Майданник Семен Іоганович

Майданник Семен Іоганович (нар. 13 вересня 1930, Бердичів, УСРР – пом. 3 вересня 2018, Ґельзенкірхен, Німеччина) – поет.

Майданник Семен Іоганович народився 13 вересня 1930 року в Бердичеві в сім’ї викладача історії бердичівського машинобудівного технікуму Іоганна Семеновича та виховательки дитячого будинку Софії Ісаківни.

У 1938 році маленький Семен пішов до школи, але навчання в ній перервала німецько-радянська війна. Батько з перших днів пішов на фронт (з цього часу зв’язок із ним перервався назавжди), а Семен із матір’ю та сестрою евакуювався до Казахстану. З одинадцяти років Семен працював на одному з Алма-Атинських підприємств, щоб допомогти хворій матері.

Вже в юному віці у Семена пробуджується талант до віршування: працюючи на заводі, він написав свої перші вірші.

Після визволення Бердичева у 1944 році родина Майданників повертається до рідного міста. Невдовзі з’явилась можливість відновити навчання – він навчався у семирічній школі №4, що знаходилась на той час у будинку №12 по вулиці Урицького (з 2015 року – вулиця імені Сергія Ковтуна), закінчив 7 класів у 1947 році. Разом із ним у школі навчались відомі згодом письменники та поети Фрідріх Горенштейн (під прізвищем Прилуцький) та Борис Райхман (Рахманін).

Семен Майданник пішов працювати на машинобудівний завод “Прогрес”, але потяг до мистецтва привів його до Одеського культосвітнього технікуму. По закінченні технікуму Семен Майданник деякий час працював на ниві освіти. Але обставини склалися так, що Семен Іоганович змушений повернутись на завод “Прогрес”. Тут без відриву від виробництва він отримав повну середню освіту і одночасно навчався на вечірньому відділенні бердичівського машинобудівного технікуму. По його закінченні Семен Іоганович працює на заводі на посаді інженера.

Весь цей час Семен Майданник продовжує писати вірші про рідне місто, людей, що його оточують, про завод, про друзів, серед яких значне місце посідає письменник Борис Рахманін.

У 1957-1959 рр. Семен Майданник проживав у підмосковному місті Електросталь. Тут він продовжив свою літературну творчість: пише вірші, бере активну участь у роботі місцевого літературного об’єднання, виступає на радіо. Його вірші публікує місцева газета “Ленинское знамя”.

На початку 60-х років Семен Іоганович повернувся до Бердичева, працював на заводі “Прогрес” старшим техніком бюро технічної інформації. На протязі наступного десятиліття його вірші друкуються у заводській багатотиражці “За технічний прогрес”, у місцевій газеті “Радянський шлях”, в обласній “Радянській Житомирщині”, “Комсомольська зірка”, у республіканській “Робітнича газета”, а також у журналах “Рабоче-крестьянский корреспондент”, “Советское радио и телевидение”. У своїх віршах поет прославляє видатних жителів Бердичева: Всеволода Ривжа, Василя Аліна, Казимира Томашевського, Поліну Гельман, Людмилу Горбаченко, Костянтина Ворону та багатьох інших. Особливе місце у поезії Семена Майданника займають вірші, присвячені видатним письменникам – класикам української літератури Тарасу Шевченку, Лесі Українці; письменникам-землякам Василю Гроссману, Михайлу Степанюку, Борису Рахманіну, Зої Милашевській, Михайлу Пасічнику та іншим. Працюючи на заводі, він бере участь у роботі обласного літературного об’єднання під керівництвом поета Валентина Грабовського.

Як відповідальний секретар первинної організації Товариства “Знання”, Семен Іоганович виступав із лекціями “Літературна творчість наших земляків” на підприємствах, установах, навчальних закладах. У 1969-1970 рр. за сумісництвом працював викладачем виразного читання в Бердичівському педінституті, керував клубом “Любителі поезії”, що діяв при Будинку культури заводу “Прогрес”. Брав участь у творчих семінарах поезії, які проходять у Москві у Центральному Будинку літераторів. У 1988 році його вірш “Веснушки” виборов першість у конкурсі одного вірша, який проводив всесоюзний молодіжний журнал “Смена”.

У 1991 році Семен Майданник вийшов на пенсію. Але не полишив творчість: цього року в обласному видавництві вийшла перша збірка його поезій під назвою “Сквозь призму лет”. Друга, третя та четверта збірки під назвами “Среди печалей, радостей, тревог”, “В лучах осеннего рассвета” та “Моим землякам” вийшли одна за одною у 1999 році.

У 2000 році Семен Майданник переїхав на постійне місце проживання до Німеччини. Але й тут продовжив брати участь у літературному житті. Так, в місті Регенсбург на його честь влаштували творчий вечір за участі викладачів та студентів регенсбургського інституту славістики. У місцевій газеті “Mittelbayerische” від 5 квітня 2002 року опубліковано велике інтерв’ю з поетом.

По сімейним обставинам Семен Майданник переїхав у Вестфалію, в місто Ґельзенкірхен. Тут продовжив працювати на поетичному поприщі. У лютому 2004 року відбувся творчий вечір поезії у культурному товаристві “Кінор” (керівник Є. Губенко), опублікована добірка його віршів у літературному альманасі “Portfolio” (2-е видання), а також у газеті “Neue Zeiten” розміщені його вірші в “куточку поезії”. Семен Іоганович бере активну участь і в міжнародних турнірах поезії, що проходять у місті Дюссельдорф, де серед поетів Німеччини є і його прізвище. У 2009 році побачила світ його нова збірка поезій “На крыльях вдохноверья”.

Не забувають про поета і в рідному Бердичеві – в Музеї історії міста Бердичева створено стенд, присвячений Семену Майданнику.

Проживав Семен Іоганович Майданник в Ґельзенкірхені (Німеччина). Помер 3 вересня 2018 року.

Джерела і література:

Данчук Л.Я., Архіпова Н.Л. Літературна творчість поета-земляка Семена Майданника. // Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття: Науковий збірник “Велика Волинь” Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. — Т. 22. / Відп. ред. М.Ю. Костриця. — Житомир: М.А.К., 2001. – с.429-433.

С. Майданник. На крыльях вдохновения. // Издательство Edita Gelsen e.V., ISBN 978-3-941464-26-1.