Ліфшиць Шия Мордхе

Ліфшиць Шия Мордхе (нар. 1829, Бердичів, Житомирський повіт, Волинська губ., Російська імперія – пом. 1878, Бердичів, Київська губ., Російська імперія) – єврейський філолог і просвітитель.

Ліфшиць Шия Мордхе (Йєгошуа-Мордехай) народився в Бердичеві у 1829 році. Спочатку навчався у хедері (єврейська релігійна початкова школа), згодом вивчав математику, фізику та хімію. Особисто проводив хімічні експерименти і після одного нещасного випадку навіть втратив зір на цілий рік.

Ліфшиць отримав чудову освіту – оволодів російською, німецькою та французькою мовами, цікавився соціальними науками і навіть писав коментарі до “Принципов политической экономии” британського політичного економіста Джона Стюарта Мілля. Але головною його відмінністю від інших тогочасних поборників світських знань було відношення до ідиш (або їдиш[1]) – мови східноєвропейських євреїв, оскільки ця мова єврейськими просвітителями вважалася мовою-“жаргоном”, мовою, яка непридатна для єврейської культури.

На той час мовою спілкування бердичівських євреїв був оригінальний ідиш, збагачений українською і польською мовами, які привносило навколишнє неєврейське населення. Іврит (староєврейська мова) практично не застосовувався. На рубежі 1850-1860-х років Шия Ліфшиць, за однією із версій, під впливом єврейського письменника Менделе Мойхер-Сфоріма (1836-1917), який у цей час проживав у Бердичеві та писав свої твори на ідиш, також почав писати на мові ідиш і вже в 1867 році підготував ідиш-німецький словник (на жаль, видати цей словник йому не вдалося). За іншою версією навпаки – саме завдяки Ліфшицю майбутній “дідусь єврейської літератури” розпочав творити на мові ідиш. Але як би там не було, обидва діяча для розповсюдження своїх ідей стосовно використання ідиш бачили своєю трибуною шпальта газети на ідиш. Спільними зусиллями їм вдалося переконати одного з основоположників єврейської преси в Росії, публіциста Олександра Цедербаума (1816-1893), який починаючи з вересня 1860 р. видавав в Одесі тижневик “Га-Меліц” (тижневик виходив на івриті та німецькій мові єврейськими буквами). Вже у №9 цього друкованого видання Ліфшиць опублікував поему “Юдл і Юдіт”. У пошуках шляху до серця пересічного читача, який ще не звик читати журналістські статті, він пише її у вигляді старомодного діалогу-дебатів між Юдл (єврейським народом) та його дружиною Юдіт (мова ідиш) щодо їх спільного минулого та можливого майбутнього. Самі по собі вірші сильно “кульгали”, але головним для автора були не поетичні достоїнства твору, а його мораль.

У продовження своїх ідей у 1861 році Ліфшиць пропонує створити союз єврейських письменників і залучити їх до створення словників ідиш. Але на це звернення ніхто не відгукнувся, і йому довелося власними силами розробляти орфографічні правила та впроваджувати письмові знаки для фіксації специфічних звуків волинського діалекту ідиш.

Вже у 1869 році Шия Ліфшиць у типографії Й.М. Бакста у Житомирі видав російсько-ідиш словник (“Російсько-новоєврейський словник”), ще через сім років – ідиш-російський словник, який містить біля 15 тисяч найбільш вживаних на Волині слів. У ці ж роки Ліфшиць підготував та видав на ідиші також і підручник із фізики.

Публікація “Російсько-новоєврейського словника” мала великий успіх. Друге, покращене його видання з’явилось у 1874 році (Житомир), третє – у 1881 році (Київ), четверте – у 1886 році (Житомир). І хоча у ХХ ст. була розроблена та впроваджена нова орфографія ідиш, словники Ліфшиця до сьогодні не втратили свого значення для лексикографів. Вони охоплюють майже весь лексикон волинського діалекту цієї мови, містять багато рідкісних слів, частина з яких вже давно не використовується.

Просвітительська діяльність Ш. Ліфшиця була надзвичайно багатогранною. Йому належить ідея організації в Бердичеві “Товариства захисту жінки”, метою котрого була боротьба з проституцією і відновлення моральних принципів шляхом суспільно-корисної праці. З цією метою Ліфшиць заснував швейну майстерню, в якій працював він сам і члени його родини. Всі наймані робітниці були компаньйонами господарів. Ліфшиць також активно пропагував вегетаріанський спосіб життя, великою популярністю користувалося його сатиричне оповідання на цю тему – “Собача комедія”, яка поширювалась у рукописах. Шия Ліфшиць також став автором соціалістичної брошури “Дер тате ун дер зун” (“Батько і син”).

За декілька років до смерті Ліфшиця здолав параліч. Але не дивлячись на важку хворобу, він продовжував свою творчість. Помер Шия Мордхе Ліфшиць у 1878 році у рідному Бердичеві. Похований на міському єврейському кладовищі.

В енциклопедичних довідниках згадується також брат Ліфшиця – А. Ліфшиць. Але, на жаль, дата народження, смерті та його повне ім’я сьогодні невідомі. Відомо лише, що А. Ліфшиць закінчив Житомирське рабинське училище, був вчителем, брав участь у революційному русі, за що неодноразово піддавався арештам. А. Ліфшиць – автор підручника “Русіше граматік осіф ідиш” (“Русская грамматика на идише”, Житомир, 1875). У рукописі залишився складений А. Ліфшицем лексикон “Пояснення на идише иностранных слов, употребляемых в русском языке“. Помер у Києві незадовго до початку Першої світової війни.

Джерела і література:

Костриця М.Ю. Постаті землі Бердичівської: Історико-краєзнавчі нариси. У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т.2, с. 56-57.

Коган Л. Развитие лексикографии языка идиш в работах Ш.-М. Лифшица. // “Заметки по еврейской истории”, №19 (122), ноябрь 2009 г.

[1] Їдиш (ייִדיש, також трапляється написання ідиш אידיש) — єврейська мова з групи германських мов, що нею послуговуються переважно євреї ашкеназі (центрально- та західноєвропейські євреї). Мова в сучасній германістиці вважається одним з діалектів німецької мови.