Петровський Георгій Семенович (нар. 1 лютого 1924, ст. Аксайська, Південно-Схід Росії, РРФСР – пом. 4 березня 1989, м. Солнєчногорськ, Московська обл., РРФСР, СРСР) – військовослужбовець, Герой Радянського Союзу, учасник Другої світової війни, Почесний громадянин міста Бердичева.
Петровський Георгій Семенович народився 1 лютого 1924 року в станиці Аксайська адміністративно-територіальної одиниці Південно-Схід Росії Російської Федерації (нині місто Аксай Ростовської області, РФ). Українець. Дитинство його пройшло на російській землі в українській родині.
Після смерті батька Петровський переїхав у село Конобєєво Воскресенського району Московської області до родини старшої сестри. 1940 року на відмінно закінчив Конобєєвську середню школу.
Закінчивши середню школу, Георгій Семенович у 1941 році пішов служити до Червоної Армії. Тут його застав початок німецько-радянської війни. У 1942 році Георгій Семенович закінчив Саратовське бронетанкове училище, у званні молодшого лейтенанта потрапив на фронт. На початку 1943 року брав участь у важких боях командуючи екіпажем танку. Невдовзі молодого офіцера призначили командиром танкового взводу, який мав особливі розвідувальні повноваження і був підпорядкований безпосередньо командуванню 44-ї гвардійської танкової бригади.
Свій подвиг Георгій Петровський здійснив у боях за Бердичів. На світанку 31 грудня 44-а гвардійська танкова бригада підполковника Йосипа Гусаковського у колонах підійшла до Бердичева. Відступаючі і потріпані у попередніх боях нацистські танкові з’єднання у цей час входили до міста, використовуючи свої проходи в мінних полях. Скориставшись темнотою, за ними прилаштувалися два танкові батальйони під командуванням майора Петра Орєхова та капітана Олександра Карабанова — 22 танки і десант із 156-ти автоматників. В авангарді колони рухалися розвідники танкового взводу Георгія Петровського. Так вони всі й увійшли до Бердичева, а потім, розгорнувшись у чіткий бойовий порядок, розпочали артилерійсько-кулеметним вогнем і гусеницями знищувати ворога та його бойову техніку.
Але невдовзі гітлерівці зрозуміли, що до міста увійшли незначні сили радянських військ і швидко закрили усі проходи у мінних полях. Ворожа артилерія відкрила нищівний вогонь по основних позиціях 44-ї гвардійської танкової бригади і змусила частину її підрозділів відійти від міста. Два батальйони — майора Орєхова і капітана Карабанова, разом із розвідвзводом лейтенанта Георгія Петровського опинились в оточенні.
Понад 5 діб вели героїчні оборонні бої воїни двох танкових батальйонів і розвідвзводу. Палали радянські танки, окутуючись чорним димом, гинули бійці і командири. Багато воїнів одержало важкі поранення. Окрім того, вичерпувалися боєприпаси.
Лейтенант Петровський надавав допомогу комбату Петру Орєхову, яку тільки міг. Крім розвідувальної роботи, його танкісти відбивали численні гітлерівські атаки. Пересилюючи біль, спричинений важким пораненням, лейтенант знайшов у собі сили, щоб врятувати екіпаж палаючого танку: обпеченими руками Георгій Петровський повитягав усіх членів екіпажу підбитої броньованої машини і відтягнув їх у безпечне місце.
Танкісти протрималися до ранку 5 січня 1944 року, до підходу основних сил своєї бригади та 305-ї стрілецької дивізії, які разом із іншими частинами звільнили Бердичів від ворога. Незважаючи на величезні втрати, Георгій Петровський та його однополчани не відступили ні на крок.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, гвардії лейтенанту Петровському Георгію Семеновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна (№13576) і медалі “Золота Зірка” (№2075).
Після війни Георгій Петровський продовжив службу у Збройних Силах СРСР. У 1947 році він закінчив академію бронетанкових і механізованих військ, у 1972 році – Військову академію Генерального штабу. Постановою Ради Міністрів СРСР 25 квітня 1975 року Петровському Г.С. присвоєно військове звання “генерал-лейтенант”. Генерал-лейтенант Георгій Петровський у 1980-1982 роках проходив службу головним військовим радником в Анголі. З 1982 року – консультант вищих офіцерських курсів “Выстрел” у місті Солнєчногорськ Московської області. Там же Георгій Петровський і проживав в останні роки свого життя.
За участь у боях на фронтах Другої світової війни Георгій Петровський нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ст., трьома орденами Червоної Зірки, численними медалями, орденом бойового Червоного Прапора та іншими орденами, а також орденом Червоної Зірки Монгольської Народної Республіки. Постановою бюро міського комітету Комуністичної Партії України та виконкому міської Ради депутатів трудящих №2 від 4 січня 1969 року в ознаменування 25-річчя визволення міста Бердичева від німецько-фашистських загарбників Георгію Семеновичу Петровському присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичів”.
Георгій Семенович Петровський неодноразово відвідував Бердичів, тут зустрічався з ветеранами – учасниками звільнення міста від німецьких загарбників. Нині в Музеї історії міста Бердичева розміщено стенд, який розповідає про життя та подвиг Георгія Семеновича. На стенді крім матеріалів про Героя розміщені також особисті речі – військова форма та нагороди, які отримав Георгій Петровський.
Помер Георгій Семенович Петровський 4 березня 1989 року. Похований на Старому кладовищі міста Солнєчногорськ Московської області.
Джерела і література:
М.М. Бедь, О.П. Скавронська. Визволитель Бердичева – Герой Радянського Союзу Георгій Петровський. // Бердичів древній і вічно молодий: Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції (8-11 черв. 2005 р.) / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – Житомир: Косенко, 2005. – Т. 2, с. 158-160.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. – М.: Воениз., 1988.