Home Історія Історія Бердичівщини Закутинці

Закутинці

1535
0
SHARE

Передмова

Цей опис про Закутинці складається з трьох основних частин: село в польські часи, в російські часи і за радянської влади.

Про Закутинці в польські часи, а тим більше в литовські, майже нічого невідомо. Є тільки письмова згадка про село 1611 року. Тому в описі про Закутинці в часи Річ Посполитої наведено багато уривків з книг про історію Брацлавщини і південної Київщини у XVI-XVIII сторіччях. Головна мета – хоч приблизно уявити, як виникло село, звідки взялися тут люди, і нагадати, які значні події тоді відбувались.

Архівні документи про село Закутинці датуються з 1797 року, відтоді, коли село вже стало частиною Російської імперії. В описі села за XIX наведена найбільш цікава інформація з архівних документів. Також опис доповнено деякими історіями про село Закутинці і його мешканців, які нам розповідала наша бабця Надія Климівна Кривіцька. Частина з цих історій підтвердилися знайденими в архівах документами, деякі залишились легендами, які переказують від батьків до дітей.

Опис села в Радянські часи взятий переважно з публікацій авторів Лисюка і Т. Філімончук.

Джерелами генеалогічної інформації про мешканців села в XIX на початку XX сторіччя є наступні документи: Сповідальні розписи Покровської церкви (переліки і вік парафіян) і Метричні книги Покровської церкви (народження, одруження, смерть парафіян); Ревізькі казки (переліки, вік кріпосних селян, переводи селян, рекрутська повинність); Перепис населення 1897 року (вік, професія, віросповідання, грамотність та інше). Ці документи зберігаються в архівах в Києві і Житомирі.

Олександр Нестерук


Закутинці

Село Закутинці розташоване на півдні Житомирської області, за 18 км на схід від районного центру – міста Бердичева. В селі проживає 370 мешканців. Закутинці відомі з 1611 року.

Закутинці межують з селами Дубівка (Чехи), Красівка, Малі Гадомці, Панасівка, Сингаївка.

З півночі Закутинці прикриті лісом, а з трьох сторін від села простягаються подільські степи. Через таке розташування історія села тісно пов’язана не з житомирським поліссям, а з порубіжними землями. Адже на південь від Закутинець проходило відгалуження Чорного шляху – старовинного торгового шляху, яким також у ХVI-ХVII сторіччях користувались татари для наскоків на Правобережну Україну.

Закутинці. Перший став і Царуків куток, 1950-і роки.

Мова

Згідно «Атласу української мови» мешканці Закутинець і сусідніх сіл розмовляють на Волинському, південно-західному говорі з деякими рисами південно-східної говірки. [1]

Традиційне привітання мешканців Закутинець:

  • Доброго дня!
  • Доброго здоров’я!

Назва

Можливо, свою назву село Закутинці отримало від втікачів з Чорного шляху, які рятуючись від набігів татар знаходили тут пристанище – в ярах між пагорбами і притокою річки, в глухому місці під лісом. Місце називали «закуток» (убежище, приют), або ж «закутень, закутня» (уголок, глухое место) від цього, можливо, і пішла назва села Закутинці. 

Краєзнавець Г. Богун наводить іншу версію походження назви села: «Перші жителі поселилися на підвищеному півострівному березі невеличкої річки Гуйви. Місцевість з усіх боків була оточена («окутана» чи «закутана») лісом». [2]

Слід додати, що раніше словом «закут» називали ще хлів для худоби (зазвичай мілкої) і комору. [3]

Адміністративне підпорядкування

1611-1793 роки – Річ Посполита (Київський повіт, Київського воєводства)

1793-1917 роки – Російська імперія (до 1796 року Махнівський повіт, Брацлавського намісництва; з 1796 року Махнівський повіт, Київської губернії; з 1846 року Бердичівський повіт, Київської губернії)

1920-1991 роки – Українська Соціалістична Радянська Республіка; з 1922 року у складі СРСР (1923-1930 роки Бердичівська округа; до 1950 року Козятинський район, Вінницької області, а потім Бердичівський район Житомирської області)

з 1991 року – Україна (Бердичівський район, Житомирської області).


Давні часи

У I-V сторіччі на території Закутинець існувало поселення людей Черняхівської культури. Сліди таких же поселень були знайдені в сусідніх селах Білопіллі, Кашперівці, Пятигірці і Панасівці. [джерело невідоме]

У складі Річ Посполитої

Закутинці (польською Zakutynce) ймовірно були засновані в кінці ХVI – на початку ХVII сторіччя під час заселення порубіжних земель Брацлавщини і Київщини. Передісторія виникнення Закутинець, та інших сіл на Бердичівщині, була такою.

У середині ХVI сторіччя ці землі були малозаселеними. Через часті татарські набіги «кордон між повітами Київським і Житомирським являє найбільш спустошену місцевість. Тут саме пролягало продовження Чорного татарського шляху… З боку Житомирського повіту пограничні поселення в 1545 і 1552 роках лежали в руїнах і складають городища чи селища, які: Жерденев, Звиняче, Хворошня». [4] Селищами і городищами тоді називали спустошені, безлюдні поселення.

Чорний шлях пролягав по вододілу приток Дніпра (з півночі – Тетерів, Гнилопять, Роставиця) і Буга (з півдня – Синіх вод, Постолової, Десни). По Чорному шляху проходила межа Київського і Брацлавського воєводств, а на бердичівщині він розділяв володіння Тишкевичів (найбільших землевласників краю) і князів Острозьких. [5]

У 1569 році Королівство Польське і Велике Князівство Литовське об’єдналися у єдину державу, і українські землі стали частиною Річ Посполитої. В цей час Європі значно зростає попит на продукти харчування, і ціни на них підвищуються до небачених висот. Річ Посполита стає постачальником збіжжя в Західну Європу.

Продовольча лихоманка охопила Східну Європу і землевласникам на порубіжних українських землях були потрібні люди, щоб обробляти неосяжні простори землі. Вони заохочують селян переселятися на ці землі, і пропонують звільнення від повинностей на строк від 10 до 30 років. Переселенцям «надавалося тим більше пільг, чим ближче до татарського пограниччя лежали панські володіння». [6] Наприклад, Федір Тишкевич звільняє селян-переселенців від податків на 20 років. [7] Втікаючи від панщини, сюди масово переселяються селяни з Волині, Галичини, Поділля і північної Київщини. Так розпочалося заселення, або ж колонізація, порубіжних земель Київщини, Брацлавщини, а згодом і Лівобережної України.

«Сюди шляхом «втечі» міг переселитися кожний достатньо енергійний селянин, що був готовий заради волі й достатку виходити на свою ниву, як писав у 1593 році австрійський посол Еріх Лясота, «з рушницею за плечима і тесаком при боці». Часто нові поселення виникають на місті спустошених татарами селищ. На їх місці «публічно закопуються стовпи, на яких вирізана цифра вказує число років, доки діятиме звільнення від податків і повинностей». [6]

Щодо Закутинець, то точна дата заснування села невідома, а найдавніша знайдена письмова згадка про Закутинці датується 1611 роком. Це запис в книзі Житомирського гродського уряду зроблений генералом і возним воєводства Київського Іваном Лозкою. 13 березня 1611 року Іван Лозка прибув до  Закутинець з позовом від пана Лаврина Старухи до пані Настасії Шиманової про те, що мешканці Закутинець побили і пограбували його слугу.

 «А оттуль поехавши дня тринадцатого, месяца марца, року теперешнего тысеча шестсот одинадцатого, был есми в селе Закутынцах, там же положил есми позов гродский киевский и у ворота села уткнул и челяди дворной зараз того ж часу положене того позову оказал и оповедал есми писаный тот позов по пани Шимановую Жмудзкую Настазью Киселевну яко панюю, держачую на тот час заставою того села Закутинец, в жалобе пана Лаврина Старухи, то есть в довоженю справедливости служебникови его в гвалтованый грабеж, который ему при збытю и зраненю того слуги его от подданых ее закутылских стал». [8]

Слід зазначити, що поведінка мешканців Закутинець мало відрізнялися від поведінки їх сусідів. В ці ж дні Іван Лозка доставив позови від Лаврина Старухи про крадіжки овець, сіна, худоби і грабіжництво в Стару Греблю, Білилівку, Махнівку і Товстичинці.

З цієї першої згадки про Закутинці також дізнаємося, що село знаходилось у Настасії Шиманової в заставі. Можливо, вона була кредитором власника села, ім’я якого не збереглося. Згодом, але невідомо в якому році, власниками села Закутинці, стають Тишкевичі.

Тишкевичі (Tyszkiewicz) – русько-литовський рід (герб Леліва), що бере свій початок від Каленика Мишковича, намісника путивльського і звенигородського. У 1437 великий князь литовський Свидригайло своєю грамотою пожалував Каленику Мишковичу декілька сіл в Житомирському і Овруцькому повітах. [9]

В люстрації (переписі населених пунктів) Житомирського замку 1545 року вперше згадується Бердичів – власність Василя Тишкевича (+1571) «воеводы Подлесского и Смоленского, старосты Минского и Пинского, графа на Логойске и Бердичеве». [10]

В кінці XVI на початку XVII сторіч Тишкевичам належали землі від Кодні на півночі до Кумановки на півдні, від Слободища на заході до Жерделів на сході. [11] У власності Тишкевичів перебували Бердичів, Берновка (Білопілля), Бровки, Верболози, Вернигородок, Гуйва (Козятин), Дужій Селець, Закутинці, Камені, Кашперівка, Кодня, Малі Гадомці, Махнівка, Нехворощ, Озеране, Пузирки, Пятигірка із Закиянкою, Рудники, Садки, Сингаївка, Слободище, Татарське Селище, Чартоліси (Пулини), Янківці та інші поселення краю.

Після закінчення терміну наданих переселенцям пільг, повинності селян збільшувались. Але ці землі заселяв вже «люд, готовий і здатний рішуче боротися за свої інтереси». Діти селян переселенців «ніколи не знали кріпацтва, виростали із свідомістю вільних, нікому й нічим не зобов’язаних людей». У 1648-57 роках «щойно освоєні Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина стали ареною повстання» козаків під проводом Богдана Хмельницького. [12]

Багато подій війни 1648-57 років, а пізніше повстання Палія 1702-1704 років, гайдамацьких повстань 1734, 1750, 1768 відбувалося безпосередньо біля Бердичева. Оскільки тоді село Закутинці належало до Річ Посполитої, то документи, які можуть містити згадки про Закутинці в ті часи, слід розшукувати в польських архівах.

Після Андрусівського миру 1667 року Правобережна Україна залишилась під владою Польщі. Село Закутинці входили до складу Київського повіту, Київського воєводства Річ Посполитої.

Під час війни 1648-57 років та у добу Руїни Правобережні землі значно постраждали, і «наприкінці 1670 років вони майже цілком знелюдніли». [12] У часи Руїни населення з Правобережжя переселялось на Лівий берег, втікаючи від польського війська. Одне з наймасовіших переселень відбулося у 1674-1675 роках. А у 1679 році населення всіх одинадцяти правобережних козацьких полків було примусово переселено за Дніпро. Точні межі полків не встановлені, а також невідомо чи відносились Закутинці до якогось полку. Примусові переселення на Лівобережну Україну також були проведені Петром І: у 1704 за участь населення у повстанні Палія, і в 1711-1712 роках за підтримку походу Орлика на Правобережжя. [13]

Невідомо чи вціліло село і мешканці Закутинець в лихолітті війни і Руїни, та пов’язаних з ними міграціями населення. На жаль, невідомо чи залишились в живих нащадки селян-переселенців, які проживали тут на початку ХVII сторіччя. Можливо, що село заселялося вже новими людьми.

«У 1685 році Річ Посполита формально відновила на Правобережжі козацтво з традиційними для нього формами самоврядування. Українські козаки і селяни (багато хто повертався сюди з Лівобережжя) напрочуд швидко заселяли ці землі. Селянам, як і сто років назад пропонували наділи на строк від 15 до 20 років та звільнення від усяких повинностей. Селяни з ентузіазмом зустріли цей крок, цілими потоками переселяючись сюди з Галичини, Лівобережжя та навіть Центральної Польщі». [12] Однак, після закінчення терміну звільнення селян від повинностей вони втратили свою свободу, і відтак залишалися кріпаками аж до 1861 року.

Одна із згадок про найдавніші часи в Закутинцях, це усний переказ мешканців села про татарський напад. На жаль, уже не відомо в якому році він був, і вже стерлися з пам’яті його деталі. Можливо, це було у 1695 році, коли «татари спалили Бердичів, а чимало мешканців містечка і навколишніх сіл переселилися на лівий берег Дніпра». [7]

На початку XVIII сторіччя село Закутинці входило до Білопільського ключа, який складався з містечка Білопілля, Татарського селища, Кашперівки, Пятигірки, Вернигородка, Козятина (давньої Гуйви), Янковець, Непедівки, Гуровець, Пузирок, Садок, Панасівки, Держанівки, Гадомець великих і малих, Сингаївки, Закутинець. [14]

За польських часів церква Покрови Пресвятої Богородиці в Закутинцях була уніатською, а мешканці села були греко-католиками за віросповіданням. В книзі «Socjografia kościoła greckokatolickiego na bratysławszczyźnie i kijowszczyźnie w 1782 roku» наведено наступну інформація про Закутинці і Сингаївку (Білилівський деканат, Київський повіт). [42]

nazwa miejscowosci – Zakutynce
kolatorzy -Tyszkiewicz
liczba cerkwi – 1
liczba kaplanow – 1
domy – 62
parafianie dorosli – 320
parafianie maloletni – 74
nazwa miejscowosci – Synhajowka
kolatorzy – Murawski
liczba cerkwi – 1
liczba kaplanow – 1
domy – 31
parafianie dorosli – 213
parafianie maloletni – 32

Єврейське населення села було незначним. У 1765 – 1787 роках в Закутинцях проживало 3-4 євреї, а разом з Сингаївкою та Гадомчиками не більше 10 чоловік. Євреї навколишніх сіл відносились до Білопільського кагалу, чисельність якого зросла за цей період зі 176 до 293 осіб. [43]

У другій половині XVIII сторіччя Закутинцями володів Юрій Миколай граф Тишкевич (*1727 – +1798) підстолій Брестський великого Князівства Литовського. Він з дружиною Антоніною Івана Потоцького чесника Оруцького дочкою проживав у селі Камені. Юрій Тишкевич мав у володіннях своїх нерухомі маєтки дідичні (тобто спадкові) Камені, Пятигірку з Закиянкою, Бровківщину, Гадомці Малі, Закутинці, Сингаївку. [15]

В 1785 році Закутинці та інші села перейшли у власність його сина графа Гаврила Тишкевича (*1765 – +1825) маршалка повітового Махновського, підстолія литовського. [16]

У складі Російської імперії

У 1793 році відбувся другий поділ Речі Посполитої і Правобережні землі України були приєднані до Росії. Відтепер село Закутинці стали частиною Російської імперії, а його мешканці православними.

У 1797 році у маєтку Тишкевича в Закутинцях проживало 312 кріпосних селян (169 чоловіків, 143 жінки), була церква, млин і фільварок (комерційно орієнтоване господарство). Село входило до Каменецького ключа. [17]

Підпис графа Гаврила Тишкевича, 1816 рік.

Найдавніші переліки мешканців села Закутинці датуються 1795 роком – шляхтичі, і 1800 роком – православні. [15, 18] Згідно Сповідального розпису церкви Покрови Пресвятої Богородиці за 1800 рік в селі Закутинці у 62 дворах проживало 448 мешканців православного віросповідання (261 чоловік, 237 жінок). В оригінальному документі вказані імена і прізвища господарів дворів, а всі інші члени сім’ї, або декількох сімей, які проживали у цьому дворі, вказані без прізвищ, тільки по іменам.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у Закутинцях (зруйнована у 1962 році).

З приєднанням українських земель до Російської імперії населення почало нести рекрутську (солдатську) повинність. Кожна громада постачала в армію певну кількість рекрутів. Строк служби спочатку складав 25 років, з 1834 року – 20 років, в 1855-1872 роках строк поступово був зменшений до 7 років. Кріпосні селяни відслуживши в рекрутах отримували свободу. У 1874 році рекрутська повинність відмінена і введений загальнообов’язковий призов в армію. Але на практиці до армії брали не всіх чоловіків, тільки за необхідністю, в залежності від військового стану Російської імперії. Перелік селян села Закутинці, які були віддані в рекрути згідно Ревізій 1811-1858 років наведений в кінці цього опису.

Також Ревізії рясніють записами про переводи селян між населеними пунктами (найчастіше з Білопілля та Малих Гадомців), і про мешканців села, які були «в бегах» або повернулися. Відрізняються в Ревізіях серед інших такі записи: у 1808 році 14 річний Петро Сторож «за преступление под судом находится»; Петра Ковтуна вбив грім, а його 14 річного сина Василя у 1818 році подарували іншому пану.

Власник Закутинець граф Гаврило Тишкевич помер у 1825 році. Він і його дружина Елеонора Потоцька не залишили по собі потомства. Маєтки Тишкевича придбали у 1827 році Андрій Абрамович (Abramowicz) і його дружина Корнелія із Журавських, які проживали у Кордишівці. [19] Абрамовичі були католиками, шляхтичами гербу Любич. В XIX сторіччі великий рід Абрамовичей був серед найбільших землевласників краю.

Підпис Корнелії із Журавських Абрамович, 1834 рік.

Андрій Абрамович з сім’єю переїхав жити до Закутинець. У 1826 році тут у них народилась четверта дитина – син Цезарій; тут же у 1833 році Андрій Абрамович помер.

У лютому 1840 року нащадки Абрамовичей заклали маєток у Закутинцях (в тому числі 176 душ селян із Закутинець і 108 душ селян із Сингаївки) під позику отриману на 37 років. А в травні 1844 року старший син Абрамовича «Владислав Андреев Бурчак Абрамович» продав маєток в Закутинцях своїй сестрі «Констанции Андреевой дочери из Абрамовичей Вылежинской с переводом долга на имение». [20]

28 жовтня 1840 року в Закутинцях при Покровській церкві було відкрите училище «для обучения детей монастырских служащих и поселян», або ж церковнопарафіяльна школа. У 1847 році в училищі викладав один вчитель і навчалося чотири учні. [22]  

У березні 1848 року на гуральні в Закутинцях сталася пожежа. [23]  За переказами, які дійшли до нашого часу, під час пожежі горілка з гуральні розтеклася по кризі на ставку, і чоловіки нахилялися й пили її з поверхні. Згодом гуральня відновила свою роботу, про що є повідомлення 1851 року. [24]  

Серпнем 1861 року датується повідомлення генерал-губернатору про використання в маєтку Констанції Вилєжинської колодки для покарання селян. [25]  

Констанція Катерина Антоніна Абрамович (*1821 + після 1867) – остання власниця села Закутинець, Сингаївки і Маліх Гадомець. Була одружена з Адамом Вилєжинським (Wylezynski) (можливо +1855). Вони мали сина Фадея (*1846).

У 1863 році син Констанції  Вилєжинської – студент Київського університету, 17 річний Фадей Адамович Вилєжинський, як учасник польського повстання 1863-1864 років, був висланий у Сибір з позбавленням прав. Насправді, Фадей прийняти участь у повстанні не встиг, бо був затриманий 21 квітня 1863 року на пристані Дніпра в с. Глібовка під Києвом. Він намагався дібратися до Чорнобильських лісів і приєднатися до повстанців. [21]

У 1867 році Фадій Вилєжинський звернувся до Пензенського генерал-губернатора з проханням утримувати його за казенний рахунок, оскільки не мав засобів для існування. З цього приводу велось листування між канцеляріями з метою встановити, чи може Констанція Андріївна Вилєжинська утримувати сина за свій рахунок. В листуванні вказується, що Вилєжинська володіла маєтком в селах Закутинці, Сингаївка і Малі Гадомці (землі 2363 десятин) і мала значні борги. [21]

Про Вилєжинську в селі залишилась згадка, що пані була бідною і продала свій маєток Терещенку.

У 1864 році вийшла з друку книга Лаврентія Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии», в якій наводиться наступний опис Закутинець, Гадомець і Сингаївки.

«Закутенцы, село при ручье Сингаевском, близ почтовой дороги из Белополья в Бердичев. Резиденция помещика Фаддея Адамовича Вележинского (латин. исп., род. 1846 года), которому также принадлежит деревня Гадомчики и село Сингаевка. Жителей обоего пола 417; земли 1107 десятин. Деревня Гадомчики лежит ныне по тому же ручью на 1 версту. Жителей в ней обоего пола 238; земли 610 десятин.

Церковь Покровская, деревянная, 7-го класса; земли имеет 39 десятин. Построена в прошлом веке, но не известно в каком именно году.

Сингаевка, село в 2-х верстах от Закутинец, также близ почтовой дороги Бердичевской, в 14 верстах от Бердичева. Жителей обоего пола 297; земли 821 десятина.

Церковь Николаевская, деревянная, 7-го класса; земли имеет указанную пропорцию; построена в прошлом веке, но неизвестно в каком именно году». [26]  

Волосний центр розміщувався у Пузирках, і Закутинці відносились до Пузирецької волості.

Панський будинок, у радянські часи тут знаходилась сільська школа (будинок не зберігся).

На карті другої половині XIX сторіччя позначено, що Закутинці біли розміщені повністю на лівому, пологому березі Сингаївського струмка. В селі була дерев’яна церква, гуральні вже не було, а вітряка ще не було. В селі два великих ставки – перший, той що біля курника, і Маньчин, на греблі яких млини (або лісопилки), і дуже маленький став Грабарка. Біля села два постоялих двори (або корчми) – на шляху, і в лісі по дорозі на Червоне. Ліс починався там, де розходилась дорога на Чехи і Червоне.

Про корчму в лісі, або як її називали в селі «Веселу» залишилась така згадка. Чоловіки із Закутинець ходили в Веселу корчму, вночі випивали, а зранку, щоб не йти на панщину, втікали відсипатися в ліс.

Фрагмент карти Шуберта, топозйомка 1868 і 1875 років.

У березні 1861 року селяни Російської імперії були звільнені з кріпацтва. Вони отримали свободу і громадянські права, але земля залишалася у власності панів і її треба було викупити. До моменту підписання Уставної грамоти між поміщиками та селянами (як правило до 1864 року), останні несли повинності такі ж, як за панщини. В документах про викуп землі селянами села Закутинці вказується, що повинність «пешего» селянського двору села Закутинець складала – 73 дня роботою літом і 50 днів роботою зимою. [27]

Мешканці села Закутинець отримали право викупити 475 десятин 2225 сажнів землі (520 га), у тому числі «усадебной 18 десятин 270 саженей, пахатной и сенокосной 436 десятин 1120 саженей, под магазином 1 десятина 85 саженей, неудобной 20 десятин 750 саженей». Ця кількість землі була розділена на 44 двори (родини) в яких проживало 240 селян чоловічої статі. Таким чином на один «пеший» двір припадало в середньому 48 соток землі при садибі,  і по 8.4 га землі в полі, а на шість дворів «тяглых» по 16.8 га землі в полі. [27]

Щоб забезпечити викуп землі, уряд платив за селян викупну суму, фактично надаючи селянам позику (на 49 років під 6% річних).

«Декабря 1867 года … Главное Выкупное Учреждение рассмотрев доставленные Г. Киевским Губернатором … бумаги по выкупному акту для имения помещицы Констанции Андреевны Вылежинской, Киевской губернии, Бердического уезда, села Закутинец, признало сей акт правильным и разрешило причитающуюся крестьянам (в числе 240 душ), под выкупаемую землю в количестве 475 десятин 2225 саженей выкупную ссуду 9719 руб. 66 коп. сроком с 1 сентября 1963 года. На погашение сей ссуды причитается крестьянам вносить в казну ежегодно, в течение 49 лет … выкупной платеж по 583 руб. 18 коп.» [27]

З кінця ХІХ століття панські землі в селі Закутинці належали до «Червонского заповедного имения наследников действительного статского советника Федора Артемьевича Терещенко».

«Имение растянуто на 45 верст, а поперек до 20 верст и разделено на 11 экономий. Всей земли в нем 16207 дес. 151 кв. саженей. Через имение проходит северная граница чернозема. Положение земель в экономиях… более возвышенное, волнистое, часто изрезанное оврагами, имеющими направление с  Северо-Запада на Юго-Восток, и отнимающих от имений до 10-12% всей площади. Глинистый чернозем: глубина почвенного слоя 8-12 вершков; подпочва глинистая, не пропускающая воды; при селах: … Закутинцы – 403 дес., Сингаевка – 223 дес., Гадомцы – 303 дес.». [28]

Селяни Закутинець розповідали свою історію про походження багатства Терещенків. Начебто, солдату Терещенку було доручено доставити в Петербург золото здобуте під час війни з турками. По дорозі він зумів вкрасти декілька бочок з золотом і втопити їх у ставку в селі Червоне. Після війни Терещенко підрядився грабарювати (чистити) став і розшукав приховане ним золото.

У 1897 році в Російській імперії був вперше проведений перепис населення. Під час перепису в Закутинцях перебувало 692 особи, з яких постійних мешканців 672 особи (328 чоловіків і 344 жінок). В селі налічувалось 113 дворів. Із загальної кількості переписаних, 641 особа була православною, 28 іудеям (євреями) і 23 католиками. [29]

Грамотними були 78 осіб (11% від загальної кількості). Повністю грамотними, за виключенням малих дітей, були члени родин православного священика Степана Рябчинського, і керуючого господарством шляхтича католика Вацлава Яблонського. Високою була грамотність і серед євреїв, 12 з 28 чоловік, вони отримували освіту вдома. Серед селян грамотність була найнижчою – 46 чоловік (7% від загальної кількості). Грамоті селяни навчалися у церковнопарафіяльній школі, а дехто «в полку» – під час служби в армії.

На виборних посадах в Закутинцях були: сільський староста – Федір Романюк, соцький – Герасим Ковтонюк, церковний староста – Дмитро Цимбалюк, церковний сторож – Ясон Нехца.

В основній масі мешканці села були землеробами, але дехто мав ще й другу професію. Жінки займалися домашнім господарством, вишивали сорочки.

Степан Рябчинський – священик; Костянтин Рябчинський – псаломщик; Вацлав Яблонський – керуючий господарством; Лук’ян Яблонський – помічник лісничого; Георгій Чернявський (православний шляхтич) – рахівник в економії; Франц Радкевич – прикажчик в економії; Павло Шуляк – кравець; Матвій Шуляк, Давид Стецюк, Василь Масан, Михайло Горобцев, Микита Мурашко – ткачі; Лука Дячук, Граціян Клочківський, Мина Кулик – шили чоботи; Мартин Шиманський та Федір Масан – ковалі; Семен Кримчук – грабар; Кіндрат Мельник – рибалка; Мусій Глученко, Дмитро Денисюк, Антон і Пуд Січенко – теслі; Дем’ян Гангало – ключник; Іван Римар, Корній Лисогур, Іван Шиманський, Василь Лексюк – різноробочі в економії; Захар Романюк і Вікентій Вербицький – кучери; Сидір Кривіцький – сторож в полі; Ганна Нехца і Уляна Кривіцька – повитухи. Єврей Берко Гехт був прикажчиком на пивному складі, а його батько і брати торгували збіжжям і худобою. Єврей Овсій Ткач – прикажчик.

На початку 20 сторіччя, у 1908 році Федір Терещенко збудував в Червоному авіаційну майстерню і льотне поле. Селяни Закутинець, які возили в Червоне на цукровий завод буряки, стали свідками одних із перших польотів. Вони переказували своїм дітям і онукам, як пан Терещенко піднімався в повітря і падав, випробуючи перші в Росії аероплани.

Радянські і сучасні часи

Під час громадянської війни у 1919 році в селі зупинялися загони Миколи Щорса. «Радянську владу в Закутинцях встановлено у 1920 році. Були створені нові органи влади – комнезам, сільревком, у 1922 році комсомольська організація. У 1928 році у селі був організований колгосп». [30]

Селянська хата, побудована у 1921 році (Клима Кривіцького).

«Під час голодомору 1932-33 років у селі померли Мережко Ісаак, … Ярина та її дочка Одарка, Олена Олексюк, Лариса Очача, Ксенія Мудрук», Лукаш Очача, Гладим Мудрук, Йосип Кривіцький і його син Лукаш та багато інших людей. [30, 31]

Школярі і вчителі Проліско, Єременко, Омельчук, 1936 рік.

У роки Сталінського терору були репресовані мешканці села Касян Ковтонюк, Опанас Кривіцький, Кароль Войцехівський, Вацик Подольський, вчитель Сава Якович Проліско. [30]

Наприклад, Войцеховського репресували за те, що у дворі його кузні малий Сашко Романюк розказував наступний вірш про Радянську владу.

Батько в СОЗі, мати с СОЗі

Діти плачуть при дорозі

Нема хліба, нема сала

Все Совєтська власть забрала.

Під час війни Закутинці перебували в німецькій окупації з 5 липня 1941 року до 28 грудня 1943 року.

15 липня 1941 року біля Закутинець приземлився збитий літак Червоної армії, який здійснював бойовий виліт з аеродрому Ворошилівка, Полтавської області. Одного з льотчиків звали Тимофій Кисличко. До приїзду німців мешканці Закутинець встигли переодягнути його в селянський одяг і сховати. Могила його товаришів, точно невідомо одного чи двох, знаходиться на сільському кладовищі. Прізвище одного з них, вірогідно, Гусаков.

Під час окупації «фашисти вивезли до Німеччии багато сільських юнаків і дівчат. Серед них, П. Герасимчук, Н. Демидюк, Л. Мудрук, М. Давидюк, П. Пеньківський, З. Романюк, Н. Ковтонюк, В. Жук, Л. Мережко, Л. Мудрук та інші». [30]

У 1943 році мешканець Закутинець сержант Іван Денисюк зумів втекти з полону захопивши із ще одним полоненим німецький літак. На допитах під тортурами Денисюка примусили дати свідчення про зраду і засудили на 20 років позбавлення волі. Іван Денисюк був звільнений з таборів у 1951 році.

В Закутинцях поховані воїни 389-ї стрілецької дивізії, які загинули в бою за визволення села. Кількість похованих та імена не відомі. У 1965 році в Закутинцях встановлено пам’ятник, а у 1992 покладені плити з прізвищами воїнів-земляків, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. [32, 33, 34]

Пам’ятник односельцям, які загинули у війні 1941-45 років. Позаду – колишній будинок священика (не зберігся).

На прохання мешканців села 13 червня 1950 року Закутинці були передані Верховною радою УРСР зі складу Козятинського району Вінницької області до Бердичівського району Житомирської області. [35]

У 1951 році село було радіофіковане, а в 1955 році електрифіковане. [35] У 1990 році мешканцям села провели газ.

На горбу, праворуч при в’їзді в село, був вітряк, який працював ще після війни, доки не збудували новий електричний млин біля ставка Грабарка.

Дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці була закрита комуністами у 1933 році. Під час війни вона відновила свою роботу, але була зруйнована у 1962 році. На місці церкви у 1976 році збудовано будинок культури (зараз тут містяться клуб, школа, бібліотека). [30]

Опис села Закутинці з книги  «Історія міст і сіл Української РСР» за 1973 рік.

«Закутинці – село, центр сільради. Розташоване на 18 км на схід від районного центру і залізничної станції Бердичів. Дворів – 216. Населення – 587 чоловік. Сільраді підпорядковані села Малі Гадомці і Сингаївка. В Закутинцях розміщується центральна садиба колгоспу «Прапор Комунізму», за яким закріплено 2197 га сільгоспугідь, в тому числі 2047 орної землі. В господарстві вирощують зернові і технічні культури, розвинуте м’ясо-молочне тваринництво, є пасіка на 108 бджолосімей.

На території села працюють 8 річна школа, в якій 11 вчителів навчають 127 учнів, клуб, бібліотека з фондом 5.5 тис. книг, медпункт, аптека, відділення зв’язку.

Партійна організація об’єднує 33 комуністів, комсомольська (створена 1922 року) – 19 членів ВЛКСМ. За сумлінну працю 14 трудівників села нагороджено орденами і медалями Союзу СРСР, серед них колишнього голову колгоспу Є.А. Короля – орденом Леніна.

Село відоме з XVIII ст. У 1905 році в панській економії під керівництвом С.П. Тарасюка відбулося селянське заворушення. Радянська влада встановлена в січні 1918 року.

Під час Великої вітчизняної війни 201 житель  села брав участь у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, 84 – загинули, 157 нагороджено орденами і медалями». [36]

Закутинецька сільська рада утворена у період 1925-27 років. Їй підпорядковані села Закутинці, Сингаївка і Малі Гадомці. Двадцять три роки з 1980 по 2003 рік головою сільради працював П. С. Бездушний.

У теперішній час у селі працює 9 річна школа, медпункт, відділення зв’язку, три магазини. В Закутинцях розміщується центр СТОВ «Дружба» (колишній колгосп «Дружба»). Згідно перепису 2001 року в Закутинцях налічується 186 дворів, в яких проживають 370 осіб (157 чоловіків, 213 жінок). [35]


Освіта (автор Т. Філімончук)

Перша школа відкрита в Закутинцях в 1901 році. У 1915 році в ній працював один вчитель, навчалося 75 дітей. У 1923 році почала діяти трудова школа, в якій працювало два вчителі і навчалося 67 учнів. Школа мала більше 5 десятин землі.

У 1925 році в школі було вже 3 групи і в них 116 дітей, яких навчали вчителі Ю.М. Кучер та Р.С. Борщевська. Цікаво, що тоді навчання починалось 20 жовтня. З 1927 року школу очолювали П.С. Проценко, потім Р.Є. Довгобороднік, в школі було 4 класи, в яких навчалося 96 дітей. В той час в селі було 33 неписьменних жителі. Була хата-читальня.

Школярі та вчителі Закутинецької школи, 1950-і роки.

У 1932 році створено семирічну школу, яку очолили П.М. Єременко (1946 р.), Н.К. Кривицька (1957 р.), В.О. Поліщук (1959 р.), Е.М. Лазебна (1962 р.). Двадцять п’ять років 1963-1988 рр. працював директором І.Г. Кучерук. З 1988 року директором школи працює В.А. Масан. В школі нині навчається 72 учні.


Додатки:

Населення села Закутинці

Рік Населення Примітка
всього чоловіки жінки
1782 394 Греко-католики
1797 312 169 143 Ревізькі душі
1800 448 261 237 Православні
1811 173 Ревізькі душі
1816 312 171 141 Ревізькі душі
1834 335 170 165 Ревізькі душі
1850 441 236 205 Ревізькі душі
1858 484 240 244 Ревізькі душі
1897 672 328 344 Все населення
1973 587 Все населення
2001 370 157 213 Все населення

Скорочений перелік шляхтичів, які проживали в Закутинцях у 1795 році [15]

(вказані тільки голови сімей, без дружин, дітей та інших членів сім’ї)

Чиншевая шляхта:
Антон Павлов сын Крзимовский
Даниил Петров сын Падлевский
Неоседлая шляхта:
Михаил Николов сын Красуцкий
Агата Матвеевна Пугальская
Фтеодора Ивана Поликовская
Станислав Михайлов сын Зиминский – вольноотпущенный
В господском доме:
Михаил Степанов сын Яблонский – приказчик по контракту
Викентий Иван сын Марциншевский – лесник по контракту
Войцек Надзельский – повар по контракту
Зузана Антона Яновского дочь  – ключница по контракту
Соломия Паложинская – гардеробная
Иван Андреев сын Бульковский – лакей
Фома Михайлов Лотоцкий
Иван Станислава сын Боржновский – кучер по контракту

Скорочений перелік православних, які проживали в Закутинцях у 1800 році [18]

(вказані тільки господарі дворів-сімей, без дружин, дітей та інших осіб, що проживали у дворі)

Священник:
1 Исакий Веселовский
Посполитые:
1 Прокопий Крим
2 Григорий Стецюк
3 Кондрат Дзюбук
4 Иоан Козодой
5 Иоан Мельник
6 Федор Барановский
7 Димьян Гуменый
8 Анна Шереметчиха
9 Иоан Лисогурский
10 Семен Сиченко (здесь же Иоан Сторож)
11 Гавриил Швець
12 Стефан Бондарчук
13 Иоан Ктитор
14 Анастасия  вдова
15 Сава Рыбак
16 Ирина вдова
17 Иоан Король
18 Иоан Крайний
19 Вакула Лобан
20 Иоан Поберезный
21 Стефан Ковтун
22 Феодосия вдова
23 Евдокия вдова
24 Онисим Сторож
25 Кирил Григорив
26 Роман Пастух
27 Максим Ткач
28 Роман Солошенко
29 Евстафий Слободянюк  (здесь же Алексей Середа)
30 Татьяна вдова
31 Димьян Яцюк
32 Симион Бабак
33 Алексей Мики… (нерозбірливо)
34 Василий Масан
35 Афанасий Кривицкий
36 Никита Асавула
37 Андрей Макарчук
38 Дионисий Никитчук
39 Стефан Дзюба
40 Илья Лавренчук
41 Федор Бойко
42 Кирил Петльованчук
43 Лукьян Пасечник

Перелік прізвищ кріпосних селян з Ревізької казки 1816 року [37]

  Закутинці   Малі Гадомці   Сингаївка
1 Бондар 1 Андрушук 1 Бичок
2 Бочковський 2 Богуславський 2 Глоба
3 Вознюк 3 Герега 3 Гнатюк
4 Голущун 4 Карпюк 4 Голубюк
5 Грицюк 5 Ковтун 5 Горобей
6 Денисюк 6 Кривюк 6 Горпинач
7 Дзюба 7 Лобан 7 Гула
8 Дзюбик 8 Мельник 8 Гусарчук
9 Жорноклюв 9 Мережко 9 Куба
10 Загоройчук 10 Никитчук 10 Ладика
11 Качур 11 Омельчук 11 Лазебний
12 Ковалюк 12 Петренко 12 Мандрика
13 Ковтун 13 Поверко 13 Михайлюк
14 Козадой 14 Семенюк 14 Никитюк
15 Король 15 Туровець 15 Пуздерко
16 Кочерашук 16 Хоменчук 16 Радзивилко
17 Крайній 17 Яковенко 17 Рудий
18 Кривіцький     18 Саган
19 Кримчук     19 Семчук
20 Ксьондз     20 Сокол
21 Лавренчук     21 Стецков
22 Лапарський     22 Тобчук
23 Левшун     23 Троцюк
24 Лобан     24 Шеперявий ?
25 Масан        
26 Мельничук        
27 Никитчук        
28 Никитюк        
29 Паверко        
30 Паршивець        
31 Пастух        
32 Петльований        
33 Повар        
34 Полюшук        
35 Романчук        
36 Середюк        
37 Січенко        
38 Слободяник        
39 Солосюк        
40 Тарановський        
41 Титоров        
42 Харчевний        
43 Шевченко        

Рекрутська повинність селян села Закутинці [37]

Згідно Ревізії 1811 року в рекрути були віддані мешканці села: Михайло Денисюк (1797), Каленик Слободяник (1806), Григорій Іванів син (1803), Григорій Жорноклюв (1803), Семен Полюшук (?) (1801), Трохим Козодой (1806), Пантелеймон Луцка син (1807), Василь Василя син (1805), Андрій Шут (1808). В погонщики (особи, які доглядали в армії за кіньми, волами) був відданий Іван Денисюк (1796).

У 1812 році були сформовані чотири козацькі полки з селян Київської та Подільської губерній, які прийняли участь у війні з Наполеоном. Із Закутинець в козаки були віддані Яким Денисюк і Мирон {Крайній}[1].

Згідно Ревізії 1816 року в рекрути були віддані мешканці села: Ісак Бондар (1811), Мусій {Січенко} (1812), Никифор Бабак (1812), Тарас {Лобан} (1812), Антон {Козадой} (1812), Гнат Лавренчук (1812), Пилип Баран (1812), Устим Баран (1815), Кирило Паршивець (1812), Яким Поліщук (1812).

Згідно Ревізії 1834 року в рекрути були віддані мешканці села: Кузьма Левшук (1828), Федір {Ксьондз} (1829), Петро {Лобан} і Борис {Лобан} (1830), Євстафій Титоров і Іван Титоров (1830), Юхим Петльований (1831), Іван Никитчук він же Денисюк (1831), Афтодосій Романчук. В погонщики віддані Іван Загоруйчук і Степан Кухарчук (1820).

Згідно Ревізії 1850 року в рекрути були віддані мешканці села: Лук’ян Мальований (1835), Яків Шеремет (1836), Максим Шеремет (1839), Артем Качор (1835), Федір Ковтун (1850), Йосип {Ксьондз} (1836), Зотій {Лобан} (1849), Кирило Бондар (1838), Іван Никитчук він же Денисюк (1847), Йосип {Паршивець} (1847), Денис {Бокал} (1841), Сидор Клочков (1844), Володимир Клочков (1845).

Згідно Ревізії 1858 року в рекрути були віддані мешканці села: Іван Конюх він же Козак (1854), Степан Никитюк (1855), Гнат Ковтун (1855), Сидор Кривіцький (1855), Петро Козодой (1854), Корній Поліщук він же Лисогурський (1854), Андрій {Асаул} (1852), Андрій Мельничук, Федір Шамота (1854).

У російсько-японській війни 1904-1905 років воювали Трохим Глоба, Клим Кривіцький і Пилип Саласюк


Перелік кріпаків, які були переведені до Закутинець [37]

1 Аврам Марка син  (прийма Шеремета) у 1815 році з Каменів
2 Іван Кучерашук у 1814 році з Житомирського повіту
3 Костянтин Паверко у 1814 році з Гадомчиків
4 Ковтуни у 1814 році з Гадомчиків
5 Аврам Бондар у 1815 році  з Гадомчиків
6 Лавро Бокал та Іван Асаула у 1815 році з Білопілля
7 Іван Омельчук у 1817 році з Малих Гадомець
8 Григорій Вознюк і Данило Нехца у 1820 році з Білопілля
9 Андрій Семенюк у 1818 році з Малих Гадомець
10 Марко Мельничук,  Гаврило Гочача і … Куць у 1822 році з Білопілля
11 Василь Цимбал у 1822 році з Вернигородка
12 Микола Гнатюк у 1822 з Татарського Селища
13 Никифор Богун, Федір Кароль і Сидір Гапчик у 1822 році з Білопілля
14 Іван Остратюк у 1823 році з Сингаївки
15 Евтухій Заруднюк у 1828 році з Кордишівки
16 Павло Кирилів та Іван Лямпук  у 1836 році з Кордишівки
17 Хома Лазебний, Конон Сологуб, … Хвещук у 1840 році з Сингаївки
18 Семен Мудрик та Яків Кушнерин у 1844 році з села Бураки (?), Житомирського повіту

У 1844 велика група селян з сім’ями  була переведена з села Котельні (?), Новоград-Волинського повіту,  Волинскої Губерніїї

1 Андрій Глушук
2 Лук’ян Мальований
3 Кирило Фриз
4 Яків Гулюватий
5 Францишек Дорошук
6 Андрій Повар
7 Андрій Хмілєвський
8 Григорій Глушук
9 Антон Стельмащук
10 Кіндрат Конюх
11 Андрій Томчук
12 Василь Похило
13 Павло Красноставський
14 Хома Пущин

Перелік власників дворів села Закутинці,  які викупали землю під час реформи 1861 року [27]

1 Грицко Мельникъ 23 Семенъ Гочача
2 Василий Кравчукъ 24 Кирило Мельникъ
3 Уласъ Ковтунюкъ 25 Иванъ Куць
4 Павло и Наумъ Денисюкъ 26 Игнатъ Соцкого
5 Іосипъ Мельничукъ 27 Корній Вознюкъ
6 Максимъ Массанъ 28 Игнатъ Падунъ
7 Данило Массанъ 29 Денисъ Массанъ
8 Демидъ Саласюкъ 30 Андрей Павелковъ
9 Никита и Александръ Паньчукъ 31 Иванъ и Талемонъ Сиченко
10 Иван Муляръ 32 Дмитро Цымбалъ
11 Семенъ Лысогурчикъ 33 Петро Стецюкъ
12 Федоръ Стаська Коваля 34 Данило Пронь
13 Оверко Дзюбка 35 Степанъ Дзюбка
14 Гнать Демыдыкъ 36 Федько  Павелковъ
15 Иванъ Бондаръ 37 Демянъ Муляръ
16 Грицко Габчикъ 38 Якимъ Рымаръ
17 Іосипъ Ксіондзъ 39 Михалко Дячукъ
18 Уласъ Пронь 40 Фома Лазебный и Иванъ Царукъ
19 Степанъ Шевчукъ 41 Денисъ Шеремета
20 Дмитро Ковтунъ 42 Мартинъ Бокалъ
21 Андрей Массанъ 43 Степанъ Крывицкій
22 Трохимъ Олексюкъ 44 Тарасъ Серветникъ

Перелік прізвищ мешканців села Закутинці з перепису населення 1897 року [29]

1 Василевскій 38 Луцыкъ
2 Вербицкій 39 Лямпукъ
3 Габыць 40 Массанъ
4 Гаврилюкъ 41 Мелныкъ
5 Гангало 42 Мелнычукъ
6 Гергелевич 43 Мудрукъ
7 Гехтъ 44 Мурашка
8 Глученко 45 Наконечный
9 Горобцева 46 Немчукъ
10 Гочача 47 Нехца
11 Демыдыкъ 48 Олексюкъ
12 Денысюкъ 49 Паньчукъ
13 Дзюба 50 Пущикъ
14 Дорощукова 51 Радзиховская
15 Дячукъ 52 Радкевичь
16 Ильчукова 53 Романюкъ
17 Каленчукъ 54 Рымаръ
18 Кирилюкъ 55 Рябчинскій
19 Клочковскій 56 Салосюкъ
20 Ковтунъ 57 Сиченко
21 Ковтунюкъ 58 Слободка
22 Конюхъ 59 Соколь
23 Коровскій 60 Стецюкъ
24 Костюкъ 61 Сычь
25 Кравцева 62 Ткачь
26 Кравчукъ 63 Харченко
27 Красноставскій 64 Хмилевскій
28 Кремчукъ 65 Царукъ
29 Кривицкій 66 Цымбалюкъ
30 Кулишева 67 Чернявскій
31 Кулыкъ 68 Шентихъ
32 Куць 69 Шереметъ
33 Лазебный 70 Шиманскій
34 Левчукъ 71 Шулякъ
35 Лексюкъ 72 Юзва
36 Лисогуръ 73 Яблонскій
37 Лобанчукъ 74 Ямпольская

Мешканці Закутинець, які воювали під час Першої світової війни [44]

Імена всіх учасників першої світової (та громадянської війни) невідомі, окрім:

1 Гапцов Афанасий Семенович 84-й пехотный Ширванский полк
2 Гехт Бенцион Авраамович 81-й пехотный Апшеронский полк
3 Гогач Андрей 191-й пехотный Ларго-Кагульский полк
4 Денисюк Александр Адамович 50-й пехотный Белостокский полк
5 Дьячук Никита Несторович 103 Друж. раб.
6 Дячук Никита Лукич 300-й пехотный Заславский полк
7 Кремчук Моисей Семенович 137-й пехотный Нежинский полк
8 Лазебный Дмитрий Павлович 10 марш. запасн. бат.
9 Лобанчук Яков Талимонов 29-й Туркестанский стрелковый полк
10 Некца Стефан Ясонович 2-й Заамурский полк
11 Нехц Андрей Карпович 13-й стрелковый полк
12 Никитчук Ульян Дмитрьевич 11-й мортирный артиллерийский парковый дивизион
13 Саласюк Тарас Григорьевич 86-й Сибирский стрелковый полк
14 Сеченко Павел Игнатьевич 22-й Туркестанский стрелковый полк
15 Сиченко Петр Григорьевич 146-й пехотный Царицынский полк
16 Харченко Павел Тимофеевич 27-й запасной пехотный полк
17 Хмелевский Филипп Афонасьевич 314-й рабочий отряд

Мешканці Закутинць, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни

1 Архіпов Никифор Макарович 43 Лобанчук Олександр Тихонович
2 Бабяк Володимир Федорович 44 Лобанчук Тихон Талимонович
3 Богуславський Сергій Климович 45 Масан Володимир Сергійович
4 Габець Іван Панасович 46 Масан Микола Артемович
5 Горбенко Василь Михайлович 47 Масан Петро Лаврович
6 Демидюк Валентин Іванович 48 Мороз Степан Максимович
7 Демидюк Іван Варфоломійович 49 Мудрук Іван Борткович
8 Демидюк Леонід Михайлович 50 Мудрук Леонід Мусійович
9 Демидюк Михайло Борткович 51 Мудрук Петро Мусійович
10 Демидюк Сергій Михайлович 52 Мудрук Сергій Борткович
11 Денисюк Микола Лукашович 53 Мудрук Сергій Прохорович
12 Денисюк Петро Григорович 54 Німчук Іван Юзович
13 Дзюба Іван Йосипович 55 Олексюк Михайло Васильович
14 Дяченко Микола Дмитрович 56 Очача Василь Андрійович
15 Дячук Володимир Микитович 57 Очача Григор Андрійович
16 Дячук Іван Степанович 58 Очача Григор Андрійович
17 Калінчук Дмитро Якович 59 Романюк Петро Васильович
18 Калінчук Іван Якович 60 Саласюк Анатолій Тарасович
19 Клочківський Кіндрат Федорович 61 Саласюк Григор Тарасович
20 Ковтонюк Іван Борткович 62 Саласюк Захар Пилипович
21 Ковтонюк Іван Кононович 63 Саласюк Михайло Евтухович
22 Ковтонюк Петро Григорович 64 Саласюк Степан Силович
23 Ковтонюк Петро Семенович 65 Сич Василь Провович
24 Ковтонюк Серафим Максимович 66 Сич Олександр Сергійович
25 Ковтонюк Степан Андрійович 67 Сич Павло Мартинович
26 Ковтонюк Федір Григорович 68 Сич Павло Омелянович
27 Кравчук Григор Іванович 69 Сич Роман Омелянович
28 Кравчук Павло Лукашович 70 Січенко Василь Мусійович
29 Кривіцький Захар Климович 71 Січенко Володимир Сільвейстрович
30 Кривіцький Павло Йосипович 72 Січенко Прохор Степанович
31 Кримчук Григор Гнатович 73 Січенко Степан Микитович
32 Кримчук Корній Карпович 74 Січенко Степан Петрович
33 Кримчук Федір Карпович 75 Славінський Анаталій Кашпірович
34 Куць Іван Якович 76 Стаднюк Олександр Акимович
35 Кучер Всеволод Юхимович 77 Фесенко Федір Павлович
36 Кучер Жорж Юхимович 78 Харченко Іван Степанович
37 Лазебний Іван Дмитрович 79 Харченко Пилип Степанович
38 Лазебний Леонід Дмитрович 80 Цимбалюк Григор Никифорович
39 Лазебний Петро Прохорович 81 Цимбалюк Дмитро Олександрович
40 Лисогур Іван Йосипович 82 Цимбалюк Петро Олександрович
41 Лобанчук Василь Трохимович 83 Шеремет Антон Лукашович
42 Лобанчук Максим Микитович 84 Шеремет Микола Антонович

Олександр Нестерук


Література:

  1. Атлас української мови. 1 том. – Київ. 1988 рік.
  2. П.С. Скавронський. Топонімічна спадщина Г.Г. Богуна.
  3. Борис Грінченко. Словарь української мови. – Київ. 1907-1909.
  4. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною Комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 7, том 2.
  5. Микола Крикун. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV – XVIII ст. – Київ. 1993.
  6. Наталя Яковенко. Нарис історії середньовічної та раннє модерної. – Київ. 2009.
  7. Марковський Б.В. Бердичівська земля з найдавніших часів до початку XX ст.: Історико-краєзнавчий нарис. – Бердичів. 1999.
  8. Актова книга Житомирського уряду 1611 року. – Житомир. 2002.
  9. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные археографической комиссией (1361-1598). Т.1. – СПб, 1863.
  10. Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссией для разбора древних актов, стоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Акты о заселении Юго-Западной России. Часть седьмая, том 2. – 1890.
  11. Aleksander Jablonowski. Atlas historyczny Rzeczypospolitej Polskiej. Epoka przelomu z wieku XVI-go na XVII-sty.
  12. Орест Субтельний. Україна: історія. – Київ. 1993.
  13. Микола Крикун. Згін населення з Правобережної України в Лівобережну 1711-1712 років.
  14. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego, 1880 рік, том 1.
  15. Державний архів Київської області (ДАКО), ф. 280, оп. 2, с. 29. О шляхте Махновского уезда, 1795 год.
  16. ДАКО, ф. 787, оп. 2, с. 353. Родословная книга дворян.
  17. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (ЦДІАК), ф. 484, оп. 6, с. 149.
  18. ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015, с. 135 а. Сповідальний розпис Покровської церкви с. Закутинці. 1800 р.
  19. ЦДІАК, ф. 486, оп. 5, с. 108. Раздельный акт на имения умерших Абрамовичей в селе Закутинцы, приобретенное в 1827 году у графов Потоцких К. и Р.
  20. ЦДІАК, ф. 486, оп. 1, с. 9606. Сообщение опекунского совета о согласии Вылежанской купившей у помещика Бурчак-Абрамовича имения в с. Закутинцы выплатить долг.
  21. ДАКО, ф. 2, оп. 1, с. 44120.
  22. ЦДІАК, ф. 707, оп. 13, с. 557. Об открытии училища при церкви.
  23. ЦДІАК, ф. 442, оп. 1, с. 7359. О сгоревшем винокуренном заводе в с. Закутинцы.
  24. ЦДІАК, ф. 442, оп. 436/1851, с. 37. О наличии винокуренного завода.
  25. ЦДІАК, ф. 442, оп. 300, с 92. О применении колодки для наказания крестьян.
  26. Л. І. Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. 1864.
  27. ДАКО, ф. 4, оп. 99, с. 1284. О выкупе крестьянами Бердичевского уезда селения Закутинцы у помещицы Констанции Вылежинской усадебных и полевых угодий.
  28. Краткое описание имений наследников действительного статского советника Федора Артемьевича Терещенко. – Киев. 1896.
  29. ДАКО, ф. 384, оп. 4, с. 40-41. Перепис населення 1897 р.
  30. Філімончук Т. Краю мій, земле моя: Зб. наук. праць студентів ун-ту / Житомир. держ. ун-т ім. І.Франка. – Житомир. 2006.
  31. Національна книга памяті жерт Голодомору в Україні.
  32. Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації, ф. 1713, оп.1, спр.17.
  33. Державний архів Житомирської області (ДАЖО), ф. 1376, оп. 1, с. 190.
  34. Житомирський ОВК, від. 4. – Облікова картка військового поховання.
  35. Бердичівщина: поступ у третє тисячоліття: Науковий збірник «Велика Волинь» — Т. 22. — Житомир-Бердичів. 2001. Автор Лисюк.
  36. Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР. 1973.
  37. Ревізькі казки с. Закутинці. ДАКО, ф. 280, оп. 2, с. 270 (1811 р.), с. 624 (1816 р.), с. 633 (1834 р.), с. 784 (1850 р.), с. 1204 (1858 р.).
  38. Сповідальні розписи Покровської церкви с. Закутинці. ЦДІАК, ф. 127, оп. 1015. (1800 – 1866 рр.)
  39. Метричні книги Покровської церкви с. Закутинці. ЦДІАК, ф. 127, оп. 1012. (1800 – 1874 рр.)
  40. Метричні книги Покровської церкви с. Закутинці (тільки записи про смерть). ЦДІАК, ф. 127, оп. 1078. (1864 – 1893 рр.)
  41. Метричні книги Покровської церкви с. Закутинці. ДАЖО, ф. 648, оп. 1, с.1 (1839-1862).
  42. Метричні книги Покровської церкви с. Закутинці. ДАЖО, ф. 1, оп. 77. (1890-1919).
  43. Radwan Marian. Socjografia kościoła greckokatolickiego na bratysławszczyźnie i kijowszczyźnie w 1782 roku.
  44. Архив Юго-Западной России, издаваемый временною Комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 5, том 2.
  45. http://gwar.mil.ru/

[1] Прізвище невідоме, в дужках {…} зазначено прізвище господаря двору з якого взято рекрута.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here