Наприкінці січня 1944 року Бердичів поступово оговтувався від жахливих кровопролитних боїв, що точились за його звільнення на початку місяця. Лінія фронту відійшла далеко на південь та південний захід від міста.
Але відхід лінії фронту на 20-30 км ще не гарантував мирного життя городянам – ворог застосував нову тактику: Бердичів удень та вночі почав піддаватись методичному обстрілу із далекобійної артилерії – гармати, яка била по місту з відстані 35 км. Снаряди рвались у районі Червоної гори, міського кінотеатру, у мікрорайоні інтендантського містечка. Радянські бійці охрестили цю ворожу батарею “Бертою” – мабуть, по аналогії з відомою на той час німецькою гаубицею часів Першої світової війни, що також мала назву “Берта”.
Визначити тип гармати, яка вела обстріл, не вдалося (у документах ця інформація відсутня). Припускаю, що це була німецька важка польова гармата-гаубиця великої потужності 17 cm K.Mrs.Laf (калібр 172,5 мм).
Для боротьби з нею до Бердичева прибув 621-й окремий розвідувальний артилерійський дивізіон (ОРАД) – спеціальний підрозділ у складі 40-ї гвардійської гарматної артилерійської бригади, який займався визначенням місцезнаходження ворожих батарей та передавав координати артилеристам для знищення ворога. Метод, яким користувався цей підрозділ – звукова розвідка: за допомогою спеціального пристрою вівся запис звукових коливань, які виникали під час пострілу та польоту артилерійського снаряда, а далі бійці за визначеними звуковими затримками вираховували відстань до ворожої батареї та її координати.
У бердичівському випадку складність визначення місцезнаходження батареї полягала ще й у тому, що ворог, бажаючи ввести в оману звукову розвідку, одночасно з пострілом “Берти” синхронно проводив еквівалентний підрив тринітротолуолу на відстані 500 метрів від гармати. Але досвідчені та натреновані рахівники розгадали цю хитрість, знайшли необхідний сплеск сигналу на записі та встановили координати.
12 лютого засікли ворожу гармату, а 18 лютого, як тільки вона відновила стрільбу, по ній у відповідь відкрили скорегований вогонь радянської батареї. Після 60-го пострілу ворожа батарея замовкла, обстріл міста припинився.
За знищення “Берти” ворог відповів масованим авіаційним ударом по розташуванню 621-го ОРАД, але, на щастя, шкоди бійцям не завдав.
У цьому епізоді війни цікавим є те, що у складі радянського підрозділу в цей час проходив службу уродженець Бердичева – Абрам Львович Грінблат (1924-2000). Саме він займався визначенням координат ворожої артилерії. По закінченні війни Абрам Грінблат повернувся до Бердичева, з 1947 року працював у бердичівській артілі “Побєда” (колишня взуттєва фабрика), з 1979 по 1988 рр. – головний інженер бердичівського міськпобуткомбінату, з 1988 року – технолог Бердичівської взуттєвої фабрики. У грудні 1998 року Абраму Грінблату за особисту мужність і героїзм, проявлені при звільненні Бердичева від загарбників у грудні 1943 – січні 1944 рр. та з нагоди 55-ї річниці визволення міста присвоїли звання “Почесний громадянин міста Бердичева”. Нині прах визволителя покоїться на загальноміському кладовищі по вулиці Бистрицькій.
Update від 20.01.2019 р.: нещодавно вдалось віднайти фотографію ворожої батареї, яка обстрілювала Бердичів (фото представлене унизу). Аналіз підтвердив припущення – так, Бердичів обстрілювала саме гаубиця 17 cm K.Mrs.Laf (калібр 172,5 мм).