Дубівка

Дубівка – село, яке входить до складу Семенівської територіальної громади. Знаходиться на відстані 20 км на схід від районного центру м. Бердичева. Неподалік села проходить шосейна дорога від Бердичева до селища Червоне, яке знаходиться в 7 км. від сусіднього села Красівка.

Засноване село Дубівка у 1713 році. Первісна назва села – Чехи. Село розташоване на лівому березі річки Горбатка, правої притоки Пустохи.

За переказами, назва села Чехи походить від того, що колись на цій території існувало поселення колоністів чехів. Також за спогадами старожилів відомо, що першими поселенцями була сім’я, яка займалася лісництвом – на місці села існував столітній, переважно дубовий ліс, і до цієї місцини у 1700-х роках купці, дворяни, графи виселяли людей, які порушували тодішні закони, на заготівлю лісу. Так поступово тут виростали дерев’яні хатки, а перші будови з’явились на підвищеній місцевості, відомій нині як вулиця Гортовлюків.

У 1783 році в селі існувало 27 будинків, а жителів нараховувалось 171. Селу належало 1165 десятин землі.

У середині XIX ст. власником села був граф Адольф Грохольський, який у цей час володів також сусідньою Красівкою. Адольф Грохольський народився 1799 року, дотримувався латинського віросповідання. Проживав у сусідньому селі Червоне та мав окрім того великі землеволодіння на сучасній Вінниччині – володів містечком Вороновиця та селами Оленівка, Михайлівка та Ізабелівка.

У 1850 році в Чехах у 31 дворі проживало 228 жителів. Адміністративно село входило до складу Пузирецької волості Бердичівського повіту. Село Чехи утворювали з сусідньою Красівкою єдиний приход, у селі діяла дерев’яна приписна церква в ім’я святителя Миколая, яку збудували у 1744 році. Церкві належало 53 десятини землі, яку подарував їй під час будівництва поміщик Олександр Лесницький, староста Житомирський.

До 1839 року чехівський храм мав власних приходських священиків. Старожили згадують, що поруч із вівтарем була криничка, яку згодом закидали. Але неподалік від храму пробилося могутнє джерело з живою цілющою водою. І одного разу сталося диво: на свято Івана Святителя віряни побачили, що з цього джерела, яке стало початком струмка, невідомо як з’явилась ікона. Люди занесли її до церкви, а на місці цілющого джерела збудували дерев’яну капличку. З того часу свято Івана Святителя є храмовим престольним святом у селі, а ікона вважається благодатною. До цієї чудотворної ікони приїжджали люди із далеких міст і сіл, щоб зцілитися та прийняти Божу благодать. За переказами, особливо добре впливали молитви на видужання паралізованих та хворих на ноги.

Знайдена ікона – це копія з Чудотворної Ченстоховської Божої Матері, яка знаходилась у Польщі в храмі Кирила і Мефодія. Вірогідно, її принесли з паломництва мешканці села. Ікона була оздоблена золотом та сріблом, яке давали люди за їх зцілення.

З 1890 року в селі займались заготівлею корабельного лісу. Цією справою керував В.А.Горбанович – священик Чехівського приходу. Він же навчав грамоти сільських дітей.

Станом на 1 січня 1900 року у селі налічувався 91 двір, де проживав 571 житель, з них чоловіків 284 та 287 жінок. Головним заняттям населення було хліборобство. За селом рахувалось 835 десятин землі, із яких 502 десятини перебували у власності поміщика, церкві належало 54 десятини, 280 десятин знаходилися у розпорядженні селян. Власниками села у ці роки були нащадки поміщика Федора Артемовича Терещенка, господарство у маєтку вів керуючий Захарій Іванович Золотарьов по трипільній системі обробітку землі. У селі діяли православна церква, дзвіниця, школа грамоти, два вітряні дерев’яні млини, у яких працювало по одному працівнику. Пожежна частина складалася із трьох діжок та 3 багрів. Запасний продовольчий капітал селянської общини становив 1210 рублів 27 копійок.

Жовтнева революція у царській Росії докорінно змінила життя тутешніх селян. У 1917 році жителі Чехів захопили поміщицьку землю та розподілили її між дворами. У 1923 році була утворена Чехівська сільська Рада, а село адміністративно увійшло до складу Білопільського району Бердичівської округи. Станом на грудень 1926 року у селі налічувалося 190 господарств, де проживало 859 жителів.

Колективізація господарств у селі відбулась на початку 1931 року, у селі в наступні роки діяв колгосп, який отримав назву «Червоний партизан». Але мало хто хотів працювати за так звані «трудодні» – таку форму оплати ввели для селян під час примусової колективізації. Ті, хто чинив активний спротив колективізації, а це, у першу чергу, одноосібники, піддавались жорсткому тиску з боку влади – їх за різних надуманих причин заарештовували. Згодом декого відпустили і кримінальні справи закрили, а, наприклад, одноосібники Леон Данилович та Сергій Данилович Мартинюки по статті 54-10 КК УРСР («антирадянська пропаганда і агітація») були засуджені та вислані на 3 роки у Північний край.

Голод, який охопив село наступного року, мав жахливі наслідки: за даними сільради, у 1932-1933 рр. тут загинуло 34 селянина, імена яких на сьогодні встановлено. За спогадами жительки села Надії Василівни Лавренчук (1928 р.н.) у селян була чи не єдина можливість вижити лише тим, хто працював на гранітному кар’єрі, де розраховувались за роботу продовольчими пайками.

Того ж 1932 року у Чехах зруйнували православний храм. Чудотворну ікону Ченстоховської Божої Матері, яка зберігалась у храмі, передали на збереження до храмів сусідніх сіл.

Не оминули село й часи Великого терору 1937-1938 рр. У ці роки десять селян піддались необґрунтованим репресіям. Серед них і лісники Чорнолозького лісництва Микита Федорович Грищук та Захар Францович Маковський, яких звинуватили у зраді та шпигунстві, за постановою трійки при УНКВС розстріляли. А згадуваних вище Леона Мартинюка після другого арешту 24 липня 1937 року за постановою трійки ув’язнили до ВТТ на 10 років, Сергія Мартинюка за тими ж звинуваченнями (ст. 54-10 КК УРСР) заарештували та 24 жовтня 1937 року розстріляли.

У селі Чехи до німецько-радянської війни діяла початкова школа. 4 класи навчались у дві зміни, працювало 4 педагога під керівництвом директор Павліни Мусіївни Печай. У роки окупації 1941-1944 рр. у приміщенні школи розмістився німецький госпіталь, а сільська школа працювала в одній із хат.

Окупація села німецькими військами тривала до кінця 1943 року. Село від нацистських окупантів звільнили 1 січня 1944 року. Бої за село тривали з 29 грудня 1943 року, у цих боях загинуло 13 радянських воїнів 69-ї механізованої бригади і 24-ї стрілецької дивізії. Це воїни-сапери на чолі зі своїм командиром Костянтином Тереховим. Їх поховали на сільському кладовищі.

У 1964 році поряд із сільським клубом було створено братську могилу, куди перепоховали всіх воїнів із сільського кладовища. У 1965 році на братській могилі встановили бетонну скульптуру воїна, біля її підніжжя поклали плиту із сірого граніту з присвятним написом та іменами воїнів-визволителів. Згодом справа від могили встановили три бетонні плити з присвятним написом та прізвищами 63-х воїнів-земляків, які загинули у роки Другої світової війни.

У 1944 році сільська школа відновила свою роботу. Після війни педагогічний колектив очолив Володимир Якимович Марчук.

7 червня 1946 року Указом Президії ВР УРСР «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Житомирської області» перейменовано та уточнено назви 136-ти населених пунктів області. Серед них перейменували і село Чехи, яке отримало нову назву – Дубівка. Вважається, що ця назва походить від прізвища Героя Радянського Союзу Дубова, який брав участь у визволенні села. Але на сьогодні нам невідомо жодного Героя Радянського Союзу, який мав би таке прізвище.

У 1951 році відбулося злиття місцевого колгоспу «Червоний партизан» з колгоспом ім. Карла Маркса сусіднього села Красівка. До речі, у 1961 році об’єднаний колгосп одним із перших перейшов із трудоднів на гарантовану грошову оплату праці селян. Подальша праця дубівчан у колгоспі була гідно відзначена державою. Так, орденом Трудового Червоного Прапора були нагороджені Йосип Іванович Чайківський, Валентина Аполлінаріївна Сікорська та Галина Андріївна Семенюк, орденом Леніна – Зінаїда Олександрівна Катращук.

11 серпня 1954 року Дубівська сільська рада була ліквідована та об’єднана із Красівською сільрадою.

У 1960 році в сільській школі ще було 4 початкових класи, але вже викладали тільки два вчителі: Володимир Якимович Марчук та Ніна Марківна Мороз. Хибна політика партії та уряду про «неперспективні села», до яких зарахували й Дубівку, привела до того, що у другій половині шести десятих – початку сімдесятих років у ряді сіл починають реорганізовувати восьмирічні школи у початкові, а з часом і остаточно їх ліквідовувати. Така доля спіткала й школу у Дубівці. З 1971 року початкова школа стала трирічною, а далі діти продовжували навчання у Красівській школі.

Дубівка – батьківщина Героя Радянського Союзу Миколи Онуфрійовича Сікорського (1920-1990). 13-14 липня 1944 року Микола Сікорський брав участь у боях за утримання плацдарму в місті Пінськ. Тут він, керуючи кулеметом, на протязі трьох днів та ночей разом із товаришами відбив загалом 29 атак ворога. За високу військову майстерність і стійкість старшині 1-ї статті, червонофлотцю 66-го окремого загону дегазації і димомаскування Червонопрапорної Дніпровської флотилії Миколі Онуфрійовичу Сікорському Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 березня 1945 року було присвоєно звання Герой Радянського Союзу з врученням ордену Леніна і медалі «Золота Зірка» (№5880). Нині у Дубівці одна з вулиць носить ім’я Героя.

З отриманням Україною незалежності та отриманням свобод у Дубівці відродилось релігійне життя. У 1997-му силами мешканців села була зведена нова церква Різдва Іоанна Предтечі. До храму повернулась ікона Ченстоховської Божої Матері, відродилась і щорічна традиція відзначення великих релігійних свят біля джерела на околиці села.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 379 осіб, з яких 167 чоловіків та 212 жінок. За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 288 осіб.

У 2002 році, після розвалу місцевого господарства, на землях Дубівки працював француз Ален Соваж. З 2009 року ці землі обробляє підприємець Валентин Юліанович Нагребецький, який забезпечує людей роботою та надає допомогу в соціально-економічному розвитку села.

Нині у Дубівці діє Будинок культури, збудований на місці колишнього сільського храму. У 2020 році у Будинку культури запрацював музей селянського побуту, який створили на базі експонатів колишнього приватного музею, організованого свого часу Костянтином Мулярчуком – фермером села Красівка, колишнім головою місцевого колгоспу. По його смерті (помер 11.05.2018 р.) експонати цього музею перенесли до Будинку культури села Дубівка. Тут зберігаються селянські знаряддя з обробітку землі, побутового використання, у колекції перебували речі з різних куточків України та навіть зі Сполучених Штатів Америки.

У 2016 році згідно адміністративної реформи Дубівка увійшла до складу Красівського старостинського округу новоутвореної Семенівської територіальної громади.

Анатолій ГОРОБЧУК, Павло ПУШКАРУК.