Додому Проекти Постаті землі Бердичівської Мовчанівський Теодосій Миколайович

Мовчанівський Теодосій Миколайович

33
0
ПОДІЛИТИСЬ

Мовчанівський Теодосій Миколайович (нар. 9 травня 1899, с. Берестівець, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія – пом. 10 травня 1938, Київ, УРСР) — археолог, краєзнавець, музейний діяч, ініціатор створення і перший директор Бердичівського краєзнавчого музею.


Мовчанівський Теодосій Миколайович
(1899-1938).

Мовчанівський Теодосій (Тодос, Феодосій) Миколайович народився 9 травня 1899 року в селі Берестівець Уманського повіту Київської губернії в родині священика. Навчався в Уманському духовному училищі, а також у Київській та Одеській семінаріях (1913-1918 рр.). Проте духовного сану не прийняв, а присвятив себе громадській та просвітницькій діяльності. Тодос Мовчанівський володів декількома іноземними мовами – польською та французькою.

З 1919 року Теодосій Мовчанівський очолив школу в Берестові, де організував курси самоосвіти та осередок “Просвіти” – української громадської організації культурно-освітянського спрямування, а також створив музей при клубі. З 1921 року очолив трудову школу у селищі Краснопілка, де ним також було організовано місцевий музей. Під впливом знайомства з Петром Петровичем Курінним, на той час директором Уманської хлоп’ячої гімназії та Уманського краєзнавчого музею, захопився дослідженням місцевих археологічних пам’яток. Завдяки зусиллям Теодосія Мовчанівського у 1924 році було створено ще один сільський музей при Верхняцькому клубі.

У 1925 році Теодосій Миколайович на запрошення Бердичівської окрполітосвіти переїхав до Бердичева, де з жовтня обіймає посаду завідуючим Бердичівським історичним музеєм та очолює організаційні роботи щодо створення Бердичівського окружного архіву та краєзнавчого музею. Він підготував ґрунтовну наукову довідку про історико-культурну цінність будівель кармелітського монастиря, переконав окружний виконавчий комітет передати їх для музею. Окрвиконком погодився з його пропозиціями і прийняв рішення “…монастир Босих Кармелітів зі всією територією, костьолом, помешканнями та майном лічити підлягаючими рішучій охороні збоку окружної інспектури наросвіти”. Вже 14 листопада 1926 року в будівлях кармелітського монастиря відбулись урочистості з нагоди відкриття соціально-історичного музею. У цей день в прикрашеному гаслами і транспарантами музейному приміщенні на врочистих зборах музейної ради за участю представників партійних, профспілкових та державних установ і організацій виголошувались доповіді, зачитувались привітальні листи та телеграми від Української Академії Наук, музеїв Києва, Чернігова, Коростеня, Білої Церкви та ін. Від імені окружного виконкому новостворений музей оголосили музеєм імені революціонера Фелікса Дзержинського.

Академік І.І. Мєщанінов та науковий керівник Т.М. Мовчанівський серед працівників Бердичівського музею, Бердичів, 20 вересня 1931 р.

З 1926 по 1928 роки Теодосій Миколайович працював на посаді директора музею, а пізніше, з 1928 по 1932 рік заступником директора музею з наукової роботи. За його ініціативи територію кармелітського монастиря у Бердичеві, де розміщувався музей, у 1928 році оголосили історико-культурним заповідником.

У 1926-1927 роках Т.М. Мовчанівський брав участь в експедиції під керівництвом Петра Курінного, на той час уже директора Всеукраїнського Музейного містечка та Лаврського заповідника у Києві. Це були археологічні дослідження Райковецького кургану та могильника на річці Гнилоп’ять, що знаходились поблизу села Райки нині Бердичівського району. У 1928 році Теодосій Миколайович проводить археологічні розвідки у селах Юрівка, Вовчинець, Обухівка, Білопілля, Андрушівка, де були зафіксовані пам’ятки трипільської та черняхівської археологічних культур. Поблизу селищ Райки, Ягнятин, Білилівка, Верхнячка виявили городища часів Київської Русі.

У ці роки Т.М. Мовчанівський набув досвіду роботи архівістом та археологом. Проводячи консультації та контроль, він відвідав 68 установ у місті та в окрузі, де проводив численні лекції та бесіди. За його участі створювались архівні гуртки та діяла виставка архівних документів. Результати археологічних робіт він популяризував на сторінках місцевої газети “Радянський шлях”. Так, протягом 1926 року вмістив тут дописи “Що таке археологія”, “Археологічні пам’ятки на Україні”, “Археологічні досліди на Бердичівщині”. З’являються історичні розвідки і в наступних роках, підписані скромним криптонімом “Т. М.”.

Т.М. Мовчанівський (четвертий зліва) з колегами-археологами під час розкопок Райковецького городища біля села Райки.

З 1929 року маючи певний досвід археолога, Теодосій Миколайович розпочав розкопки Райковецького городища ХІ-ХІІІ ст., а 25 березня 1931 року розглянувши його доповідну записку, бюро Українського комітету охорони пам’яток культури ухвалило рішення “Про цільове державне фінансування розкопок Райковецького городища, залучення до них провідних археологів України”. Розкопки під керівництвом Теодосія Миколайовича тривали по 1935 рік.

Паралельно з проведенням розкопок у селі Райки, Теодосій Мовчанівський продовжував дослідження на території Бердичева. Так, ним проводились дослідження та археологічні розкопки на території старого єврейського кладовища по вулиці Шевченка, у липні 1931 року ним досліджується кармелітське кладовище, яке знаходилось на вулиці Леніна (нині вулиця Житомирська) та входило до складу заповідника, але у цей час фактично знищувалося місцевою владою.

У 1930-1932 pp. Tеодосій Мовчанівський брав участь у розкопках античного міста Ольвія, а 1934 року керував розкопками II та III городищ у селі Городськ Житомирської області.

У 1933 році Теодосія Миколайовича запросили на роботу в Інститут історії матеріальної культури науковим співробітником, де він обіймав посаду вченого секретаря, згодом деякий час очолював відділ слов’янської та давньоруської археології. Разом із дружиною Л.М. Нефедовою та двома синами Георгієм та Володимиром він переїхав до Києва. До Бердичева він більше не повернувся. Після того, як Т. Мовчанівський залишив бердичівський музей та заповідник, закінчився важливий період у розбудові та становленні музейних закладів у Бердичеві, в яких він працював з 1925 року по 27 лютого 1933 року.

У 1934-1937 pp. Київська експедиція, яку очолював Т. Мовчанівський, проводила широкомасштабні археологічні дослідження давньоруських міст Вишгорода і Києва. У Вишгороді виявили залишки цілої системи жител та господарських будівель, розташованих двома смугами вздовж східного краю городища, – частини однієї з вулиць давнього міста та залізообробний виробничий комплекс, так званий квартал металургів Х-ХІ ст. Унікальний речовий матеріал із розкопок зберігається нині в археологічних фондах Національного музею історії України й Державного історичного музею у Москві.

Учасники археологічних розкопок Десятинної церкви у Києві. Праворуч стоїть керівник експедиції Т.М. Мовчанівський. 1937 р.

Археологічна колекція речей із розкопок Т. Мовчанівського у Києві (близько 5 тис. одиниць) зберігається в Національному музеї історії України. Вона вміщує скарб жіночих прикрас ХІІ-ХІІІ ст., вироби з давньоруської косторізної майстерні, великий дзвін ХІІ-ХIII ст. і багато речей із садиби Десятинної церкви та Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві. Під час розкопок 1936 р. неподалік від Десятинної церкви, безпосередньо у рові, було досліджено відоме багатьом археологам “поховання №112” – у дерев’яному зрубі поховано дружинника з рабинею та конем. Крім скелетів було знайдено срібні дирхеми, скроневі кільця, фібула з довгою голкою, обручка, бронзовий ключ. На думку Т. Мовчанівського, це поховання надало “важливі матеріали для вивчення конкретних умов і форм появи класового суспільства в Подніпров’ї та висвітлює роль і місце скандинавських елементів у суспільних відносинах того часу, ілюструє ідеологію, техніку, мистецтво”.

Цей висновок був негативно сприйнятий офіційною радянською наукою. Відомий радянський археолог Михайло Каргер затаврував українського археолога як “продовжувача буржуазних теорій норманістів-іноземців”. Фаховий підхід до вивчення матеріалів, наукове розуміння історичного процесу розвитку, об’єктивна оцінка знайдених артефактів, – все це у діяльності Теодосія Мовчанівського не співпадало з політичними завданнями комуністичного режиму, не відповідало безкомпромісній партійній ідеології.

Сучасна археологічна наука підтвердила висновки Т. Мовчанівського щодо скандинавського походження “поховання №112”, але досліднику його чесна наукова позиція коштувала життя. Хвиля політичних репресій, що накрила країну у 1937-1938 рр., зупинила дослідницьку діяльність Т.М. Мовчанівського – 4 лютого 1938 року йому висунуто звинувачення за ст. 54-7, 54-11 КК УРСР (58 КК РСФСР) у причетності до антирадянської націоналістичної організації, за “подрывную вредительскую деятельность в области науки”. 17 лютого 1938 року його заарештували і відправили до Лук’янівської в’язниці Києва. Про контрреволюційну діяльність в Інституті історії матеріальної культури ВУАН у протоколах свідчень від 10 грудня 1937 року зазначено: “…вся работа Института была направлена так, что главное внимание уделялось вопросам изучения иноземной культуры колонизаторов (маються на увазі дослідження античні міста Північного Причорномор’я) и совершенно игнорировалось изучение культуры местного населения”.

Теодосія Миколайовича Мовчанівського трійкою при Київському обласному управлінню НКВС 8 травня 1938 року засудили до вищої міри покарання. Вирок виконали через два дні – 10 травня о 23 годині. Тільки з розкриттям документів в архіві СБУ стало відоме місце поховання науковця. З осені 1936 року Биківнянський ліс на північно-східній околиці Києва став “спецзоною для потреб НКВС”. Тіла всіх розстріляних у Києві від осені 1936 р. до осені 1941 р. відвозили до Биківні.

Лише через десятиріччя замовчування, 12 травня 1971 року, він був посмертно реабілітований.


Праці Т.М. Мовчанівського:

Мовчанівський Т.М. Бердичівський державний історико-культурний заповідник / Провідник. – Харків: Пролетар, 1931.

Мовчанівський Т.М. Орієнтовний плян організації державної археологічної експедиції для дослідження городища доби раннього феодалізму в с. Райках на Бердичівщині // Архів ІА НАН України – ф. ІІМК/Р – спр. 57 (додаток). – 9 с.

Райковецька державна археологічна експедиція 1933 р. // НЗІІМК. – 1934, – Кн. 1. – С. 210-211.

Райковецьке городище XI-XIII ст. Попереднє повідомлення про дослідження городища за 1929-1934 pp. // НЗ ПМК. – 1935, – Кн. 5-6. – C. 125-176.

Обработка метала на Украине в ХІІ-ХІII вв. по материалам Райковецкого городища // ПИДО. – 1934. – №5. – С. 83-92.

Робота Райковецької археологічної експедиції 1934 р. // НЗ ІІМК, – 1935, – Кн. 3-4,- С 209-210.

Чергові методологічні питання трипільської проблеми // НЗ ІІМК, – 1935, – Кн. 5-6.- С 65-88.

Матеріали дослідної роботи Райковецької археологічної експедиції в 1934 р. // НЗ ІІМК. – 1937.- Кн. 2. – С. 35-36.

Археологічна розвідка на території Михайлівського собору у Києві // НЗ ІІМК. – 1937. – Кн. 2. – С. 123-127.

Райковецьке феодальне городище // НА ІА HAH України. – Ф. Т.М. Мовчанівського, – №11 (без дати).

Основні тези доповіді “Городища УРСР як історичні джерела” (за матеріалами останніх археологічних досліджень на території УРСР) // НА ІΑ HAH України. – Ф. ВУАК / ІІМК. – №627. – С. 1-3 (без дати).

Археологічні дослідження городищ з часів Київської Русі: Києва, Вишгорода, Райок, Городська // НА ІА HAH України. – Ф. 10. – №8 (без дати).

Дофеодальные и феодальные городища на территории УССР (резюме) II НА ІА HAH України. – Ф. 10 (без дати).

Середньовічні городища на території УРСР та їх дослідження // НА ІΑ HAH України. – Ф. 10. – №9 (без дати).

Здобування і техніка обробки металів за часів Київської Русі // НА ІА HAH України, – Ф. Т.М. Мовчанівського. – №15а (без дати).

Черновики, заметки, материалы Южно-Киевской комплексной экспедиции // НА ИА HAH Украины. – Ф. 20. – №16.

Джерела і література:

Мовчанівський Теодосій Миколайович. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії: http://uk.wikipedia.org/wiki/

Гнидюк О. В. Повернення із забуття. Постаті української археології (життєпис Т. Мовчанівського та І. Іванцова): Вип. 20, 2005. – (Магістеріум. Археол. студії) // Магістеріум. Археол. студії. – С. 100-104.

Павлова В. Мовчанівський Теодосій Миколайович (1899-1938) // Музейний простір України, http://prostir.museum/ua/post/27662

Ярмошик І.І. Бердичівський соціально-історичний музей в контексті історичного краєзнавства східної Волині 20-тих pp. XX ст. // Бердичів древній і вічно молодий: Науковий збірник “Велика Волинь”: Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 32 / Голов. ред. М.Ю. Костриця. – У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. – Т. 1, с. 171-176.

 

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here