Каганович Пінхус Менделевич (Дер Ністер)

Каганович Пінхус Менделевич (Дер Ністер) (нар. 1 листопада 1884, Бердичів, Київська губернія, Російська імперія – пом. 4 червня 1950, Абезь, Комі АРСР, СРСР) — єврейський письменник, поет.

Каганович Пінхус Менделевич (Дер Ністер) народився 1 листопада 1884 року в Бердичеві в заможній хасидській родині. Його батько торгував копченою рибою, а серед його предків були як набожні і вчені кабалісти, так і прості селянські трудівники. Старший брат Пінхуса Арон захопився хасидизмом і приєднався до послідовників рабина Нахмана з Брацлава, а його молодший брат Мотл став скульптором, виїхав до Парижу і зібрав значну колекцію імпресіоністів і постімпресіоністів. Сестра Хана стала лікарем і проживала у Києві.

Пінхус Менделевич отримав традиційну релігійну освіту – навчався в хедері[1] і бет-мідраш[2]. Під впливом старшого брата Арона він захопився хасидизмом, але одночасно зачитувався і світською літературою на російській мові, яку опанував головним чином самостійно.

У період 1905 року Пінхус Каганович, ймовірно, долучився до сіоністів-соціалістів. У 1905-1907 рр. проживав під чужим ім’ям у Житомирі, згодом у Києві, переховуючись від призову до російської армії і заробляючи на життя уроками івриту.

Писати Пінхус Каганович розпочав ще в ранній юності. Він обрав собі псевдонім Дер Ністер (буквально “прихований”). У цього поняття є і містичний зміст: так називають цадика, який ще не “відкрився” світу своїм вченням і чудесами. Десять віршів Дер Ністера на івриті (1902-1903), які він надіслав для друку зачинателю журналістики на івриті Нахуму Соколову, були опубліковані в “Бхінот” (1906, №7). На ідиш дебютував збіркою прозових творів “Геданкен ун мотівн” (“Мысли и мотивы”, 1907). Форма творів, до якої часто звертались поети-символісти, чітко вказувала на літературну орієнтацію Дер Ністера, який залишився вірним їй до кінця життя, а тематика книги (божественно-сатанинська подвійність людини, вічне протистояння її прагнень та реалій, протиборство власних відчуттів) намітила коло проблем, які назавжди заволоділи уявою письменника. У символізмі Дер Ністер вбачав шлях злиття сучасних філософських пошуків і форм творчості з традиціями кабалістичної літератури. Дер Ністер намагався синтезувати єврейський містицизм із світовою міфологією.

Після 1912 року під впливом критики єврейського письменника Іцхок-Лейбуша Переца, Дер Ністер відходить від характерної для ранніх оповідань асюжетності і звертається до твердої сюжетної структури. У період між 1913 та 1929 роками остаточно складається яскравий індивідуальний, унікальний у літературі на ідиш, стиль письменника.

У 1918-1920 рр. Дер Ністер проживав у Києві, брав участь разом із Д. Бергельсоном, Д. Гофштейном та іншими у збірках “Эйгнс” і “Ойфганг” — новаторських періодичних виданнях перших післяреволюційних років. Згодом знайшов роботу в Москві, вірніше, в Підмосков’ї в єврейській трудовій школі-колонії для безпритульних “III Інтернаціонал” в Малахівці. З одним із колег — вчителем малювання Марком Шагалом — у нього зав’язалась дружба, останній навіть ілюстрував твори Дер Ністера.

У 1921 році Дер Ністер переїхав до Каунаса, а звідти в Берлін, де видав збірку своїх містичних і фантастичних оповідань “Гедахт” (“Воображение”, тт. 1-2, 1922-1923).

У 1924-1925 рр. Дер Ністер працював співробітником радянського торгового представництва у Гамбурзі. У 1926 році приваблений тим, що радянська влада заохочувала на той час розвиток єврейської культури на ідиш, Дер Ністер повернувся у Радянський Союз. З 1929 року його твори, опубліковані в журналах, що друкували письменників-попутників, та в книзі “Фун майне гітер” (“Из моих владений”, 1929), стали зазнавати різких нападів критиків за символізм та містицизм.

Після 1929 року деякий час Дер Ністер займався редакторською діяльністю, переводить на ідиш “Жерміналь” Еміля Золя, “Голос крові” Джека Лондона, “Хаджі Мурат” Льва Толстого, “Муму” Івана Тургенєва, ряд творів російських та українських радянських письменників.

Намагаючись звільнитись від символічної манери письма, Дер Ністер у книзі “Драй хойпштет” (“Три столицы”, 1934) звернувся до жанру нарису. Але і в нарисах проступає тонко виражений супротив автора стилю письма у дусі соцреалізму, його тяжіння до фантастики та гротеску. У 1934 році Дер Ністер писав брату в Париж: “… я був і залишився символістом. Людині мого складу… дуже важко перейти від символізму до реалізму…”.

Однією з самих значних подій у прозі на ідиш середини XX століття стало створення Дер Ністером роману “Ді мішпохе Машбер” (“Сім’я Машбер”, т. 1, М., 1939, т. 2, Нью-Йорк, 1948; глава з третього тому опублікована в журналі “Советіш геймланд” (“Советская Родина”), 1967, №2). У романі він не поступився ні своїм стилем, ні творчими принципами. Роман був задуманий як епопея, що описує картину розпаду традиційних устоїв і зв’язків єврейського суспільства у період між 1870 та 1917 роками (на івриті машбер – “криза”). Дія двох перших томів проходить у Бердичеві. Тут описується зіткнення інтересів міських багатіїв та бідняків, контраст між бездуховністю обивателів і духовним багатством брацлавських хасидів, які протистоять руйнівним тенденціям перемін, що наближаються.

У 1941-1943 роках під час німецько-радянської війни Дер Ністер перебував в евакуації у Ташкенті, потім переїхав до Москви. Він тісно контактує з Єврейським антифашистським комітетом. За дорученням комітету супроводжував у Біробіджан – столицю Єврейської автономної області – поселенців із України (1947) і розміщує серію статей про поїздку в газеті “Ейнікайт”. Його звернення до батьків направляти дітей у єврейські школи стане згодом приводом до звинувачень Дер Ністера в націоналізмі.

У 1948 році в Радянському Союзі розгортається боротьба з “безрідним космополітизмом”, яка для єврейських митців обернулась справжнім погромом: видатні діячі єврейської культури були фізично знищені або опинились у ГУТАБі (рос. – Главное управление исправительно-трудовых лагерей, трудовых поселений и мест заключения, ГУЛАГ). Така ж доля спіткала й Дер Ністера: у лютому 1949 року його заарештували як “буржуазного націоналіста”.

Помер Дер Ністер 4 червня 1950 року в тюремній лікарні на станції Абезь (Комі АРСР) від зараження крові. Реабілітований посмертно.

Основні твори Дер Ністера видані між 1947 і 1963 роками в Ізраїлі у перекладі на іврит. Деякі рукописи з архіву письменника публікувались у журналі “Советіш геймланд” та збірці “Відервукс” (М., 1969). На російську мову твори Дер Ністера отримали переклад лише у наш час. З романом “Ді мішпохе Машбер” (“Сім’я Машбер”) можна ознайомитись, наприклад, тут: http://www.litmir.co/bd/?b=163821.

Джерела і література:

Михаил Крутиков. Скрытый классик еврейской культуры. // Ежемесячный литературно-публицистический журнал ЛЕХАИМ №10/209: http://www.lechaim.ru/ARHIV/210/krutikov.htm

ДЕР НИ́СТЕР. Электронная еврейская энциклопедия: http://www.eleven.co.il/article/11408

Костриця М.Ю. Постаті землі Бердичівської: Історико-краєзнавчі нариси. У 2-х тт. — Житомир: Косенко, 2005. — Т. 2, с. 139-140.

Анна Наринская. Книга Иовов (о “Семье Машбер” Дер Нистера). // Журнал “Weekend”, №21 (167) от 04.06.2010 г.

[1] Хедер (ідиш хе́йдер від івр. חֶדֶר — хе́дер і хе́йдер, (кімната)) — єврейська релігійна початкова школа.

[2] Бет-мідраш (іврит. будинок навчання) — в іудаїзмі — місце вивчення Святого Писання — Тори, Танаха, а також Мішни, Талмуда і рабинської літератури.