Home Проекти Постаті землі Бердичівської Завадський Володимир Юліанович

Завадський Володимир Юліанович

182
0
SHARE

Завадський Володимир Юліанович (нар. 22 квітня 1922, Бердичів, Київська губ., УСРР – пом. 22 січня 1943, Бердичів, генеральна округа “Житомир”, Райхскомісаріат “Україна”) – член міської комсомольсько-молодіжної підпільної організації, її керівник.


Завадський Володимир Юліанович
(1922-1943).

Завадський Володимир Юліанович народився 22 квітня 1922 року в Бердичеві в польській робітничій родині Юліана та Константини Завадських, які проживали у приватному будинку на хуторі Корніловка (у 1930-х роках хутір перестав існувати, натомість з’явились ряд вулиць, у т.ч. вулиця Радянська, на якій знаходився будинок Завадських).

У 1935 році Володимир Завадський вступив на навчання до польської школи №3 імені Томаша Домбаля, розташованої у двоповерховій будівлі по вулиці Красіна. Під час навчання наступного року вступив до лав комсомолу – Всесоюзного Ленінського комуністичного союзу молоді (ВЛКСМ). У 1937 році польську школу ліквідували, майже всі її вчителі були репресовані, що і поклало початок ліквідації польського шкільництва у Бердичеві та у Бердичівському районі. Сам навчальний заклад перетворили у російськомовну восьмирічну школу №13. Володимир Завадський продовжив навчання у школі, закінчив її у 1938 році.

Будинок школи по вулиці Мостовій (колишня Красіна), в якій навчався Володимир Завадський, 2006 р.

Після закінчення школи Володимир вступив на другий курс Бердичівського технікуму хімічного машинобудування (нині Бердичівський коледж промисловості, економіки та права), який на той час займав двоповерховий будинок по вулиці Леніна, 44 (нині вулиця Житомирська). Під час навчання у технікумі він знайомиться з Антоном Рафаїловичем Яворським, який працює військовим керівником та користується повагою серед студентів.

У 1941 році Володимир Завадський закінчив технікум та отримав направлення на роботу на машинобудівний завод “Прогрес”. Та німецько-радянська війна перервала його життєві плани. Військовозобов’язані викладачі технікуму, учні старших курсів були призвані до лав Червоної Армії. Так потрапив до її лав і Антон Яворський. Незабаром його військовий підрозділ опинився в оточенні, Яворський потрапив у полон, з якого йому вдається втекти. Багато хто з учнів технікуму, які не були повнолітніми, приписували собі роки, щоб іти добровольцями на фронт. Спробував так вчинити і Володимир Завадський, але йому це не вдається. Тоді міський осередок комсомольської організації запропонував йому залишитися в місті і організувати рух опору в підпіллі. 8 липня місто окупували німецькій війська.

Володимир Завадський.

У липні місяці 1941 року до окупованого ворогом Бердичева пішки добирається Антон Яворський. У місті він із колишніх учнів та випускників технікуму створює антифашистську молодіжну підпільну організацію. До неї входить Володимир Завадський, а також Анатолій Щолкін, Станіслав Лужинецький, Ядвіга Ноккель, Володимир Мокроус, Едмунд Грушецький, Іван Левицький, Георгій Пшеничний, Нурі Галямшин, Іван Макаревич, Іван Кондратюк, Іван Шишкін, Людвіг Каплінський, Микола Базилевич, брати Вацлав і Тадеуш Конецькі та інші. Всього біля 50 осіб.

Третього серпня 1941 року на квартирі А.Р. Яворського відбулась перша нарада активних учасників антифашистських підпільних груп, що об’єдналися у боротьбі проти німецьких загарбників. Першими кроками бердичівських підпільників стало друкування і розповсюдження листівок. Спочатку листівки друкували на друкарській машинці у Марії Дранько. Пізніше Ядвіга Ноккель, яка влаштувалась на роботу до міської друкарні, разом із Володимиром Мокроусом винесла з друкарні 12 кг шрифту, фарбу та папір для листівок. На квартирі у Володимира Завадського встановили радіоприймач, за допомогою якого підпільники приймали зведення Радінформбюро[1], обладнали примітивний друкарський верстат, на якому друкувались листівки. За спогадами Ядвіги Ноккель тексти листівок під заголовком “Смерть німецьким окупантам”, які закликали до боротьби, інформували про стан на фронтах та застерігали молодь від поїздки на роботу до Німеччини, складав сам Володимир Завадський.

Випускники Бердичівського технікуму хімічного машинобудування, 1941 р. Крайній праворуч у середньому ряду В.Ю. Завадський.

Наприкінці грудня 1941 року група підпільників під керівництвом Антона Яворського заморозила на залізничній станції Бердичева паровозні котли. Після такої диверсії у місті почалися масові арешти. Яворський, який теж опинився під загрозою арешту, був змушений переїхати у Славуту, де він згодом створив нову підпільну організацію серед залізничників і став її керівником. Керівниками Бердичівського підпілля з січня 1942 року стають Володимир Завадський та Іван Левицький, які підтримують зв’язок зі Славутською групою Яворського, добираючись до нього за фальшивими перепустками.

Через Бердичів до лінії фронту проходив військовий телефонний кабель. Бердичівські підпільники Каплінський та Подольський вирізали його на довжині одного прольоту між дерев’яними опорами та викинули у річку Гнилоп’ять. У місцевій газеті “Нова Доба” у номері за 8 січня 1942 року надрукована об’ява коменданта Бердичева (мову та стилістику оригіналу збережено):

“3.I.1942 р. в м. Бердичеві на Житомирській вулиці ч. 4 був перерізаний телефонний військовий кабель. Щоб в майбутньому протидіяти подібним актам саботажу, 7.I. в Бердичеві було взято 10 заложників. У випадку, коли протягом одного тижня не будуть знайдені винуватці, будуть розстріляні десять заложників”.

До числа заложників потрапили й окремі члени диверсійної групи – Юрченко, Мясківський, Румовський та Плаксін, яких незабаром розстріляли. Після цієї втрати підпільники змінили тактику: всі диверсії проводились тільки за межами міста. Так, на шосе Бердичів-Козятин Володимиром Завадським спільно з Анатолієм Щолкіним та Іваном Шишкіним було знищено декілька автомашин із пальним та загін, який прямував на Вінниччину.

Перед тим, як потрапити до Бердичівської підпільної організації, її член Левицький ще восени 1941 року для підривної діяльності у тилу ворога був скинутий із літака у складі диверсійного загону в районі Низгірецьких лісів (р-н міста Козятина). В одному з боїв група десантників була розбита, а Левицький, який залишився живим, як мешканець Бердичева незабаром приєднався до бердичівського підпілля. Він повідомив Володимиру Завадському, що в Низгірецьких лісах закопав рацію, 5 пістолетів і гранати. Володимир Завадський, Іван Левицький і член підпільної організації Станіслав Лужинецький доставили рацію, пістолети і гранати у Бердичів. Рацію відновили на квартирі у Володимира Завадського.

У грудні 1942 року на роз’їзді під Бердичевом підпільники зупинили поїзд із людьми, яких вивозили на примусові роботи до Німеччини. Під новий 1943 рік бердичівські підпільники готували ряд диверсійних актів, зокрема, вирішили підірвати склад із боєприпасами на рафінадному заводі, нафтобазу на Елінгу та приміщення карного батальйону СД. Але здійснити заплановане підпільникам не вдалось – їх зрадив засланий поліцією провокатор Федір Верміяж. Зі спогадів молодшого брата Володимира Завадського – Романа, Володимира, як і інших підпільників, попередили про загрозу арешту. Але вони не могли скористатися втечею, інакше б розстріляли членів їх рідин. 25-27 грудня 1942 року Володимира Завадського разом із 11 підпільниками заарештували і після тривалих катувань 22 січня 1943 року розстріляли на території бердичівської тюрми, після чого скинули у колодязь. Після звільнення у січні 1944 року Бердичева від окупантів тіла підпільників, скручені колючим дротом і обсипані вапном, знайшли на території тюрми.

Братська могила учасників комсомольсько-молодіжного підпілля, в якій похований Володимир Завадський. 2007 р.

Поховали Володимира Завадського разом із іншими членами групи в братській могилі підпільників на міському кладовищі по вулиці Пушкіна. У 1970 році на могилі встановили стелу з чорного граніту з меморіальним написом і прізвищами патріотів.

8 травня 1965 року на фасаді будинку школи №13, в якій навчався Володимир Завадський, встановили меморіальну дошку з присвятним написом: “1941-1945. Здесь в 1938 г. окончил школу руководитель комсомольского подполья в период Великой Отечественной войны Завадский Владимир Юлианович. Расстрелян 18 февраля 1943 года. В тексті допущена неточність – згідно з архівними матеріалами, дата розстрілу 22 січня 1943 р. У 1976 році школу №13 закрили, тут розмістився навчально-виробничий комбінат, який припинив своє існування у 2008 році. Нині будинок не використовується.

Меморіальна дошка на стіні будинку школи, в якій навчався Володимир Завадський, 2006 р.

Того ж 1965 року на східній околиці Бердичева, на початок вулиці Радянської, на якій до війни проживав Герой, встановили обеліск, присвячений Володимиру Юліановичу Завадському. Одночасно вулиці, що носила назву Радянська, надано ім’я підпільника. Обеліск виготовлений із залізобетону, на гранітній плиті, що прикріплена до обеліска, присвятний напис: “Цю вулицю названо в честь В.Ю. Завадського (1922-1943) керівника комсомольсько-молодіжного підпілля в м. Бердичеві в роки Великої Вітчизняної війни”.

Пам’ятний знак на вулиці імені В.Ю. Завадського, 2006 р.

З плином часу обеліск почав руйнуватись, постало питання про його заміну. 4 травня 2005 року відкрили новий обеліск, виготовлений із чорного граніту. Напис на обеліску: “Вулиця Завадського названа іменем Ю.В. Завадського (1922-1943) керівника Бердичівського молодіжного підпілля в роки Великої Вітчизняної війни”. У тексті допущена помилка: справжні ініціали Завадського – Володимир Юліанович.

У 1967 році міський комітет комсомолу порушив справу про увіковічення подвигу комсомольсько-молодіжного підпілля, одним із керівників якого був Володимир Завадський, та спорудження пам’ятного знаку. Урочисте відкриття обеліска, який розмістили на площі Радянській (нині площа Соборна), відбулося 9 травня 1967 року.

27 жовтня 1968 року на мітингу, присвяченому святкуванню 50-ї річниці ВЛКСМ, під основу обеліска закладено капсулу з рапортом-листом комсомольців 1960-х років до комсомольців 2018 року. В основу обеліска вмонтовано мармурову плиту з написом: “Здесь хранится письмо комсомольцев 60-х годов к комсомольцам 2018 года. г. Бердичев 1968 г.”. 9 травня 1970 року біля підніжжя обеліска запалили Вічний вогонь. Цю місію виконав перший секретар міськкому Комуністичної партії України І.Ю. Бражник (нині це меморіал “Слава героям!”).

У музеї історії загальноосвітньої школи №7 ім. В. Пастуха створено стенд, присвячений життю та підпільній діяльності Володимира Завадського.

Щороку 5 січня (день визволення міста Бердичева від німецько-фашистських загарбників), 9 травня (День Перемоги), 22 червня (День скорботи і вшанування жертв війни), 22 вересня (День партизанської слави), 28 жовтня (день визволення України від нацистських загарбників) та інші дні відбувається покладання квітів до братської могили підпільників, в якій поховано Володимира Юліановича Завадського.

Джерела і література:

Ачкуріна М. В пам’ять героя. // “Радянський шлях”, №74 (8016) від 09.05.1965 р.

Григор’єв Б. Вшанування пам’яті героїв. // “Радянський шлях”, №171 (8889) від 30.10.1968 р.

Іванченко І.В. Вічний вогонь. // “Радянський шлях”, 6 травня 1970 р.

Воєвуцька Р. Пам’ять про героїв вічна! // “Радянський шлях”, 12 травня 1970 р.

Громенко І.Є., Павлов О.О. Бердичів // Історія міст і сіл Української РСР: Житомирська область. – К.: УРЕ, 1973. – С. 175.

Смирнов Г.И., Шкляр В.И. Трудовая поступь завода-ветерана. – Київ, 1980. – С. 42.

Марковський Б.В., Ольшевський В.С., Радчук В.В., Ремболович В.А. Бердичівський політехнічний коледж: 100 років діяльності… (Історико-краєзнавчий ілюстрований нарис) // За заг. ред. Г.П. Мокрицького – Житомир: вид-во “Волинь”, 2003 р. – с. 51-58.

Кондратюк А. Для окупантів не було тилу. // “Земля Бердичівська”, №37 від 12.05.2005 р.

Державний архів Житомирської області. – Ф.1376, оп. 1, спр.154. – Арк. 5, 14; Спр. 225 – Арк. 1-11, 28, 131; Ф. 2668, оп. 2, спр. 292. – Арк. 75.


Пам’ятний знак учасникам комсомольсько-молодіжного підпілля. 1968 р
Стела на братській могилі з присвятним написом, 2007 р.
Покладання квітів до братської могили з нагоди Дня партизанської слави, 22 вересня 2011 року.
Покладання квітів до братської могили з нагоди Дня Перемоги, 9 травня 2017 р.
Меморіал “Слава Героям!”, серпень 2016 р.

[1] Радінформбюро (рос. Совинформбюро, Советское информационное бюро) — інформаційно-пропагандистське відомство в СРСР, утворене при Наркоматі закордонних справ СРСР 24 червня 1941 року. У політико-ідеологічному відношенні воно було підпорядковане безпосередньо ЦК ВКП.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here