Куди зникає старий Бердичів?

Запитання у заголовку сформульоване не зовсім вірно – зникає не «куди», а «як». Саме так – як зникає старий Бердичів? Куди діваються його окремі елементи, знайомі нам з дитинства, які давно відклались у нашій пам’яті і в сукупності складають ту містечкову ауру, яка й створює відомий нам образ Бердичева.

Розуміння, що якась частка епохи відходить у небуття, зазвичай виникає у нас тоді, коли відбуваються значні, помітні для широкого загалу зміни – знесення старого будинку, чи перепланування вулиці, площі, наприклад. Ось тоді, як то кажуть, щемить у душі.

Але більшість змін відбувається цілком непомітно для нас. Зазвичай, ці зміни настільки незначні, що майже не впливають на існуючий в нашій уяві образ. І непомітними є ці зміни до тих пір, допоки, як кажуть вчені, кількість не переросте у якість.

Ось декілька прикладів. Ще позаминулого літа на сторінках сайту «Мій Бердичів» ми розповідали про такий ніби звичайний елемент будь-якого будинку, як вхідні двері. Але в контексті поважного віку окремих бердичівських будинків такі вуличні двері, зазвичай, є справжніми витвори мистецтва, несуть прихований символізм і міцно вплетені в тонку канву історії міста.

З часу тієї розповіді минуло два роки. І от прогулюючись однією з вулиць мій погляд не помітив декількох звичних елементів – на будинку №12/49 вулиці Садової та будинку №47/19 по вулиці Героїв України зникли… двері. Ні, вхідні двері до цих будинків існують. Але! Цієї зими перші з них, унікальні в історичному та художньому плані двері демонтували та взамін встановили звичайні вуличні з металу. А на інших дверях унікальний різьблений візерунок з виноградної лози та зображенням левів зник…

Кажуть, коли демонтували перші двері, їх просто винесли на смітник. Що тут сказати, це доля переважної більшості елементів нашої історії – рано чи пізно потрапити на смітник історії. Але тішу себе думкою, що така доля оминула інші двері і дошки з левами таки потрапили до чиєїсь приватної колекції.

Анатолій Горобчук.

То що ми, власне, втратили? Ось фото тих дверей: