Онишко Олег Іонович

Онишко Олег Іонович (нар. 17 лютого 1940, с. Голодьки, Бердичівський р-н, Житомирська обл., УРСР – пом. 11 червня 2008, с. Мирославка, Бердичівський р-н, Житомирська обл., Україна) – педагог, Заслужений вчитель України, директор Мирославської загальноосвітньої школи.

Онишко Олег Іонович народився 17 лютого 1940 року в селі Голодьки (нині Мирославка) Бердичівського району в селянській родині, де крім нього було ще двоє дітей.

Дитинство Олега Онишка випало на важкі воєнні та повоєнні роки. Дітей самотужки виховувала мати, адже батько Олега загинув на фронті. У 1947 році Олег вступив на навчання до Голодьківської (Мирославської) середньої школи. Навчання йому давалось легко, у 1957 році він закінчив 10 класів школи зі срібною медаллю.

З 1957 по 1962 рік Олег Іонович навчався на фізико-математичному факультеті Житомирського державного педагогічного інституту імені І.Я. Франка. По його закінченні отримав фах вчителя.

Олег Онишко почав свою трудову діяльність у 1962 році вчителем математики і фізики школи села П’ятка Чуднівського району. У 1964 році він влаштувався до Мирославської середньої школи, працював заступник директора з навчально-виховної роботи до 1967 року.

У 1967 році Олег Онишко став директором Мирославської школи і обіймав цю посаду 33 роки – до 2000-го. За цей час школа стала його другою домівкою, без якої Олег Іонович не мислив ні хвилини свого життя. За його керівництва збудували окреме шкільне приміщення на 4 класи (1970), тоді ж у школі ліквідували двозмінність навчання. У 1981 році побудували нове двоповерхове шкільне приміщення, оснащене згідно існуючих на той час вимог, встановили перший у районі комп’ютерний клас. Серед випускників школи є доктор фізико-математичних наук, академік В.Ю. Слюсарчук, кандидати наук О.І. Нехворовський, М.П. Демченко, П.В. Антонець, заслужені вчителі України Г.Г. Бурла, А.І. Власюк, генерал Г.І. Михальчук та інші. 57 випускників школи за високі досягнення у навчанні нагороджені золотими та срібними медалями. На початок 2010-х Мирославська школа розміщувалась у 13 класних кімнатах, діє 9 навчальних кабінетів, добре організована і обладнана майстерня, спортивна зала, є навчально-дослідні ділянки площею 0,51 га. У школі навчалось 157 учнів, їх навчали 23 педагоги, 22 з них мають вищу освіту, 5 – вчителі-методисти, 1 – старший вчитель, 11 вчителів є спеціалістами вищої кваліфікаційної категорії, 4 нагороджені нагрудним знаком “Відмінник освіти України”.

Високий авторитет педагога та його колег сприяв потягу шкільної молоді до вчительської роботи – 69 випускників школи обрали професію вчителя. У жодній іншій школі Бердичівського району не було такої кількості випускників, які б обрали професію вчителя. Крім того, Олег Онишко виховав багато директорів для шкіл району та області.

Олег Онишко крім педагогічної роботи займався і політичним життям. Так, він тривалий час очолював теоретичний семінар вчителів Мирославської школи. За багаторічну активну роботу в системі політичної освіти Олег Онишко 22 вересня 1978 року був занесений до Книги Пошани Бердичівського району.

У 2000 році Олег Іонович полишив директорську посаду та по червень 2008 року продовжував працювати у рідній школі вчителем інформатики. Значну увагу він приділяв розвитку матеріально-технічної бази, з власної ініціативи та за допомоги спонсорів обладнав сучасний на тор час комп’ютерний клас.

Олег Онишко брав активну участь і в громадському житті села – він двічі обирався депутатом Бердичівської районної ради, п’ять разів обирався депутатом Мирославської сільської ради, був заступником сільського голови.

За активну життєву позицію Олег Іонович відзначений грамотами районної та обласної рад, занесений до обласної Дошки пошани, став лауреатом районної відзнаки “Золота стежина” в номінації “Освіта” (2003). Педагогічними здобутками Олега Онишка стали отримання звання Спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист, Відмінник освіти УРСР та СРСР. Він нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради України, знаком “Ветеран праці”, медаллю “60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні”. Указом Президента України №31/2006 від 20.01.2006 р. Олегу Іоновичу Онишку присвоєно почесне звання “Заслужений вчитель України”.

Впродовж усього життя Олега Іоновича супроводжувала дружина Євгенія Гаврилівна, яка працювала в Мирославській школі вчителем початкових класів. Педагогічну справу батьків продовжила дочка Зінаїда Олегівна, яка також працювала в Мирославській школі. А син Ігор Олегович став програмістом, працював у Бердичівському казначействі та відділенні банків «Амаско» та «Аваль» (трагічно загинув у 2005 році).

Помер Онишко Олег Іонович 11 червня 2008 року. Похований у селі Мирославка у центральній частині сільського кладовища. На могилі встановлено гранітний обеліск із портретом Олега Іоновича та присвятним написом. На зворотній стороні обеліску нанесено епітафію від Мікеланджело:

“Я словно б мертв, но миру в утешенье
Я тисячами душ живу в сердцах
Всех любящих, и, значит, я не прах,
И смертное меня не тронет тленье!”

Пам’ять про Вчителя зберігається колективом Мирославської школи: у кабінеті інформатики, де протягом 27 років працював Олег Онишко, зібрано матеріали і оформлено експозицію, яка розповідає про життєвий шлях педагога. Розпорядженням Кабінету Міністрів України №343-р від 2 березня 2010 р. Мирославській загальноосвітній школі I-III ступеня присвоєно ім’я Олега Іоновича Онишка. А 1 травня 2010 року на стіні школи встановили меморіальну дошку з присвятним написом: “У цій школі навчався і 44 роки працював заслужений вчитель України Онишко Олег Іонович”.

Джерела і література:

М.Петрущенко. Срібна медаль Олега Онишка. // «Шлях соціалізму», №91 (1194) від 11.11.1957 р., с. 2.

Кондратюк А. Школа Олега Онишка – від сьогодні і довічно // “Земля Бердичівська”, №20 (15764) від 14.05.2010 р.

Історична довідка про Мирославську ЗОШ І-ІІІ ступенів. // “Земля Бердичівська” від 24 жовтня 2008 р.

Онишко О.І. Мирославка. // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття. Науковий збірник “Велика Волинь”. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 22 / Відп. ред. М.Ю. Костриця. — Житомир: М.А.К., 2001. — С. 244-245.