Додому Історія Історія підприємств, установ ПАТ “Бердичівський машинобудівний завод “Прогрес”

ПАТ “Бердичівський машинобудівний завод “Прогрес”

196
0
ПОДІЛИТИСЬ

Нижче представлено коротку історичну довідку про бердичівський машинобудівний завод “Прогрес”, оскільки так фундаментально дослідити історію машинобудівного заводу, як це свого часу зробили Григорій Іванович Смірнов та Леонід Іванович Ананченко, мабуть уже неможливо. Їх праці, що вийшли у вигляді книг відповідно у 1980 та 2000 роках, в електронному вигляді – у 2010 році, розкривають зародження, становлення, розвиток підприємства у різні епохи, містять багатий довідковий та ілюстративний матеріал. На жаль, сьогодні ці книги не знайти у вільному продажу. Тому пропонуємо до ознайомлення праці з історії заводу (електронні версії книг), що вийшли друком до 100-ї, 120-ї та 130-ї річниць із заснування заводу (книги розміщено у форматі PDF):

Смирнов Г.И., Шкляр В.И. Трудовая поступь завода-ветерана. — К.: “Техніка”, 1980. — 144 с.

Ананченко Л.І. Трудова поступ завода-ветерана (1980-2000). Історичний нарис.

Ананченко Л.І., Хмельовський О.К., Квятківський О.А. 130 Відкритому Акціонерному Товариству “Бердичівський машинобудівний завод “Прогрес”.


Центральна прохідна машинобудівного заводу “Прогрес”, 2010 р.

Вул. Європейська, 79. Наприкінці вулиці Білопільської (у радянські часи – вулиця імені Карла Лібкнехта, з 2014 року – вулиця Європейська), у безпосередній близькості до залізничного вокзалу на Торговій площі, що називалась “Рогаткою”, 1880 року Леопольд Казимирович Плахецький заснував механічний і чавуноливарний завод. Йому вдалося скупити в прилеглому районі землі разом із будовами загальною площею 3730 кв. сажнів, де розмістилися виробничі цехи і дільниці заводу. Кількість робітників 30, а річний обсяг виробництва – 50 тис. руб. Завод почав ремонтувати сільськогосподарський реманент, а згодом виготовляти плуги, сіялки, віялки.

1882 року власник заводу запросив у компаньйони купця Івана Михайловича Доберського та інженера-технолога Миколу Федоровича Барсукова, які реорганізували завод у Товариство на паях і розробили його статут. 29 червня 1896 року Російський імператор Микола II цей проект затвердив і на його основі в Бердичеві створено “Общество машиностроительного завода “Прогресс” із основним капіталом 350 тис. руб. Випущено пакет акцій у кількості 1400 штук номіналом 350 руб. кожна.

Перед прохідною заводу. Дореволюційне фото.

У 1896 році завод значно розширив свої виробничі потужності за рахунок будівництва нових корпусів, спорудження механічної майстерні з гальоркою площею 864 кв. м., кузні, чавуноливарного цеху з сушарками і вагранками, модельного і міднокотельного відділення і т. д. У 1900 році введено в дію механічний цех, а 1903 року був здійснений повний перехід підприємства на випуск обладнання для цукрових і рафінадних заводів. Замовників було вдосталь: цукрова промисловість займала провідне місце в економіці країни, лише на Бердичівщині діяло 14 пісочних та 2 рафінадних цукроварні. Значної кількості сучасного обладнання потребувало й супутнє цукроварінню горілчане виробництво. У Бердичівській окрузі знаходилась значна кількість великих і малих ґуралень (спиртових заводів). Андрушівська, Червонецька, Немиринська та більше 20 їхніх філій виборювали право на розміщення своїх замовлень.

На початку XX ст. на зміну колишнім власникам заводу “Прогрес” прийшли нові, переважно іноземці. Директором-розпорядником товариства став швейцарець Ф.Г. Єнні. Директорами правління обираються Г.Г. Єнні і П.І. Гомола. У подальшому майже весь основний капітал товариства перейшов до рук швейцарців Єнні. У 1912 році на заводі було п’ять парових двигунів у 150 к.с., працювало 245 робітників, а річна вартість виробленої продукції становила 516 тис. крб.

На територію заводу заходять солдати. Дореволюційне фото.

Із початком Першої світової війни відбулась перебудова виробництва: до ладу стали снарядний і котельні цехи, для обробки корпусів гранат придбано обладнання на суму 400 тис. руб. У наступному 1915 році збудовано приміщення електросилової станції. У 1916 році військове відомство проклало до заводу залізничну колію, що забезпечило швидке відвантаження продукції.

У роки Громадської війни 1917-1921 рр. завод зазнав чималої руйнації. Так, за час перебування Бердичева в руках польських військ (кінець квітня – початок червня 1920 року) вони встигли вивезти з заводу чимало цінного обладнання, матеріалів та інструментів. Але вже у другій половині 1920 року завод відновив свою роботу. Чисельність працівників, яка до Жовтневої революції 1917 року становила біля 600 осіб, ледь сягала 38 осіб. Працівники ремонтували плуги, культиватори, соломорізки, виготовляли лемеші до плугів.

З 1926 року завод докорінно змінив свою спеціалізацію, почав виготовляти перші зразки хімічного устаткування. Це сушильні барабани і печі, дефлегматори, холодильники, теплообмінники, фільтри, компресори та інше. У 1932 році тут працювало 857 робітників, завод перетворився на найбільше промислове підприємство Бердичева. З метою забезпечення виробництва кваліфікованими кадрами 7 квітня 1930 року на заводі відкрилось фабрично-заводське училище. У перший рік за парти сіло 47 учнів, які навчались на фрезерувальників, слюсарів, токарів та електромонтерів. Через десять років заклад отримав нове ім’я – ремісниче училище №2. З 1958 року заклад став називатись міським професійно-технічним училищем №4, з 1984-го – спеціалізованим професійно-технічним училищем №4, яке діє й нині.

Заводська газета “На штурм!”, 1934 р.

У липні 1931 року на заводі “Прогрес” вийшов перший номер заводської багатотиражної газети, яка отримала назву “На штурм!”. На шпальтах газети друкувались матеріали про досягнення ударників праці, висвітлювався хід соціалістичного змагання. Газета вела непримиренну боротьбу з прогульниками, ледарями, порушниками трудової дисципліни. Через декілька років – на початку 1935 року – багатотиражка змінила свою назву на нову – “Машинобудівник”. Заводська газета припинила існування з початком німецько-радянської війни і лише у квітні 1958 року відродилась під новою назвою – “За технічний прогрес”.

З кінця 1930-х років “Прогрес” став одним із основних постачальників хімічного обладнання в СРСР. 1940 року на підприємстві працювало біля 2 тис. робітників, завод виробляв продукції на 10950 тис. крб.

Із початком німецько-радянської війни і швидким наближенням фронту завод 5 липня був евакуйований до міста Очер Пермської області (РРФСР). На залізничну станцію подали ешелон, куди завантажили запаси кольорових металів, спецпродукцію та найбільш цінне обладнання. На ньому ж розмістились і сім’ї багатьох робітників. У важких умовах залізничного сполучення, що були викликані війною, заводський ешелон вкрай повільно просувався на схід. На під’їзді до Фастова поїзд обстріляли німецькі літаки, але, на щастя, ніхто не постраждав. Поїзд прибув до Очера через місяць – 4 серпня. Тут у короткі терміни заводчани влились до складу Очерського машинобудівного заводу та освоїли виробництво мін, мінометів, снарядів до бойових машин реактивної артилерії – “Катюш”.

З початком німецько-радянської війни по мобілізації з заводу було призвано більше 1000 робітників, інженерно-технічних працівників, службовців. Більш як половина з них не повернулись із фронтів, захищаючи Вітчизну. З цієї нагоди на території заводу, на площі Ленінського комсомолу встановлено пам’ятний знак працівникам заводу, що загинули у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Руїни Будинку культури заводу “Прогрес”, 1944 р.

У ході здійснення Житомирсько-Бердичівської операції й визволення Бердичева цехи заводу зазнали ушкоджень, сума збитків сягнула величини у 9 млн. 674 тис. крб. Та не рахуючись із труднощами і часом, прогресівці підіймали з руїн свій завод. Вже 29 січня 1944 року вагранки ливарного цеху видали перший чавун.

У 1945 році завод “Прогрес” переорієнтувався на виготовлення мирної продукції. Ентузіазм і сила духу стали головною рушійною силою відбудови заводського господарства. Підняли з руїн механічний, модельний та інструментальний цехи, запустили ковальсько-котельний. Велику увагу приділяли відбудові соціальної сфери. Під кінець 1945 року відновили та надали працівникам 600 квадратних метрів житла, усі квартири підключили до електромережі. Остаточно мирний режим роботи встановився після відміни в державі воєнного стану та переходу на 8-ми годинний робочий день.

За короткий час прогресівці розробили і впровадили у виробництво нові конструкції змішувачів та розчинників віскози, кристалізаторів для нафтоперегінних виробництв, листових фільтрів, багатоярусних стрічкових сушарок, фільтрів для регенерації мастил. З 1947 року завод виконував важливе державне замовлення – надавав допомогу сільському господарству: виготовляв запасні частини до тракторів, молотарок, віялок. Поступово чисельність працюючих зросла майже вдвічі. Впроваджуються передові методи праці, новітні технології, серед яких електрозварювання за методом академіка Є. Патона. Важливою подією в житті заводу стало завершення відбудови і введення у дію на повну потужність у 1950 році ливарного цеху.

Будинок культури машинобудівного заводу “Прогрес”.
Фото кінця 1960-х років.

У 1947 році на заводі, що мав свій власний Будинок культури, створюється духовий оркестр. Це була перша спроба створення такого колективу, оскільки проіснував він лише з десяток років. Більш вдало прогресівці повторили спробу у 1970 році, коли за ініціативи директора заводу Олексія Шабельника створили новий духовий оркестр, що існує й нині. Організував та очолив оркестр М.М. Бараш, з 1992 року оркестром керує диригент, заслужений працівник культури України Анатолій Тетьоркін. Прогресівський оркестр за роки, що минули, здобув численні нагороди та призи на різноманітних фестивалях та конкурсах, нині носить почесне звання “народний”. Жодне міське свято чи культурний захід не обходяться без виступу цього згуртованого музичного колективу.

У 1955 році валова продукція заводу “Прогрес” перевищувала довоєнний рівень у 10 разів. За 1958-1965 рр. збудовано головний виробничий корпус площею понад 300 тис. м. кв., одержано першокласне устаткування. Підприємство почало випускати автоматичні преси, вакуум-фільтри, сушильні барабани, холодильне устаткування для хімічної промисловості. Його продукція стала відома далеко за межами республіки, не раз експонувалася на Лейпцігському ярмарку (НДР), міжнародних виставках хімічної промисловості у чехословацькому місті Брно. Для працівників заводу на центральній вулиці імені Карла Лібкнехта у середині 1950-х років збудовано два двоповерхових житлових будинки №11/1 та №13, які фактично стали останніми представниками т. зв. “сталінської” забудови Бердичева. У цих будинках на перших поверхах розмістились відповідно ресторан “Україна” (з 1956 року, нині тут знаходиться відділення банку “Райффайзен Банк Аваль”) та магазин продовольчих товарів №40.

Виробничі корпуси заводу, вид з вулиці Карла Лібкнехта.
Фото кінця 1960-х років.

У квітні 1958 року вийшов перший номер багатотиражної газети “За технічний прогрес” – органу заводського партбюро, завкому профспілки, комітету комсомолу та дирекції бердичівського машинобудівного заводу “Прогрес”. Тираж газети становив 1500 екземплярів. Багатотиражка продовжила кращі традиції своїх попередниць: повідомляла прогресівців про успіхи, викривала недоліки, була своєрідним літописом трудового і громадського колективу заводу. Редакторами газети в різні часи були такі відомі бердичівляни як Віктор Пузиренко, Микола Борисюк, В. Ягодін, Г. Готовчиць та інші. У новому тисячолітті газету очолювала Марія Пахолевецька.

Центральна прохідна заводу.
Фото середини 1970-х років.

За самовіддану працю 1966 року 23 робітники “Прогресу” нагороджено орденами й медалями, у т. ч. орденом Леніна — формувальника П.І. Ляшенка, електрозварницю Л.І. Горбаченко, орденом Трудового Червоного Прапора — слюсаря Г.І. Васькова, електрика А.О. Ніколаєва, головного інженера заводу П.П. Ягодіна. Трудовим будням заводу Київська студія науково-популярних фільмів 1963 року присвятила хронікально-документальний фільм.

У середині 1960-х років заводом збудовано й пущено дві черги ливарного комплексу заводу “Прогрес” (31 січня 1968 року ливарний цех №17 видав першу продукцію). У цей же період на “Прогресі” освоєно випуск нового автоматичного фільтрпресу і дискових вакуум-фільтрів. Завод виступав активним експонентом своєї продукції на зарубіжних ярмарках і спеціалізованих виставках. У 1972 році на Лейпцизькому міжнародному ярмарку фільтри були удостоєні золотих медалей і Почесних дипломів. За успішне освоєння хімічного обладнання 1976 року завод нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.

Завод “Прогрес”.
Відеорепортаж (без звукового супроводження)
Автор Альфред Рущиць.

1980 року завод “Прогрес” відсвяткував 100-річчя з дня заснування. Із напівкустарного підприємства він виріс у великий промисловий завод, продукція якого стала добре відома далеко за межами держави. Понад третину всієї продукції заводу випускається з державним знаком якості. Бердичівський ордена Трудового Червоного Прапора завод хімічного машинобудування “Прогрес” продовжував виступати активним експонентом своєї продукції на зарубіжних ярмарках і спеціалізованих виставках.

Машинобудівний завод “Прогрес” у 80-х роках.
Фото Валерія Мельникова.

Бердичівські фільтри з маркою “Прогрес” працювали на всіх гірничо-збагачувальних комбінатах країни, автоматичні фільтрпреси допомагали розв’язувати проблеми захисту річок і водойм від забруднення промисловими стоками. Значну роль у вдосконаленні продукції заводу відіграв його директор, умілий організатор виробництва й талановитий інженер Євген Михайлович Мельников (1906-1970), який керував заводом з 1946 по 1970 рр.

На стадіоні машинобудівного заводу. Позаду видно недобудований корпус Будинку культури (нині міський Палац культури ім. О.А. Шабельника). Фото початку 1980-х років.

У жовтні 1970 року директором Бердичівського ордена Трудового Червоного Прапора заводу “Прогрес” призначено Шабельника Олексія Андрійовича. Шістнадцять років відпрацював Олексій Шабельник на посаді директора. Вивів завод в один ряд із кращими підприємствами – виробниками складного обладнання для провідних галузей народного господарства. Наполегливий у досягнення мети, він повністю віддавав себе виробництву та розвитку соціальної сфери. Саме за його правління заводом споруджено значну кількість об’єктів не лише промислового, а й соціального призначення: житлові будинки для працівників, дитячі садки, новий корпус 10-ї школи та 4-го ПТУ, спортивний зал, профілакторій “Діброва” у селі Кустин Бердичівського району та інші. Утримувало підприємство і власний футбольний клуб під тією ж назвою – “Прогрес”. За роки існування футбольного клубу його спортсменами здобуто чимало нагород. Так, у 1978 році вони стали володарями суперкубку Житомирської області, перемігши житомирський “Електровимірювач” (вперше в історії розіграшів Кубку Житомирщини двічі поспіль його завоювала не житомирська команда). У 1989 році футболісти заводу у фінальному матчі з командою “Авангард” (м. Лозова Харківської області) завоювали кубок республіканської газети “Радянська Україна” – фактично кубок республіки серед команд колективів фізкультури республіки.

Шабельник Олексій Андрійович.

За успіхи у роботі Олексій Андрійович нагороджений орденами Знак Пошани, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції і орденом Леніна. З 24 лютого по 5 березня 1976 року він брав участь у роботі XXV з’їзду КПРС. Олексій Шабельник – депутат бердичівської міської ради депутатів 8-ми скликань. За активну участь у громадсько-політичному житті міста та з нагоди 60-и річчя з дня народження рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 13 березня 1986 року №169 Шабельнику Олексію Андрійовичу присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

У 1986 році генеральним директором підприємства став Михайло Павлович Юр’єв. У тяжкі для підприємства 1990-і роки, у складний перехідний період завдяки особистим якостям Михайла Петровича – таланту прогнозування, принциповості, організаторським здібностям висококваліфікованого керівника – було практично збережено виробничо-технічний потенціал підприємства та забезпечено щорічне зростання обсягів виробництва і реалізації товарної продукції. Але дійсність склалася так, що частину виробничих фондів довелося продати. Наприклад, у 1992 році така доля спіткала головний корпус Ливарного комплексу (у цей час литво не користувалось попитом). Також завод повністю втратив можливість утримувати за власні кошти свої культурні, спортивні та дитячі заклади. Щоб запобігти їхньому руйнуванню, як це сталось із багатьма такими закладами, на вимогу Уряду впродовж 1994-1996 років у власність міської громади Бердичева передано Палац культури і техніки (нині міський Палац культури ім. О.А. Шабельника), дитячі садки та плавальний басейн, одночасно вирішено питання забезпечення фінансування на їхнє утримання з державного (місцевого) бюджету.

Духовий оркестр машинобудівного заводу “Прогрес”, 9 травня 2012 р.

У 1996 році машинобудівний завод реорганізовано у Відкрите акціонерне товариство “Бердичівський машинобудівний завод “Прогрес”, статутний фонд якого становить 7196080 грн. Кількість акціонерів: фізичних осіб – 6050 чол., юридичних осіб – 3. У цей час чисельність працюючих на заводі становила біля 2500 осіб. Головою правління заводу обрано його генерального директора Михайла Павловича Юр’єва. Михайло Юр’єв приклав багато зусиль як для розвитку заводу, так і міста Бердичева. Він є кавалер орденів Дружби народів, “За заслуги” третього ступеня, Заслужений працівник Мінтяжмашу СРСР, Заслужений працівник культури, академік міжнародної академії комп’ютерних наук систем харчових технологій. Впродовж десятиліття був членом виконкому Бердичівської міської ради. За вагомий особистий внесок у соціально-економічний розвиток міста, активну участь у житті територіальної громади міста та з нагоди ювілею – 575-річчя від року заснування Бердичева рішенням виконавчого комітету бердичівської міської ради від 18 серпня 2005 року №479 Юр’єву Михайлу Павловичу присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

У 2008 році Михайла Юр’єва на посаді генерального директора заводу змінив Геннадій Йосипович Лосовський. У травні 2011 року його на цій посаді змінив Ігор Валерійович Щесняк. За його керівництва у квітні 2012 року завод реорганізовано з відкритого у публічне акціонерне товариство (ПАТ).

Номенклатура підприємства на 2012 рік складалась із фільтрувального, сушарного, ємкісного, теплообмінного, водопідготовчого обладнання, запірної арматури й електронасосних агрегатів, а також обладнання для очищення промислових та побутових стічних вод.

Маючи 130-ти річний досвід у машинобудуванні, володіючи сучасними технологіями і обладнанням, могутньою виробничою базою, а також маючи висококваліфікований персонал, завод “Прогрес” виготовляв деталі, вузли та машини з високою якістю і надійністю роботи у замовника. Продукція заводу знаходила широке застосування в хімічній, металургійній. гірничодобувній, вугільній, нафтогазодобувній, керамічній, харчовій та в багатьох інших галузях промисловості.

Виробничі корпуси заводу, вид з північної сторони, 2007 р.

Співробітництво з провідними науковими закладами України, дослідження у різних галузях, з урахуванням вимог сучасного ринку спрямовують діяльність заводу в розв’язанні проблем фільтрування у виробництві рослинних олій, соків, вина, пива, значному зменшенню втрат та досягнення економії енергоресурсів у виробництві цукру. Технічна та дослідницька думка персоналу заводу постійно спрямована на пошук, розробку, впровадження у виробництво передової нової техніки та технологій, які допоможуть вітчизняним і іноземним товаровиробникам уникнути проблем водопідготовки у харчовій, електроенергетичній, комунальній та в інших галузях промисловості, а також очищення промислових і побутових стічних вод.

Структура підприємства в технологічному плані складається з замкненого виробничого циклу, починаючи з ливарного і заготівельного цехів та завершуючи механоскладальними цехами. Основне виробництво повністю забезпечене допоміжними відділами ї службами: механо-енергетична служба, ремонтно-будівельний і транспортний цехи, складське господарство та інші. На підприємстві сформовано дев’ять економічно відокремлених підрозділів:

  • ЕВП “Прогрес-литво”,
  • ЕВП “Прогрес-заготпром”,
  • ЕВП “Прогрес-електромонтаж”,
  • ЕВП “Прогрес-ремонтенерго”,
  • ЕВП “Прогрес-інструмент”,
  • ЕВП “Прогрес-транс”,
  • ЕВП “Прогрес-рембудтара”,
  • ЕВП “Прогрес-трансбуд”,
  • ЕВП “Прогрес-друк”.

Також діє п’ять дочірніх підприємств:

  • ДП “Прогрес-житлосервіс”,
  • ДП “Прогрес-агро”,
  • ДП “Прогрес-ТНС”,
  • ДП “Прогрес-спорт”,
  • ДП “Прогрес-буд”.

“Прогрес” неодноразово нагороджувався міжнародними призами за високу якість ї технологію виробництва. У 1996 році колективу заводу присвоєно звання лауреата 1-го Українського конкурсу в галузі якості за підсумками Європейського тижня якості.

У першій половині 1999 року органами по сертифікаті системи якості, фахівцями МЦ “Прирост” проведено останній етап сертифікаційної перевірки та оцінки системи якості на відповідність вимогам стандарту ISO 9001.

Майже половину виробленої заводом продукції складає експорт. Географія ринку ПАТ “Прогрес” це підприємства України, країн СНД, Німеччини, Фінляндії, Туреччини, Індії, Китаю, Болгарії, Угорщини, Словаччини та багатьох інших країн світу.

На заводі діє музей історії, який розмістився на третьому поверсі міського Палацу культури імені О.А. Шабельника. За роки своєї діяльності музей набув заслуженої популярності в місті та області. Він постійно розширювався, поповнювався експонатами минулих часів, матеріалами про нову продукцію та технологію підприємства. За значні успіхи по збиранню вивченню, експонуванню і збереженню пам’яток духовної і матеріальної культури та високий рівень дослідницької пропаганди і культурно-виховної роботи громадському музею історії ВАТ “Бердичівський завод “Прогрес” присвоєно звання “Народний”.

Завод “Прогрес” зробив вагомий внесок у розвиток економіки як нашого міста, так і Радянського Союзу в цілому. 21 жовтня 1967 року Бердичівський завод хімічного машинобудування “Прогрес” за перемогу в соціалістичному змаганні на ознаменування 50-річчя Великого Жовтня нагороджено Пам’ятним прапором Центрального Комітету КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради. Пам’ятний прапор залишено в колективі на вічне зберігання як символ трудової доблесті. Як вже згадувалось вище, 17 лютого 1976 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Бердичівський машинобудівний завод “Прогрес” за освоєння нових видів обладнання та дострокове виконання завдань 9-го п’ятирічного плану нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору. З нагоди цих досягнень на стіні заводської прохідної з’явились відповідні пам’ятні дошки. У 1960-1980-х роках також з’явились меморіальні дошки з нагоди перебування на заводі голови Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Григорія Петровського; з нагоди керівника заводської партійної організації Григорія Шелушкова та з нагоди працівника заводу Івана Козачука, який керував заводським соціал-демократичним гуртком “Іскра” (у 2016 році дошки демонтували).

Дошка Пошани машинобудівного заводу “Прогрес”, 2007 р.

У сучасний період за вагомий внесок у розвиток економіки України бердичівський завод “Прогрес” у 2004 р. нагороджено Хрестом Пошани “Князь Святослав”, “Орденом Пошани” міжнародної Кадрової Академії та багатьма Почесними Дипломами і Грамотами.

Нагороди, відзнаки має не лише завод, але й багато працівників підприємства. Так, у травні 1971 року формувальнику ливарного цеху №17 Костянтину Костянтиновичу Вороні – першому серед заводчан – за високі досягнення у праці, бездоганне ставлення до своїх обов’язків присвоєно звання Герой Соціалістичної Праці з нагородженням орденом Леніна і врученням медалі “Золота Зірка”. Серед заводчан налічується чотири працівника, які отримали звання “Почесний громадянин міста Бердичева”. Це формувальник П.І. Ляшенко, електрозварниця Л.І. Горбаченко, керівники заводу у різні роки О.А. Шабельник та Ю.П. Юр’єв.

Нині Публічне акціонерне товариство “Бердичівський машинобудівний завод “Прогрес” продовжує свою славну трудову історію.

Джерела та література:

Державний архів Житомирської області. – Ф.Р. – 2770, оп.1, спр. 4. – Арк. 5.

Фабрики и заводы всей России. – Київ, 1913. – С. 114.

Весь Юго-Западный край. – К., 1913. – С. 477-478.

Косич А.И. Город Бердичев и Бердичевский уезд. Стат. очерк. – К., 1902. – С. 10-15.

Житомирщина у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 pp. 3б. документів та матеріалів. – К., 1969. – С. 37.

Смирнов Г.И., Шкляр В.И. Трудовая поступь завода-ветерана. — К.: “Техніка”, 1980. — 144 с.

Ананченко Л.І. Трудова поступ завода-ветерана (1980-2000). Історичний нарис.

Ананченко Л.І., Хмельовський О.К., Квятківський О.А. 130 Відкритому Акціонерному Товариству “Бердичівський машинобудівний завод “Прогрес”.


Будівництво Ливарного комплексу.
Фото початку 1970-х років.

Ливарний комплекс, фото середини 1970-х років.

 

Адміністративний корпус машинобудівного заводу “Прогрес”.
Фото середини 1970-х років.

 

Адміністративний корпус машинобудівного заводу “Прогрес”.
Фото середини 1970-х років.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here