Про податки, або зворотна сторона контрабанди

Читачі мене відразу виправлять: навпаки – контрабанда, як зворотна сторона податків. Так правильніше, хоча б із владної точки зору. І будуть без сумніву праві, адже таке явище, як контрабанда, й з’явилось саме тому, що люди намагались обійти закон. Бажали не платити податки, нівелювати обмеження, встановлені владою. А як же Бердичів із його легендами про контрабандну торгівлю? Про знамениті підземелля, які використовували саме для неї? Та й, власне, чому саме наше місто так славилось усім цим?

Пояснень тут декілька. Як відомо, від часу своєї появи Бердичів був власницьким містечком. І власниками його впродовж двох століть за часів Речі Посполитої, так і часів Російської імперії, були князі Радзивілли. Саме вони, як турботливі господарі, піклувались про облаштування містечка, його розбудову. Власним коштом утримували такі важливі для життя міста служби, як пожежну команду, поліцейських, також підтримували мережу освітлення міста та інше. І витрати ці були доволі значними. Наприклад, лише на утримання поліції, за повідомленням князя Матвія Радзивілла, витрачали біля 11 тис. рублів на рік.

Але звідки походили ці кошти? Невже Радзивілли з власної кишені покривали витрати? Ні, звичайно. Є аксіома: будь яка власність повинна приносити прибуток. Отже, необхідні кошти власники Бердичева отримували зі зборів, або у сучасному розумінні – податків, які збирались… із жителів самого Бердичева. Збори за проживання, за ведення своєї діяльності у містечку та інше, “ибо всякій помђщикъ имеемъ полное право извлекать пользу изъ своей собственности”.

Зазвичай, збори (у відповідності до литовського статуту і конституції) власники таких же містечок, як і Бердичів, встановлювали на свій розсуд (окрім тих статей, що суперечили загальним державним постановам). Таким же чином діяли й Радзивілли – вони складали перелік та встановлювали величину зборів, які стягувались із жителів містечка.

Мешканці Бердичева доволі часто виявляли невдоволення видами та розмірами цих зборів та скаржились до відповідних державних органів. Але правлячий сенат Російської імперії своїми указами у 1817, 1825 і 1826 роках підтверджував права власників Бердичева на збори.

Цікаво, що у 1826 році сенат знову отримав від 21 жителя Бердичева скаргу на надмірні збори. З огляду на це місцевий громадянський губернатор надав розпорядження скласти “табель о предоставленныхъ владельцу доходахъ”, що й зробили. Перелік зборів отримав назву – “Табель предметовъ, съ коихъ сборъ въ пользу владельцевъ г. Бердичева дозволяется”, його Височайше затвердили. Указом сенату від 31 жовтня 1834 року № 1617 Табель направили на ім’я Волинського губернського правління з вказівкою про те, що “никакихъ сборовъ, въ сей табели непоименованныхъ, ни смотрителями владельцевъ или арендаторовъ и никемъ отнюдь взимаемо не было”.

Табель, повний текст якого розміщено нижче, містив 28 пунктів (їх загальна кількість із часом зазнавала змін), які встановлювали податки як у грошовому, так і в товарному вигляді. Наприклад, пунктом 1 встановлювалась плата “с питейной продажи”: горілки, пива, меду та інших напоїв. Пунктом 11 – плата з купця, який привіз товар на ярмарок, у розмірі 44 копійки з одного коня, запряженого у віз із товаром. Пункт 17 зобов’язував увесь дохід від ловлі риби віддавати власнику водойми. Були й пункти, які враховували особливості національного складу населення Бердичева. Так, податок із забою трефових[1] тварин становив рівно вдвічі меншу суму, ніж із забою кошерних[2] тварин. Це мало вигляд явної дискримінації, враховуючи чисельність єврейського населення в містечку.

Та все ж жителі Бердичева не припиняли скарг на збори. На їх думку, Табель стримував розвиток містечка та став чи не головною причиною того, що з середини XIX ст. Бердичів почав втрачати позиції центру торгівлі на Волині (насправді причини занепаду були дещо іншими, але про це в наступних розповідях).

Як вихід із ситуації, люди стали активно займатись контрабандною торгівлею. Для цього й стали в нагоді підземелля, які густою мережею покривали центральну частину міста. У середині XIX століття основним призначенням бердичівських підземних ходів стає зберігання вітчизняних та закордонних вин. Адже релігійний обряд євреїв потребував, щоб перед кожною суботою у домі посвячувались молитвою хліб та вино. Бідні євреї для цього купували хлібне вино, більш заможні – виноградне. А далі простий підрахунок: якщо з усього єврейського населення тогочасного Бердичева, а це біля 50 тисяч жителів, хоча б половина родин купувала виноградне вино, то потреба у ньому сягала до 20 тисяч пляшок, або до 30 сорокавідерних бочок. І це щотижня! Враховуючи, що з кожної бочки власники міста стягували від 2 до 9 рублів податку, дохід від контрабанди сягав значних сум.

Анатолій Горобчук.

Табель предметовъ,
съ коихъ сборъ въ пользу владђльцевъ г. Бердичева дозволяется. *)

 1) Съ питейной продажи, къ коей принадлежитъ водка, пиво, медъ и тому подобные напитки; распоряженіе и учрежденіе всего, касающагося по части питейной продажи въ г. Бердичевъ, на основаніи указа 8 августа 1801 и конституціи 1768 и 1775 годовъ остается въ полной зависимости владђльца, яко вотчинника.

2) Чиншъ съ домовъ, лавокъ и складовъ взимать по особому инвентарю, данному на сей конецъ арендаторомъ отъ владђльца.

3) Отъ убоя скота, со всякаго сословія торговцевъ, какъ-то: съ вола каширнаго 45 к., трефного 22 ½, съ яловицы каширной 30, трефной 15, съ яловки каширной 15, трефной 15, съ теленка, барана и козы 7 ½ к.

4) Съ продажи свђчей доходъ владђльцу дозволенъ; а во время ярмарокъ оптовая продажа дозволяется пріђзжающимъ купцамъ безъ всякаго платежа; жителямъ же дђлать свђчи позволяется только для собственной ихъ надобности.

5) Съ продажи дрожжей изъ владђльческой пивоварии: отъ кварты хорошихъ 20 коп., отъ кварты продаваемыхъ пекарямъ 10 коп.

6) Съ продажи заграничныхъ винъ, разнаго сорта англійскаго пива, араку и симъ подобныхъ. Съ вышинка разнаго заграничнаго вина съ бочки 9 р. Съ оптовой продажи съ бочки 2 р. 16 к. Съ вышинка съ бочки англійскаго пива и портеру 5 р.; съ оптовой продажи 1 р 89 к. Съ оксофта араку, рому ямайки, и тому подобныхъ напитковъ на вышинкђ 16 р. 20 к. Съ оптовой продажи отъ бочки 2 р. 68 к. Съ бочки или оксофта фруктовой водки, оптомъ проданной, 2 р. 58 к., съ ведра заморскаго или волоскаго вина 25 к. Съ оптової продажи — съ бочки 2 р. 45 к.

7) Съ мельницъ: евреи обязаны молоть на однђхь только владђльческихъ мельницахъ, а потому доходъ взимать позволяется по условію съ владђльцами.

8) За выпасъ скота, жителями города Бердичева для своей выгоды содержимаго, собственно на владђльческой землђ, доходъ владђльцу получать дозводяется на томъ правђ, какое имђеть всякій помђщикъ извлекать пользу изъ своей собственности.

9) Съ вђсовъ владђльческихъ, употребляемыхъ продавцами и покупщиками, — со всякаго пуда 1½ к.

10) Съ дђлающихъ крупу на домашнихъ заводахъ, для мелочной продажи, взимать доходъ по условію съ владђльцемъ.

11) Съ купцовъ, привозящихъ товары, съ каждой лошади и вола, запряженныхъ подъ товары, (исключая водку) съ продавца или покупщика23 ¼ к. Съ одной лошади подъ товаромъ, то есть: съ одноконной повозки 44 к.

12) Съ варенія евреями меду, во владђльческомь котлђ, съ каждаго спуста 3 р.

18) Съ барышниковъ, имђющихъ на владђльческой землђ доходъ, взимать сборъ по условію съ владђльцами.

14) Съ трактирщиковъ взимать доходъ по условію съ владђльцами.

15) Съ редутъ содержатели онихъ должны платить по условію съ владђльцами.

16) Съ кирпичпаго завада доходъ владђльцамъ дозволить, ибо всякій помђщикъ имеемъ полное право извлекать пользу изъ своей собственности.

17) Съ ловли рыбъ, въ ставахъ и прудахъ доходъ принадлежитъ владђльцамъ, на томъ правђ, какое всякій помђщикъ имђетъ извлекать пользу изъ своей собственности.

18) Лядовое или торговое, со всђхъ привозимыхъ товаровъ, съ которыхъ законами сборъ не воспрещенъ, доходъ владђльцамъ дозволяется, какъ то: съ купцовъ, пріђзжаюшихъ во время ярмарки и торгующихъ товарами по сорту и достоинству оныхъ, исключая свђжую рыбу и доски, то-есть: 1-го стану 84 ½ к., 2-го стану 40 к., 3-го стану 30 коп., 4-го стану 15 к.

19) Съ стадницъ или огороженныхъ мђстъ для стадъ, владђльцемъ построенныхъ, платежъ за простой лошадей, по условію съ владђльцемъ, взимать дозволяется.

20) Съ мђст, сапожниками, булочниками, шапочниками и другими мастеровыми занимаемыхъ, платежъ по уговору взимать владђльцамъ не запрещается, такъ какъ всякому владђльцу не запрещено пользоваться доходами съ своей земли.

21) Съ шалашей, которые ставятся во время ярмарки на землђ владђльца, доходъ по уговору взимать, ибо ежели сіе воспретить владђльцу, то каждый могъ бы занимать чужія мђста по произволу.

22) Торговаго съ дђгтю и смолы, съ занимающихъ мђста во время ярмарокъ; отъ вышинка бочки смолы 2 р., дегтю 4 р., отъ продажи же оптомъ бочки смолы и дђгтю, съ продавца и покупщика 31 к.

23) За мђста, занимаемыя пригнаннымъ для продажи скотомъ, на владђльческой землђ, изъ коей извлекать пользу помђщика, яко отъ своей собственности, нельзя лишать права. Съ коровъ, воловъ, яловицъ, лошадей, со всякой штуки, отъ купца и продавца —6 ¾ к.

24) Съ яловокъ, козъ, барановъ такимь-же образомъ — 3 ¼ к. Съ колесъ, на продажу привозимыхъ, съ каждой штуки 1 ¼ к.

25) Съ бондарской посуды, съ воза 40 ½ к.

26) Со стекла, съ воза 23 ½ к.

27) Съ гончарской глиняной посуды, съ воза 21 ½ коп.

28) Съ гонтовъ и угольевъ, съ воза 6 ¾ к.

Нельзя не признать, что эта «табель», облагающая, въ числђ прочихъ, и предметы первой необходимости и предоставляющая широкій просторъ для злоупотребленій, произвола и прижимокъ со стороны смотрителей и сборщиковъ владђльцевъ, не могла не способствовать паденію изъ года въ годъ ярмарочныхъ и, вообще, торговихъ оборотовъ въ Бердичевђ, по мђрђ того, какъ открывались новые центры, гдђ этихъ стђснительныхъ условій не существовало. Табель эта, понятно, тормозила и тормозитъ развитіе мђстной промышленности.

Примђчаніе: Указомъ кіевскаго губернскаго правленія отъ 19 февраля 1891 г. за № 975 на имя бердичевскаго городскаго полицейскаго управленія сообщено, что сборы по статьямъ табели 9 и 11 могутъ взиматься съ товаровъ, подлежащихъ продажђ въ г. Бердичевђ, какъ это разъяснилъ Правительствующій Сенатъ по второму Общему собранію указомъ отъ 18 Іюня 1884 года за № 191, и «ни въ какомъ случађ не могутъ быть взимаемы съ такихъ предметовъ, которые, будучи пріобрђтены жителями г. Бердичева внђ онаго, ввозятся ими въ Бердичевъ непосредственно или нанятыми подводами, не какъ товаръ для продажи, а для собственныхъ надобностей и потребленія, какь напр., необходимые имъ для производства построекъ предметы: песокъ, глину, кирпичъ, известъ, обдђланный и необдђланный мђлъ, листовое желђзо и т. п.»

 *) Въ виду историческаго интереса, мы помђщаемъ Табель, во всей ея неприкосновенности, хотя тђ статьи ея, которыя касаются спиртныхъ напитковъ, нынђ, со введеніемъ казенной продажи вина (монополія), потеряли свое значеніе.

[1] Треф, трефот — кошерна тварина, у якої, однак, була знайдена яка-небудь вада або хвороба; м’ясо цієї тварини заборонене для їжі незалежно від того, як вона була зарізана.

[2] Кошерна їжа (кошерний з івр. придатний) — згідно з іудейським віровченням, їжа поділяється на дозволену (кошерну) та недозволену (трефну). Можна харчуватися м’ясом жуйних тварин, домашньої птиці, зарізаних за правилами шехіти (ритуального забою); заборонено одночасно вживати м’ясну та молочну їжу.