, что драчуны забывали, для чего они пришли на спортплощадку. А если он обещал, что завтра поведет в городской музей, который находился в то время в крепости, так слово свое обязательно сдерживал. И будь в это время контрольная или инспекторская проверка, директор школы Николай Иванович Климчук шел навстречу Тартаковскому: нас отпускали на экскурсию. А может, директор делал поблажку Льву Семеновичу за то, что школьный музей, организованный им, был лучшим в области. Не знаю. Но знакомиться с его экспонатами приезжали даже из Киева. — Школа, которой нет.

 В магазин вошел Лев Тартаковский. Его никогда не видели злым или хмурым, он всегда был весел и остроумен. Но очередь Лева не любил. А сейчас у него окончились сигареты.

– Товарищи! Мне без очереди, у меня штучный товар и без сдачи.

Продавец положила на прилавок пачку “Примы”. Когда он вышел из магазина, кто-то сказал:

– Вы видели лицо Левы? Вчера получил строгий выговор по партийной линии, а ему хоть бы хны. — Очередь.

 Городское руководство не зря остановилось на кандидатуре Тартаковского. Оно знало его дипломатичность, корректность, энергичность, настойчивость в достижении цели. А о его преданности работе — сгорать ради других — говорили:

– Где Тартаковский — там победа! — Ответственное задание.

 – О-о-о! Там, где Лева, там победа, — заметил Коляда и объяснил: — Я разрабатывал проект под установку танка-памятника для нашего города в честь его освобождения от немецко-фашистских захватчиков, так Лева заставлял меня чуть ли не ночевать вот в этом кабинете. Напористый, как танк. — С миссией милосердия.

 Ты помнишь дядю Леву? На кого, ты говоришь, он похож? На динозавра?! Отойди от дедушки, а то не посмотрю, что ты мой внук и надеру тебе уши. Ах, какие праздники он устраивал — пальчики оближешь!

Как сегодня помню, вызывает его в горком партии… Какой партии? У дяди Левы была одна партия — коммунистическая. — Монолог дедушки.


Татьяна Семеновна — Тонян Тетяна Семенівна, секретар-друкарка, секретар керівника, спеціаліст, головний спеціаліст організаційного відділу. Працювала в Бердичівському міськвиконкомі з 1978 по 2010 рік, тривалий час була секретарем міських голів Олексія Хилюка та Василя Мазура.

Он вошел в приемную мэра города и попросил разрешения у его секретаря зайти к Алексею Алексеевичу Хилюку.

– Алексей Алексеевич еще не пришел, но вот-вот должен быть,ответила Татьяна Семеновна.Может, Вы зайдете к его заместителю.С миссией милосердия.


Терегеря Алексей Павлович — Терегеря Олексій Павлович, начальник цеху телекомунікаційних послуг №1, структурного підрозділу ПАТ “Укртелеком”. Народився 1952 року у місті Купіно Новосибірської області (Росія). Кадровий військовий — закінчив Томське військове училище зв’язку, академію зв’язку (м. Санкт-Петербург), з 1987 по 1998 рр. спочатку керував батальйоном зв’язку у місті Бердичеві, потім — начальник служби зв’язку військового з’єднання. У 2001 році очолив Центр електрозв’язку №3 ВАТ “Укртелеком” (нині цех телекомунікаційних послуг №1), який обслуговує Бердичів та Бердичівський район. За наступні десять років його керівництва підприємством в Бердичеві та районі було збудовано шість нових АТС загальною ємністю більш як 3000 телефонних номерів, створено мережу надання послуг доступу до мережі Інтернет.

– Я вам так скажу, — сняв шапку и почесав затылок, ответил Тарахтелюк.А вы верьте, не верьте, но когда Алексей Терегеря был командиром батальона связи, а я служил у него прапорщиком, так наша часть была самой передовой.Пообещал — выполнил.

 Но Тарахтелюк так увлекся рассказом, что пропустил очередную реплику мимо ушей.

– …За мою службу пять командиров поменялось, а мы все носили и носили воду. Думал я ребята уже писать рапорт на увольнение. Но Бог послал нам командиром полковника Терегерю. Выписал он у Валентина Медведчука в сельхозтехнике трубы, выкопали мы траншею, и за два дня эту проблему решили. Так, что моему бывшему командиру можно верить.Пообещал — выполнил.

 У

udovydchenko
Удовидченко Віктор Іванович
(1913-2000)

Удовиченко В. — Удовидченко Віктор Іванович (1913-2000) (в окремих документах та в оповіданні помилково вказується прізвище Удовиченко), підполковник у відставці. Учасник звільнення Бердичева від німецьких загарбників у грудні 1943 — січні 1944 рр. Воював у складі 117-ї гвардійської стрілецької дивізії, яка згодом отримала найменування Бердичівської. Окрім Вітчизняної війни Віктор Удовидченко приймав участь в Угорських подіях (операція “Вихор”, дії по придушенню т. зв. контрреволюційного заколоту). По звільненні з лав Збройних Сил працював вчителем праці у середній школі №3 міста Бердичева. Почесний громадянин міста Бердичева (1993).

 Из любимых занятий в то время у нас было военно-патриотическое воспитание. Бывший моряк Иван Иванович Демиденко организовывал встречи с участниками освобождения города от немецких захватчиков — А. Ивановым, В. Удовиченко, которые навсегда остались в нашей памяти.Школа, которой нет.


restoran_ukraina
Ресторан “Україна”. Займав перший поверх триповерхового будинку по вулиці Карла Лібкнехта, 11.
Фотографія 1970-х років з архіву Кіма Вольфовича Тарсіса.

Украина“, ресторан — ресторан “Україна” (нині не існує). Займав перший поверх триповерхового будинку по вулиці Карла Лібкнехта, 11, збудованого у 1955 році. Ресторан “Україна” був одним з двох ресторанів, що діяли в Бердичеві в радянські часи (другий — ресторан “Дружба” в однойменному готелі).

Нині в приміщеннях ресторану знаходиться відділення банку “Райффайзен Банк Аваль”.

– Ты лучше дуй в свою трубу! Изобретатель! Сегодня заканчиваем на час раньше, Олесь стол накрывает в “Украине”. Прощальный ужин называется.А в парке музыка играла…

Как сейчас помню тот вечер, когда все трое сидели за кружкой пива в ресторане “Украина”. Надо отдать должное, что к тем миллионам, которые мы получали в то время, они относились скептически. — ОПрестиже”, “Мирабелле”, “Заманихе” и еще кое о чем.

 Ф

Фойлэнштык — слово походить з ідиш, означає “викрутаси”.

 – Хм, Роза хочет мине напугать! Кого? Мине? Знаю я ее “фойлэнштык” — посердится и перестанет. В дверь позвонили.Новый год.


Фыш — слово походить із ідиш, означає “риба”. В українській мові вживається у значенні “дуже смачна риба”. Емоційно забарвлене, виражає захоплення. Наприклад: Ах! Яка фіш!

 – Вить, ты слышишь, и после этого он хочет иметь фыш. А у меня клюет!

Без рыбы он с рыбалки никогда не возвращался. — Их знали все.

Тетя Нина, жена дяди Володи Бердичевского, приготовила такой фыш, что даже учитель истории, бывший фронтовик Арон Израилевич Иванов, сосед по площадке, сказал:

– Мадам Ниночка, только не надо никому говорить за этот рыбный секрет, но моей Цыле возле Вас нечего делать.Ахметов в Бухаресте.

 Х

hamchykХамчик — один з кримінальних авторитетів Бердичева 60-70-х років XX ст. Справжнє ім’я – Бін’ямінов Хамон Гевергізович (16.11.1937 р. – 28.02.1974 р.). Був невисокого зросту, ассірієць за національністю (його батько Гевергіз Хамович Бін’ямінов народився в Ірані). Відповідним був і його характер — він не міг дня прожити, щоб не “влізти” у якусь колотнечу.

Хамчик – завзятий картяр. Кажуть, навіть відомий радянський артист Леонід Утьосов приїздив до Бердичева, аби пограти з ним у карти.

Такі, як Хамчик, своєю смертю не помирають: кажуть, він програвся у карти і його чи то повісили, чи він повісився сам. На похоронах за його труною йшло стільки людей, як ні за ким іншим у нашому місті.

 Местный криминальный авторитет Хамчик рассказывал всем по секрету, что у собаки Гурфинкеля зубы из чистого золота, а ошейник — из платины. Этого, конечно, никто не проверял. Но то, что его два раза обворовали, в городе знали все. — Бердичевский Бродвей.


“Хасидская мудрость” — книга, упорядником якої є Віктор Володимирович Лавський. Хасидизм є містичною течією юдаїзму. Це сама молода містична течія однієї зі світових релігій. У книзі “Хасидская мудрость” представлені вислови, притчі і цікаві повчальні історії з життя Майстрів і Вчителів цього направлення, в т.ч. і рабина Леві Іцхака Бердичівського.

Саша понял, что сейчас спасти его может только язык и небесная сила, если он не уговорит Будника. В считанные минуты он рассказал все, что знал и не знал, о родном городе. При этом увеличил плотность еврейского населения на квадратный километр в несколько раз. И увидев на столе у Будника книгу “Хасидская мудрость”, подчеркнул, что лично знаком с главным раввином города. — Снабженец №1.


hyliuk
Хилюк Олексій Олексійович

Хилюк Алексей — Хилюк Олексій Олексійович, Народний депутат України, Почесний громадянин міста Бердичева. Свою працю в органах влади Олексій Хилюк розпочав у 1986 році, коли був обраний першим заступником голови міськвиконкому. Вже у червні 1987 року він стає головою міськвиконкому Бердичева. У березні 1990 року Олексій Хилюк обирається Народним депутатом України 12-го скликання, перейменованого у 1-е скликання (саме під час роботи цього скликання депутатами було проголошено незалежність України), та виконує ці обов’язки до квітня 1994 року. З березня 1994 р. по березень 1998 р. він — голова Бердичівської міськради народних депутатів і міськвиконкому. До квітня 2002 року — Бердичівський міський голова.

К месту, где покоится прах цадыка, проехать на “Волге” было трудно. Едва заметная заросшая дорога была захламлена. То тут, то там в беспорядке лежали надгробники, старые деревья.

– Настоящие джунгли, — заметил Хилюк.

– И Вам не стыдно, — обратился он к Крыссу, — что так запущено последнее пристанище евреев? Я могу понять Плоткина. Он — новый человек в Бердичеве. Вы — коренной житель, председатель иудейской общины. Кому, как не Вам, тут надо наводить порядок!? Или Вы думаете, что этим вопросом должен заниматься мэр города!?С миссией милосердия.

Сегодня Александр Васильевич Михальченко — старший тренер ДЮСШ, школы олимпийского резерва, застуженный тренер Украины, а также инициатор и основной организатор Международного турнира На призы Лонского. И незря его называют “главным директором” этих соревнований. Тем более, что он стоял у истоков этого важного дела и вместе с бывшим мэром города Алексеем Хилюком организовал это мероприятие на очень высоком уровне.Моя высота.


Хмельницкий Леонид — просто бердичівлянин.

 Вот на нем появился Леня Хмельницкий. Красавец под метр девяносто. Брюки — дудочкой, броская разноцветная ковбойка, прическа — кок. С его появлением старшеклассницы Тамара Баженова, Люда Чеботова и многие другие проверяли время. Раз появился Хмельницкий — значит 19.00.Бердичевский Бродвей.


Хуторянский Григорий Исаакович — Хуторянський Григорій Ісакович, в 1960-1970-х роках — начальник будівельно-монтажного управління №6, яке знаходилось на площі Будівельників. За роки його керівництва управлінням в Бердичеві були збудовані житлові будинки, школи, деякі будівлі заводів і фабрик, госпіталь, будинок культури, шляхопровід по вулиці Леніна та інші. У нього було широке коло друзів як у місті, так і за його межами. Патріотичні почуття своїх друзів до нашого міста він повністю реалізовував на користь Бердичева, за що його шанували і поважали.

Пока женщины наслаждались божественным пением и музыкой, сильный пол, состоящий из настоящих мужчин, штурмовал прилавок маленького буфетика. Свеженькое бутылочное пиво с красными вареными раками размером в две ладони магнитом притягивали их. Здесь же можно было встретить начальника СМУ-76 Гришу Хуторянского, мирно беседующего за кружкой пива с прокурором города Борисом Юмагуловым. Если Хуторянского притягивали раки, то Юмагулова — свежая, тонко нарезанная колбаса из конины, которую он обожал.Шнеур, Бараш и кино.

 Минут через двадцать Гришин выстроил под окнами дома по росту крепко сбитых парней с лопатами. Их попросил он у начальника СМУ-6 Григория Исааковича Хуторянского якобы для следственного эксперимента.Чем мог, тем помог.

 Ц

Цадык, цадик — цадик (в перекладі з івриту праведний, благочестивий) — духовний провідник групи релігійних євреїв — прибічників хасидського напряму юдаїзму, який становить для своєї громади взірець побожності та праведної поведінки, джерело порад та етично-релігійних настанов у повсякденному житті. Термін також використовується стосовно праведних людей взагалі.

К месту, где покоится прах цадыка, проехать на “Волге” было трудно, Едва заметная заросшая дорога была захламлена. То тут, то там в беспорядке лежали надгробники, старые деревья.С миссией милосердия.

 На митинге, посвященном открытию усыпальницы, он вручил Давиду Крыссу и Самуилу Плоткину проспект с картой захоронения цадыков на Украине. В проспекте стояла фамилия Леонида Мущицкого как автора проекта усыпальницы в Бердичеве.С миссией милосердия.

 Саша понял, что сейчас спасти его может только язык и небесная сила, если он не уговорит Будника. В считанные минуты он рассказал все, что знал и не знал, о родном городе. При этом увеличил плотность еврейского населения на квадратный километр в несколько раз. И увидев на столе у Будника книгу “Хасидская мудрость”, подчеркнул, что лично знаком с главным раввином города. А напоследок соврал, что принимал самое активное участие в строительстве усыпальницы цадика Леви Ицхака Бердичевского под руководством зубного техника Давида Крысса. — Снабженец №1.


cemer
Цемер Олег Цеславович

Цемер Олег Циславович — Цемер Олег Цеславович (1941), голова профкому Бердичівського машинобудівного заводу “Прогрес” з 1979 по 2011 рік, Заслужений працівник соціальної сфери України (2008). Народився в Бердичеві, навчався у середній школі №1. У 1958 році прийшов працювати слюсарем на машинобудівний завод “Прогрес”. Паралельно з роботою заочно закінчив Бердичівський машинобудівний технікум. Після навчання у Вищій партійній школі (1973-1977, Одеса) Олег Цеславович повернувся на завод, обіймав посаду заступника секретаря парткому. У 1979 році Олега Цемера обрали головою профспілкового комітету заводу, він був незмінним лідером профспілок більш як 30 років. У квітні 2011 року Олег Цемер вийшов на заслужений відпочинок.

Вот в прошлом году на 70-летие Ленинского комсомола делали автопробег на Малую землю. Так под Новороссийском двигатель полетел. За деньги ни один народный умелец не хотел ремонтировать. А вот за бердичевское пиво и спирт отбоя от мастеров не было. И все это “благодаря мудрому решению ЦК родной коммунистической партии” уничтожить все виноградники и сделать СССР зоной трезвости. А пиво и спирт директор завода Михаил Павлович Юрьев и председатель завкома Олег Циславович Цемер не выделят.Мотопробег.

 Любуясь бравым Тетерским, Юрьев не выдержал и толкнул Цемера:

– Ты знаешь? Наших комсомольцев можно снимать во второй серии кинофильма “Как закалялась сталь”. Только название будет “Павка Корчагин на “Прогрессе”.

– Если главного героя буду играть я, — пошутил Олег Цеславович. — Мотопробег.

 Ч

52_tapochki-kozhanye-chuvyaki-kleЧувяки (черк. цуакъэ) — м’яке кожане взуття без каблуків у народів Кавказу і Середньої Азії. Так же називають взагалі м’які відкриті туфлі без каблуків. Деталі верху виготовлялись з натуральних та синтетичних шкір; підошви можуть бути шкіряними, резиновими або пластиковими. Чувяки, що мають промислове походження, виготовляються звичайно з натуральної шкіри, підошва — з пористої резини, мають клейовий метод кріплення, підкладку з тканини. У випадку кустарного виробництва вони виготовлялись виворотним методом, в якому підошву з заготовкою скріплювали у вивернутому стані, а потім вивертали лицьовою стороною доверху.

Чувяки були дуже популярні серед населення Радянського Союзу у 1970-1980-х роках. Цікаво, що ще до революції 1917 року бердичівські майстри м’яких туфель зажили великої слави у їх виробництві, місцева продукція йшла в Ташкент, Самарканд та інші міста Середньої Азії.

 – Ой, Сонь, гляди, какие заграничные туфли на Данииле! Наверное, с посылки?

– Какая посылка? Это же Изи Патиса работа. Четыре рубля девяносто пять копеек. Но только для начальства. Чувяки называются.Бердичевский Бродвей.

 Ш

Шалом (івр. שָׁלוֹם‎) — слово на івриті, означає мир. Слово може означати як мир між двома сутностями (наприклад, між Богом і людиною, або між двома країнами), так і внутрішній мир або ментальний баланс індивідуума. Може використовуватись в якості загального привітання, причому як при зустрічі, так і під час прощання. Також може використовуватись в якості імені.

 – Шалом, Рэбэ! Вот и пришла пора прощаться. Вечером улетаю.С миссией милосердия.

 Через два дня после передачи медикаментов в синагогу зашел Лев Тартаковский. Плоткин и Крысс сидели рядышком и о чем-то тихонько разговаривали.

– Шалом! — бодро проговорил Тартаковский.Вы похожи на заговорщиков.С миссией милосердия.


shafran
Анатолій Шафран під час змагань зі стрибків у висоту, Бердичів, 9 вересня 2011 р.

Шафран Анатолий — спортсмен, спортивний тренер. Народився в Бердичеві, навчався у бердичівському машинобудівному технікумі. В юності займався стрибками у висоту у тренера Віталія Лонського, став першим у місті, хто почав використовувати нову техніку стрибка — “фосбері флоп”. Після закінчення інституту десять років працював в Бердичеві тренером юних дівчат зі стрибків у висоту. У 1989 році його вихованки побили всі рекорди у всіх вікових категоріях на Всесоюзному турнірі “Кузнечик” в місті Ленінград (нині Санкт-Петербург, Росія). У 1990 році разом з родиною переїздить до Ізраїлю, працює тренером. Його вихованці неодноразово представляли державу Ізраїль на Чемпіонатах Світу і Європи серед кадетів та юніорів, встановили більше десятка рекордів Ізраїлю у своїх вікових категоріях. У 2009 році вихованець Анатолія Шафрана — Дмитро Кройтер став першим легкоатлетом — Чемпіоном Світу, що представляв державу Ізраїль. Нині Анатолій Шафран часто приїздить у Бердичів, Дмитро Кройтер декілька разів приймав участь у щорічному Меморіалі В.О. Лонського.

 У его воспитанников Володи Прохневского, Василия Очкуренко, Виталия Левковского, Кости Ахметова, Анатолия Шафрана, тоже будущих мастеров спорта, здесь даже была своя скамейка, под тенью каштанов, рядом с проходом к спортивной школе, точно по центру бульвара.Бердичевский Бродвей.

 И от этого становится на душе Великого тренера легко и светло. Ведь знает он, что в разных странах на такой огромной Земле любят и помнят его.

Приходят теплые весточки от Владимира Прохневского из Лос-Анджелеса, от Александра Беланчука. Михаила Колесника. Александра Журавлева из Нью-Йорка, Анатолия Шафрана из Израиля. — Моя высота.


Шафранский Вячеслав Леонидович — Шафранський Станіслав Леонідович, полковник внутрішньої служби. У 1990-х роках обіймав посаду заступника начальника Виправної колонії №70 у місті Бердичеві, нині начальник Виправної колонії №73, що знаходиться в селі Райки Бердичівського району.

– Проходи, проходи, — сказал начальник колонии полковник Мазуревич вошедшему в кабинет своему заместителю Шафранскому. — Разговор есть. Приближается день рождения у нашего депутата. Надо готовить подарок! Что скажешь?

– В прошлом году мы ему подарили гетьманскую булаву — символ власти, — произнес Шафранский. — А сейчас я думаю… — замначальника задумался.

– Правильно мыслишь, — недослушав его, похвалил Шафранского Мазуревич. — Вот и я так думаю. Нарисуем портрет депутата. Слава Богу, художники в зоне еще не перевелись.Зона.


Шейгиц — слово шейгіц, шейгєц (так вимовляли це слово євреї Литви та Білорусі; в Польщі, та інколи і на Україні говорили — шайгєц) пройшло ряд трансформацій в різних діалектах мови ідиш, а походить воно від івритського — шєкоц (огидний).

Цей вислів має багато відтінків. Може означати — “грубіян”, “хам”. Може мати поблажливо-незлобивий відтінок і переводиться як — “спритний шахрай”. Інколи його вживають у значенні — “проникливий тип, від якого важко що не будь приховати”.

– Ой вей! Так ты знаешь Цылю! Так, может, и ты с ней спал?! Шейгиц!!! Скотина!!! Чтобы мои глаза тебя не видели! Правду говорили мне люди, что твой дедушка до революции содержал бардак на Махновской. Яблоко от яблони далеко не упадет, — стала причитать жена.Новый год.


Шеремет Сергей Леонидович — Шеремет Сергій Леонідович, вихованець спортивної школи зі стрибків у висоту Віталія Лонського. Закінчив Бердичівський машинобудівний технікум. Його спортивні здобутки: срібний призер першості СРСР серед юнаків, переможець Всесоюзних змагань стрибунів у висоту серед навчальних закладів, переможець першості України серед юніорів. По закінченні спортивної кар’єри зайнявся тренерською роботою — спільно з тренером Олександром Михальченко виховав плеяду стрибунів у висоту. Серед нього вихованців — Заслужений майстер спорту, 2 майстри спорту України. Нині тренер-викладач спортивної спеціалізованої школи олімпійського резерву (м. Житомир). Заслужений тренер України.

Вот таких основных заповедей и придерживаются тренер Михальченко и его бывший ученик, а ныне правая рука — тренер Сергей Леонидович Шеремет.Моя высота.


sheur
Виступає хор машинобудівного заводу “Прогрес”. Солістка – Ганна Шнеур.

Шнеур Анна — Шнеур (дівоче прізвище — Фішель) Ганна Михайлівна (Хана Мошківна), 1930 року народження. Артистка, виступала перед початком кіносеансів в міському кінотеатрі ім. Фрунзе. Вийшла заміж у 1950 році за Шнеура Семена Матвійовича (1925 р.н.), який з 1950 по 1985 рік працював майстром дільниці формовки ливарного цеху №17 машинобудівного заводу “Прогрес”, учасник ВВв, нагороджений медалями “За відвагу”, “За бойові заслуги”. Родина Шнеурів виховала двох синів, один з них — Анічкін Матвій Семенович — став відомим радянським і російським музикантом та продюсером, одним з засновників і учасників легендарної російської рок-групи “Круиз”.

 Но как только вы слышите в фойе чарующий, гипнотизирующий голос красивой, чернявой, пышногрудой Анны Шнеур, вы обо всем забываете.

Ах, как она пела о том красивом принце, который обязательно к вам приплывет или приедет и влюбится в вас. И под соло на трубе Михаила Бараша у вас щемило сердце, а на глазах появлялись слезы. Слезы любви и радости. — Шнеур, Бараш и кино.


Шнобелевская премия — Шнобелівська премія, або Ігнобелівська премія (англ. Ig Nobel Prize) — пародія на престижну міжнародну нагороду — Нобелівську премію. Шнобелівську вручають за досягнення, які “спочатку викликають сміх, а потім роздуми”. В оповіданні Віктора Коржука “Шнобелевская премия” це поняття використовується в іншому значенні: на мові ідиш слово шнобель означає великий, видатний ніс. Відповідно, шнобелівська премія — премія за наявність великого носу.

Если сказать вам, что самые длинноносые мужчины проживали в Бердичеве, вы мне, конечно, не поверите. Потому что и сейчас их здесь немало. А если к этому добавить, что все они занимали в то время руководящие должности в городе, вы мне тем более не поверите.

Но если бы члены оргкомитета на соискание Шнобелевской премии в области длины носа решили провести международный конкурс, так он непременно состоялся бы только в нашем родном Бердичеве, а не в каком-либо другом городе. Иначе быть не могло бы. — Лауреаты шНобелевской премии.


Шпрехен зи дойч — транскрипція, що в перекладі з німецької мови означає “розмовляєте на німецькій?”.

Правда, немцы исполняли песни на родном языке. А так как Писак закончил школу №2 с испанским уклоном, то по своему незнанию “шпрехен зи дойч”, не придал этому значения.Писак, “Чингисхан” и Германия.

 Ю

uriev
Юр’єв Михайло Павлович

Юрьев Михаил Павлович — Юр’єв Михайло Павлович, голова правління ВАТ “Бердичівський машинобудівний завод “Прогрес”. Михайло Юр’єв у 1986 році прийняв естафету керівництва заводом у свого попередника — Олексія Шабельника, Почесного громадянина міста Бердичева.

Михайло Юр’єв народився в Бердичеві, навчався у Бердичівському машинобудівному технікумі, закінчив Київський інститут народного господарства, де здобув кваліфікацію економіста. На машинобудівному заводі пройшов трудовий шлях від фрезерувальника фільтрпресового цеху, технолога, нормувальника, заступника та начальника відділу праці і зарплати, заступника директора з виробництва до генерального директора потужного підприємства. Михайло Юр’єв очолював машинобудівний завод до квітня 2007 року.

У тяжкі для підприємства 1990-і роки, у складний перехідний період завдяки особистим якостям Михайла Петровича — таланту прогнозування, принциповості, організаторським здібностям висококваліфікованого керівника — було збережено виробничо-технічний потенціал підприємства та забезпечено щорічне зростання обсягів виробництва і реалізації товарної продукції.

Рішенням виконавчого комітету бердичівської міської ради від 18 серпня 2005 року №479 Юр’єву Михайлу Павловичу присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

Вот в прошлом году на 70-летие Ленинского комсомола делали автопробег на Малую землю. Так под Новороссийском двигатель полетел. За деньги ни один народный умелец не хотел ремонтировать. А вот за бердичевское пиво и спирт отбоя от мастеров не было. И все это “благодаря мудрому решению ЦК родной коммунистической партии” уничтожить все виноградники и сделать СССР зоной трезвости. А пиво и спирт директор завода Михаил Павлович Юрьев и председатель завкома Олег Циславович Цемер не выделят.Мотопробег.

 Любуясь бравым Тетерским, Юрьев не выдержал и толкнул Цемера:

– Ты знаешь? Наших комсомольцев можно снимать во второй серии кинофильма “Как закалялась сталь”. Только название будет “Павка Корчагин на “Прогрессе”.

– Если главного героя буду играть я, — пошутил Олег Цеславович. — Мотопробег.

 Я

yacuk_mykola
Яцюк Микола в приміщенні міської художньої школи.

Яцюк Николай Софронович — Яцюк Микола Софронович (1945) — директор міської художньої школи. Микола Яцюк працював вчителем у середній школі №15, з 1979 року очолив міську дитячу художню школу, яку, власне, сам і створював. За наступні тридцять з лишком років більше 1000 учнів закінчили бердичівську художню школу, якою всі ці роки незмінно керує Микола Яцюк. Микола Яцюк — постійний позаштатний художник-графік міськрайонної газети “Земля Бердичівська” (колишній “Радянський шлях”). Його малюнки, етюди, художні оформлення статей та нарисів постійно з’являються на сторінках газети. Також він став художнім оформлювачем багатьох літературних видань. Полотна Миколи Яцюка можна зустріти в офісах підприємств та музеях Бердичева. Рішенням виконкому міської Ради від 18 серпня 2005 року за вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток міста, активну участь у житті територіальної громади та з нагоди 575-ліття від року заснування Бердичева Яцюку Миколі Софроновичу присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

Когда директор художественной школы Николай Софронович Яцюк увидел бюст Вороны, то был поражен его сходством с Героем.

– Я, Петр Моисеевич, много раз рисовал Ворону. Но так, как Вы его передали, мне никогда не удавалось. Ваша работа — это шедевр.

– Ты, Коля, преувеличиваешь. Я твоими работами не раз любовался и многое из них беру себе на вооружение. Ты характер и красоту человека передаешь, как никто другой. Вспомни, как в Ленинграде, в моей мастерской, тебя агитировали переехать на работу к нам. Квартиру обещали. Что ты сказал? Не помнишь? А я помню. Что твоя цель и задача в жизни — привить своим ученикам, бердичевлянам, чувство красоты. Но не той красоты, что выделяет из толпы, а той, которую надо нести в толпу. И это у тебя здорово получается. Ведь ты не просто передаешь черты лица, но и переживания, настроение, характер, рассказываешь о внутреннем мире человека, его надеждах.

– Спасибо, Петр Моисеевич, за добрые слова. Но именно тому, о чем Вы сейчас говорили, я у Вас и научился.Скульптор.


yacuk_olga
Яцюк Ольга Омелянівна

Яцюк Оля — Яцюк Ольга Омелянівна, педагог. Викладала іноземну мову в міській середній школі №1.

Її чоловік Петро Сидорович Яцюк тривалий час працював у райкомі комсомолу, з 1983 по 1991 рр. — головний редактор міськрайонної газети “Радянський шлях” (нині носить назву “Земля Бердичівська”).

 Вот, сняв очки, вытирает слезу Оля Яцюк. Песня напомнила ей, как она после окончания пединститута встретила в райкоме комсомола своего чуть курносого принца. Она не так пришла на просмотр фильма, как на волшебный голос Шнеур и серебряную трубу Бараша. — Шнеур, Бараш и кино.


yatsyk
Яцик Ігор Олегович

Яцек Игорь — Яцик Ігор Олегович, приватний підприємець. У 1980-х роках Ігор Яцик обіймав посаду заступника директора Будинку культури, з середини 1990-х зайнявся приватним бізнесом — розвиває в Бердичеві мережу приватних аптек та кіосків під назвою “Ліки” ТОВ “Фармія”.

– Да, Бердичев дал мне друзей. Ты видел Клаву Пекер? Больная, с температурой она сутками работала над моим каталогом. Но сделала, успела! Вот такие друзья, как она, ее сестра Аня Сигаловская, Семен Майданник, Григорий Положивец, и помогают мне жить. А какую неоценимую помощь оказал заместитель директора Дворца культуры Игорь Яцек! За время моей работы в Бердичеве он стал мне как родной, все проблемы (а ты знаешь, какие они возникают в работе) он старался решать. Ведь это он взял на “свои плечи” доставку скульптур для выставки и специальной глины для моей работы из Ленинграда. Помог изготовить специальные оригинальные подставки под скульптуры, многие из которых весили до 200 килограммов. Побольше бы таких друзей!Скульптор.

 Міні-словничок єврейського жаргону

Бенч — походить із ідиш, в українську мову прийшло приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “скандал”. В українській мові вживається у тому ж значенні. Емоційно забарвлене, виражає осуд нестриманій поведінці людей. В українській мові виступає іменником чоловічого роду. Наприклад: Зробили такий бенч!

Блат — (нім., ідиш Blatt — лист) — можливість отримати деякі матеріальні блага, послуги, позитивні рішення посадових осіб, посади, до яких спеціально обмежено доступ або їх кількість нижче кількості бажаючих їх отримати (дефіцит), або отримати їх незаконно, не заслужено — в обхід правил розподілу.

Гешефт — походить із ідиш, в українській мові з’явилося приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “угода”, в українській мові вживається у тому ж значенні. Буває емоційно забарвленим, виражаючи іронію. В українській мові виступає іменником чоловічого роду. Наприклад: Якими ґешефтами ви з ним займаєтесь?

Лихаєм — походить із ідиш, в якому означає “бажаю щастя”. Українцями вживається у значенні “вип’ємо за життя”.

Кец, кецик — походить із ідиш. Означає “частина, кусок, клаптик”. Наприклад: Дай кец!

Михай — походить із ідиш. Запозичене приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “хороша жінка, гарна господиня”. В українській мові вживається у тому ж значенні. Емоційно забарвлене, виражає похвалу, захоплення. Наприклад: О! Вона така михай!

Мишпуха — походить із ідиш. Запозичене приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “сім’я”. В українській мові вживається у значенні “погана сім’я”. Емоційно забарвлене, виражає зневажливу оцінку. Наприклад: Це ще та мишпуха!

Рейвах — походить із ідиш, в якому означає “великий безпорядок”. В українській мові вживається у тому не значенні. Емоційно забарвлене, виражає зневагу. Наприклад: Ну й рейвах розвели.

Розфейдиш — походить із ідиш. Означає “сварка”. В українській мові вживається у значенні “сварка, яка породила багато пліток”. Емоційно забарвлене, має відтінок зневаги. Наприклад: Що, у них уже розфейдиш?

Хай — походить із ідиш. Запозичене приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “крик”. В українській мові вживається у значенні “ґвалт”. Емоційно забарвлене, виражає здивування, підвищену емоційність, виступає іменником чоловічого роду. Наприклад: Як влетів, як підняв хай!

Хайс — походить із ідиш. Запозичене приблизно у XVIII ст., в ідиш означає “добрий, хороший, улюблений”. В українській мові вживається у таких же значеннях. Емоційно забарвлене, виражає почуття захоплення. Наприклад: Охорона, це мій хайс!

Цурис — походить із ідиш. Запозичене приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “не шукай проблеми на свою голову”. В українській мові вживається у такому ж значенні. Наприклад: Не шукай цурис на свою голову.

 

Також бердичівляни вживають запозичені сталі словосполучення.

А гройсе цемес — походить із ідиш. Запозичене приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “велике задоволення”. В українській мові вживається у двох значеннях:

– “велике задоволення”;

– “Велике діло”. Емоційно забарвлене, виражає захоплення. Наприклад: Ну скуштуйте ще цього, а гройсе цемес!

А гройсе манси — походить із ідиш. Запозичене приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “велика казка”. В українській мові вживається у значенні: 1) “казки”. Має емоційно-експресивне забарвлення, виражає іронію, зневагу, недовіру. Вживається як іменник. Наприклад: А-а-а, що ти мені свої манси розказуєш! 2) “Поганий настрій”, виражає осуд нестриманої поведінки людини. Наприклад: Не показуй свої манси!

Дрейт а мейне коп — походить із ідиш. Запозичене приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “не мороч мені голову”. В українській мові вживається у такому ж значенні. Емоційно забарвлене, виражає зневагу. Наприклад: Я тебе прошу, дрейт а мейне кон.

Мішігіне грівс — походить із ідиш. Запозичене приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “божевільні шварки”. Українцями вживається у значенні прислів’я “Яблучко від яблуньки недалеко падаєна означення подібності за якоюсь ознакою. Емоційно забарвлене, дає оціночну характеристику особі, найчастіше негативну. Наприклад: А, Колька! Він такий! Мішігіне грівс!

Мішігіне коп — походить із ідиш. Запозичене приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “божевільна голова”. Українцями вживається у значенні “дурень”. Емоційно забарвлене, виражає негативну оцінку особи. Вживається як іменник чоловічого роду. Наприклад: Ти що, мішігіне коп!

Олтим писк — походить із ідиш. Запозичене приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “закрий рот”. Українцями вживається у значенні “ні звуку”. Емоційно забарвлене, виражає спонукання. Наприклад: Всі заспокойтесь! Олтим писк!

Шейне відевелт — походить із ідиш. Запозичене приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “найкраща”. Українцями вживається у тому ж значенні. Емоційно забарвлене, виражає захоплення жінкою. Наприклад: О, вона шейне відевелт!

Шейне мишпуха — походить із ідиш. Запозичене приблизно у XVIII ст. В ідиш означає “гарна сім’я”. Українцями вживається у тому ж значенні. Емоційно забарвлене, виражає доброзичливу оцінку. Наприклад: О, у них шейне мишпуха!

Шахер-махер — походить із ідиш, означає “зробити щось будь-як” (від нім. Schacher — шахрайство та від нім. Macher — ділок). Українцями вживається у тому ж значенні. Часто вживається у спонукальних реченнях. Наприклад: Виконай роботу до діла, а не так, шахер-махер.

 Анатолій Горобчук,
2010-2016 рр.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here