Home Новини Свій “Крокодил”

Свій “Крокодил”

460
0
SHARE

Сатиричні видання завжди користувались відомою популярністю у пересічних людей – гумористичні журнали, сатиричні листки стають своєрідним самозахистом та самозаспокоєнням від свавілля сильних та владних світу цього. А ще, перефразовуючи відомий вислів, наш розум – це те, що ми читаємо. Отже, посміхнутись – означає відкинути негатив навколишнього оточення, очиститися від зайвих хвилювань.

Обкладинка журналу “Крокодил”, 1976 р.

Бердичівляни, а особливо така його національна складова, як єврейство, повсякчас користались нагодою посміятись над будь-чим – над собою, оточуючою буденністю, чи над політиками. І хоча у радянську добу за політичний гумор могли й відправити до місць не настільки віддалених, це мало кого зупиняло – анекдоти звучали не лише на маленьких кухнях у вузькому колі друзів. Навіть гортаючи сторінки популярного на той час гумористичного журналу “Крокодил”, або його українського аналога “Перець”, читач завжди знаходив потаємний сенс не лише поміж друкованих рядків, але й у змісті сатиричних малюнків, створених на тогочасну злобу дня (читай – висміювання міжнародного імперіалізму та західного способу життя). Як пише наш сучасник та поет Сашко Гриб,

Читай мене поміж рядків,
Мою туманисту реальність.
Між наполоханих птахів
З вказівниками на фатальність.

У Бердичеві, багатьох це здивує, існував свій аналог вищезгаданих популярних всесоюзного та республіканського журналів, який так і йменувався – “Крокодил”. Оригінальна назва як для місцевого видання, правда ж?

Це була щотижнева міська сатирична газета, яка з’явилась на світ у другій половині 50-х років та існувала до кінця 60-х (з датами можу помилятись). Засновником видання став міськком компартії України, ознайомитися зі змістом її чотирьох сторінок читачі мали змогу лише в одному місці – у сквері міського парку відпочинку, більш відомого нині як парк культури і відпочинку ім. Тараса Шевченка. Так-так, ви правильно здогадались – тираж видання становив всього 1 (один) екземпляр.

Міська сатирична газета “Крокодил”.
Фото І. Святуна, 1956 р.

На сторінках цієї газети вміщувались карикатури з підписами, в яких критикувались хиби у роботі підприємств і організацій, бичувались носії пережитків минулого, а також “тлетворное влияние западной культуры на советскую молодежь”. Не оминали автори й релігійної тематики.

Сатирична газета “Комсомольский глаз”.
Фото А. Мельника, 1957 р.

У цей же період у місті існує ще одне подібне сатиричне видання – на цей раз орган міськкому комсомолу під російськомовною назвою “Комсомольский глаз”. Як стає зрозумілим із її назви, у публікаціях автори основний наголос робили на критику негативних явищ, які мають місце у поведінці окремих юнаків і дівчат, – хуліганство, недбалість тощо. Розмістили вітрину з єдиним екземпляром цієї газети біля кінотеатру імені Фрунзе (нині будівля спортшколи ім. В. Лонського).

Скільки всього номерів цих видань побачило світ, нам не відомо. Також до сьогодні не зберігся жоден екземпляр сатиричних газет. Нині нам залишається лише переглядати ті декілька фотографій, розміщених на сторінках “Радянського Шляху”, які, власне, й донесли до сучасників інформацію про бердичівські сатиричні газети “Крокодил” та “Комсомольский глаз”.

А що ви пам’ятаєте про бердичівський “Крокодил”?

Анатолій Горобчук.

Сатирична газета “Крокодил”.
Фото Ш.Розенфельда, 1960 р.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here