Home Проекти Релігійна Бердичівщина Обухівка. Свято-Іоанна-Богословський храм

Обухівка. Свято-Іоанна-Богословський храм

2584
0
SHARE

Свято-Іоанно-Богословський храм Української Православної Церкви (Московський Патріархат) знаходиться у східній частині села Обухівка, на підвищенні.

Престольне свято – 26 вересня / 9 жовтня.

Свято-Іоанно-Богословський храм,
листопад 2011 р.

Перший відомий православний храм у селі Обухівка з’явився у 1776 році. Храм збудували як православний, який входив до складу бердичівської протопопії: “Церковь ветхая, дубовая в виде корабля с тремя куполами, вместе с колокольней, с одним хрестом во имя апостола евангелиста Иоанна Богослова, построена в 1776 году тщанием прихожан”.

Чи існував православний храм до цього, достеменно невідомо. Але ще за часів Берестейської Унії у XVIII ст. церкві Іоанна Богослова підпорядковувався Димитрівський храм сусіднього села Фридрів (сучасне село Тернівка Козятинського району Вінницької області). Так, у декретах колишньої Уніатської консисторії за 22 жовтня 1743 року зафіксовано існування наступного запису (латиною): “Reverendissimus in Christo Pater Justinus Jllaszevicz, officialis Kioviensis, Villam Fridrow vocitatam, ecclaesiam intra maenia sua non habentem, ab antiquo ad eclaesiam parochialem Obuchoviensem in curs parochiali pertinentem, et in post indebite ab cadem remotam, in successum temporis, ad eandem ecclaesiam Obuchoviensem pertinere decrevit” (у довільному перекладі: “Преподобний отець у Христі Юстин Юлашевич, офіціал Київський, встановив, що церкву в селі Фридрів, яка не має з найдавніших часів самостійності, визначити приналежною до церкви Обухівської”). Отже, вказана дата появи обухівського православного храму є неостаточною.

У наступні роки відомості про храм села Обухівка практично відсутні. Відомо лише, що до 1839 року церква була самостійною, але після того, як у 1824 році в царській Росії відбулась церковно-адміністративна реформа, храм підпорядкували (приписали) Михайлівському храму, що знаходиться у сусідньому селі Маркуші. До приєднання храму Іоанна Богослова до Маркушівської парафії священиками в ній були:

  1. Миколай Замщанський – 1780-1799 рр.;
  2. Антоній Вітковицький – 1799-1836 рр.;
  3. Антоній Загатневич – 1836-1838 рр.

Як повідомляв у 1864 році у своїй праці “Сказания о населенных местностях Киевской губернии” дослідник Лаврентій Похилевич: “В деревне находится деревянная приписная церковь во имя Иоанна Богослова, до 1839 года считавшаяся самостоятельною. Неизвестно в каком году постоена, а возобновлена в 1858 году. Ей принадлежит земли 34 десятины”. На ті часи одна половина села належала поміщику Рафаїлу Прушинському, інша половина розділена на дві частини, з яких одна належала Феклі Рогозинській, інша – Вікентію Пашуті та Антоніні Пашковській.

У храмі зберігалось два Євангеліє, обкладених червоним бархатом: одна видання 1745 року, друга – 1821 року. Святу посріблену Чашу вартістю 200 рублів пожертвував поміщик-сенатор, таємний радник Його Величності Дмитро Рязанов.

Свято-Іоанно-Богословський храм, травень 2012 р.

У 1858 році храм підійняли на кам’яний фундамент (“возобновили”, як вказує Лаврентій Похилевич), а в 1878 році пофарбували всередині. За престолом у вівтарі здавна зберігалась ікона Богоматері у дерев’яній, посрібленій шатії, в кіоті (невеликому заскленому ящичку для розміщення ікон та інших предметів релігійного культу). Вона прославилась в окрузі як чудотворна. За спогадами старожилів відомо, що до 1830 року фіксували значний потік богомольців до храму, сюди привозили хворих, одержимих: “Старожилы рассказывают, что здесь до 1830 года было очень большое стечение богомольцев, привозили разных больных, одержимых богом, при которых многие получали исцеление, даже в самом храме. Местный священник изгонял злых духов”.

Влітку 1895 року в Обухівці відбулась цікава подія: одному дідусеві з села приснився сон, в якому ангел благав його в кінці дороги, що виходить на Бердичів, викопати ікону Богоматері. Свій сон дідусь розповів священику та парафіянам. Після посвяти місця почали копати яму. Люди копали яму, молились і чекали дива. І диво таки відбулось – на глибині віднайшли ікону. Для охорони того місця з Бердичева прибув загін поліції. Після посвяти ікони у супроводі численного натовпу її віднесли до міста в храм Святого Миколая (нині Свято-Миколаївський собор УПЦ МП). Невдовзі біля криниці, що виникла на місці ями, спорудили каплицю (у роки панування радянської влади каплицю зруйнували).

Свято-Іоанно-Богословський храм,
фотографія початку XX ст.

Сучасна дерев’яна споруда храму Іоанна Богослова збудована у вересні 1910 року. Будівля має кам’яний фундамент, загальна площа храму становить 175 м. кв. (план будівлі нині зберігається на почесному місці поряд із входом до храму).

Православний храм діяв до 1934 року, він щасливо пережив буремні революційні роки та Громадянську війну 1917-1921 рр. Але на початку 1930-х років посилюється тиск влади на релігійну громаду і церкву закривають. Селяни потай від влади заховали цінні речі, а все церковне начиння, у т.ч. іконостас по частинам склали у дзвіниці. У 1935 році в стінах храму влаштовують склад для зберігання колгоспного зерна.

Стаття Рудюка “Світоч віри” про обухівський храм. Газета “Нова Доба” від 11 грудня 1941 року.

Перше відродження храму відбулось на початку окупації Обухівки нацистськими військами (липень 1941 р. – січень 1944 р.) – з дозволу окупаційної адміністрації у селі відчинився храм, відновила діяльність і релігійна громада. Настоятелем храму став отець Іван Ільницький.

З визволенням Обухівки від нацистських загарбників у січні 1944 року радянська влада не стала повторно закривати храм і 15 жовтня 1945 року реєструє тут релігійну громаду.

Храм у селі Обухівка діяв наступні майже два десятиліття. Але з початку 1960-х років період терпимості радянської влади до релігії знову змінився на гоніння: у 1963 році церкву в Обухівці закрили на підставі того, що нібито священик тут не проводить служби, віруючі, що залишились у селі, відвідували Свято-Михайлівський храм сусіднього села Маркуші (згодом також був закритий). Цікаво, що у висновку від 21 вересня 1963 року, який підписав уповноважений Ради по справам Російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР по Житомирській області, приводиться статистика по кількості проведених релігійних обрядів за 1961, 1962 та 9 місяців 1963 року. Так, у 1961 році в селі проведено 13 хрещень новонароджених, 3 вінчання та 2 відспівування померлих жителів села; у 1963 році вказані обряди не проводились.

Але насправді ситуація була дещо іншою: коли влада прийняла рішення про те, щоб розібрати церкву (або перебудувати під сільський клуб), це мало не призвело до бунту серед жителів села. Люди чергували вдень та вночі з вилами та лопатами, не допускаючи цих дій влади. Протистояння закінчилось тим, що секретар парторганізації колгоспу наклав на себе руки (може й інша була причина трагедії, та місцеве населення пов’язує її саме з закриттям храму). Будівлю відстояли, рішення про її розбирання відмінили. У стінах храму влаштували зерносховище, церковні куполи демонтували. У такому стані будівля проіснувала до кінця 1980-х років.

Відновлення храму відбулось вже у роки незалежності України: у 1992 році будівлю передали релігійній громаді, Свято-Іоанно-Богословський храм відновив свою діяльність. Силами громади та за допомоги місцевого колгоспу відновлено дах, встановлено нові куполи. На кошти, зібрані жителями села, провели ремонт приміщення, придбали церковний інвентар.

Чавунна надгробна плита, що була встановлена на могилі дружини дворянина Івана Борисовича Шимкіна – Олімпіади Федорівни, уродженої Шеремецинської (04.07.1853 р. – 02.09.1883 р.).

На території храму знаходиться група могил, огороджених залізними парканами. Тут поховані представники громади, які внесли кошти на будівництво храму у 1910 році. Серед них є могила дружини дворянина Івана Борисовича Шимкіна – Олімпіади Федорівни, уродженої Шеремецинської (04.07.1853 р. – 02.09.1883 р.). На її могилі була встановлена чавунна надгробна плита (вага біля 200 кг) з присвятним написом. Але враховуючи те, що останнім часом фіксувались спроби її викрадення, плиту перенесли у стіни храму, де вона знаходиться й нині. Імена інших похованих на церковному цвинтарі невідомі.

Нині (2019 р.) у храмі регулярно відбуваються церковні служби, настоятель храму – ієромонах Мануїл (Бицик).

Джерела і література:

Редич В.Л. Історія рідного краю. Східна Волинь, Бердичівщина, с. Маркуші. (Від Черняхівської культури до сьогодення): Історико-документальний нарис. – Ірпінь. ПП “Сідько”, 2003. – с. 15, 70-72.

Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1864. – с. 289.

Матеріали Державного архіву Житомирської області: Ф.Р. 4994, оп. 1, спр. 6, арк. 121, 122, 132, 136, 141, 142.

Рудюк. Світоч віри // “Нова Доба” – №52 – 11 грудня – 1941 р.

Павлюк С. Зазвучав дзвін // “Радянський шлях” – №4 (13707) – 9 січня – 1990 р.


План храму, збудованого у 1910 році.
Свято-Іоанно-Богословський храм, листопад 2011 р.
Вид на храм з південної сторони.
Церковні дзвони.
Настоятель храму ієромонах Мануїл (Бицик).

Внутрішнє убранство храму, травень 2012 р.:

Могили на території храму, травень 2012 р.:

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here