Home Край в історичних нарисах Про мікрорайони міста Бердичева

Про мікрорайони міста Бердичева

2985
7
SHARE

Площі, вулиці, провулки – це те, що немов кровоносні артерії, наповнює будь-яке поселення, скріплює окремі будинки та квартали в одне ціле – в населений пункт. Загалом, цього достатньо, щоб село стали називати селом, а місто – містом. Але є ще одна проміжна ланка, яка з’являється у достатньо великих населених пунктах – мікрорайон. Це така собі первинна одиниця сучасної житлової забудови з комплексом житлових будинків і розташованих поблизу них магазинів, шкіл, дитячих садочків та іншого. З часом ця ланка може навіть перетворитись на окрему адміністративну одиницю. Так, у Києві серед інших є Шевченківський та Печерський мікрорайон, у Житомирі – Богунський та Корольовський.

А скільки у нашому Бердичеві мікрорайонів? Хтось нарахує п’ять, хтось значно більше, а я відповім просто – жодного. Так-так, жодного мікрорайону в Бердичеві немає. Як же так, запитаєте ви, а Загребелля, Червона гора, М’ясокомбінат? Ха, тут просто – все залежить від того, з якої точки зору на це поглянути.

Якщо з офіційної, то дійсно, в Бердичеві відсутній поділ на окремі мікрорайони. На сьогодні немає жодного документу владних структур, в якому б наше місто розділили на окремі мікрорайони. Відповідно, немає й районних адміністрацій, адміністративних меж поділу на окремі райони, зон відповідальності служб. Хоча в постановах, рішеннях міської влади подекуди і зустрічаються назви мікрорайонів, здебільшого вони лише умовно окреслюють деяку територію чи зону Бердичева – так зручніше здійснювати діяльність.

А от погляд із неофіційної точки зору на поділ Бердичева більш ніж цікавий. Але спочатку згадаємо, звідки беруться ці назви. Зазвичай, ця частина міської топоніміки формується за географічним принципом, як і назви вулиць. Прикладом таких назв є вулиці Житомирська (простягається у напрямку обласного центру), Бистрицька (веде до сусіднього села), Білопільська (веде до населеного пункту, який у минулому відігравав значну торгівельну роль).

Отже, перерахуємо всі відомі нам назви мікрорайонів Бердичева. І розпочнемо лік із самих давніх.

У середині XIX ст. місто умовно поділяли на такі мікрорайони:

  • Старе місто – територія міського ринку та прилеглі до неї вулиці на північ та захід від костелу Босих Кармелітів; це була переважно одноповерхова, а подекуди двоповерхова забудова, проживали тут переважно міські євреї – ремісники, дрібні купці, релігійні діячі; тут відчувався сильний хасидський вплив, адже в цьому районі знаходився клір (різновид синагоги) цадика Леві Іцхака Бердичівського, Велика стара синагога, численні синагоги за спеціальностями ремісників, а також хедери (єврейські релігійні початкові школи); мовою спілкування тут був оригінальний ідиш, збагачений українською та польською мовами;
  • Нове місто – це група дво- та триповерхових будинків на схід від костелу Босих Кармелітів, де проживали заможні жителі міста; сюди ж входила і т. зв. Золота вулиця – ряд кам’яних будинків, на перших поверхах яких знаходились ювелірні та мануфактурні магазини, другі поверхи здавались під найм, а на верхніх проживали власники будинків; у Новому місті проживали переважно великі купці, промисловці, міська інтелігенція, євреї тут намагались розмовляти виключно російською, немов відмежовуючись від свого минулого;
  • Качанівка – гористий правий берег Гнилоп’яті, на стику Старого та Нового міста; забудова хоч і кам’яна, але переважно одноповерхова, будинки тулились один до одного, каскадами спускаючись до води, на вузьких вуличках могли розминутись лише двоє людей;
  • Та сторона ріки, або Загребелля – міське поселення на лівому березі Гнилоп’яті, де проживало в основному корінне населення – українці, а євреїв було значно менше; це сучасні вулиці Бистрицька, початок Козацької, Чуднівська, Свічна, Кладбищенська та сусідні вулиці;
  • Піски – північна окраїна Старого міста; межа цього мікрорайону – полотно колії Південно-Західної залізниці, вулиця Житомирська, вулиця Руська і річка Гнилоп’ять; тут проживали євреї-ремісники та бердичівська біднота (назва Піски походить від піщаних кар’єрів, де добували якісний будівельний пісок);
  • Пилипонські вулиці – Безименний провулок та інші, що з’єднували вулиці Мало-Іудейську та Муромську (сучасну вулицю 30-річчя Перемоги).

Варто згадати ще декілька менш поширених назв, які окреслювали навіть не мікрорайони, а лише невеликі квартали, місцевість чи групу будинків – це Мурованка (не плутати з вулицею Мурованою), Попівка, Білопільська застава, Замкова гора. Нині ці топоніми цілковито забуті.

Усі згадувані вище назви мікрорайонів, що виникли в давній історії Бердичева, нині практично зникли з усного обігу, не використовуються (крім назви Загребелля). Причина проста – за час, що минув, відбулись кардинальні зміни як у суспільному житті, так і в архітектурних уподобаннях. Так, назви Старе та Нове місто остаточно втратили своє значення після Другої світової війни: забудова у цих мікрорайонах зазнала таких руйнувань, що після війни вирішили не відбудовувати переважну більшість будинків. Також у відповідності до Генерального плану, затвердженого у 1950-у році, провели перепланування вулиць (так зникла Золота вулиця), у 60-х на вулицях Миру, 30-річчя Перемоги, Радянській площі з’явились багатоповерхівки – хрущовки.

Качанівка ще деякий час трималась, але й вона зазнавала змін – перед комплексом костелу Босих Кармелітів у 70-х роках звели будівлю райвиконкому та влаштували велику зелену зону. Старі одноповерхові будинки попід берега Гнилоп’яті знесли, деякі дво- та триповерхові самі почали руйнуватись, і їх також розібрали. Тож, Качанівки, яку пам’ятали старожили, вже немає.

Так само зникли і Піски – соціальні зміни, які приніс Жовтневий переворот 1917 року, розбудова шкірзаводу імені Ілліча та зростання поряд із ним робітничого поселення у 30-х, а згодом повоєнне перепланування вулиць, зведення багатоповерхівок на вулицях Руській, Маложитомирській знищили ту атмосферу, яка панувала на цій північній околиці Бердичева.

Та життя на місці не стоїть. Хоч і зникли старі мікрорайони та їх назви, взамін почали формуватися нові, які враховували тогочасні реалії. Так, з розбудовою шкірзаводу, який на початку 70-х реорганізували у велике та потужне виробниче об’єднання, серед бердичівлян з’являється назва цього мікрорайону – Шкірзавод. Поряд із появою потужного м’ясопереробного заводу виникає мікрорайон М’ясокомінату, який окреслюється вулицями Робітничою, Марини Раскової, Паризької Комуни, Тургенєва, Спартаківською та іншими аж до Піщаної та Лугової. За таким же принципом з’являються назви мікрорайонів Прогресу, Залізничного вокзалу, Солодового заводу, Дитячого світу (останній – за назвою спеціалізованого магазину, який збудували у 1979 році). На зорі становлення радянської влади на східній околиці Загребелля, на землях колишнього кармелітського фільварку, людям виділили земельні ділянки під приватну забудову – так з’явився ще один мікрорайон, знаний як Новосілки.

Цікавою є історія появи назви мікрорайону Парк Гагаріна. Із середини 1970-х років відбувалися чергові зміни в архітектурному обличчі Бердичева – у місті почали будівництво багатоповерхових будинків поліпшеного планування – «брежнєвки» (також відомі як «чеський проєкт»). Вони мають висоту у дев’ять поверхів, обладнані ліфтами та сміттєпроводами, просторими сходовими клітинами. Згідно тогочасних планів у Бердичеві на колись заболоченій місцині мав з’явитись новий мікрорайон[1] – Парк Гагаріна, окреслений вулицями Богдана Хмельницького, Дзержинського та Карла Маркса (останні дві вулиці нині мають назви відповідно Героїв України та Михайла Грушевського). Коли йшло проєктування цієї житлової забудови, архітектори та фахівці з міськвиконкому внесли пропозицію про створення тут великого бульвару та встановлення на його початку пам’ятного знаку першому космонавту СРСР Юрію Гагаріну. Бульвар з’явився, а от пам’ятний знак так і не встановили – на це вже не вистачало виділених фондів. Та попри це назва мікрорайону серед жителів міста закріпилась.

Просування меж міської забудови від вулиці Махнівської, яка нині має назву Вінницька (з 1919 по 2013 рік – вулиця Свердлова), до військового містечка, яке з середини XIX століття існувало на Лисій горі, призвело до того, що у 1930-х роках ця місцевість увійшла до складу міста. Назва цього мікрорайону – Червона гора (варто згадати, що в документах початку 20-х років фігурує інша назва – Гора Червоного Жовтня, або російською Гора Красного Октября). Особливо бурхливо цей мікрорайон розвивався у 70-х, коли силами військових для сімей військовослужбовців збудували низку багатоповерхових будинків, також розбудували соціальну сферу. Тоді ж остаточно сформувався і ще один мікрорайон – Елінг, назва якого походить від назви ангару для дирижабля.

Ще один мікрорайон, про який варто згадати – Корніловка. Ця назва виникла на початку XX століття та остаточно закріпилась у 30-х роках. Ці землі на північно-східній околиці Бердичева свого часу належали великому землевласнику Корнілову, у 1900 році тут спорудили цукровий, у 1907-у – рафінадний заводи. Після Жовтневого перевороту заводи націоналізували, навколо них у 20-30-х роках виросло робітнице поселення. Згодом міська влада роздала земельні ділянки під приватну забудову, сформувавши таким чином вулиці Заводську, Кооперативну, Завадського, 25 Жовтня та інші.

На північно-східній околиці Бердичева, на межі з Гришківцями знаходиться група будиночків, які об’єднані в житловий масив (вулиці Пригородна, Озетівська, Вільхова). Це мікрорайон Завідня. Раніше тут був хутір, що належав поміщику Федору Корнілову. Управителя хутора місцеві жителі називали “завідуючий”, тому північно-східну околицю міста стали називати Завідня (від кореня слова завідуючий). На Завідні є два ставки, які місцеві жителі називають Капітанщина. За розповідями старожилів вони були викопані за наказом відставного капітана, який тут колись проживав.

Фрагмент карти міста Бердичева за 1982 рік з назвами мікрорайонів.

Попри те, що назви мікрорайонів широко використовуються населенням міста, на картах Бердичева ці назви майже не зустріти. Так, на картах, які видавались до 1917 року, ви не побачите жодної з назв. Так само було і за радянської влади. Як виключення, у 1982 році на карті, яка з’явилась у вільному продажі, вперше позначили і мікрорайони (див. фрагмент карти поряд). За незалежної України карти також вже містять назви мікрорайонів, хоча зі зрозумілих причин жодних меж на цих картах не позначено.

Наше місто поступово розростається. За цим зростанням виникають і нові мікрорайони, серед пересічних людей формуються їх назви. Але очікувати, що нові та існуючі назви отримають офіційне закріплення, не варто. Адже Бердичів, хоч і є таємною столицею України, все ж ще не доріс до масштабів обласного Житомира чи багатомільйонного Києва.

Анатолій Горобчук.


[1] Архітектори під час проєктування використовують більш звичне для них поняття «квартал», як фрагмент території міста, обмежений вулицями або адміністративними границями з усіх сторін.

7 COMMENTS

      • Глянув на генплан міста. Окрім інших, виділяється мікрорайон Піски. Все-таки радує, що ця назва ще фігурує в документах. Жив колись по Спартаківській.

  1. Тут згадана вулиця Михайла Грушевського, хоча вона вже називається по іншому. Глянув на Гугл карти, а так вже перейменована вулиця Ватутіна, але провулок Ватутіна лишили, а Грушевськоого тепер називається Різдвяна. Не зрозуміло чи Кооперативна вулиця перейменована. Що ж то коється? Навіть закінчити перейменування вулиць не можуть за стільки років!

    • Ви торкнулись цікавої теми. Тому дещо поясню: вулиця Михайла Грушевського була, є та буде існувати й далі (це колишня Карла Маркса). Ваша помилка у тому, що ви чомусь довірились інформації, представленій на карті Гугла. А він таки надає недостовірні дані :). Рішенням Бердичівського міськвиконкому вулицю Карла Маркса перейменували на Михайла Грушевського, а назва Різдвяна з’явилась на основі помилкового рішення облдержадміністрації. Місто неодноразово зверталось до представництва Гугла, щоб ті виправили помилку, але…
      Те ж стосується і ще деяких назв вулиць міста.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here