Сабуров Олександр Миколайович

Сабуров Олександр Миколайович (нар. 01 серпня 1908, с. Ярушки, Іжевський повіт, В’ятська губ., Російська імп. – пом. 15 квітня 1974, Москва, СРСР) – генерал-майор, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.

Сабуров Олександр Миколайович народився 1 серпня 1908 року в селі Ярушки Іжевського повіту В’ятської губернії (тепер у складі м. Іжевськ, Удмуртія, Російська Федерація), у робітничій родині.

Олександр Сабуров закінчив 10 класів школи. Трудову діяльність розпочав у 1922 році робітником-будівельником. У 1927 році Сабуров бере активну участь в організації колгоспу у своєму рідному селі. 1930 року у 22-х річному віці його обирають головою сільської ради, але через рік Олександра призивають до лав Червоної Армії, де він на території України з 1931 по 1933 рік проходить військову службу. По звільненні в запас Олександр Сабуров залишається на Україні.

У селі Половецьке, яке входило до складу Бердичівської міської ради Вінницької області, Олександр Сабуров з’явився тоді, коли місцевий колгосп «Перше травня» потребував твердої господарської руки, бо колективне господарство було одним із самих відсталих у районі. Особливо важкими для господарства та села були 1932-1933 роки, коли тут від голоду померло 47 жителів. З 1933 по 1936 роки під керівництвом Олександра Сабурова колгосп села Половецьке поступово почав оговтуватись від занепаду, покращувати економічні показники.

У 1937 році Олександр Сабуров направляється на роботу в органи Державного Політичного Управління (ДПУ) при НКВС СРСР.

У 1941 році Олександр Сабуров як комісар окремого батальйону бере участь в обороні Києва від німецьких окупантів. У жовтні 1941 року він очолює партизанський загін, який діє на Брянщині. Партизанський загін О.М. Сабурова, що нараховував 1800 бійців, у перші місяці 1942 року контролював спільно з брянськими партизанами майже всі села Трубчевського, Суземського, Брасовського, Навлінського і Вигонічського районів Орловської області (за існуючим на той час адміністративно-територіальним поділом), Середино-Будського і Хільчицького районів Сумської області. У січні 1942 року партизани, отримавши повідомлення про те, що на залізничній ділянці Брянськ-Почеп ворог перекидає нові підкріплення, підірвали міст і пустили під укіс три ешелони з військами і боєприпасами.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1942 року за уміле керівництво бойовими діями партизан у тилу німецько-фашистських загарбників, особисту мужність і героїзм, Сабурову Олександру Миколайовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна і медалі «Золота Зірка» (№706).

У 1942 році партизанське з’єднання Сабурова передислоковується з Брянських лісів на Україну, в ліси Житомирщини, пройшовши через території Білорусії, Сумської, Чернігівської областей. Олександр Миколайович був членом підпільного ЦК КП(б)У і Житомирського обкому КП(б)У. За даними офіційної статистики партизанське з’єднання Сабурова розгромило 168 гітлерівських гарнізонів, пустило під укіс 377 ворожих ешелонів, знищило понад 36 тисяч нацистських солдатів і офіцерів. Партизанське з’єднання базувалось на території Овруцького та колишнього Словечанського районів Житомирщини, проте дії загонів з’єднання вийшли далеко за межі області.

З’єднання Олександра Миколайовича Сабурова забезпечило радянським військам переправи через ріки Случ, Горинь, Стохід та інші. Загони Сабурова стояли на підступах до Овруча – невеликого українського містечка, яке мало велике стратегічне значення як важливий залізничний вузол. План захоплення міста був розроблений до найменших дрібниць. Загонами з’єднання були перекриті всі шляхи підходів до міста. Операцію розпочали в ніч із 16 на 17 листопада і до вечора 17 німецький гарнізон, який нараховував до 8000 солдат і офіцерів, був знищений. Партизани утримували місто до підходу частин Радянської Армії.

У 1943 році Олександру Сабурову присвоєно військове звання «генерал-майор». Він став організатором військових операцій проти Української Повстанської Армії і підпілля ОУН, чим активно сприяв утвердженню радянської влади на західноукраїнських землях. За останніми історичними дослідженнями радянські партизани під командуванням Сабурова, часто переодягнені в німецьку уніформу, здійснювали терористичні акції і чинили насильства щодо місцевого населення.

З 1944 року генерал-майор Олександр Сабуров працював в органах НКВС – начальник управління внутрішніх справ Дрогобицької, згодом Запорізької областей України, з 1954 року – начальник Головного управління МВС СРСР. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 2-4-го скликань.

З 1955 по 1974 роки Олександр Сабуров проживав у Москві, де займався громадською та літературною діяльністю, писав спогади про партизанське життя. Він написав книги: «За лінією життя», «У друзів одні дороги», «Сили незчисленні», «Таємничий капітан», «Заради мети єдиної», «Відвойована Весна» та інші. У своїх книгах О.М. Сабуров часто згадував Житомирщину, Бердичів та Половецьке. Зокрема у книзі «У друзей одни дороги» він писав: «Город Бердичев мне хорошо знаком… В селе Половецкое Бердичевского района был председателем колхоза. Там у меня осталось много знакомых...».

За мужність і героїзм, проявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, за вміле керівництво з’єднанням, генерал-майор Олександр Миколайович Сабуров нагороджений також двома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Суворова другого ступеня, Богдана Хмельницького І та II ступенів, Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, багатьма медалями Радянського Союзу, Польщі, Болгарії, НДР. Чехословацький уряд нагородив його найвищою нагородою країни – Орденом Білого Лева.

На початку 1970-х років Олександр Сабуров разом зі своєю дружиною Інною Марківною відвідав село Половецьке Бердичівського району. Тут у сільській школі діяла піонерська дружина, яка носила ім’я О.М. Сабурова.

Помер Олександр Миколайович Сабуров 15 квітня 1974 року. Похований на Ново-Дівочому кладовищі у Москві (дільниця 4).

Ім’я Героя носили вулиці в містах Житомир, Овруч Житомирської області, Чернігів, Київ. У Москві на будинку, в якому проживав О.М. Сабуров, встановлено меморіальну дошку. В місті Овруч знаходився бюст Героя.

В місті Бердичеві одна з вулиць з 1975 по 2016 рік також носила ім’я Героя (нині це вулиця Олімпійська).

У селі Половецькому також зберігали пам’ять про партизанського командира Олександра Миколайовича Сабурова. 7 жовтня 1989 року біля приміщення нової школи відкрили пам’ятник-бюст Герою Радянського Союзу, командиру одного з найбільших партизанських з’єднань Житомирщини.

Джерела і література:

Дяченко В. Партизанський генерал і село Половецьке. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник «Велика Волинь»: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т. 2, с. 165-167.

Пасічник М. Село Половецьке і О.М. Сабуров. // «Радянський шлях», №49 (12296) від 29.03.1983 р.