Міжнародна конференція до роковин Голокосту

Бердичів 80 років тому став місцем трагедії, яка й нині вражає масштабами жахіття – у вересні майже 40 тисяч євреїв були страчені окупантами.

Пам’ять про цю трагедію не зітруть ні час, ні те, що нині майже не залишилось в живих тих, хто став свідком чи пережив той час, перебуваючи у якості жертви. Саме таким став лейтмотив міжнародної науково-краєзнавчої конференції «Пам’ять нетлінна: Голокост на теренах нашого краю», що розпочалась 13 вересня та проходила в актовій залі будівлі міського виконавчого комітету.

45 авторів та співавторів, 30 статей – це вміст збірника матеріалів, який традиційно вийшов друком у переддень конференції. Берлін та Любек, Кривий Ріг та Збараж, Новоград-Волинський та Житомир – географія учасників конференції доволі велика. І звісно Бердичівщина – авторів з міста та району нарахували з десяток. І не дивно, адже саме їм досліджувати ті події, розкривати нові сторінки трагедії вересня-жовтня 1941 року.

У залі декілька десятків науковців та краєзнавців прослухали виступи господарів конференції – директора Музею історії міста Бердичева та організатора конференції Павла Скавронського, міського голови Сергія Орлюка, представників влади району. А насамперед слухали учасників конференції, доповіді яких вирізнялись і емоційністю, як то виступ директора Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолія Подольського, і декількома сухими фразами, які ніби підводили підсумок тривалої праці, як то доповідь вчителя історії Хажинської школи Павла Пушкарука. Але, мабуть, найбільше враження справила доповідь наукового співробітника Національного музею космонавтики ім. С.П.Корольова Сергія Бовкуна, який не зачитав свою доповідь, а продемонстрував документальну стрічку «Свидание с отцом», автором якої є відомий український та російський режисер, продюсер Олександр Роднянський. Короткометражка, створена у 1991 році, розповідає про дочку, яка їде на побачення з батьком, що отримав смертний вирок за службу нацистам під час війни. Водночас відомий продюсер та документаліст привертає нашу увагу на розповідь жінки, якій вдалось вижити в часи масової страти євреїв у сусідньому з нами селищі Янушпіль (нині Іванопіль). Ці дві історії пов’язує Голокост та власне бачення автора, який намагається зрозуміти ті вчинки та наслідки, відлуння яких ми відчуваємо й нині, через 80 років.

Учасники конференції мали змогу переглянути кінострічку, яка у травні 1991 року отримала приз на міжнародному кінофестивалі в місті Краків (Польща). А далі – полиці Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г.С. Пшеничного та три десятиліття забуття. Лише зараз, завдяки старанням науковців стрічку оцифровано та скоро її зможуть переглянути всі бажаючі.

Серед присутніх на конференції – чи не єдиний з тих, кому вдалось врятуватись під час масового нищення – Михайло Вайншельбойм. Він також учасник конференції, як живий свідок тих подій. Йому нині 93… Але в пам’яті ще виринають сцени, які краще було б забути назавжди. Можливо, саме це й тримає його на цьому світі, як сумно жартує пан Михайло. І додає, що нині триває робота над його автобіографічною книгою, яка стане своєрідним джерелом знань про ті часи.

Конференція продовжила роботу наступного дня – 14 вересня її учасники взяли участь у траурному мітингу, приуроченому 80-річчю Бердичівської трагедії.

Анатолій Горобчук