Home Проекти Постаті землі Бердичівської Кондратюк Анатолій Олександрович

Кондратюк Анатолій Олександрович

130
0
SHARE

Кондратюк Анатолій Олександрович (нар. 4 січня 1944, с. Голодьки (з 1947 – Малосілка), Бердичівський р-н, Житомирська обл., УРСР) – поет, журналіст, редактор газети “Радянський шлях” (“Земля Бердичівська”).


Анатолій Кондратюк на робочому місці в редакції газети “Земля Бердичівська”, червень 2009 року.

Кондратюк Анатолій Олександрович народився 4 січня 1944 року в селі Малосілка (до 1947 року – Мала Татарнівка) Бердичівського району. Але справжня дата його народження – 22 грудня 1943 року. Адже це були дні, коли через Бердичівщину війна котилася на захід і його мати з маленьким згортком-немовлям та двома старшенькими дітьми разом із іншими жінками шукали надійнішого захисту від куль, ховаючись у погребах. Лише згодом дитині вказали офіційну дату народження – 4 січня.

Коріння селянської родини Кондратюків жорстоко підрізали організатори голодомору 1932-1933 років. Тому мати назвала новонародженого сина іменем одного з померлих тоді братів, якого дуже любила.

Анатолій від своїх старших братів рано навчився читати. Дуже хотів ходити до школи та пішов у місцеву семирічку в шість років. До першого класу його не записали, але школу малий все-таки не покинув. Тож записали Анатолія відразу в другий клас. По закінченні початкової він три роки відвідував середню школу в сусідньому селі Голодьки (з 1960 року – Мирославка). Захоплювався більше математикою, фізикою, астрономією. Викладання літератури категорично не подобалося (оті «теми, ідеї, композиції», як згадував він згодом), хоча шкільні твори писав залюбки.

Олександр ще змалку любив читати. Спочатку казки, потім пригоди та фантастику.

У 1960 році Олександр Кондратюк закінчив школу та поїхав до Дніпропетровська вступати до Інституту залізничного транспорту (там навчалися випускники попереднього класу). Але не вступив, повернувся додому і працював у місцевому колгоспі за трудодні спочатку на фермі, згодом помічником бригадира.

Наступного 1961 року Анатолій Олександрович вступив до Житомирського автошляхового технікуму. Але, щоб взяти паспорта і поїхати на навчання, довелося брати довідку «про відхідництво з колгоспу» і через батька підписувати її аж у першого секретаря бердичівського райкому партії.

Олександр навчався з бажанням, оскільки техніка його дуже вабила, хоча матеріально було вельми сутужно. Полегшало лише тоді, коли їх групу на рік перевели на вечірню форму навчання, а вдень учні працювали слюсарями в автопарку.

Анатолій Кондратюк в лавах Збройних Сил СРСР, 22 грудня 1966 р.

Анатолій Олександрович у 1964 році отримав диплом та одразу ж був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил СРСР. Служив в автовзводі на Закарпатті майже три з половиною роки. Бував на Тернопільщині, Івано-Франківщині та на цілині (в Кокчетавській області). Так отримав гарну школу праці за кермом, спілкування з людьми, нові враження і почуття.

Якраз у цей час Анатолію Кондратюку потрапила до рук книжечка віршів російського поета Сергія Єсеніна. Її прочитання стало для молодого чоловіка вибухом емоцій, світ для нього майже миттєво змінився… Згодом написав свої перші віршовані рядки. Одразу ж зрозумів, що поезія – серйозна справа і вимагає ґрунтовних знань, особливо знання мови. Тож довелось самотужки осилювати і мову, й літературу, і теорію віршування. Та найбільшим дивом стало для Анатолія Олександровича відкриття світу поезії. Як стверджує поет, відкриває він цей світ і донині.

Демобілізувався Анатолій Кондратюк у 1967 році. Майже рік працював інженером по обладнанню на виробництві виправної колонії, що знаходиться у селі Райки. З 1968 року проживав в Бердичеві, з цього часу працював на місцевому автопідприємстві АТП-05011 – спочатку механіком, через рік – водієм автобусу на міжміських маршрутах.

Анатолій Кондратюк, водій АТП. Тільки-но купив збірку віршів Леоніда Мартинова.1985 рік.

На цей час на сторінках тогочасної бердичівської міськрайонної газети «Радянський шлях» з’являються його перші вірші, а згодом і замітки, статті. Отож, у вересні 1985 року отримав запрошення працювати в газеті на посаді журналіста. А щоб набути необхідних знань та журналістського фаху, через рік вступив на заочне відділення факультету журналістики Київського держуніверситету ім. Тараса Шевченка, закінчив його у 1992 році.

Анатолій Кондратюк став першопроходьцем у комп’ютеризації редакції. У 1992 році він пройшов навчання та впровадив у роботу комп’ютерну верстку газети з використанням спеціалізованого програмного забезпечення – видавничого пакету Ventura Publisher, який став першим популярним пакетом настільних видань для комп’ютерів, сумісних із IBM PC. Так газета стала першим виданням на Житомирщині, яка перейшла на нові технології. Одночасно друк газети почали здійснювати не на Бердичівській поліграфічній фабриці, як було до цього, а в житомирському видавництві «Полісся». Це зменшило витрати на послуги друку.

У подальшому комп’ютерний парк редакції модернізувався і з 1996 року верстка газети відбувалась із використанням настільного видавничого комплексу Adobe PageMaker.

За час роботи в газеті на її сторінках з’явились сотні заміток, репортажів, статей Анатолія Кондратюка. Він працював у редакції газети (нині це «Земля Бердичівська») до березня 2011 року – до виходу на заслужений відпочинок.

Анатолій Кондратюк та композитор Олесь Коляда, який створив чимало пісень на вірші поета.

Усе своє доросле життя Анатолій Олександрович пише вірші, хоча й нині не вважає себе поетом. Підготував до друку дві великі поетичні збірки – «Земля» та «Чотири дороги» (остання побачила світ у листопаді 2013 року). На його вірші створено низку пісень, особливо багато у співдружності з поліським композитором, бердичівлянином Олесем Колядою.

Перша поетична збірка Анатолія Кондратюка “Салют Бердичеву!”.

26 лютого 2013 року в приміщенні центральної міської бібліотеки відбулась презентація першої поетичної збірки Анатолія Кондратюка «Салют Бердичеву!». На презентацію прийшло чимало любителів літератури, представники мерії, освітяни, молодь міста. Це фактично була перша його збірка поезій, презентована широкому загалу, а ідея її створення належить засновнику та головному редактору літературно-мистецького журналу «Бердич» Олександру Папишу.

Анатолій Кондратюк одружений. Разом із дружиною Валентиною Михайлівною, яка також тривалий час працювала у редакції міськрайонки, виростив двох синів та дочку, має онуків.

Анатолій Кондратюк:

«З радістю сприйняв утворення незалежної України. Радію цьому завжди, незважаючи на дрімучість нинішніх політиків і зажерливість тупого панства. Вважаю, що все це проминуще, а Україну ми зобов’язані залишити державою для своїх нащадків. Інакше вдячності від них нам не буде».

«…Завжди дорожу тим, що поезія зробила для мене, вдячний їй за ті горизонти пізнання, які вона для мене відкрила».

Джерела і література:

Родинний архів Анатолія Кондратюка.

Протасевич О. «Поезія захопила мене в свою орбіту» // «Земля Бердичівська», №9 (15911) від 01.03.2013 р.

В.Кравченко. Доріг багато, а шлях – один. // «Земля Бердичівська», №51 (16479) від 22.12.2023 р.


В’ячеслав Чорновіл та журналіст Анатолій Кондратюк. В’ячеслав Чорновіл вперше відвідав Бердичів. Як кандидат у Президенти України він виступав у залі засідань міськради. Бердичів, жовтень 1991 року.
Турнір стрибунів у висоту на призи Віталія Лонського, площа біля міського Палацу культури. Переможець змагань серед жінок Ірина Михальченко (результат 1,95 м.), 7 вересня 1996 року.
У “Правекс-Банку”, квітень 2003 р.
На семінарі в ДНЗ №16, травень 2008 р.
Анатолій Кондратюк з онуком, новий 2009 рік.
Анатолій Кондратюк виступає на презентації власної збірки “Салют Бердичеву!”, 26 лютого 2013 р.
Анатолій Кондратюк під час презентації поетичної збірки “Салют Бердичеву!”, 26 квітня 2013 р.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here