Home Проекти Постаті землі Бердичівської Міцкевич Бернард Вікентійович

Міцкевич Бернард Вікентійович

399
0
SHARE

Бернард Вікентійович Міцкевич (нар. 2 червня 1929, с. Розетово, Латвійська республіка – пом. 21 травня 2006, Бердичів, Житомирська обл., Україна) – отець-пралат, священик Римо-Католицької Церкви.


Бернард Вікентійович Міцкевич
(1929-2006).

Бернард Вікентійович Міцкевич народився 2 червня 1929 року у селі Розетово (Латвія) в учительській родині. Того ж дня його охрестили через небезпеку, що загрожувала для життя немовляти. Мати пообіцяла тоді Богові перед образом Найсвятішого Серця Ісуса, що якщо Бернард виживе, скерує його на шлях священицтва.

Бернард Міцкевич відслужив армію, пішов навчатись. За прикладом батька розпочав свою трудову діяльність в якості вчителя математики, працював також інспектором у школах як вчитель-методист. Одначе священицьке покликання стало сильнішим: у 1955 році Бернард Міцкевич вступив до Ризької духовної семінарії, а 8 травня 1960 року в Ризі його висвятили на священика Римо-Католицької Церкви.

Протягом десяти років отець Бернард працював у храмах Латвії, не боячись чинити опір тодішньому атеїстичному режиму, котрий намагався заборонити його діяльність або закривав костели.

Варто підкреслити, що вся багатодітна родина Міцкевичів була відзначена особливим знаком Божим: троє братів – Бернард, Петро та Амвросій стали священиками, а троє сестер – Ядвіга, Агнєшка і Тереза вирішили не виходити заміж, присвятивши себе служінню для Бога. Архівні довідки засвідчують, що родовід сім’ї Міцкевичів бере початок від давнього дворянського роду Римвідів, звідки походить також великий польський поет Адам Міцкевич.

Душпастирську працю в Україні о. Бернард Міцкевич розпочав 1970 року, коли на запрошення віруючих він приїхав у місто Стрий на Львівщині. На цих теренах існувала чисельна греко-католицька громада, але ця церква знаходилась під забороною. Священик пригорнув греко-католиків, котрі разом із римо-католиками брали участь у спільних богослужіннях. Релігійні свята відзначали за двома календарями – григоріанським та юліанським.

Через декілька років служіння – у 1973 році отець Бернард вступив до монашого ордену Ксьондзів Мар’янів. Слово Боже у Стрию лунало на українській, польській, російській мовах. Такі нововведення, а також величезний авторитет священика не могли залишитись поза увагою спеціальних служб. Йому настійливо запропонували переїхати в іншу місцевість. Священик відмовився, прагнучи продовжити розпочаті добрі справи на релігійній ниві. Тому в грудні 1973 року о. Бернарда заарештували співробітники КДБ. Влада перевезла священика до в’язниці у Львів, де через кілька місяців відбувся судовий процес: о. Бернарда засудили на три роки ув’язнення, головний “злочин” священика полягав у веденні екуменічної діяльності серед українців – греко-католиків. Але офіційно таке звинувачення не лунало, оскільки радянська пропаганда запевняла іноземні кола, що в СРСР немає греко-католиків. Ув’язнення отець Бернард відбував у тюрмі міста Дрогобич (у Бригідках).

Отець Бернард.

За звільнення в’язня сумління римо-католицького священика отця Бернарда почали клопотатися за кордоном, зокрема представники Міжнародної Амністії у Швеції. Через три роки отця Бернарда випустили на волю, проте заборонили душпастирювати у Стрию.

В’язниця не зламала дух о. Бернарда, а навпаки – зміцнила та загартувала, але здоров’я зіпсувала. Одразу після звільнення він важко захворів. У лютому 1977 року о. Бернарду зробили операцію, а за деякий час його запросив до Бердичева рідний брат – о. Амвросій, який від жовтня 1969 року на прохання віруючих працював у Бердичеві, у каплиці по вулиці Чуднівській. Так розпочався найтриваліший – бердичівський період душпастирства отця Бернарда. Тут він теж відчув певний спротив влади, котра відмовляла йому в прописці протягом шести років.

Перебудова в СРСР розпочала новий етап духовного відродження Бердичівського краю. 22 липня 1990 року у присутності 6 тисяч віруючих та генерала ордену кармелітів із Риму відбулась перша після багаторічної перерви служба біля кармелітського храму. Протягом 17 місяців отець Бернард проводив літургії, імпровізованим вівтарем слугував ганок верхнього костелу. Отець Бернард особисто виступав на сесії Бердичівської міськради, котра вирішувала долю храмів Бердичева. Ці старання увінчались успіхом: 8 грудня 1991 року за присутності єпископа Яна Пурвінського у нижньому та верхньому костелах кляштору кармелітів відбулась перша служба. Так започаткувався відлік нової історії всеукраїнського Марійного Санктуарію у Бердичеві. Улітку 1992 року в костелі Святої Варвари по вулиці Карла Лібкнехта також відбулась перша після тривалої вимушеної перерви меса.

Подяку за душпастирську працю отець Бернард отримав від Папи Римського Івана Павла ІІ, котрий 30 листопада 1993 року написав о. Бернарду листа: “Знаю, якою тяжкою є Ваша праця в тамтешній місцевості і молюсь, щоб Найсвятіша Мати, образ котрої отримав і котра “слухала” слова посвячення Її опіці цілого Радянського Союзу в день 14 серпня 1988 року, була потужною опорою Вашої емісійної праці на тих теренах, спраглих віри в Бога. Сердечно благословляю Отця і його Побратимів у священицтві”.

На жаль, на початку нового тисячоліття здоров’я отця Бернарда значно погіршилось: він переніс три інсульти. Помер отець Бернард у Бердичеві 21 травня 2006 року. Похований поруч із костелом Святої Варвари – біля храму, де він самовіддано служив Богу і вірним.

Урочиста панахида та обряд поховання о. Бернарда Міцкевича, 24 травня 2006 року.

24 травня 2006 року відбулась урочиста панахида та обряд поховання отця Бернарда Міцкевича. У костелі Святої Варвари та на площі поблизу храму зібрались тисячі людей. Під проводом єпископа Києво-Житомирської дієцезії Яна Пурвінського у богослужінні взяли участь близько сотні священиків, а також семінаристи, сестри-монахині. Єпископ Львівський Леон Малий передав співчуття від імені кардинала Мар’яна Яворського та всієї архидієцезії Львівської. У богослужінні брав участь брат о. Бернарда – о. Амвросій Міцкевич, настоятель костелу Святої Варвари о. Віктор Маковський, священики о. Андрій Яхимович, о. Альберт Галецький, настоятель кляштору Босих кармелітів о. Петро Гевельт, настоятель отців Мар’янів в Україні о. Павло Островський та інші. З його похованням у римо-католицькій парафії фактично відродилась традиція поховання померлих священиків на цвинтарях, що знаходяться на території діючих храмів.

Могила о. Бернарда біля костелу Святої Варвари, 2013 р.

Прихожани зберігають пам’ять про душпастира. У приміщенні костелу Святої Варвари відкрили музейну кімнату отця Бернарда, в якій зібрано особисті речі душпастира, документи та фотографії, що висвітлюють його життєвий шлях.

У Стрию, де о. Бернард розпочав душпастирську працю, у краєзнавчому музеї “Верховина” 7 червня 2006 року відкрилась виставка “Міжнародна амністія в дії”, яку організував дійсний член Міжнародної амністії, стриянин Роман Гуменюк на тему “Бернард Міцкевич – в’язень сумління”. На виставці представили речі отця: сутану, скомжу, валізу, книги та молитвеники, бобінний магнітофон, на якому отець записував різдвяні колядки, українські стародавні пісні. На жаль, самі записи викрали ще у 70-х роках.

Джерела і література:

Ю. Сокальський. Святий Бернард (пам’яті Великого Священика). // “Земля Бердичівська”, №22 (15557) від 26.05.2009 р.

К. Чагава. Як стрийський ксьондз допомагав греко-католикам. // “Львівська газета”, №27 (27) від 31 жовтня 2006 р.

І. Розвадовська. Свята людина на цій землі. // Двотижневик римо-католиків України http://kairos-visnyk.livejournal.com/46629.html#cutid1


Могили отців Бернарда та Амвросія Міцкевичів, що поховані на території костелу, 30 травня 2018 р.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here