Припутницький Василь Іванович

Припутницький Василь Іванович (нар. 3 квітня 1930, с. Березівка, гміна Ляшкув, Радехівський повіт, Тарнопольське воєводство, Республіка Польща) – лікар, хірург, Почесний громадянин міста Бердичева.

Припутницький Василь Іванович народився 3 квітня 1930 року в селі Березівка Радехівського повіту Тарнопольського воєводства Республіки Польща (нині село Радехівського району Львівської області) у селянській родині. Зростав разом із двома сестрами – Катериною та Анною. У рідному селі закінчив два класи польської початкової школи.

У вересні 1939 року відбулась анексія земель Західної України Радянським Союзом (під час т. зв. Визвольного походу Червоної Армії у Західну Україну та Західну Білорусь у відповідності до Пакту Молотова-Ріббентропа). Радянська влада прийшла і в село Березівку, тут утворився колгосп. Родина Припутницьких змушена була передати до колективного господарства власну землю, якої налічувалося біля трьох гектарів. З початком Другої світової війни родина залишилась на окупованій території. Хоч як важко не було, але роки окупації родина щасливо пережила.

Уже у повоєнний час Василь Припутницький закінчив середню школу у сусідньому селищі Лопатин. Юнак облюбував собі професію медика (загалом, це була мрія його матері) та у 1948 році вступив до Львівського державного медичного інституту, склавши усі шість вступних іспитів на “відмінно”. Але по закінченні другого курсу навчання змушений полишити інститут – його виключили як політично неблагонадійного студента: на третьому курсі викладання предметів в інституті переводили на російську мову (до цього викладали на українській), мовляв, це – мова Леніна-Сталіна. Василь встав і сказав, що немає такої мови – Леніна-Сталіна! Є мова українського народу, російського, німецького. Для інститутського керівництва цього було достатньо…

Василь Припутницький повернувся до рідного села та влаштувався працювати у місцевий колгосп хліборобом у тракторній бригаді. Наступні роки присвятив сільському господарству, за успіхи у хліборобській праці його запросили до Москви для участі у Всесоюзній виставці досягнень народного господарства. Отримав медаль.

Після смерті керівника Радянського Союзу Йосипа Сталіна у 1953 році таким, як Василь Припутницький, студентам із незакінченою вищою освітою дозволили продовжити навчання в інститутах. Він написав лист у Москву і за тиждень надійшла позитивна відповідь. Василь Іванович став студентом третього курсу, але вже не Львівського, а Томського державного медичного інституту, який успішно закінчив у 1959 році.

З дипломом на руках Василь Припутницький повернувся на рідну Галичину. Працював хірургом у центральній районній лікарні міста Миколаїв Львівської області, згодом призначений на посаду заступника головного лікаря по мережі цієї ж лікарні. Суміщав як роботу хірурга – днював і ночував на роботі, рідко випадала яка ніч, коли б не викликали на операцію, – так і роботу адміністратора. Тут у районі організовував відкриття ФАПів, облаштування в них автоклавів для стерилізації, у кожному селі на всіх фермах – фізкабінети, щоб доярки могли відразу ж лікуватися.

У січні 1973 року Василь Іванович переїхав до Бердичева (його “засватав” колишній колега з Миколаєва, що вже працював тут). Цього ж року вдруге одружився (перший шлюб ще у роки навчання виявився невдалим), отримав житло. Саме у Бердичеві Василь Припутницький повністю розкрив свій талант хірурга. З 1974 року він очолив міську хірургію, з 1990 року керував створеним уперше у Житомирській області відділенням гнійної хірургії. На цій посаді Василь Іванович пропрацював до 1997 року, далі продовжив працю ургентним хірургом. За роки своєї праці в бердичівській міській лікарні Василь Припутницький провів понад 20 тисяч операцій. Загальний стаж роботи хірурга – 53 роки, із них 27 – завідуючим відділенням хірургії міської лікарні. Його професійний досвід неодноразово вивчали колеги з усієї України. Також він обирався депутатом Бердичівської міської ради.

Василь Припутницький став родоначальником цілої династії медиків, адже дружина Василя Івановича – Лариса Федорівна — хірург-уролог, колишній викладач Бердичівського медучилища. Вони зростили та виховали троє дітей, прищепили їм любов до своєї професії: доньки Мирослава та Віра — лікарі-стоматологи, працюють у Миколаєві поблизу Львова; син Андрій працює хірургом центральної міської лікарні в Бердичеві.

21 лютого 2001 року в місті розпочала свою діяльність неприбуткова організація “Лікарняна каса міста Бердичева”, мета якої – вирішення питань із забезпеченням медичними препаратами та оплата послуг медичних організацій у разі звернення хворого до лікарень міста Бердичева. Василь Іванович Припутницький обраний головою правління цієї організації. Досвідчений лікар уміло вирішував організаційні та фінансові питання діяльності організації. За час діяльності Лікарняної каси десятки тисяч бердичівлян реально відчули взаємодопомогу, коли їх спіткали проблеми зі здоров’ям. Загалом, за роки існування через міську лікарняну касу пройшло понад 3,6 млн. грн. – це внески, сплачені її членами, яких, у кращі часи, налічувалося понад 9 тисяч осіб.

Рішенням Виконкому міської ради №500 від 19 серпня 2004 року за багаторічну самовіддану працю в органах охорони здоров’я, розвиток хірургічної служби міста, високий професіоналізм, наставницьку діяльність, активну участь у громадському житті міста, плідну роботу на посаді голови правління “Лікарняної каси”, враховуючи звернення центральної міської лікарні, Василю Івановичу Припутницькому присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”. Він став першим серед медичних працівників міста, хто отримав таку відзнаку.

З 1 серпня 2012 року неприбуткова організація взаємодопомоги “Лікарняна каса міста Бердичева” рішенням загальних зборів її членів ліквідована. Оскільки з часом кількість членів Лікарняної каси почала поступово зменшуватись, це привело до зменшення коштів, які каса могла виділяти на забезпечення хворих ліками. Цього ж місяця Василь Припутницький полишив посаду голови правління та вийшов на заслужений відпочинок.

Не дивлячись на доволі поважний вік Василь Іванович і далі знаходиться в робочому строю, проживає у Бердичеві.

Джерела і література:

Кравченко В. Інтерв’ю з лікарняного ліжка… // “Земля Бердичівська”, №94 (15213) від 21.11.2002 р.

Хірург. // “Земля Бердичівська”, №68 (15395) від 21.08.2004 р.

Козінчук Л. У кожного своя висота. // Пасічник М. Імідж міста в живих іменах. Нариси та портрети. Книга друга. – К., Вид-во “Дія”, 2005. – с. 158-162.

Демиденко В.Н. Час – у Лету, Люди – в Пам’ять… Спогади. – Житомир, ПП Пасічник, 2006, с. 14-15.