Поворот не туди?

В історії нашого міста високопосадовцями приймалось досить багато рішень, які в подальшому виявлялись помилковими та відігравали негативну роль у долі Бердичева. Такий собі «поворот не туди» – сучасний мем, що власне й описує таку ситуацію. Прикладів наводити не будемо, адже у більшості своїй читачі й самі можуть такі приклади навести. Такі ж нібито «помилкові» рішення можуть прийматись не лише конкретними людьми, а навіть цілими громадами. Але заради справедливості варто зазначити, що те, що одна людина називає помилкою, для іншої стає єдиним вірним рішенням. Отож, можемо сміливо стверджувати, що чи дійсно це черговий «поворот не туди», залежить лише від точки зору.

Сьогодні маємо своєрідний ювілей – 30 років тому бердичівська громада обрала народним депутатом від нашого виборчого округу №156 Адама Чикала – генерала, першого заступника командувача 8-ї танкової армії, яка дислокувалась у місті Житомирі. Адам Чикал у 1994 році став першим народним депутатом від Бердичівщини, обраним до Верховної Ради України у роки незалежності. А його конкурентом на цих виборах був Павло Передрій – інженер-конструктор заводу «Прогрес», перший голова НРУ за перебудову у Бердичеві.

Тієї весни боротьба між цими кандидатами була доволі жорсткою – кожен проголошував власні ідеї та бачення своєї роботи у майбутній Верховній Раді. Кожен намагався згуртувати власний електорат: Павло Передрій зробив ставку на демократичні сили Бердичівщини, Адам Чикал, з огляду на його посаду, на військовослужбовців.

Бердичів на той час мав великий військовий гарнізон, не в приклад нинішньому. Загальна чисельність військовослужбовців сягала 12-15 тисяч, на Червоній горі дислокувалось зо два десятка військових частин. Саме військові й відіграли вирішальну роль у виборах. 27 березня 1994 року ніхто з кандидатів не набрав необхідної кількості голосів, Павло Передрій та Адам Чикал прогнозовано вийшли до другого туру. За тиждень, 3 квітня відбувся другий тур, де Павло Передрій отримав 19624 голоси (або 26,6%), а Адам Чикал – 49277. Тож депутатом обрали останнього.

Адам Васильович Чикал, уродженець села Кремінна Городоцького району Хмельниччини, у Верховній раді очолив підкомітет із військових питань, обіймав посаду заступника голови Комітету з питань оборони і державної безпеки. Але, на жаль, його робота в нашому окрузі була вкрай малопомітною (вірніше, він взагалі майже не з’являвся в Бердичеві). Через декілька років окремі політичні сили Бердичева навіть пропонували зібрати підписи на відкликання його депутатського мандату. До останнього не дійшло, Адам Чикал працював у Верховній Раді до завершення депутатського терміну. У подальшому він також цілком успішно балотувався у народні депутати України, але вже по іншим виборчим округам.

А якби переміг Павло Передрій? Що було б тоді? Та історія не знає умовного способу, тому нині можемо лише гадати, куди б заніс нас черговий поворот історії.

Анатолій ГОРОБЧУК