Два тижні залишилось до виборів Президента України. Наші вулиці заліплені плакатами, бігбордами з обличчями кандидатів, які обіцяють ледь не рай на землі у разі свого обрання. Тут тобі й зниження ціни на газ у декілька разів, і майже миттєве підняття економіки до світового рівня, і початок боротьби з бідністю (з нею, виявляється, необхідно боротись, як з тим ворогом), і що почують їх (нас), і таке інше.
Цей заліплений лозунгами Бердичів нагадав мені картинки моєї юності, адже я ще застав ту державу, яка також боролась – чи то за мир, чи то проти війни.
Пізній Радянський Союз у пам’яті тих, хто мав щастя в ньому жити, запам’ятався цілком матеріальною особливістю – чим менше ставало товарів на полицях магазинів, тим більше лозунгів з’являлось на вулицях міст. Ти йдеш по місту і твій погляд то тут, то там зупиняється на черговому лозунгу чи плакаті, які закликають боротись за мир, підвищувати якість продукції (хоча яка могла бути якість у товарів, якщо промисловість просто не знала такого поняття, як конкуренція?), або просто констатували: СРСР – найкраща країна світу.
Чим все закінчилось для тієї країни, ми знаємо. То може достатньо нам лозунгів?
P.S.: В якості ілюстрації до сказаного наведу низку фото з видами Бердичева часів пізнього СРСР з тими ж таки лозунгами та закликами.
Анатолій Горобчук.
Представляємо вашій увазі перелік книг з історії міста Бердичева та Бердичівщини загалом, які представлені у вільному продажі.
