Home Новини “До революції тут жив якийсь Доманський”

“До революції тут жив якийсь Доманський”

2291
0
SHARE

Фразу, винесену у заголовок цієї статті, я прочитав у замітці, опублікованій вісімдесят років тому в міськрайонній газеті “Радянський шлях”. Розповідь у ній йшла про те, який гарний туберкульозний санаторій з’явився на околиці Бердичева у садибі, що до революції належала якомусь багатію (саме так вказано в газеті) Доманському.

Пам’ять людська здебільшого коротка. Ця риса пересічної людини, а то й цілого народу чи етносу особливо відчутною стає тоді, коли є потреба забути якісь окремі негативні моменти з минулого, або вчинки, про які згадувати соромно. Також пам’ять стає короткою, коли до цього спонукає влада – задля своєї здебільшого ідеологічної, а часом меркантильної мети. Особливо часто з цією психологічною рисою стикаються соціологи, науковці та історики під час дослідження тих, чи інших історичних подій, аналізуючи причинно-наслідкові зв’язки.

Невже газетярі забули, хто такий Доманський? Адже від революційних подій, які привели до появи нового суспільства на теренах колишньої Російської імперії, пройшло ледь два десятиліття, а хто він, і що його пов’язувало з Бердичевом, вже не пам’ятали! Чи лише намагались забути? Отже, пропоную пригадати.

Так, доля братів Доманських (так, їх було двоє!) тісно пов’язана з нашим містом. Адже їх постаті для нас доволі помітні, навіть враховуючи час, що минув – більш як століття, яке відділяє їх буття від сьогодення.

Митрофан Йосипович Доманський був приватним землевласником. Він володів порівняно невеликим, як на ті часи, земельним наділом – 27 десятин землі (трохи більше 29 гектарів). Але тим не менш, ці земельні наділи дозволили йому увійти до переліку осіб, які мали право брати участь у з’їзді повітових землевласників, на якому обирали виборщиків до Державної Думи Російської імперії.

Його брат Олександр Йосипович Доманський тримав у Бердичеві аптеку. Аптека розмістилась у будинку, який знаходився на розі вулиць Білопольської (нині вулиця Європейська) та Пашковської (нині вулиця Дульчика). Згідно адрес-календаря за 1898 рік аптека знаходилась на Соборній площі в будинку Ніренштейна.

Олександр Доманський, як і його брат, був поляком за національністю. Це був красивий чоловік із благородним обличчям та довгою бородою, яка закінчувалась двома клинами. В його аптеці всі службовці були євреями. Доманський також гарно розмовляв на ідиш. Коли лікар виписував рецепт та додавав “pro pauperis”, тобто, для бідних, Доманський рахував за самим низьким тарифом або й взагалі давав ліки задарма.

З аптекою та її власником пов’язана цікава, напіванекдотична історія: коли в місті з’явилась перша телефонна станція, її абонентами стали міська дума, поліцейська дільниця, банки, друкарні, книжкові лавки, інші казенні установи та ще з десяток крамарів. А от відомий на той час лікар Баумгольц та аптекар Доманський одночасно заявили: “Кому припече, то і без телефону до нас дорогу знайде” та від телефонів відмовились.

Нині на місці аптеки знаходиться триповерховий житловий будинок на Європейській, 13/2, перший поверх якого займає продовольчий магазин (відомий також, як “сороковий”). Будинок аптеки, як ви зрозуміли, не зберігся – його знищили в роки Другої світової війни. Але нам пощастило – зображення аптеки Доманського залишилось на поштовій листівці видавця Зільбермана (вона представлена поряд).

Вид аптеки Доманського. Поштова листівка Зільбермана, початок XX ст.

Хто з братів володів земельною ділянкою, що розмістилась попід залізничного полотна гілки Бердичів-Шепетівка, достеменно невідомо. Земля не надто гарна для ведення серйозного агробізнесу, але на ній існував фруктовий сад. Посеред саду власник спорудив будинок в оригінальному стилі – одноповерховий, з великою мансардою. Ця земельна ділянка з садибою стала відомою як хутір Доманського.

Колишня панська будівля на хуторі, на відміну від аптеки, існує й сьогодні. Після Жовтневого перевороту Доманські виїхали з Бердичева, подальша їх доля невідома. Землю, якою володів Митрофан Доманський, як і будинок на хуторі, нова влада націоналізувала. Довгі роки тут був пустир, на якому випасали корів. У 30-х роках за ініціативи місцевих лікарів пустир засадили соснами, у колишньому панському будинку серед високих сосон та осокорів, висаджених вздовж алеї, влаштували туберкульозний санаторій. Щомісяця сюди зі всієї області з’їжджалися на лікування, лише за 10 місяців 1939 року санаторій пропустив до 300 хворих і майже всі виписались з позитивними наслідками.

Колишній маєток Доманського, 80-ї роки.

У будинку санаторію обладнали палати на 40 нікельованих ліжок, бібліотеку, клуб, в якому демонстрували художні фільми. Хворі знаходились під постійним наглядом лікарів: Олександра Абрамовича Фурмана, який виконував також роль головного лікаря закладу, та Соломона Соломоновича Ходякова. Санаторій оснастили найновішими на той час препаратами для фізичних методів лікування захворювань легень. Річний бюджет санаторію становив біля 250 тис. карбованців.

Цікаво, що від розташованого тут санаторію походить назва вулиці, яка веде від Житомирської вглиб лікарняного комплексу – вулиця Санаторна.

Власне, санаторій діяв лише до німецько-радянської війни. У 1944 році, коли місто звільнили від ворога, роботу санаторію не відновлювали. Але медичне минуле колишнього будинку Доманського не забулось. Він увійшов до складу комплексу будівель, в яких розмістилась районна лікарня.

Нині будівля колишнього маєтку Доманського милує око перехожих, які опиняються на території районної лікарні, та змушує їх тамувати подих від зовнішнього вигляду цієї архітектурної перлини Бердичева.

Анатолій Горобчук.

Колишній маєток Доманського. Сучасний стан, червень 2008 р.
Тильна сторона будинку, 2018 р.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here