Знайомлячись з історією рідного міста, часом наштовхуєшся на інформацію, яка дивує та змушує задуматись. Яскравим прикладом цьому може слугувати інформація про пам’ятники та пам’ятні знаки, які нібито знаходяться, чи знаходились на теренах Бердичева, але які насправді так ніколи і не з’явились. Нонсенс, скажете ви? А ось і ні! Приклад такої історичної правди/неправди наведено нижче.
У 1997 році, у розпал розбудови знань історичної правди про українську державу (про що у радянську добу намагались замовчати, або просто перекручували), у Києві виходить друком цікава книга групи науковців під назвою «Археологія доби українського козацтва XVI-XVIII ст.»[1]. У ній на сторінках 244-245 зустрічаємо коротку інформацію: «Бердичів, м., райцентр. Замок XVI-XVII ст. Встановлена пам’ятна дошка на честь полковника М. Кривоноса. Переможний бій 1703 р. С.Палія та Самуся з польськими військами (ІМС, с. 19, 164-166)».
Звичайно, це помилка авторів книги – ніякої дошки, присвяченої українському військовому діячу періоду Хмельниччини Максиму Кривоносу, в Бердичеві не існувало й не існує до нині. Хоча автори посилаються на доволі авторитетне джерело – працю Івана Громенка та Олексія Павлова «Бердичів», розміщену в енциклопедії «Історія міст і сіл Української РСР: Житомирська область» (1973). Але це посилання не стосується згадки про пам’ятну дошку, а лише про переможний бій 1703 р. Семена Палія (цей бій, до речі, відбувся не 1703 року, а в жовтні 1702-го). І якщо уважно прочитати це першоджерело, то виявиться, що будь-яка згадка про пам’ятну дошку на честь Максима Кривоноса в ній відсутня.
Анатолій Горобчук
[1] Археологія доби українського козацтва ХVI-ХVIII ст. / Д. Я. Телегін (відп. ред.), І. С. Винокур, О. М. Титова, І. К. Свєшніков та ін.: Навч. посібник. — К.: ІЗМН, 1997. — 336 с.
Представляємо вашій увазі перелік книг з історії міста Бердичева та Бердичівщини загалом, які представлені у вільному продажі.
