Луппов Володимир Васильович

Луппов Володимир Васильович (нар. 7 липня 1897, с. Люк, Балезинська волость, Глазівський повіт, В’ятська губ., Російська імперія – пом. 5 січня 1944, с. Рачки, Чуднівський р-н, Житомирська обл., УРСР) – генерал-майор, учасник Першої світової війни, громадянської війни 1918-1921 рр. та Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.

Луппов Володимир Васильович народився 7 (20) липня 1897 року в селі Люк нині Балезінського району Удмуртії у родині чиновника. Росіянин.

У 1915 році Володимир Луппов закінчив 6 класів Глазовської гімназії, по закінченні якої вступив до юнкерського училища на прискорений курс. Учасник Першої світової війни, підпоручик. Воював на Південно-Західному фронті, у Карпатах. Там після Жовтневої революції солдати обрали його командиром роти.

У 1918 році Володимир Луппов добровільно вступив до Червоної Армії, став активним учасником громадянської війни. Воював із колчаківцями на Східному фронті, пройшов шлях від В’ятських Полян до Омська командуючи батальйоном, згодом полком. У 1920 році командир полку Володимир Луппов за бойові звитяги на білопольському фронті (у боях під час переправи на ріці Березина) нагороджений орденом Червоного Прапора.

По закінченні громадянської війни Володимир Луппов залишився у лавах Червоної Армії. У 1928 році закінчив Вищу військово-педагогічну школу, академію імені М.В. Фрунзе. У 1929 році у складі військ Забайкальського військового округу брав участь у військовому конфлікті на Китайсько-Східній залізниці (КВЖД).

У наступні роки Володимир Луппов закінчив курси удосконалення вищого командного складу, тривалий час працював викладачем у різних вищих учбових закладах.

Початок німецько-радянської війни Володимир Луппов зустрів викладачем Московської Вищої школи офіцерського складу. За високі показники у бойовій і політичній підготовці слухачів він нагороджений орденом “Червона Зірка”. Але залишатись у тилу не хотів, і з липня 1941 року бере участь у бойових діях. Воював на Західному, Брянському, Південно-Західному, Воронезькому і 1-у Українському фронтах. Був двічі поранений. Член ВКП(б) із жовтня 1942 року.

У 1942 році Володимир Луппов Владимир прийняв командування 71-ю механізованою бригадою 9-го механізованого корпусу 3-ї гвардійської танкової армії. У 1943 році нагороджений орденом Червоної Зірки. У 1943 році за рейд у районі залізничної станції Попільня (Житомирська область) Володимир Луппов нагороджений орденом Суворова II-го ст.

Увечері 4 січня 1944 року бригада під командуванням полковника Володимира Луппова розпочала бойовий рейд по тилах ворога і по шосе Чуднів-Бердичів прямує на південний схід до села Мала Татарнівка (нині село Малосілка) Бердичівського району. Мотопіхота охопила село зі всіх сторін, танки вийшли на сільські вулиці. Тут стояла якась ворожа піхотна частина, сили якої визначити вночі було неможливо. Розпочався бій. Супротивник не очікував нападу, його солдати у паніці розбігались, але через мить падали під вогнем мотострілецьких батальйонів. На протязі години село очистили від ворога. Бійці 71-ї бригади знищили три танки, одну самохідку, до двохсот солдат та офіцерів.

Володимир Луппов повів бригаду по бездоріжжю в бік села Демчин. Рухатись полем було вкрай важко – ґрунт розмокав, було темно. Гармати, машини і бронетранспортери застрягали в ямах, ритвинах і канавах. Артилеристам і машинам допомагала піхота. Через повтори години бригада вийшла до села та залізничної станції Демчин. Гарнізон ворога у селі і на станції був захоплений зненацька. Винищивши до двох рот нацистів, роздавивши близько двох десятків машин і з півсотні возів, бригада, не затримуючись, пішла вздовж залізниці на захід, у бік села та станції Рачки нині Чуднівського району. Тут також знищили два танки і самохідку, розгромили до трьох рот піхоти і захопили ешелони з пальним і боєприпасами.

Цей порівняно короткий рейд по тилах супротивника вніс сум’яття в лави ворога. Противнику здавалося, що проти них діє значне військове угрупування. Ворог вважав, що має справу з не менше півсотні радянських танків і стрілецькою дивізією. Та у Володимира Луппова під командуванням було всього сім танків і три мотострілецьких батальйони.

Захопивши Рачки, полковник В.В. Луппов вирішив закріпитись. Починався світанок 5 січня. Необхідно привести бригаду в порядок, підготуватись до відсічі ворога, а з настанням ночі вирушити далі – у бік села Райгородок, до якого повинен був вийти 9-й механізований корпус, щоб відрізати шляхи відступу противнику з Бердичева.

Але вдень 5 січня 1944 ситуація для бригади ускладнилась. Комбриг втратив зв’язок із командиром корпусу – снарядом розбило головну радіостанцію. А наявні малі станції не забезпечували дальнього зв’язку. Комбриг не міг повідомити свої координати і вчасно попросити підтримки. А ворог, отямившись і розібравшись в ситуації, близько одинадцятої години ранку атакував бригаду. З лісу, південніше села Великі Коровинці, вели наступ 23 танка і до полку піхоти. З півдня і сходу наступали ще два полки з десятком танків. Бригада В.В. Луппова потрапила в оточення. Супротивник у п’ять разів перевершував бригаду в силах. Розпочався запеклий бій: гармати вступали у двобій з танками ворога, солдати з мінами і гранатами кидалися на танки, сапери під вогнем ворога ставили мінні загородження.

У полудень ворог увірвався на західну околицю села Рачки. Полковник Володимир Луппов із батальйоном піхоти і п’ятьма танками контратакував противника. Сам комбриг йшов попереду батальйону, надихаючи солдатів власним прикладом. Ворога з села вибили. Але обстановка погіршувалась, сили бригади танули. То в одному, то в іншому місці гітлерівці вривались у Рачки. Особливо жорстокий бій розігрався на південно-західній околиці села о 2-й годині дня. Противник кинув в атаку полк піхоти при підтримці 20 танків. Зібравши до батальйону піхоти і вцілілі танки, В.В. Луппов вступив у нерівний бій. У цей час вже чути було шум битви північніше села Рачки. Там наступали частини корпусу. Комбриг розумів, що треба протриматися до настання темряви, і бій буде виграний.

О 3 годині дня загорівся танк полковника В.В. Луппова, але комбриг продовжував битися. Ворога вдалося трохи потіснити. Раптом танк зупинився – снарядом перебило гусеницю, пробило борт. З палаючої машини вибрався лише поранений механік-водій. Ординарець комбрига кинувся до танка, через люк механіка пробрався до башти командира. Комбриг отримав поранення і лежав без свідомості. Одежа на ньому тліла. І хоча на ординарці також почала тліти тілогрійка, він витяг полковника з танка. Ординарець із ад’ютантом намагались винести пораненого командира з-під обстрілу, але під час пересування Володимир Луппов отримав ще два кульові поранення (у живіт та голову), від яких через дві години помер.

Бригада за підтримки частин 9-го механізованого корпусу вночі вийшла з оточення. Рейд по тилах супротивника, з великою майстерністю проведений полковником В.В. Лупповим, мав велике значення – бригада відволікла на себе значні сили угруповання ворога, зібраного для контрудару по радянським військам, що знаходились під Бердичевом. Контрудар нацистському командуванню так і не вдалося здійснити.

Полковника Володимира Васильовича Луппова поховали у Бердичеві на Радянській площі. На могилі встановили пам’ятник із граніту з присвятним написом. У 1950 році його тіло перепоховали в Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка 4), туди ж із Бердичева перенесли й пам’ятний знак.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року за уміле командування в маневрових видах бою, нанесення ворогу великих втрат у живій силі і техніці і проявлені при цьому мужність, сміливість і відвагу полковнику Луппову Володимиру Васильовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Постановою Ради Народних Комісарів СРСР від 11 березня 1944 року №274 полковнику Луппову В.В. посмертно присвоєно звання “генерал-майор”.

На відзначення своєї поваги до командира та з метою увіковічення пам’яті бійці підрозділу, яким командував полковник Володимир Луппов, зібрали кошти на будівництво танку його імені. На відповідну телеграму, відправлену на ім’я Головнокомандувача Йосипа Сталіна, прийшла ствердна відповідь і такий танк збудували та передали військовій частині.

Ім’я В.В. Луппова присвоїли піонерській дружині школи селища Чепець Кезського району Удмуртії. У селі Озон Кезського району біля будинку, в якому проживала родина Луппових, у 1949 році встановили обеліск Герою, виготовлений із сірого граніту. Також у селі створено музей Героя.

У Бердичеві рішенням виконкому Бердичівської міської ради №226 від 20 травня 1965 року іменем В.В. Луппова названа вулиця, що до цього носила назву Грецька. Згідно цього ж рішення на початку вулиці на житловому будинку №32/1 встановили меморіальну дошку на честь Героя. Дошка виготовлена з білого мармуру, присвятний напис: “Герой Радянського Союзу генерал-майор Луппов Володимир Васильович загинув в боях за визволення м. Бердичева 5.I-1944 року, народився в 1897 р.”.

У 1960-1970 рр. зв’язок із родиною Героя встановили та підтримували учні бердичівської восьмирічної школи №4 (займала будинок на розі вулиць Луппова та Урицького; нині загальноосвітня школа I-III ст. №4, що знаходиться по вулиці Вінницькій). Дружина Володимира Луппова – Юлія Григорівна передала учням школи листи Героя, фотографії, інші матеріали. Нині ці документи зберігаються в фондах Музею історії міста Бердичева.

Джерела і література:

Матеріали Музею історії міста Бердичева.

Флейс Е. Генерал из Озона. // “Красное знамя”, №105 (406) от 02.07.1964 г.

Агарков О. Імені генерала Лупова. // “Радянський шлях”, №88 (8030) від 04.06.1965 р.

Воєвуцька Р. Свято вулиці імені Героя. // “Радянський шлях”, №147 (10094) від 18.09.1974 р.

Корнійчук П. Його ім’ям названа вулиця. // “Радянський шлях”, 1973 р., 17 листопада.

Корнійчук П. Імені героя. // “Радянська Житомирщина”, 1973 р., 27 жовтня.

Інтернет-проект “Герои страны”: http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=3729

Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987.

Золотые Звезды Полесья. Очерки о Героях Советского Союза. – Киев, Политиздат, 1972. – с. 225-229.