Карт Віктор Еммануїлович

Карт Віктор Еммануїлович (19 червня 1929, Бердичів, Бердичівська округа, УСРР) – шаховий тренер, заслужений тренер СРСР.

Карт Віктор Еммануїлович народився 19 червня 1929 року в Бердичеві в єврейській родині. Батько Віктора був військовим лікарем (проходив службу у кавалерійських корпусах) і родина багато подорожувала країною.

Німецько-радянська війна 1941-1945 рр. застала родину Картів у Новосибірську. Батько пішов на фронт, мати влаштувалась у військовий госпіталь. Віктор у свої 14 років пішов працювати на завод, тут закінчив вечірню школу. Після закінчення війни родина переїхала до Житомира, де Віктор продовжив навчання у загальній школі.

Віктор Карт захопився грою у шахи доволі пізно – у 12 років. Навчив його азам гри батько, продовжив навчання завуч школи, де навчався Віктор. По приїзді у Житомир Віктор Еммануїлович став грати в міській першості серед школярів і виграв її! А призом за перемогу стали штани з німецької трофейної тканини. Його однокласником у школі був кандидат у майстри Юрій Ольховський, а класом молодше навчався ще один видатний у майбутньому тренер із шахів Михайло Тросман, який виховав гросмейстера Йосипа Дорфмана. Під їх впливом Віктор пішов до бібліотеки та набрав книг із шахів для самонавчання.

По закінченні школи у 1948 році Віктор Карт прийняв рішення про вступ на історичний факультет університету у Львові. По приїзді до Львову та вступі в університет Віктор Еммануїлович за першої нагоди пішов на площу Ринок у шаховий клуб. Навчання на історичному факультеті багато часу не займало, увесь свій вільний час Віктор Еммануїлович проводив у шаховому клубі, а також (маючи від природи міцну статуру) у спортзалі – у проміжках між грою у шахи та навчанням він став чемпіоном університету зі штанги! Згодом своїх учнів він стимулював займатись спортом – тим більше, що в місцевій дитячо-юнацькій спортивній школі діяли відділення боротьби, легкої атлетики та тенісу.

По закінченні університету Віктору Карту запропонували роботу вчителя у школі невеличкого містечка Бібрка Львівської області, згодом Карт обіймав посаду завуча семирічної школи у селі Муроване. Тут він отримав необхідний педагогічний досвід, одружився. У родині з’явилась дочка Елла і довелося шукати роботу у Львові. Місця вчителя історії не знайшлося, але звільнилось місце у спортивному товаристві “Авангард” та місце керівника шахового гуртка у міському Палаці піонерів. Так у 1958 році Віктор Карт став шаховим тренером. У цей час розквітнув талант близького товариша Карта – видатного шахіста Леоніда Штейна, який став гросмейстером та чемпіоном СРСР. Під шум фанфар на честь його перемог до міського Палацу піонерів пішла талановита молодь, а згодом у ДЮСШ-2, де відкрили відділення шахів.

Віктор Карт на посаді керівника шахового гуртка виробив власну методику навчання: індивідуальний підхід до кожного учня. Ніяких загальних дебютних репертуарів, а навчання самостійній роботі та дружня атмосфера під час занять. Віктор Карт пропагує роботу в парах, що привносить важливий змагальний момент у тренування. На групових заняттях учні аналізують лише партії з класичних турнірів, і часто їх обговорення ставали настільки гострими, що партію встигали проаналізувати лише за два заняття. Віктор Карт визначав сильні та слабкі сторони кожного учня, потім розвивав сильні і позбавляв слабких за допомогою спеціальних вправ. Наприклад, у майбутньої чемпіонки СРСР Марти Літинської існували проблеми з реалізацією переваги у шаховій партії, і їй ставились позиції з перевагою у тренувальних партіях із тренером, або сильним кандидатом у майстри спорту.

Діяв Віктор Карт методом проб та помилок, але за допомогою помилок виявляв шляхи подолання проблем. Його перші учні Ірина Розенцвайг та Михайло Бурдман стали чемпіонами СРСР серед школярів, але рівня майстрів спорту згодом так і не досягли. Віктор Карт зробив висновки і більш молоде покоління стало більш жорстким у боротьбі, не розпорошувалось на непотрібні побічні заняття.

Віктор Карт підтримував тісний зв’язок із іншими шаховими тренерами країни. Наприклад, з уродженцем Бердичева Володимиром Заком, який заснував шахову школу в Ленінграді (нині Санкт-Петербург, РФ). Вони підтримували “земляцькі” відносини, і в середині 1960-х років грали традиційні на той час юнацькі матчі Ленінград – Львів. Однак у старшого по віку Володимира Зака був нелегкий характер, і в 1966 році він написав лист в українську спортивну газету, звинувачуючи Віктора Карта у тому, що львів’яни не приїхали на один із запланованих матчів.

Віктор Карт працював зі старшим тренером збірної України Наумом Левіним, а після еміграції останнього до Австралії сам очолив усі збірні України, які під його керівництвом досягли найбільших успіхів – перемоги на Спартакіаді народів СРСР (1979) і чемпіонаті СРСР (1984).

Віктор Карт ніколи не принижував працю своїх тренерів-помічників і зумів залучити до праці зі збірною Юрія Сахарова, який перебував на цей час в опалі. Найбільшим подвигом тренера стало те, що він зрозумів, що його учні переросли його, і що для них потрібно шукати інших наставників та спаринг-партнерів. Так, його учень Олександр Білявський навчався у Ботвінніка і Болеславського, а Олег Романішин – у Таля. У 1976 році Віктору Карту вдалось домовитись із Віктором Корчним щодо зборів у Львові, і великий шаховий майстер справив значний вплив на учнів, показав їм, як працюють гросмейстери екстра-класу.

На жаль, власні секрети тренерської майстерності Віктор Еммануїлович майже нікому не передавав – учні, що вирішили самі стати тренерами, повинні були по крупицям збирати його досвід, а сам він патологічно ненавидів записувати що-небудь. Він практично не мав ворогів. Коли юний Гаррі Каспаров повинен був їхати у Францію на першість світу серед кадетів (його тренер А. Нікітін вважався невиїзним), то єдиним компромісним кандидатом став Карт. Каспаров провів у Львові тренувальний сбір, а потім Карт повіз його до Франції. Гаррі згодом тривалий час працював із львівськими тренерами – спочатку з Дорфманом, а згодом і з Білявським.

Успіхи самого Віктора Карта у шахах були доволі скромними: двічі він виборював чемпіонство Львова – у 1953 та 1958 рр., став чемпіоном ДСО “Авангард” у 1958 і 1961 рр., виступав у складі збірної Львова на командних чемпіонатах України. Ставши тренером, з 1963 року Карт припинив серйозні виступи – виступив лише раз у 1980 році в маленькому міжнародному турнірі в угорському місті Печ. Зате тренерські успіхи Віктора Карта вражали – у Львові він виховав ряд гросмейстерів міжнародного рівня: чемпіона світу серед юнаків, чотирикратного чемпіона СРСР, претендента на звання чемпіона світу, неодноразового переможця Всесвітніх шахових Олімпіад, командних Чемпіонатів Світу та Європи О. Білявського; гросмейстерів О. Романішина, А. Михальчішина; чемпіонку СРСР, претендентку на звання чемпіонки світу М. Літинську та багатьох інших.

У 1973 році за заслуги у тренерській роботі Віктору Еммануїловичу Карту присвоєно звання “Заслужений тренер СРСР”. Також у 1981 році Віктор Карт нагороджений орденом “Знак Пошани”. Віктор Карт – перший лауреат номінації “Імена” конкурсу “Підсумки спортивного року” за 2007 рік від Асоціації спортивних журналістів України (АСЖУ).

У 2001 році Віктор Карт разом із молодшою дочкою переїхав до Німеччини на постійне місце проживання, проживає поблизу Ганновера. Нині займається тим же, що і на Батьківщині – тренує молодих шахістів у місцевому шаховому клубі “Маккабі”.

Джерела і література:

Шахматы. Энциклопедический словарь / гл. ред. А. Е. Карпов — М.: Советская энциклопедия, 1990. — С. 152.

Яременко І. Шахматный Декарт. // “СЭ в Украине”: http://other.sport.ua/news/68874

Михальчишин А. Молодые львовские львы. Виктору Карту – 80!: http://chesspro.ru/_events/2009/kart.html