Додому Проекти Постаті землі Бердичівської Радзивілл Микола Фаустін

Радзивілл Микола Фаустін

48
0
ПОДІЛИТИСЬ

Радзивілл Микола Фаустін (21 травня 1688, м. Дятлово, Велике князівство Литовське – пом. 2 лютого 1746, м. Дятлово, Велике князівство Литовське) – князь, державний діяч Великого князівства Литовського, мечник великий литовський, воєвода новогрудський (1729-1746), генерал-лейтенант (1725).


Радзивілл Микола Фаустін
(1688-1746),
анонімний автор.

Радзивілл Микола Фаустін (пол. Mikołaj Faustyn Radziwiłł) народився 21 травня 1688 року в містечку Дятлово (нині районний центр Гродненської області, Білорусь) Великого князівства Литовського у княжому роді Радзивіллів гербу “Труби”. Його батьком був канцлер великий литовський Домінік Микола Радзивілл (1653-1697), матір – перша дружина князя Анна Маріанна Полубінська, яка походила зі знатного князівського роду Полубінських.

Навчався Микола Фаустін в єзуїтському колегіумі в містечку Несвіж (біл. Нясві́ж — місто в Мінській області Білорусії), родинній резиденції князів Радзивіллів. Після смерті батька у 1697 році опіку над ним та молодшим братом Міхалом Антонієм отримав старший брат Ян Микола.

У 1699 році Микола Фаустін разом зі старшими братами виїхав за кордон, навчався у Парижі. У 1704 році повернувся на батьківщину та отримав у спадок староство ковенське (нині це місто Каунас, Литва).

У часи Великої Північної війни (1700-1721) зі шведами Микола Фаустін перебував на боці короля та великого князя литовського Августа II Польського. У перші роки війни в його родинному гнізді Дятлово у дерев’яному замку-фортеці стояли російські війська, до яких у 1708 році приїжджав Петро I. Але коли шведські війська зайняли Дятлово, то вони фортецю знищили, а містечко розграбували та спалили. На місці колишнього замку-фортеці Радзивілли у 1751 році збудували палац, який зберігся донині.

Палац Радзивіллів у Дятлово.
Малюнок Наполеона Орди, 1861-1877 рр. Pałac Sołtanów dawniej Radziwiłłów. Widok od strony rzeki Zdzięciołki. Pałac dwukondygnacjowy, wysoko podpiwniczony, z wielobocznym ryzalitem środkowym i dwiema wieżami przy elewacjach bocznych.
Napis: Zdzięcioł – Pałac X. Radziwiłła – a następnie własność Pułkownika Adama Sołtana; napis na podkładzie: G. Grodzieńska Zdzięcioł – pałac. 1861-1877. Rys. ołówkiem podmalowany akwarelą. 20 × 28 cm.
Muzeum Narodowe, Kraków. III-r.a. 4429. (Teka Grodzieńska).

Микола Радзивілл брав участь у якості посла (депутата) в багатьох сеймах (1718, 1720, 1722, 1726). У 1721 році саме він підписав у Мінську угоду між підскарбієм великим литовським Яном Сологубом і Михайлом Радзивіллом “Рибонькой” (до речі, останній мав п’ять дочок, одну з яких узяв у дружини Станіслав Ржевуський; їх сином був літератор Адам Ржевуський, а онукою Евеліна Ганська – дружина французького письменника Оноре де Бальзака).

Палац Радзивіллів у Дятлово (Білорусь).
Автор фото Андрій Кузнєчик (Andrej Kuźniečyk), 6 червня 2010 р.

Микола Фаустін багато уваги приділяв литовській армії. Деякий час виконував обов’язки командувача військами Великого князівства Литовського, у 1725 році отримав військове звання генерал-лейтенанта.

У липні 1710 року Микола Радзивілл одружився на Варварі Завіш (1690-1762), дочці Кшиштофа Завіши, каштеляна мінського. Вона внесла до родини Радзивіллів Бердичів та бердичівські маєтності як свій посаг. Варвара, будучи жінкою енергійною, завдяки своїм зв’язкам із Санкт-Петербургом сприяла кар’єрі свого чоловіка. У шлюбі з нею народилось 15 дітей, у тому числі: Альбрехт (староста речицький), Удальрик Криштоф (письменник і поет), Єжи (воєвода новогрудський), Станіслав (генерал-лейтенант кавалерії, маршалок Трибуналу ВКЛ).

Враховуючи те, що численні маєтності Радзивілла та його дружини Варвари були обтяжені значними боргами, їх сімейство не належало до числа найбагатших у Великому Князівстві Литовському. Найважливішим майновим придбанням при житті Миколи Фаустіна Радзивілла вважається містечко Бердичів. Всього новому власнику в Бердичеві належало майже 8 тис. десятин землі. Миколай Фаустін і Варвара Радзивілли започаткували родинну лінію, називану з тієї пори “бердичівською”. Тут родина Радзивіллів опікувалась економічним та духовним життям громади: Микола Радзивілл став засновником в Бердичеві Свято-Троїцької парафії. На його кошти на лівому березі річки Велика П’ята (сучасна річка Гнилоп’ять) напроти фортеці будується перша, ще дерев’яна, уніатська Троїцька церква, закладена у 1721 році (її будівництво закінчено у 1759 році). Для неї князь також передав навколишні земельні угіддя. Вже по смерті свого чоловіка княгиня Варвара у 1746 році розпочала будівництво в Бердичеві нової уніатської церкви і присвятила її на честь небесного покровителя свого чоловіка – святителя Христова і Чудотворця Миколая, архієпископа Мир Лікійських. Згодом церква стала православною, нині на її місці знаходиться кам’яний Свято-Миколаївський собор, споруджений у 1908 році. У 1756 році на честь своєї небесної покровительки – Великомучениці Варвари – княгиня Варвара також своїм коштом будує в Бердичеві дерев’яний католицький храм Святої Варвари. Спочатку збудували дерев’яну восьмигранну каплицю на честь коронації ікони Матері Божої Бердичівської, оскільки це відбувалось в один рік із коронацією. Будівництво власне храму завершили у 1782 році (нині на його місці знаходиться кам’яний храм, споруджений у 1826 році). На території цього костелу утворили кладовище, на якому по смерті княгині знайшло спокій тіло фундаторки костелу.

Микола Фаустін Радзивілл.
З альбому “Выявы роду Радзівілаў”. Автор: Marcin Franciszek Wobe.

З 1729 року Микола Фаустін став воєводою новогрудським. Після смерті польського короля та великого князя литовського Августа II він виступив проти обрання конфедерацією великопольської шляхти новим королем Станіслава Лещинського. Його позицію підтримав брат дружини — Ігнатій Завіша. У 1733 році як союзник Росії, Микола Фаустін сприяв обранню на трон Августа III Саксонця (він надіявся на отримання нових військових посад як для себе, так і для своїх синів). Микола Радзивілл і далі залишався агентом Петербургу, отримуючи за це щорічно 5 тисяч рублів.

Хоч родина Радзивіллів і мала деякі проблеми з борговими зобов’язаннями, все ж значні кошти спрямовувались на доброчинність. Так, у 1740 році дочка Миколи Радзивілла Анна Катажина вступила до монастиря сакраменток при костелі св. Казимира у Варшаві. І Микола Фаустін пожертвував кошти на побудову нового будинку для монастиря. Після пожежі 1743 року Миколою Радзивіллом відбудований у Дятлово костел Вознесіння Діви Марії (білор. Касцёл Унебаўзяцця Найсвяцейшай Панны Марыі), який зберігся й донині. Після смерті чоловіка закінчила роботу його дружина у 1751 році. У Глуську (нині селище у Могильовській області, Білорусь) на бернардинському костелі висів великий дзвін, на боці якого знаходився герб із зображенням орла і лебедя та написом: “Niсоlаi Fаustin Хsоnzе Rаdzivill Wоiеvоdа Nоvogrоdzki – Ваrbага z Zаviszow Хiеnznа Rаdzivillowa … 1743″.

Микола Фаусті Радзивілл.
Надмогильний портрет XVIII ст.

Микола Радзивілл був людиною освіченою і начитаною. Він став автором декількох праць із історії світу та народів Європи, публіцистичних творів. Але опублікованими були лише його короткі описи боротьби з гайдамаками та про винахід сином Удальриком механізму для очистки ставків, озер і річок від водоростей та бур’янів.

За роки свого життя Микола Радзивілл отримав численні нагороди. Серед них: Прусський ордена Великодушності (офіцерський хрест DE LА GЁNЁROSITЁ); він став кавалером польського ордену Білого Орла; орден Святого Олександра Невського (1742).

Микола Фаустін Радзивілл помер 2 лютого 1746 року в Дятлово і був урочисто похований в родовій усипальні в Несвіжі, а його серце — в Дятловському костелі Успіня Пресвятої Діви Марії.

Джерела і література:

Вікіпедія, вільна енциклопедія: Радзивилл, Николай Фаустин.

Бантыш-Каменский Н. Н. Списки кавалерам российских императорских орденов Св. Андрея Первозванного, Св. Екатерины, Св. Александра Невского и Св. Анны с учреждения до установления в 1797 году орденского капитула, 2005, с. 130.

Шышыгіна-Патоцкая К. Нясвіж і Радзівілы. – Мн.: Беларусь, 2007.

Афтанази Р. До питання про власників Бердичева. // Бердичівська земля в контексті історії України: Науковий збірник “Велика Волинь: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині”. – Т. 19 / Відп. ред. M.Ю. Костриця. – Житомир: М.А.К., 1999. – с. 77.

 

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here