У звичайному житті ми звикли, що фотографії у більшості своїй відображають дійсний стан речей. Будь це подія, відображена у фоторепортажі, пейзаж чи портрет (не беремо до уваги такий окремий напрям, як художня фотографія, де в уяві фотохудожника можливе все). Насправді, це далеко не так.
Нещодавно, розглядаючи одну з фотографій часів німецько-радянської війни (до речі, опубліковану в Українській Радянській Енциклопедії “Історія міст і сіл Української РСР: Житомирська область” (1973) у статті “Бердичів” за авторством Громенка І.Є. та Павлова О.О.), спіймав себе на тому, що фактично дивлюсь на неї, як на художній твір. Вірніше, дивлюсь на фотографію, яка НЕ відображає реального стану речей. Ось вона (представлена поряд). Нічого дивного у ній немає, скажете ви, і будете впевнені, що це дійсно радянські танки в бою під Бердичевом у січні 1944 року (принаймні, такий підпис стоїть під фотографією). Спробуємо розібратись, чи дійсно це так.
У російському державному архіві кінофотодокументів за адресою http://photo.rgakfd.ru/showObject.do?object=1200235211 зберігається фото (представлено нижче), автором якого зазначено фотокореспондента Миколу Коллі. Фото цікаве тим, що в багатьох деталях майже збігається з опублікованим в УРЕ. Проведемо порівняння обох фотографій.
На обох фото – на передньому плані один і той же радянський танк (зверніть увагу на окремі деталі танка). Десантники сидять практично в одній і тій же позиції. На одному фото радянський танк один на фоні чорного диму від палаючого ворожого танку Panzerkampfwagen VI Ausf. H1 “Тигр”. На іншому – він на фоні другого радянського танку та без диму на задньому плані. Ракурс обох фото змінився досить незначно.
Все перераховане наштовхує на думку, що фото, де зображено два радянських танки з десантниками, змонтоване. Це фотомонтаж, або постановка, де другий танк просто вклеїли у первісну фотографію, прибравши дим від палаючого “Тигру”.
Для чого це зробили? Якщо це зробили в роки війни, то пояснення просте: йде кривава війна. Редакції газет, фотожурналісти – це бійці хоч і невидимого, але вкрай важливого фронту – пропагандистського. Їм потрібно показати відважних радянських бійців, радянську техніку, які впевнено перемагають ворога. Своїми матеріалами журналісти повинні надихати на перемогу, вселяти впевненість бійців та населення країни у перемозі радянської зброї, радянського ладу. Задля цього будь-які засоби прийнятні. У тому числі і ретуш фотографій, створення постановочних фото. Робити постановочні фото на той час було звичайною практикою військових фотокореспондентів. А фотомонтаж робили в редакції газети.
Якщо це зробили вже у мирний час, то постає питання – для чого це зробили в енциклопедії, розмістивши заздалегідь недостовірне фото? Який у цьому сенс, якщо існує оригінал, не гірший, а навіть кращий за своїм змістом?
Стаття в УРЕ Івана Громенка та Олексія Павлова “Бердичів” з часу своєї появи у 1973 році впродовж майже трьох десятиліть була практично єдиним джерелом з історії Бердичева з часів його появи та до сьогодення. Але виявлені на сьогодні (окрім зазначеного фото) численні неточності, перекручення, недомовки та ідеологічна заангажованість поставили її в ряд таких, що практично втратили будь-яку документальну цінність як для пересічного читача, так і для науковця.
Це не перший випадок, коли я стикнувся з ретушованою, або змонтованою фотографією часів німецько-радянської війни. Наприклад, у журналі “Фронтовая иллюстрация” за січень 1944 року також є фото, цілком змонтоване в самій редакції журналу (докладно про це читайте у статті Орієнтація могил на німецькому кладовищі). Не гребують фотомонтажем і сучасні фотокореспонденти, але це вже зовсім інша тема…
P.S.: Підтвердженням достовірності фотографії є кіножурнал звільнення Бердичева, виготовлений у січні 1944 року. На 2 хвилині 29 секунді є кінокадри, де саме цей танк (один!) переїздить через автодорогу на фоні палаючого “Тигра”. Лише кінодокументаліст змінив ракурс зйомки.
Представляємо вашій увазі перелік книг з історії міста Бердичева та Бердичівщини загалом, які представлені у вільному продажі.
Цікаве спостереження. І слушне. Подякуймо його автору, вірогідно – це А.П.Горобчук. Що до того, хто автор монтажу, хочу трохи захистити редакцію УРЕ та її окремого підрозділу, що готував “Історію міст і сіл”. Малоймовірно, що там зробили цю “фотожабу”. Їм це було непотрібно. Вірогідніше, що це зробили набагато раніше і в іншому місці, більш ймовірно, після війни. Та й саме фото (оригінал) зроблено, вірогідно, взимку 1944-45 рр. На першому плані – танк Т-34-85, конструкції 1943 року , який почали випускати лише в лютому 1944 (20 одиниць), так що у військах їх побачили тільки влітку 1944. На задньому плані , підмонтовано Т-44, те ж розробка 1943-44 років на базі Т-34, втілення якої з ряду причин відклали до кінця 1944 року, у війська почала надходити лише наприкінці 1945 року, у війні участь не брала. Але, про Т-44, це – лише припущення, бо їх і житті було важко відрізнити за зовнішнім виглядом (найкраще – спереду), а на фото збоку – і поготів). Найгірше, що можна закинути УРЕ – те, що вони використали (для “оживляжу”) фото, яке потрапило під руку і не мало стосунку ні до звільнення Бердичева, ні до усієї Житомирсько-Бердичівської наступальної операції грудня 1943-січня 1944.
З повагою, Євген Черноног.
Все ж танк таки не Т-34-85. Фото також знято у січні 1944 року. Підтвердженням цьому є кадри кінохроніки звільнення Бердичева, яка демонструвалась в кінотеатрах у січні 1944 року. Там на 2 хв 29 с. є саме той момент, як танк переїздить через дорогу (лише ракурс трішки інший, а також видно тип танку). Видно, фотограф і кінооператор були разом. Відео кінохроніки додав до статті.