Home Історія Історія Бердичівщини Кукільня

Кукільня

774
0
SHARE

Кукільня – село Бердичівського району Житомирської області. Нараховує 368 мешканців, входить до складу Гришковецької територіальної громади, Никонівського старостинського округу.

На в’їзді до села.

Село розташоване на схід від центру громади, на правому березі річки Пустоха, яка протікає в межах Бердичівського району та є лівою притокою річки Гуйва. Окрасою села є став площею 48 га, саме село оточене густим лісом.

Назву села Кукільня пов’язують із куколем – однорічною трав’янистою рослиною, бур’яном, який буяв колись у цій місцевості.

Село з’явилось у XVI столітті. Тут проживали селяни, основним видом діяльності яких було землеробство на панських землях.

Кукільня входила до складу Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового Житомира становила 37 верст, від волості – 10. Станом на 1888 рік тут нараховувалось 50 дворів та 326 жителів, поміщиком був Войцаховський. Вже у 1906 році у селі нараховувалось 119 дворів, а чисельність його мешканців становила 698 осіб.

Згідно церковних документів в селі діяв храм в ім’я Воскресіння Христового. Побудували храм у 1728 році на кошти прихожан та поміщика Войцаховського. Був він дерев’яним, такою ж і дзвіниця. До храму були приписані невеличкі земельні наділи, якими користувався притч храму села Никонівка. На церковній землі знаходився будинок та господарські споруди, які належали місцевому священнику. Також був церковний будинок, який називали школою.

Кукільнянський храм був приписаний до Никонівського приходу. Як вказував у своїй праці відомий російський науковець Теодорович, на початку XX століття за храмом Воскресіння Христового рахувалось 326 прихожан. Через декілька років взамін ветхого дерев’яного храму у селі збудували новий, в ім’я Святого Димитрія.

Революційні події 1917 року та подальша громадянська війна фактично обійшли стороною це віддалене від адмінцентру село. Встановлені радянською владою порядки тут приживались поступово. У 1923 році в селі діяла комуна «Нова Праця», але сплату встановлених податків виконували тут мляво (у порівнянні з іншими селами округи). Власне, про останній факт і розповіли в невеличкій замітці в газеті «Радянська Волинь» 2 жовтня 1924 року.

Але подальша перебудова суспільного устрою не обійшла селян. 17 грудня 1925 року в селі утворили Кукільнянську сільську раду, яка перебувала у складі Бердичівського району. А через декілька років, зокрема, 3 вересня 1930 року Кукільнянська сільрада увійшла до складу новоствореної приміської смуги Бердичівської міськради (яка об’єднала у своєму складі 36 сільських рад) Вінницької області.

У 1928 році в селі ліквідували неписьменність.

Голодомор, який охопив Україну у 1932-1933 роках, не обійшов стороною Кукільню. Селяни дуже голодували, всього впродовж року загинуло 88 осіб. Імена їх на сьогодні встановлено. Хоч і пройшло чимало часу від тих подій, мартиролог загиблих уклали на підставі свідчень очевидців Голодомору.

Того ж 1933 року богоборники у селі розібрали православний Свято-Димитрівський храм.

З початком німецько-радянської війни Кукільня швидко опинилась у міцних тенетах окупації. Перед тим сотні односельчан пішли до лав Червоної армії, де героїчно боролись із ворогом.

Окупаційна влада не поспішала полегшити життя пересічних селян – діяльність місцевого колгоспу відновили, нові керівники встановили план зі збирання урожаю та здачі його окупантам. Також потурбувались і про осінню сівбу. Так, на 21 вересня 1941 року на кукільнянських землях вже посіяли біля 33% від запланованих об’ємів. Наявність поряд із селом великих площ лісу також враховувалась окупантами – селянам встановили план з лісозаготівлі в об’ємі 500 м3, для чого на заготівлю щоденно до лісу направляли 10 лісорубів. Робота ця була оплачуваною, тож селяни мали деякий додатковий підробіток.

На початку осені 1943 року на Бердичівщину прибула диверсійна група «Схід» Української Повстанської Армії. У сусідній Никонівці під керівництвом Олексія Басюка-«Беркута» таємно діяла одна з найбільших у районі станичних організацій ОУН, яка складалася з трьох ланок та мала 15 членів. Наприкінці листопада 1943 року рій під керівництвом командира на прізвисько «Шило» за ініціативою членів ОУН Олексія Басюка, Івана Гуца, Петра і Григорія Воронюків та інших, які мали на озброєнні 4-6 гвинтівок, 6-8 револьверів і гранати, взяв участь у нападі на німців, які дислокувалися у селі Кукільня. Проте німецький підрозділ був напоготові і напад не дав результатів.

Братська могила радянських воїнів у селі Кукільня, 2006 р.

Визвольні бої за Кукільню та сусідні села тривали з 30 грудня 1943 року по 2 січня 1944 року. По завершенні боїв у південно-східній частині села, біля сільського клубу, з’явилась братська могила, в якій знайшли вічний спокій 6 воїнів 305-ї та 389-ї стрілецьких дивізій Червоної армії. У 1960 році на могилі встановили бетонну скульптуру воїна, у 1979 році зліва від неї поклали 4 бетонні плити з присвятним написом та прізвищами воїнів-визволителів, а також іменами 80-ти воїнів-земляків, які загинули в роки Другої світової війни.

Мирне повоєнне життя не було легким – селянам, в основному жінкам довелось самотужки без техніки та чоловічих рук проводити польові роботи. На цей час кількість жителів у порівнянні з довоєнним часом значно зменшилась. Тому враховуючи віддаленість та демографічну ситуацію в районі влада вирішила укрупнити існуючі сільради: 11 серпня 1954 року Кукільнянську сільську раду ліквідували, а село приєднали до Никонівської сільради.

У 1950-1990-х роках на кукільнянських та никонівських землях діяв колгосп ім. Свердлова, який спеціалізувався на вирощуванні зернових, цукрового буряка.

Генеральний план села Кукільня, 1972 р.

У 1972 році проєктною організацією було створено Генеральний план села Кукільня, яким передбачався його культурно-соціальний розвиток на наступні два десятиліття. Зокрема, мала відбутись подальша розбудова села зі спорудженням низки приватних одно- та двоповерхових будинків для селян, стадіон, паркова зона та інше. Але реалізувати вдалося лише побудову Будинку культури (в нього переобладнали колишню будівлю школи). У Будинку культури проводили реєстрацію шлюбу, народин за новим радянським обрядом, тут діяла сільська бібліотека. Також жителі користувались послугами лікарні, яку звели у сусідній Никонівці.

Кукільнянський Будинок культури, фото середини 1980-х років.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 448 осіб, з яких 183 чоловіки та 265 жінок. У подальшому чисельність жителів лише зменшувалась, особливо в роки Незалежності, коли збанкрутував місцевий колгосп. Вже за переписом населення України 2001 року в селі мешкало 366 осіб.

Серед знатних односельців – Павло Улянович Ковбасюк, кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри рослинництва і кормовиробництва Київського національного аграрного університету. Відомим в районі є й уродженець села підприємець Микола Петрович Климчук.

Каплиця священномученика Димитрія Солунського, 2011 р.

У 2011 році, після більш як восьми десятків років тут побудували капличку (до цього віряни ходили або до храму в сусідній Никонівці, або до храму села Червоне Андрушівського району). Будівництво її тривало більше чотирьох років, головним ініціатором зведення каплички стала Никонівський сільський голова, її ідею підтримала практично уся громада Кукільні. Кошти на каплицю збирали всім миром, допомагали й численні спонсори. Освятив каплицю священномученика Димитрія Солунського 3 грудня 2011 року владика Житомирський та Новоград-Волинський єпископ Никодим.

До другої половини 2010-х років у селі функціонували фельдшерський пункт та бібліотека.

Анатолій Горобчук.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here