Озадівка. Свято-Різдва Богородиці храм

Церква Різдва Богородиці знаходиться в північній частині села Озадівка.

Престольне свято – 8/21 вересня.

Церква в Озадівці побудована у 1755 році і на сьогодні є найстарішою релігійною спорудою Бердичівщини. Одночасно з нею збудували храми у Райках (1754) та Половецькому (1755), але у часи войовничого атеїзму їх було знищено.

Храм Різдва Богородиці збудований із дубових колод без єдиного цвяха і став яскравим взірцем українського церковного зодчества XVIII століття. Цікавим є місце розташування храму: його звели не у центрі села, як зазвичай буває для релігійних споруд, а на окраїні, посеред лісу. Однією з версій такого розташування є те, що храм збудували на місці колишнього язичницького святилища. Непрямим доказом цього є той факт, що престол храму стояв на пні старого дуба.

Архітектурна побудова православного дерев’яного храму відповідає канонічним традиціям і складається з трьох частин: бабинець, нава та вівтар. Тобто, храм є тридільним, де кожна частина храму окремо називається зрубом. Над бабинцем розташовані хори, у середині вівтаря знаходиться престол.

Для міцності та стійкості дерев’яної церкви Різдва Богородиці її збудували на кам’яному фундаменті. Поверх фундаменту покладено висушені колоди дуба однакової довжини та товщини. Квадратні зруби церкви при куполі переходять у восьмикутну форму. Церква на початку була покрита дерев’яним гонтом, що забезпечував церкві теплозбереження та надавав автентичності екстер’єру споруди. Але щоб запобігти гниттю та цвітінню деревини з часом храм покрили металевим оцинкованим дахом. З цією ж метою у XIX столітті стіни храму покрили дерев’яною вагонкою. У середині ж стіни залишились без змін і мають розпис у вигляді ікон та біблійних сюжетів.

Хрести храму Різдва Богородиці були ковані і мали півмісяць в основі хреста. Слід зауважити, що півмісяць (цата) на православному хресті не мала ніякого відношення до мусульманської релігії. Півмісяць із давніх часів був державним знаком Візантії та символізував царську владу. І лише після 1453 року, коли Константинополь був узятий турками, цей християнський символ став офіційною емблемою Османської імперії. У наш час хрести храму Різдва Богородиці замінили новими.

Храм Різдва Богородиці діяв до Жовтневої революції 1917 року. Та у 20-х роках його закрили, використовували під склад. Будинок настоятеля, що стояв поруч із храмом, знищили, але місцеві жителі не дали зруйнувати сам храм і його знову відкрили для проведення церковної служби вже у роки Другої світової, коли Бердичівщина була окупована німецькими військами. Службу в цей час тут проводив священик, який також проводив службу і в Свято-Троїцькому храмі Бердичева. Під час звільнення Озадівки від загарбників неподалік храму з північної сторони розірвався снаряд, осколками якого було ушкоджено стіну. Ці пошкодження згодом усунули за допомогою жерстяних латок, які видно і сьогодні.

Після звільнення району від німецьких загарбників та у радянську добу служба у храмі практично не проводилась.

По отриманні Україною незалежності храм відновив роботу. Тут проводиться регулярна церковна служба, відбуваються обряди вінчання, хрещення дітей. Настоятелем храму сьогодні є отець Ярослав (Ігнатюк), який також проводить службу у Свято-Іоанно-Богословському храмі сусіднього села Гардишівка.

На території храму розташована могила протоієрея Олександра, настоятеля храму у дореволюційний час, духовного дознавача Новоград-Волинського повіту. За заслуги перед державою та церквою він був нагороджений орденом Святої Анни.

28-30 жовтня 2009 року в храмі Різдва Богородиці перебували мироточиві ікони Ісуса Христа, всіх святих та Іверський образ Божої Матері, привезені з села Кіровка Вінницької області. Ці ікони вперше почали мироточити влітку 2007 року. З цієї пори миро на іконах з’являється постійно.

31 березня 2010 року у центральній частині села встановлено поклінний Хрест. На сьогодні будівля храму Різдва Богородиці зареєстрована як пам’ятка архітектури місцевого значення та внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Джерела і література:

Радчук В.М. Озадівка. // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття: Науковий збірник “Велика Волинь” — Т. 22. — Житомир-Бердичів: М.А.К., 2001.

Бабзін М. На Бердичівщині перебувають Чудотворні ікони. // “Бердичівські новини”, №44 (220) від 29.10.2009 р.