Додому Край в історичних нарисах Перша писемна згадка про Бердичів. Нова версія.

Перша писемна згадка про Бердичів. Нова версія.

659
3
ПОДІЛИТИСЬ

Тривалий час серед істориків та краєзнавців точиться дискусія щодо визначення дати першої писемної згадки про Бердичів – у відомій на сьогодні історичній літературі існують розбіжності. Так, у книзі “Бердичев и Бердичевский уезд” (1901) російський військовий та громадський діяч Андрій Косіч (1833-1917) називає 1320 рік. Цю ж дату називають укладачі “Енциклопедії українознавства” (1954-1989) за редакцією В. Кубійовича. Бердичівський історик історик Іван Громенко (1915-2011) вказує 1430 рік, сенатор Іван Фундуклей у своєму “Статистическом описании Киевской губернии” (1852) – 1546.

Але всі ці дати сумнівні, оскільки не мають однозначних підтверджень (із багатьма версіями та їх критикою можна ознайомитись у розділі “Заснування” тут >>).

На ваш розсуд пропонується ще одна цікава, як на мене, версія, пов’язана з всесвітньо відомим давньоруським твором – “Словом о полку Ігоревім” (давньорус. Слово о плъку Игоревѣ).

Як відомо, територія, на якій нині розташований Бердичів, була добре заселена з прадавніх віків. Природні умови були сприятливими для розвитку господарства, великі ліси давали матеріал для будівництва та палива (північніше та північно-західніше йшов літописний Чортів ліс). Заводі Гнилоп’яті вирізнялись родючими землями, де також добували залізну руду, граніт та глину. І саме тут проходив торговий шлях із Києва до західних земель (у 19-у столітті дорога мала назву “гетьманський тракт”: “…по гетманскому тракту из Киева в Бердичев, из Бердичева в Броды, из Брод в Радзивиллов мчат мальпосты и возки…”[1]).

У 946 році при княгині Ользі землі древлян остаточно увійшли до складу Київської Русі. Через деякий час із метою захисту від набігів степових кочівників на південних кордонах Київського князівства з’являється ланцюжок сторожових фортець по ріці Рось. Однією з цих фортець було Райковецьке городище, побудоване на місці старослов’янського поселення (його залишки поряд із село Райки Бердичівського району археологи дослідили у 30-50-х роках минулого століття). Після війн із Хазарським каганатом і проникненням хазарських іудеїв на Русь, можливо з’являється літописне містечко Жедечів (Жидичин, Житань; до 1934 року Жидівці, до 2016 року Радянське, нині село Романівка Бердичівського району).

У 1185 році руський новгород-сіверський князь Ігор Святославович здійснив невдалий похід на половців. Цей похід ліг в основу сюжету “Слова о полку Ігоревім”. Саме “Слово” написане в кінці XII століття (за однією з версій), невдовзі після описуваних подій.

У вірші 213-у читаємо:

Игорь ѣдетъ по Боричеву къ святѣй Богородици Пирогощей.[2]

Белоусов Р. Игорь едет, на Бердичев держит.

При цьому Боричів узвіз (нині Андріївський спуск) — перша вулиця Києва, підйом від дніпровської пристані на гору до княжого замку, з’єднував центральну частину Києва з торговим Подолом. А південніше Бердичева починається Поділля. Звідси версія, що вулиця Боричів узвіз була названа так, тому що по ній ввозили/вивозили товари з Боричева (Бердичева), оскільки загальноприйнятою практикою є найменування шляху/дороги на честь міста, до якого він веде.

Припускаємо, що згадка про Боричів-Бердичів у тексті “Слова о полку Ігоревім” (кінець XII століття) і є тою першою писемною згадкою, хоча й літературною, пошуки якої серед науковців тривають і по сьогодні.

Цікаво, що коли у 1980 році з’явилась чергова публікація тексту “Слова” ілюстратором до неї став російський художник Роман Білоусов. Наприкінці книги він помістив малюнок, який має саме такий підпис – “Игорь едет, на Бердичев держит”.

Анатолій Горобчук.

P.S.: В мережі Інтернет існує дуже зручний веб-сайт, який знайомить зацікавленого читача чи науковця зі “Словом о полку Ігоревім” – будь-то давньоруським текстом, чи численними його перекладами на інші мови (у тому числі й на українську) – http://nevmenandr.net/slovo/.


[1] “Записки русского путешественника, А. Глаголева, с 1823 по 1827 год, часть 1.”, Санкт-Петербург, 1837 г.

[2] Джерело: Текст “Слова о полку Игореве” // Энциклопедия “Слова о полку Игореве”: В 5 т. — СПб.: Дмитрий Буланин, 1995.  Т. 1. А-В. 1995. С. 816.

3 КОМЕНТАРІ

  1. Дуже цікава розвідка краєзнавця і автора ґрунтовних монографій з історії Бердичева Анатолія Горобчука щодо датувань перших писемних згадок про місто Бердичів. Але його смілива гіпотеза щодо першої згадки Бердичева в «Слові о полку Ігоровім…», далі – «Слово» («Похід \ 1185 року \ ліг в основу сюжету “Слова…”. Саме “Слово” написане в кінці XII століття, невдовзі після описуваних подій»), на жаль, не враховує того, що датування написання «Слова» кінцем ХІІ століття панувало в науці лише протягом кінця ХVІІІ – початку ХІХ століть. Справа в тому, що: оригінал «Слова» бачили лише два члени імператорської комісії з написання історії «Государства российского» – Мусін-Пушкін та Катерина ІІ (яка і заборонила ознайомлювати з ним інших членів комісії – професійних істориків); 1812 року оригінал «дуже вдало згорів» під час великої пожежі Москви, організованої міською владою при здачі міста Наполеону. Це при тому, що: ініціатор та організатор пожежі градоначальник граф Растопчин завбачливо вивіз ВСЕ своє майно десятками возів, граф Мусін-Пушкін вивіз значну частину майна декількома возами, але «не знайшов» на них місця для перлини, якою дуже пишався – оригіналу «Слова». Не дивно, що дискусія щодо датування «Слова» триває вже два століття. Дата, а то і автентичність «Слова», були обґрунтовано піддані сумнівам багатьма видатними фахівцями (Іван Бєліков, Лев Гумільов, Джордж Грабович, Олександр Зимін, Едвард Кінан, Андре Мазон тощо). За їх оцінками датування «Слова» від кінця ХІІІ століття (Л.Гумільов) до кінця ХVІІІ століття (І.Бєліков, Д.Грабович, А.Мазон тощо). Для справедливості зазначу, що багато фахівців (Андрій Залізняк, Олександр Потебня, Омелян Прицак тощо) були прибічниками датування «Слова» кінцем ХІІ століттям. На жаль, правоту обох гіпотез підтвердити важко за відсутністю оригіналу. Але заборона Катерини ІІ на вивчення оригіналу «Слова», як і заборона радянського керівництва на вивчення «Слова» в Україні, говорять самі за себе.

    • Згоден з вами, що версія ця дещо, так би мовити, “притягнута за вуха”. І з-за того, що досі точаться дискусії щодо точної дати створення “Слова”, визначитись до кінця щодо Боричева-Бердичева неможливо. Але, погодьтесь, відсутність оригіналу “Слова” все ж дає право на життя гіпотезі, яка зв’язує Бердичів, Андріївський узвіз і “Слово” в одне ціле.
      Не думаю, що саме я вперше додумався до цього. Я просто озвучив її, опираючись на вказані джерела. Вірогідно, ця версія вже розглядалась науковцями, просто необхідно знайти/прочитати їх аргументи (але поки що такого не зустрічав).

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here