Клекота Олександр Степанович

Клекота Олександр Степанович (нар. 30 березня 1936, с. Сьомаки, приміська смуга Бердичівської міської ради, Вінницька обл., УСРР, СРСР – пом. 16 серпня 2012, Бердичів, Житомирська обл., Україна) – громадсько-політичний діяч, заступник голови виконавчого комітету Бердичівської міської ради, генеральний директор шкіроб’єднання ім. Ілліча.

Клекота Олександр Степанович народився 30 березня 1936 року в селі Сьомаки приміської смуги Бердичівської міської ради (нині село Гришковецької громади Бердичівського району) в сім’ї військовослужбовця. Загалом у родині зростало четверо дітей.

Дитинство і юність Олександра Степановича пройшли у важкі роки німецько-радянської війни. Батько загинув на фронті, і Олександр, як старший, взяв на себе відповідальність за виховання менших братів та сестри. Та мати не мала змоги виховувати відразу чотирьох дітей, і малого Олександра забрав до себе у Мінськ рідний дядько. Тут Олександр Клекота закінчив десять класів школи та намагається вступити до військового училища. Але через поганий зір не проходить медичну комісію.

Олександр повернувся на Україну та йде працювати робітником на Житомирський меблевий комбінат. З 1955 року проходив службу в лавах Радянській Армії, в єгерській роті прикордонного полку. По звільненні з армії повернувся до Бердичева та влаштувався на роботу в цех обробки підошви бердичівського шкірзаводу ім. Ілліча.

Працюючи на заводі Олександр Клекота проявив неабиякі організаторські здібності, адже мав уже досвід комсорга в армії. Олександра обирають секретарем комітету комсомолу заводу та направляють на роботу до міського комітету комсомолу.

З 1960 по 1969 рр. Олександр Степанович на комсомольській роботі в міськкомі комсомолу: інструктор, 2-й секретар, 1-й секретар. 30 березня 1961 року – в день свого народження – Олександр Степанович став членом Комуністичної партії Радянського Союзу.

Шість років Олександр Клекота очолював комсомольську організацію Бердичева, яка на той час славилася в області своїми справами. Це були кращі роки в житті комсомолу: участь в новобудовах, освоєння цілинних земель, будівництво житла для молодих сімей, комсомольські весілля, патріотичний рух «Ніхто не забутий, ніщо не забуто», військово-патріотична гра «Зірниця», свята Трудової Слави, вшанування комсомольських виробничих бригад – переможців соціалістичного змагання.

На кошти, зароблені комсомольцями на комуністичних суботниках, у 1967 році в Бердичеві споруджено пам’ятник комсомольцям, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни, де згодом запалили вогонь Вічної пам’яті про їх подвиги (нині це Меморіал Слави Героїв України). Приймали активну участь комсомольці і в благоустрої міста: саме силами міської молоді було озеленено мікрорайон Лисої гори, яка до 60-х років минулого століття була дійсно лисою – без лісових насаджень. Нині ж тут утворились зони з великими парковими насадженнями.

У 1963 році Олександр Степанович одружився. У наступні роки разом із дружиною Іриною Костянтинівною вони виростили і виховали сина Олександра та доньку Ольгу. Син Олександр закінчив Московське вище командне училище, військовий, нині на пенсії. Донька Ольга закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка, отримала педагогічну освіту, працювала у приватних структурах. Діти зі своїми сім’ями проживають та працюють у Києві, у Олександра Степановича та Ірини Костянтинівни з’явилось троє онуків.

У березні 1969 року депутати Бердичівської міської ради призначили Олександра Клекоту, якому на цей час виповнилось 33 роки, заступником голови виконкому міської ради (посаду голови виконкому на той час обіймав Валер’ян Демиденко). На посаді заступника Олександр Клекота працював півтора десятиліття. Йому доводилось опікуватись комплексом питань життєдіяльності міста згідно з генеральним планом його розвитку. В центрі уваги – розвиток, реконструкція та будівництво нових підприємств, будівництво шкіл, навчальних закладів, дитячих садочків, об’єктів охорони здоров’я і побуту, доріг, площі Жовтневої (нині Центральної) та багато іншого. Він зумів добитися розуміння і поваги всіх керівників підприємств міста. Як згадував потім Валер’ян Никодимович у своїх спогадах, коли прийшов час йому йти на пенсію та передавати справи, кращої кандидатури на посаду голови міськвиконкому як Олександр Клекота, в місті не було.

Та не сталось так, як гадалось: у 1971 році на посаду голови бердичівського міськвиконкому обрали Антоніну Міщенко, а Олександр Клекота залишився її заступником. У 1979 році Олександра Степановича по несправедливому звинуваченню звільнили з посади заступника. Одночасно виключили з лав Комуністичної партії, що на ті часи було рівнозначно політичній смерті. Але його, досвідчену людину, не побоялися, всупереч волі обласних партійних керівників, призначити заступником директора спочатку з будівництва, а згодом – з матеріального забезпечення бердичівського шкіроб’єднання ім. Ілліча. Через декілька років Олександр Клекота поновив своє членство в Комуністичній партії.

Майже чверть століття Олександр Степанович працював на шкіряному підприємстві. З кінця 1990 по 1997 рік він – генеральний директор одного з найбільших підприємств в шкіряній галузі. Олександр Клекота вирішував питання не лише виробничого характеру – завод утримував серйозну соціальну інфраструктуру, до якої входять житловий фонд, об’єкти соціально-побутового обслуговування працівників: дитячі садки, клуби, парк, санаторії, профілакторії, бази відпочинку. У 1991 році підприємство стало ініціатором проведення на території власного парку культури і відпочинку великого торгового ярмарку, на якому жителі Бердичева та округи мали можливість придбати товари повсякденного вжитку за цінами, значно нижчими ніж у роздрібній торгівлі. Вперше такий ярмарок пройшов навесні – 28 квітня 1991 року, та восени – 27 жовтня. У середині 1990-х років у весняно-осінніх ярмарках брали участь до 140 підприємств промисловості та сільського господарства міст та районів Житомирської, Київської, Вінницької, Хмельницької, Чернігівської, Черкаської, Одеської, Запорізької та інших областей, представництво голландської фірми «Ван ден Ерден».

Понад 50 взуттєвих фабрик України отримували сировину від бердичівського шкіроб’єднання. Та не зважаючи на те, що на цей час підприємство було визнаним світовим лідером у своїй галузі, було очевидним, що без змін, подальшого удосконалення його роботи ці позиції невдовзі можуть бути втрачені. Тому у 1991 році за ініціативи Олександра Клекоти розпочинається будівництво нового заводу, з багатьма іноземними фірмами уклали угоди на постачання високотехнологічного обладнання. Та, на жаль, цей проєкт не судилося втілити у життя – у 1993 році держава припинила фінансування збудованого майже на 50% об’єкту. А самотужки шкіроб’єднання не могло завершити розпочату справу. В наступні роки економічна криза, що охопила Україну, фактично знищила одне з кращих в СРСР шкіряних підприємств, на якому працював більш ніж тритисячний колектив, що славився столітньою історією та виробничими традиціями.

Олександр Клекота не зміг змиритись із нищенням промислового гіганта, тому у квітні 1997 року полишив посаду генерального директора та вийшов на заслужений відпочинок.

Батьківщина високо оцінила працю Олександра Клекоти: він нагороджений орденом «Знак Пошани» (1974), медалями «За трудову доблесть», «За доблесну працю. На відзначення 100-річчя з дня народження В.І. Леніна». Також Олександр Степанович 8 разів обирався депутатом Бердичівської міської ради, неодноразово – членом міськкому, членом бюро МК КПУ.

Помер Олександр Степанович Клекота 16 серпня 2012 року, похований у Бердичеві на загальноміському кладовищі в секторі почесних поховань.

Джерела і література:

Демиденко В.Н. Час – у Лету, Люди – в Пам’ять… Спогади. – Житомир, ПП Пасічник, 2006.

Кравченко В. Клекоті – 70! // «Земля Бердичівська», №13 (15548) від 30.03.2006 р., с. 3.

Человек советского времени. // «Комуніст Полісся», №12 (698) від 31.03.2011 р.

Березовенко В. Олександр Клекота: «Не жалкую ні про що, крім одного – що не встиг добудувати новий завод» // «Бердичівські новини», №13 (294) від 31.03.2011 р.

Сімейний архів Клекоти О.С.