Home Край в історичних нарисах Про Комборбез

Про Комборбез

653
0
SHARE

На початку 20-х років минулого століття, в період післявоєнної розрухи і господарської кризи, влада вирішила допомогти безробітним. Хоч і діяла в нашому місті Біржа праці, аналог сучасного Центру зайнятості, але вона була не в змозі працевлаштувати всіх охочих. Тому вирішення питання працевлаштування доручили новому органу – Комітету боротьби з безробіттям, або скорочено Комборбезу.

Фрагмент газети “Радянський шлях”, №1 від 21 червня 1925 року

У Бердичеві, який став на той час центром однойменної округи, створили управління підприємствами колективів Комборбезу, яке розмістилось у будинку на Радянській площі, 28. Величезна кількість підприємств, які не діяли та/або були полишені їх власниками після Жовтневого перевороту та перипетій 1918-1920 років, потребували значних коштів для відновлення діяльності. Тому частину з них передали в управління створеного Комітету – щоб за його допомоги, по-перше, хоч якось зменшити безробіття, і, по-друге, силами безробітних вдихнути життя у виробництво. Оскільки до складу Правління Комборбезу входили впливові «радслужби» – Міськрада, Окрплан, комгосп, Біржа праці, то багато адміністративних та господарських питань вирішувалося значно легше. Фінансувався бердичівський Комборбез із місцевого бюджету та від асигнувань ЦК Борбезу, який перебував у Харкові, тогочасній столиці радянської України.

Трудові колективи Комборбезу являли собою досить строкату картину. До складу окружного Комборбезу у 1925-1926 роках входили фабрики: взуттєва (Радянська площа, 3), металопрокатна, що виготовляла посуд (вул. К. Лібкнехта, 53), тютюнова (Радянська площа, 24), кондитерська (Радянська площа, 26). Серед майстерень були дві взуттєві (на сахарному та шкірзаводі), шорна та кравецька (обидві на вул. К. Лібкнехта, 11), годинникових механізмів та інші. У складі Комборбезу перебували також власні будівельна контора, столова для безробітних, кафе-ресторан та перукарня.

Хоча система допомоги безробітним в країні й діяла, але якщо безробітний отримував грошову допомогу в розмірі від 11,50 до 20 карбованців на місяць, то працівник на підприємствах системи Комборбезу за день заробляв до 2 карбованців, що погодьтесь, було доволі гарним заробітком на той час.

Система підприємств Комборбезу відігравала помітну роль у відновленні виробництва в нашому місті та окрузі в цілому. Підприємства поступово ставали на ноги, налагоджувались економічні зв’язки. Водночас держава «спостерігала» за діяльністю підприємств і при потребі «забирала» їх собі, модернізуючи та направляючи виробництво в необхідному напрямі діяльності. Наприклад, колишня приватна майстерня Маца, де виготовлялися ліжка, граблі, вила, завіси та інші інструменти господарського призначення, після Жовтневого перевороту була націоналізована, тут розмістили цвяховий завод «Проволока» та слюсарно-механічні майстерні, які з 1925 року належали Комборбезу. Пройшовши через ряд перетворень та реорганізацій, у 1932 році на базі колишніх майстерень з’являється новий завод, який добре відомий бердичівлянам – машинобудівний «Комсомолець», а нині ПАТ «Беверс». Така ж історія і ще в одного знаного нині підприємства: створена у 1901 році профспілкова організація швейників «Бюро портных» після громадянської війни перетворилась на першу радянську кравецьку швейно-ремонтну майстерню під назвою «Перша держшвеймайстерня». На початку 1925 року вона увійшла до системи Комборбезу, забезпечуючи роботою жінок-бердичівлянок. З початку 30-х років підприємство вже працювало як відокремлений підрозділ, нині фабрика відома як ПрАТ «Бердичівська фабрика одягу».

На початку 30-х років Комборбез як такий, що виконав свою основоположну роль, ліквідували. Як стверджувала радянська влада, безробіття в радянській країні віднині відсутнє…

Анатолій ГОРОБЧУК

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here