Пізнати душу Бердичева…

Я не був його близьким другом – лише одним з багатьох знайомих, з якими він спілкувався, перетинався у справах, а головне – ділився своїми думками. Про наболіле, про незбагненні повороти долі, про дивовижні миттєвості життя, якими так наповнена буденщина провінційного журналіста. Але за ті декілька років знайомства, спілкування з Віктором я придбав щось таке, чого не передати словами, не описати. Можливо це частка його життєвого досвіду, можливо – відношення до життя. Та в першу чергу це відчуття душі рідного міста, її унікальності.

Людина, що бачила народження цієї душі у 60-х роках, розквіт у 70-х та зрілість у 80-х, врешті-решт виплесне накопичене назовні. Будь це усні розповіді чи слова на папері, сплетені в оповідання. Віктору повезло. Не тим, що зумів написати, а тим, що все написане не просто цікаво читати, більш того – ти знаєш майже особисто кожного з персонажів, розумієш вигини сюжетної лінії, віриш кожному слову. Ти відчуваєш душу Бердичева.

За життя автора світ побачило дві збірки оповідань: “Рассказы по-бердичевски” (2002) та “Рассказы по-бердичевски. 2” (2004). Також окремі оповідання та уривки з книги, над якою останні роки працював Віктор Коржук, з’являлись на шпальтах нашої “Землі Бердичівської” та на сторінках журналу “Бердич”. Ще більше залишилось на аркушах чорновиків, в задумах… Не склалось. Ми втратили не просто автора, втратили частку душі Бердичева, що так рельєфно постав з його оповідань.

“Восьме чудо світу” – саме таку назву має книга, яку ви тримаєте нині в своїх руках і де зібрано все, що написав Віктор Коржук. Настав час ознайомити читачів з усією літературною спадщиною відомого журналіста. В якості живої ілюстрації до окремих оповідань додано фотографії: персонажів, постатей, описуваних в оповіданнях подій. В другій частині книги – фотографії старовинного та сучасного Бердичева. Такого, яким він був століття тому та яким є нині.

Настав час зрозуміти душу нашого міста, зрозуміти, що саме Бердичів – справжнє чудо світу, для якого живе та працює кожен з нас.

Анатолій Горобчук,
“Мій Бердичів”.