Кучук Петро Павлович

Кучук Петро Павлович (нар. 05 січня 1929, с. Студениця, Коростишівський р-н, Житомирська обл., УСРР, СРСР – пом. 24 серпня 2002, Бердичів, Житомирська обл., Україна) – художник, художник-оформлювач.

Кучук Петро Павлович народився 5 січня 1929 року в селі Студениця нині Коростишівського району Житомирської області в багатодітній селянсько-хліборобській родині. Малий Петро з малолітства захопився малюванням, весь свій вільний від навчання й домашньої роботи час віддавав улюбленому заняттю. Навчаючись у школі, з класу в клас Петро переходить із похвальними грамотами, а напередодні війни вчителі зібрали всі документи, щоб відправити здібного учня до Київської дитячої художньої школи ім. Т.Г. Шевченка. Та початок німецько-радянської війни перекреслив надії юнака та його опікунів.

У повоєнні роки Петро Кучук закінчив школу та був вимушений працювати на різних сільськогосподарських роботах у рідному селі: випасав отари овець, ковалював, був їздовим, сівачем. Але де б він не працював, поряд завжди була книжка, а в кишенях – олівці та папір.

Під час чотирирічної служби в армії Петро Павлович працює художником-оформлювачем, водночас мріючи про навчання у спеціальному художньому закладі. Та коли закінчував військову службу, плани знову поламалися у зв’язку зі смертю батька. Він повернувся до рідного села, щоб допомагати родині, яка залишилась без годувальника. У пошуках роботи юнак буває в різних населених пунктах Житомирщини і нарешті зупиняється в одній із військових частин Бердичева: з жовтня 1959 року по березень 1965 року працює художником художньої майстерні Бердичівського гарнізонного Будинку офіцерів. Одночасно з роботою Петро Кучук створює свої перші художні картини. Велику допомогу художнику-початківцю подали заслужений художник України Микола Антонович Максименко та голова Житомирського відділення Спідки художників Станіслав Васильович Петрашевський.

У 1962 році Петро Кучук одружився на Галині Леонідівні Чопівській. Через рік у родині з’явилась донька Тамара.

З 1965 року по 1988 рік Петро Кучук працював художником, художником-оформлювачем на ряді підприємств Бердичева: у художньо-оздоблювальній майстерні Бердичівського міськпобуткомбінату, бердичівській автошколі ДТСААФ, шкіроб’єднанні ім. Ілліча та ін. Його робота – створення плакатів, художнє оформлення стендів, агітаційні матеріали, рекламні оголошення.

З кінця 1960-х років, накопичивши творчий досвід і маючи в активі десятки мистецьких полотен, Петро Павлович бере активну участь в міських, обласних та республіканських виставках. І нарешті приходить перше вагоме визнання – у 1972 році він бере участь у фестивалі самодіяльного мистецтва, присвяченого 50-річчю утворення СРСР. За серію картин, які експонувались у Києві, самодіяльний художник Петро Павлович Кучук був нагороджений Золотою медаллю лауреата і дипломом першого ступеня. А його репродукція картини «Прометей XIX століття» з’являється у першому номері за 1973 рік журналу «Образотворче мистецтво» – єдиної на той час трибуни мистецької критики з історії та теорії українського мистецтва.

Роботи Петра Павловича з’являються в місцевій та обласній пресі, у відривних календарях, книзі «Мистецтво, народжене соціалізмом» (1976), журналах. Сам творячи прекрасне, художник захоплювався творчістю багатьох інших своїх колег – Яблонської, Лопухова, братів Ткачових, Дерегуса, Глазунова. Часто зустрічався з провідними художниками Житомирщини. Окрім створення художніх картин Петро Кучук відкриває у собі і поетичний талант. Цілий ряд уривків з його поезій та поем можуть бути епіграфами до його ж картин.

Кожна його поїздка за місто чи в колгоспне село відбита циклом робіт, з котрих у папках митця нагромадилась ціла галерея малюнків, пейзажів, виконаних олією. Художник багато читає. Добре знає історію України, зокрема Запорізької Січі, добу Богдана Хмельницького, період Коліївщини та роки свого дитинства – роки війни. Все, що найбільше хвилювало, западало в душу, художник намагався переносити на свої полотна.

У 1988 році Петро Кучук спільно з колегами-художниками створює художньо-оздоблювальну майстерню на базі колгоспу «Комуніст» села Швайківка Бердичівського району. Поряд із ним працюють такі майстри пензля, як Юрій Чебаненко, Валентин Бобрович, Георгій Найман та інші. Майстерня займає невелике орендоване приміщення в Бердичеві по вулиці Енгельса (нині вулиця імені Віталія Дульчика), і як керівнику цього колективу, Петру Павловичу доводиться вирішувати численні організаційні, фінансові, виробничі питання. Але весь свій вільний від роботи час він віддає створенню нових картин. Його малярство – енциклопедія українського життя другої половини XX століття, яскравий приклад живопису епохи соцреалізму. Тематичне розмаїття – ось що є властивим його живопису. Жодна з тем, ним освітлювальних, не є випадковою у його доробку.

З 1994 по 2000 рік Петро Кучук працює художником в АТ «Реклама».

Загалом Петром Павловичем за життя написано понад 70 творів різних жанрів. Сім з них – на історичну тему. Роботи бердичівського митця є і в далекому, і в близькому зарубіжжі: по одній – в Америці та Польщі, чотири – в Ізраїлі, по одній – в Молдові, Білорусії, Узбекистані, Росії. Значна кількість картин Петра Кучука зберігається у фондах Музею історії міста Бердичева, у родинній колекції.

За своє життя Петро Кучук організував три персональні виставки: дві у селі Кмитів, що на Житомирщині (1992, 2001), та у Житомирі (1998). Щоб стати членом Спілки художників, необхідно було взяти участь у ще одній республіканській виставці. Але не судилось… 20 грудня 2002 року четверта, але вже посмертна виставка, була організована родиною художника у виставковій залі Музею історії міста Бердичева.

Помер Кучук Петро Павлович у Бердичеві 24 серпня 2002 року. Похований на загальноміському кладовищі по вулиці Бистрицькій у секторі почесних поховань.

Джерела і література:

Автопортрет – у кожному полотні. // Пасічник М. Пантеон бердичівських імен (нариси та портрети). – Бердичіврегіонвидав, 2004. с. 59-66.

Ружицький В. Коли оживають фарби. // «Радянський шлях», №115 (9857) від 24.07.1973 р.

О.К.Федорук. Мистецтво, народжене соціалізмом. – К.: «Наукова думка», 1976, с. 65-67.

«Петро Кучук». Живопись.

Картини Петра Кучука: