Home Проекти Постаті землі Бердичівської Міхеєви, родина

Міхеєви, родина

882
0
SHARE

Міхеєви, родина – династія воїнів-танкістів, учасників Другої світової війни.


Танковий екіпаж братів Міхеєвих.

Династія танкістів Міхеєвих, ім’я яких пов’язане з Бердичевом, має свою передісторію. Засновник династії Міхеєв Дмитро Федорович народився 7 листопада 1883 року в селі Воєцьке, нині Баришського району Ульяновської області (РФ). Працював робітником-текстильником, учасник Громадянської війни, один із організаторів місцевого колгоспу, голова багатодітної сім’ї. Дмитро Федорович Міхеєв працював у колгоспі “12 років Жовтня”, разом із дружиною Матроною виростив трьох дочок та дев’ятеро синів – Павла (1909), Віктора (1911), Федора (1914), Івана (1916), Володимира (1918), Олександра, Михайла (1920), Семена, Петра (1925). Народивши останнього сина Петра, мати великого сімейства померла. Через два-три роки в сім’ї з’явилась мачуха Лукерія, яка прийняла на свої плечі вантаж відповідальності за дітей.

Пізньої осені 1936 року країна дізналась про подвиг червоноармійців-далекосхідників Василя Баранова, Семена Лагоди та їх бойових товаришів із роти старшого лейтенанта Кочеткова, що несли на той час службу в прикордонній полосі, в районі селища Турій Ріг. У жорстокій схватці вони видворили японських диверсантів, які посягнули на радянську територію. Ця звістка дійшла і до Дмитра Федоровича Міхеєва. Троє його синів – Павло, Віктор і Володимир на цей час проходили військову службу на Далекому Сході. І батько сімейства звертається з проханням до наркому оборони СРСР дозволити четвертому сину Федору достроково ступити до лав Робітничо-Селянської Червоної Армії та направити його на далекосхідну землю. Так розпочалась відома на всю країну історія братів-танкістів.

Командувач ОЧДСА В.К. Блюхер (справа) особисто зустрічає Дмитра Федоровича Міхеєва (в центрі) і його сина Федора, весна 1937 р.

Навесні 1937 року Дмитро Федорович сам їде до Хабаровська. Сини, командування Особливої Червонопрапорної Далекосхідної Армії (ОЧДСА), особисто маршал Василь Блюхер влаштовують йому пишну зустріч. На одному з занять у танковій частині, де проходили службу Павло і Федір, йому показали танк. Дмитро Федорович висловлює прохання створити екіпаж танку зі своїх синів. За наполяганням батька в армію призивають і п’ятого сина – Івана. Так з’явився перший у Радянських Збройних Силах сімейний танковий екіпаж – командиром став Павло, водієм Федір, навідником Володимир, мотористом Іван. Незабаром за екіпажем закріпилась слава кращого екіпажа ОЧДСА – Віктор до цього часу вже був лейтенантом та командував взводом. А згодом братів направили на навчання до Уляновського танкового училища. Закінчивши його у лютому 1940 року, вони звертаються до наркома оборони з проханням створити міхеєвську роту. Прохання задовольнили. Командиром роти став Віктор, його заступником – Павло, а Володимир, Федір та Іван прийняли під своє начало взводи. А комісаром батальйону, до якого входила рота, призначили старшого з Міхеєвих – Олександра, призваного за його наполяганням до армії.

Брати Міхеєви.

Брати брали активну участь у громадсько-політичному житті країни. Віктор став делегатом XVIII з’їзду Комуністичної партії, Володимир – депутат Верховної Ради Російської Федерації.

Братів Міхеєвих вітає Командувач ОЧДСА В.К. Блюхер.

22 червня 1941 року застало Михеєвих на західних рубежах країни. Вони взяли участь у перших сутичках під містом Перемишль, який на той час входив до складу УРСР (нині це місто сучасної Польщі). На восьмий день війни у запеклому бою в районі міста Золочів Львівської області пав смертю хоробрих Іван, посмертно нагороджений орденом Леніна. Під Харковом згорів у танку Олександр. Інші брати продовжували боротись із ворогом.

Віктора Міхеєва через деякий час призначили командиром відділення батальйону важких танків, а Павла – його заступником. Командирами рот стали Володимир та Федір. Вони взяли участь у багатьох боях, наприклад, під Сталінградом. Саме тут Міхеєвим вручили танк Т-26, побудований на особисті заощадження їх батьків. Передали його екіпажу Володимира, який на ньому пройшов усю війну, взяв участь у штурмі нацистської столиці Берлін. Він залишив свій автограф на рейхстазі: “Михеевы в Берлине. Да здравствует Победа!”.

Достойно били ворога й інші брати. У тому числі й молодші – Михайло, Семен, Петро. У складі одного екіпажу (1-й Далекосхідний фронт), створеного у 1943 році, вони у серпні 1945 року з боями пройшли майже всю Маньчжурію в боях із Квантунською армією Японії.

У січні 1944 року один із братів Міхеєвих – Павло взяв участь у визволенні Бердичева від загарбників.

Загалом, в ході Другої світової війни 9 відважних танкістів знищили 200 ворожих танків, гармат, бронетранспортерів і автомашин. Це унікальний результат для однієї родини. І ще одна цифра: 45-и орденів та медалей удостоїлись брати Міхеєви за мужність і відвагу. Сам Дмитро Федорович за самовіддану працю та ініціативу у створенні двох танкових екіпажів братів Міхеєвих 18 лютого 1955 року нагороджений орденом “Знак Пошани”. Це другий за ліком орден, перший Дмитро Федорович отримав за сумлінну працю в одному з далекосхідних радгоспів.

Брати Міхеєви (зліва на право): Михайло, Віктор, Володимир, Федір та Семен. Крайній зліва – син Віктора – Валентин, крайній справа – син Павла – Альберт (обидва офіцери-танкісти).

По закінченні війни сини і внуки фронтовиків Михеєвих продовжили традицію служіння Батьківщині у танкових частинах Збройних Сил СРСР. По різному склалася доля братів: одні ще довго несли службу в танкових військах, інші демобілізувались. Віктор і Володимир дослужились до звання полковників, офіцерами стали і молодші брати. Поселились Міхеєви у Волгограді, Курську, Ленінграді, Підмосков’ї, в Білорусії, під Києвом – в основному там, де воювали. У рідне село повернувся лише Павло Дмитрович. У 1944 році в бою під Прилуками він втратив руку, чудом залишився живим і намотавшись по госпіталях повернувся додому. Жив скромно, не вимагаючи для себе ні нагород, ні почестей, помер у 1989 році.

Юні слідопити загону “Пошук” бердичівської середньої школи №6 у 1970-1980-х роках підтримували постійні зв’язки з братами Міхеєвими. У музеї школи залишились матеріали переписки з династією танкістів. На запрошення школярів у лютому 1980 року відвідав школу підполковник у запасі Семен Дмитрович, що проживав у місті Бровари на Київщині.

Полковник Семен Міхеєв в гостях у піонерів середньої школи №6 м. Бердичева, 1979 р.

Твоє братів – Володимир, Михайло і Петро – після німецько-радянської війни деякий час служили та проживали в Бердичеві. Тут у Бердичеві у Володимира народився син Олег, який продовжив традицію Міхеєвих служити в танкових військах. Також у Бердичеві деякий час проживав і їх батько Дмитро Федорович, засновник династії. А трапилось це так. Коли на Тоцькому полігоні у 1954 році проводились випробування атомної зброї, екіпажу Петра Міхеєва наказали здолати заражену радіоактивністю місцевість. Петро через декілька років після цього важко захворів і прожив лише два роки. Дмитро Федорович місця собі не знаходив, дивлячись на муки сина. Придбав будинок у Бердичеві, де проживав разом із хворим сином. Капітан Петро Дмитрович Міхеєв помер у 1962 році, похований на військовій ділянці загальноміського кладовища по вулиці Пушкіна. Голова родини Міхеєвих – Дмитро Федорович також незабаром помер – 4 липня 1963 року. Похований в Бердичеві поряд із сином.

Могили Петра Дмитровича та Дмитра Федоровича Міхеєвих, липень 2011 р.

Пам’ятник братам Михєєвим у Примор’ї, встановлений 7 травня 2005 року.

Пам’ять про родину Міхеєвих зберігали в багатьох куточках колишнього СРСР. На Батьківщині танкістів у школі села Воєцьке Баришського району Ульяновської області діяв музей, в якому зберігались матеріали про родину (нині музей не діє, матеріали втрачено). У місті Бариш проходив особисто-командний автокрос на приз танкістів Міхеєвих. У Приморському краї на честь патріотичного подвигу і бойових заслуг дев’яти братів Міхеєвих 7 травня 2005 року на постаменті встановили танк Т-34, а на меморіальній дошці увічнені їх імена. Напис на плиті: Братьям Михеевым, патриотам-танкистам, в ознаменование Дня Победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 годов.

Шанують пам’ять про братів Міхеєвих і в Бердичеві. У 1985 році нова вулиця міста, що з’явилась на карті в результаті спорудження комплексу житлових будинків на Червоній горі, отримала ім’я братів Міхеєвих. Не забувають про них і нині: у 2008 та 2009 роках на Червоній горі відбувся турнір із міні-футболу, присвячений пам’яті братів Міхеєвих.

Джерела і література:

Акулов П. Михеевский экипаж. – Хабаровск: Дальгиз, 1938. – 32 с.

Ружицький В. Йшли у бій Міхеєви… // “Комсомольська зірка”, 25 березня 1980 р.

Ружицький В. Династія Міхеєвих. // “Комсомольська зірка”, 3 жовтня 1981 р.

Данилов С.І. Легендарные “Три танкиста” воевали у нас. // “Амурская правда”, №166 (26499), 11.09.2008 г.

Воробьев В. Из славного рода Михеевых. // “Городские известия”, №23 (3194), 23.02.2012 г.


Дмитро Федорович Міхеєв (зліва) на заняттях воїнів-далекосхідників, весна 1937 р.
Командувач ОЧДСА В.К. Блюхер та Дмитро Федорович Міхеєв поряд із танком екіпажа братів Міхеєвих.
Танковий екіпаж Міхеєвих з батьком, Далекий Схід, 1937 р.
Дев’ятеро братів Міхеєвих, в центрі – батько та мати.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here