Home Новини Магія та відьомство на Бердичівщині: сьогодення та далеке минуле

Магія та відьомство на Бердичівщині: сьогодення та далеке минуле

679
0
SHARE

З 1990-х років на пострадянському просторі, зокрема й в Україні, значно пожвавився інтерес до всього, пов’язаного з магією й окультизмом. Звичайно, в Радянському Союзі магії, як і сексу, не було. Але окультизм швидко надолужив згаяне і перетворився на моду. Сьогодні українець не може поскаржитися на брак матеріалів “магічного” змісту: до його послуг величезна кількість порад магів, чаклунів, знахарів і навіть білих відьом, виходять нові й перевидаються старі підручники з магічним ворожінням, замовляннями, зіллями, на кожному кроці можна купити карти Таро й інший магічний “реквізит”. Газети рясніють оголошеннями про послуги різноманітних чарівників, які обіцяють зняти зурочення чи загадковий “вінець безшлюбності”, зцілити, передбачити майбутнє. Можна навіть замовити гороскоп чи ворожіння як щоденну послугу на мобільний телефон.

А як же бердичівляни? Чи мають вони такий же вільний доступ до магічних послуг, як й інші пересічні українці? Судячи з численних оголошень як в місцевих газетах, так і в соцмережах, можемо впевнено стверджувати, що так, мають.

Але не будемо робити рекламу сучасним чаклункам та відьмам, а пригадаємо минуле, де відьомство та чаклунство мали іншу специфіку та ставлення сучасників до цієї діяльності.

Першим, що впадає на очі дослідникам цієї теми – це місцева топоніміка. Лиса гора? Так це ж відоме відьмацьке місце! Бердичівські старожили й досі переказують легенду, що ніби то саме у цьому місці, на вершині горба, збирались місцеві чаклуни та відьми для свого шабашу, а рослини на цьому несприятливому (“відьомському”) місці навіть не могли рости. Власне, тому й гора – лиса. Це нині вона обсаджена деревами, які у 60-х та 70-х роках висадила місцева молодь на заклик лідерів комсомольської організації.

Чи то з Лисою горою, немов на підтвердження її відьмацького статусу, чи то з самим Бердичевом пов’язана одна давня історія.

Дітовбивство у Щурівчиках. Євка Станориха

Узимку далекого 1753 року у селі Щурівчики нині Ізяславського району Хмельниччини сталася моторошна, хоча й не надзвичайна для тих часів, подія. Діти такого собі селянина Івана Петровича знайшли у своєму хліву мертве новонароджене немовля і побігли до батька розказати про страшну знахідку. Доки він прийшов, свині вже встигли виїсти в трупа груди й шию. Іван негайно повідомив тивуна – господарського управителя, що в його обійсті стався злочин. Тим часом у селі поширилися чутки й здогади про лиходійницю, матір мертвого немовляти, і все вказувало на Євку Станориху, яка кілька тижнів тому прийшла в Щурівчики з сусіднього села Підлісці. Незабаром зібрався натовп і рушив до корчми, де мешкала Євка. Там жінку пов’язали і повели до урядників. Позаяк злочин визнали надзвичайно серйозним, справу передали до міста Заслава, а звідти, своєю чергою, на розслідування до вищої інстанції – суду міста Кременець.

Відьма. Оришка Личманиха

12 лютого 1753 року Євка Станориха заявила, що в якийсь момент наважилася перервати вагітність. Додумалася вона до цього не сама, а за намовами іншої людини. Євка поділилася своєю бідою з жінкою на ім’я Оришка Личманиха, яка й переконала її скористатися зіллям, щоб позбутися дитини. Потрібне зілля Євці принесли десь під свята Різдва Богородиці. Через три дні після того, як вона їх ужила, Євка народила мертву дитину і заховала її у хліві. За словами Євки, саме Оришка була ініціатором переривання вагітності.

На той час шукати допомоги у місцевих чарівників у безвихідних чи складних життєвих обставинах було звичайним явищем. До них ішли з найпотаємнішими секретами, що їх не наважувалися розповісти навіть найближчим людям. У разі небажаної вагітності й інших родинних негараздів найчастіше зверталися до “бабок”, а не до родичів чи друзів. Для Євки таким місцевим чаклуном була якраз Оришка Личманиха.

У суді згадку про Оришку сприйняли дуже серйозно. От тільки судді сумнівалися у правдивості зізнання: у тогочасних умовах інквізиторської системи судочинства єдиним способом дізнатися правду вважали допит із тортурами. Кременець утримував власного ката, але не кожне українське місто могло собі це дозволити.

Отож, Євку відправили до ката. Тортурували її згідно з приписами магдебурзького права: тричі розтягували на дибі і підпалювали свічками кінцівки. Під тортурами Євка не змінила своє зізнання, відтак суд узяв до уваги саме ці свідчення, і на їх підставі постановили викликати до суду Оришку Личманиху.

Оришку допитували 14 лютого. Спочатку її розпитали про зілля, яке вона дала Євці, Оришка відказала, що зілля те було чарівним і отруйним, принаймні для дитини. Обізнаність з отрутами на Заході і в Україні часто прирівнювали до відьомства й чарів, а в кінці ХVІІ-ХVІІІ ст. подекуди в європейських судах ще й із дітовбивством. Люди вірили, що на шабашах відьми приносять у жертву немовлят, яких їдять або використовують для приготування чарівних мазей і порошків.

Польоти до Бердичева. Відьомські шабаші

Оришка поміж іншим розказала, що дуже добре знає цю траву, яка зветься “пилип-зілля” і в їхніх краях не росте, знайти її можна “аж на Україні”. Вживають це зілля на “всілякі злі справи”: наприклад, вагітна жінка, випивши його, одразу втратить дитину; ще ним користуються жінки, щоб змусити повернутися чоловіків, які покинули родину. Оришка поділилася й рецептом приготування трунку: треба поставити зілля на вогонь і приказувати: “Варися, варися! Стань мені в пригоді!” Коли ж голос із зілля запитає “Чого хочеш?”, можна висловлювати своє бажання, а в кінці треба додати: “Зроби мені це!”. За словами Оришки, про цю траву вона дізналася від когось “з України” та вказала місцину – з-під Бердичева! Також їй показали зілля, пояснили, для яких злих учинків і справ воно годиться, і тепер Оришка “добре знається й розуміється” на ньому. Тому вона дала Євці зілля, щоб позбутися дитини.

Після цієї розповіді у суддів склалося певне уявлення про Оришку. Однак судді не задовольнилися її добровільним зізнанням. Як і Євку, Оришку піддали тортурам. До неї застосували ті самі тортури, що й до Євки. На муках Оришка розповіла багато цікавого. Насамперед вона розповіла все, що знала про відьомство. З’ясувалося, що вона в цій місцевості не одна, хто знається на чарах, – ще принаймні чотири «відьми» жили в сусідньому селі Дуньківці. За її словами, вони ніколи не діють поодинці, а тільки спільними силами, тобто відьмуванням займаються всі разом. Кожного четверга ці жінки
збиралися в одному домі, щоб звідти летіти “за межу”. Сама Оришка тільки двічі літала з ними, але добре запам’ятала “техніку” польоту. Їй видавали березовий дрючок з прив’язаним на кінці ликом. Оришка називала це “конем”, бо лико, певно, правило такому “коню” за хвіст. Коли всі п’ятеро відьом полетіли “на межу”, вона звалилася з “коня”, бо ще не дуже добре засвоїла мистецтво польоту: “Впала з того коня. Розбила ніс і поранила спину”, – скаржилася Оришка. Через “аварію” далі летіти було неможливо, тож вона мусила приєднатися до відьом “з України” під селом коло Бердичева. Це вже друга відома нам згадка про могутніх відьом з-під Бердичева, відтак цілком імовірно, що Оришка справді бувала в тій місцевості й саме там навчилася якихось елементів практичної магії. Хоч у її зізнанні цього немає, але вірогідною (і, звичайно, уявною) метою їхніх регулярних польотів “в Україну” могло бути велике відьомське збіговисько. Чи не на Лисій горі, часом?

Суд. Покарання Євки та відьом

Досить скоро судді вирішили долю Євки Станорихи, відьми Оришки Личманихи та її подруг. Як не дивно, суд виявився більш поміркованим, ніж можна було гадати виходячи зі справи. Судді визнали, що Євчина дитина народилася мертвою, та все одно розцінили цей випадок як дітовбивство. Цього було досить, щоб осудити Євку на горло. Судді послалися на магдебурзьке право, згідно з яким жінку належало рвати розпеченими щипцями, а потім поховати живцем, забивши кілок у серце. Як і в більшості випадків, цю страшну кару замінили на просту смерть “від меча”.

Саму Оришку обвинуватили в тому, що вона дала Євці отруйне зілля, оббрехала чотирьох жінок, а ще неправдиво свідчила на допитах(!). Усі разом ці злочини, на думку суду, не заслуговували на смертну кару. Але й вирок був не з м’яких. Оришку віддали катові “магістрові Антонію Кіндратському”, який мав покарати її двомастами різками, тільки не одразу, а по п’ятдесят ударів щомісяця. Інших жінок-відьом попередили: якщо вони чи їхні діти будуть займатися відьомством і чарами, то їх через декілька років, чи через кількадесят років спалять живцем, як це й передбачає магдебурзьке право.

Оришка була однією з небагатьох обвинувачених у відьомстві, до кого застосували тортури. Мало того, вона чи не єдина, хто зізнався у практикуванні злих чарів, як-то приготування й поширення зілля, викликання негоди, викрадання молока у корів. Зізнання Оришки унікальні: вони містять елементи “відьомських фантазій”, які дозволяють зрозуміти природу тогочасних уявлень про відьом і відьомство. З її химерних свідчень можемо зробити висновок, що відьомські практики, покликані шкодити громаді, елементарні форми відьомських організацій, регулярні зібрання і польоти «в Україну» (імовірно, на шабаші) були поширеною частиною тодішніх уявлень про відьом.

А що ви знаєте про відьомські практики на Бердичівщині?

Анатолій Горобчук.

За матеріалами книги Катерини Диси “Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII століть” (2008).

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here