Писати історію міста можна по-різному. Це може бути коротка оповідь, яка описує лише основні віхи появи та розвитку міста. Можна створити більш глибоке дослідження як про місто, так і про його людей. Розповісти про історію Бердичева коротким оповіданням, чи більш розгорнутим екскурсом просто неможливо – історія його така повноводна, як річка Гнилоп’ять, що тече міськими берегами.
Мабуть, першою спробою написання історії Бердичева разом зі статистичним описом стала праця таємного радника, сенатора Івана Фундуклея (1804-1880), що з’явилась у 1852 році. Згодом – у 1882, 1890 та 1901 роках – такі ж праці виходять з-під пера дослідників І. Петрокова, А. Субботіна та А. Косіча. Кожна з них базується на історичних документах та дослідженнях самих авторів.
Вже в роки становлення радянської влади з’явилась праця науковця та краєзнавця Тодоса Мовчанівського. Вона стала досить ґрунтовною розвідкою з історії міста та більш як 40 років залишалась єдиним доступним джерелом для тих, кого цікавила ця тема. Лише в 1973 році в складі енциклопедії “Історія міст і сіл Української РСР” виходить велика стаття “Бердичів” за авторством І.Є. Громенка та О.О. Павлова. Крім опису давно минулих літ, вона містить матеріали про історію сучасного (на той період) Бердичева. Та з огляду на час появи зміст статті був ідеологічно заангажованим, значна частина матеріалів мала недомовки або подавалась однобоко. Але на більше тоді й годі було сподіватись. Лише демократизація суспільства в 90-х роках XX ст. та відродження краєзнавчого руху дозволили науковцям та краєзнавцям знову повернутись до цієї теми, більш ґрунтовно і всебічно її висвітлити. Плоди цієї праці не забарились: у 1999 році з’являється на світ ґрунтовна довідка Броніслава Марковського “Бердичівська земля з найдавніших часів до початку XX ст.: Історико-краєзнавчий нарис”. Вслід за нею (та з використанням її матеріалів) з’являється праця Миколи Костриці та Фелікса Пашківського “Бердичів: історико-краєзнавчий нарис”. Ці дві книги значно розширили та поглибили знання про історію Бердичева. Але й вони мають свої вади. Наприклад, цікава та ґрунтовна праця Броніслава Марковського завершується початком XX ст., а дослідження М. Костриці та Ф. Пашківського розповідає про історію Бердичева у XX столітті досить поверхово. Та й час, що пройшов із виходу цих досліджень – більш як десять років – додав до знання про історію рідного міста значний обсяг нового фактографічного матеріалу, який потребує свого обов’язкового висвітлення.
З огляду на це, взявши за основу матеріал та кращі надбання вказаних вище авторів, додаючи краєзнавчі напрацювання останніх років, і створено книгу “Бердичів. Історія міста від заснування до сьогодення (історико-краєзнавчий нарис)”. У ній докладно описано історичні факти, події, віхи становлення та розвитку Бердичева, життя його простих обивателів та видатних постатей. Книга проілюстрована численними малюнками та фотографіями.
На жаль, довелось практично відмовитись від розповіді про історію навколишніх земель, тобто від історії Бердичівського району. Впевнений, що така праця обов’язково з’явиться на світ.
Наостанок хотілось би попередити читачів, що їх сподівання на всеохоплюваність історичної довідки доволі марні. Мусимо приєднатись до думки великого єврейського письменника Шолом Алейхема, який стверджував, що якби навіть вся ріка Гнилоп’ять була б із чорнил, то навіть їх не достатньо було б для опису історії Бердичева. І це так!
На цьому зупинюсь та запрошую читачів ознайомитись з цікавою, у багатьох випадках просто неймовірною історією нашого Бердичева.
Анатолій Горобчук