[не існує] Храм Михаїла Архангела

423
0
SHARE

Церква Михаїла Архангела (Михайлівська церква) на сьогодні вважається найстарішою православною церквою у Бердичеві.

Церква знаходилась поблизу огорожі раніше не існуючого сучасного монастиря Кармелітів Босих, на місці церкви нині знаходиться кам‘яний будинок настоятеля, в якому нині знаходиться Музей історії міста Бердичева. Біля церкви існував перший відомий нам поховальний комплекс. Достеменних відомостей про цей поховальний комплекс немає, оскільки він припинив своє існування ще у другій половині XVI ст. Відомо лише, що згодом на цьому місці було побудовано кармелітську школу, а декілька надмогильних хрестів перенесено на загальноміське кладовище по вулиці Пушкіна під час освоєння кармелітами території колишньої церкви. У Житомирському обласному державному архіві зберігається скарга настоятеля Бердичівського Успенського храму Петра Борковського до Волинської консисторії (установа при архієреї з управління єпархією), в якій він повідомляв, що кармеліти на місці спаленої Михайлівської церкви побудували школу.

На жаль, жодного відомого нам докладного опису, зображення чи плану церкви не збереглося.

Ця старовина церква була побудована близько 1546 року воєводою Підляським та Смоленським, старостою Мінським Василем Тишкевичем (помер у 1571 р.) – власником Бердичева та навколишніх земель. Василь Тишкевич був православним за віросповіданням, згодом прийняв кальвінізм. Дослідник краю Леонтій Похилевич (1816-1893) у своїй праці “Сказания о населенных местностях Киевской губернии” (1864) вказує, що саме сюди, в Михайлівську церкву Василь Тишкевич приніс чудотворний образ Богородиці (відома як ікона Матері Божої Бердичівської), який зберігався в родині Тишкевичів. Але коли для поклоніння Іконі стали стікатися віруючі з навколишніх земель, це породило заздрість з боку римо-католицького духовенства, яке віддало вказівки і ікону силою забрали з Михайлівської церкви та перенесли в Кармелітський монастир. У середині XVIII століття російське греко-уніатське духовенство стало вимагати повернення чудотворної Ікони до Михайлівської церкви. У травні 1768 року після поразки під Житомиром та Баром від російських військ 700 барських конфедератів під проводом Казимира Пуласького (Kazimierz Michal Waclaw Wiktor Pulaski (1746-1779)) відійшли до Бердичева. Підбурювані римо-католиками, вони спалили православну Михайлівську церкву. Той же Похилевич вказує рік спалення церкви – 1794, але це помилка, оскільки Барська конфедерація, як військово-політичне об’єднання польської шляхти, існувала у 1768-1772 рр.

Молебень на місці, де колись знаходився Михайлівський храм. Хресний хід на відзначення 1020-ї річниці Хрещення Русі, 25 жовтня 2008 р.

Пам’ятки про Михайлівську церкву зберігалися ще до кінця ХІХ ст. Серед них: Євангеліє великого формату, надруковане в Москві в 1717 р., з написом, який свідчив про те, що купив це Євангеліє за 14 битих талерів[1] мешканець Бердичева Панько Закосей і подарував Михайлівській церкві; невеликий дзвін, взятий на вежу кармелітського кляштору; деякі документи на право володіння земельними угіддями, що належали церкві; кам’яні хрести, що, як повідомлялось вище, були перенесені на кладовище по вулиці Пушкіна.

Православна Церква зберігає пам’ять про Михайлівську церкву: 25 жовтня 2008 року під час Хресного ходу на відзначення 1020-ї річниці Хрещення Русі відбувся молебень на місці, де колись знаходився храм.

Джерела і література:

Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1864. – с. 253.

Марковський Б.В. Бердичівська земля з найдавніших часів до початку XX ст.: Історико-краєзнавчий нарис. / За ред. M.Ю. Костриці. – Бердичів: 1999. – с. 31.


[1] Талер або таляр (від нім. Thaler) — назва великої срібної монети, яка перебувала у грошовому обігу багатьох країн Європи в XVI–XIX ст. Тут слово “битий” означає чеканений.

КОМЕНТАРІ ВІДСУТНІ

Залишити коментар