Паньковецький Дмитро Григорович

Паньковецький Дмитро Григорович (нар. 14 грудня 1936, с. Іванів, Калинівський р-н, Вінницька обл., УРСР – пом. 19 липня 2018, Бердичів, Житомирська обл., Україна) – директор Бердичівського цукрорафінадного заводу.

Паньковецький Дмитро Григорович народився 14 грудня 1936 року в селі Іванів Калинівського району Вінницької області в селянській родині.

Як і для більшості дітей того часу навчання у школі маленькому Дмитру перервала німецько-радянська війна. Лише у 1944 році, коли рідне село звільнили від ворога, він вступив на навчання до залізничної школи №12 станції Холоневська, яку закінчив у 1951 році. А повну середню освіту отримав в Іванівській середній школі, яку закінчив у 1954 році зі срібною медаллю. Здібності юнака до навчання та бажання навчатись привели його до Київського політехнічного інституту. Тут він навчався з 1954 по 1959 рр. та отримав спеціальність інженера-теплоенергетика.

У 1959 році Дмитро Григорович пройшов стажування в лавах Збройних Сил СРСР на військовій базі м. Балтійська.

З 1959 по 1970 рр. Дмитро Паньковецький працював на Андрушівському цукровому заводі спочатку змінним інженером ТЕЦ, згодом інженером-механіком заводу, начальником зміни. У квітні 1962 року він як делегат від Житомирської області взяв участь у роботі XIV з’їзду ВЛКСМ у м. Москва.

У березні 1970 року Дмитра Паньковецького перевели до Бердичева на рафінадний завод. Тут його призначили на посаду заступника директора, а директором підприємства на той час був відомий у місті господарник Лазар Павлович Сторчеус. Паралельно з роботою на заводі Дмитро Григорович продовжив підвищення свого освітнього рівня – навчався заочно та у 1976 році отримав другу вищу освіту за спеціальністю інженер-економіст.

У березні 1978 року Лазар Сторчеус пішов на заслужений відпочинок і Дмитро Паньковецького призначили на посаду директора Бердичівського рафінадного заводу. За керівництва заводом Дмитром Паньковецьким продовжилась модернізація підприємства, розпочата його попередником, з метою зменшення собівартості продукції та підвищення її якості. Також ведеться будівництво: по вулиці Червоній споруджуються п’ятиповерховий гуртожиток для молодих сімей, 48-и квартирний будинок із вбудованими на першому поверсі аптекою, ощадкасою, поштовим відділенням зв’язку, іншими побутовими приміщеннями. У 1985 році побудовано 100-квартирний будинок, для покращення забезпечення працюючих збудовано і запущено в роботу теплицю на 500 кв. м. робочої площі, ферма для відгодівлі молодняка ВРХ та забійна дільниця на території заводу.

Двічі – у 1976 та 1983 роках – Дмитро Паньковецький обирається депутатом Бердичівської міської ради народних депутатів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 липня 1986 року за досягнення у виробництві та соціально-культурному розвитку підприємства Дмитра Григоровича Паньковецького нагороджено орденом “Знак Пошани”.

З отриманням Україною у 1991 році незалежності для очолюваного Дмитром Паньковецьким рафінадного заводу настали важкі часи. Спершу виникли проблеми з реалізацією продукції, головними споживачами якої були Російська Федерація, Збройні Сили СРСР і республіки Середньої Азії. З розпадом Радянського Союзу розриваються налагоджені роками економічні зв’язки. За такий умов зменшується об’єм сировини, що надходить до Бердичівського рафінадного заводу, і в березні 1995 року завод зупиняється. У наступному 1996 році відбувається реорганізація рафінадного заводу – він перетворився на відкрите акціонерне товариство “Бердичівський цукрорафінадний завод”, а Дмитро Григорович Паньковецький стає головою правління. Та акціонування підприємства не привело до бажаних результатів – відповідальний власник так і не з’явився. З 1996 року завод практично простоює.

Хоча виробництво зупинилось, керівник заводу допомагає пенсіонерам заводу та громаді мікрорайону, в якому розташоване підприємство. Так, у листопаді 1996 року в Бердичеві створюється перша громада Української Православної Церкви Київського Патріархату. Вже наступного 1997 року Дмитро Паньковецький своїм рішенням виділяє приміщення для нової церкви у заводському Будинку культури. Через деякий час релігійна спільнота за сприяння керівника рафінадного заводу отримала у своє розпорядження будівлю колишнього овочевого магазину по вулиці Червоній, 28-а, в якому і розташувався Свято-Преображенський храм. 19 серпня 1999 року Владика Ізяслав за активне сприяння відродженню Української православної церкви вручив голові акціонерного товариства “Бердичівський цукрорафінадний завод” Дмитру Паньковецькому Почесну грамоту.

Дмитро Паньковецький одружений. Разом із дружиною Тетяною Іванівною, яка більш як 27 років працювала педагогом у бердичівській школі №7 і має відзнаку “Відмінник народної освіти”, виховали сина Ігоря та доньку Діану. Син Ігор після закінчення з відзнакою Бердичівського машинобудівного технікуму навчався і отримав диплом Ленінградської інженерно-космічної Академії ім. О.Ф. Можайського, разом із дружиною Оленою виховали внука Олексія. Дочка Діана свого часу, як і батько, закінчила Київський політехнічний інститут. Вона разом із чоловіком Віктором, теж випускником КПІ, виховала сина Євгена, який продовжив родинну традицію і також закінчив КПІ. Вже він разом із дружиною Анною, що також є випускницею КПІ, виховують правнука Дмитра Григоровича – Олександра.

У 2004 році було порушено справу про банкрутство ВАТ “Бердичівський цукрорафінадний завод” і Дмитро Паньковецький звільняється з посади директора за угодою сторін та виходить на заслужений відпочинок після 26 років праці на чолі одного з найбільших підприємств Бердичева.

Наступні роки Дмитро Григорович із родиною проживав у Бердичеві. Помер Дмитро Григорович Паньковецький 19 липня 2018 року. Похований на сільському кладовищі села Іванів Калинівського району Вінницької області.

Джерела і література:

Лукуц Ю.М. Українська Православна Церква Київського патріархату на Бердичівщині // Кобудь-Костянтинів-Старокостянтинів: історія, археологія, культура, архітектура. Науковий збірник “Велика Волинь”. Т. 34. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції, присвяченої 800-літтю міста, 10-11 березня 2006 р. / Редактор О.І. Журко. – Старокостянтинів, 2006. – 388 с.

Турбота про пенсіонерів. // “Земля Бердичівська”, №10 (14513) від 03.02.1996 р.

Собчик П. Завод без перспективи. // “Земля Бердичівська”, №64 (14879) від 12.08.1999 р.

Матеріали родини Паньковецьких.