Дещо про поштові листівки

Що можна побачити на поштових листівках? Дивне запитання, скаже обиватель. Звичайно, бачимо те, що хотів зобразити фотохудожник – будинок, міський пейзаж, портрет, подекуди натюрморт чи взагалі художній малюнок.

Є ні, скаже філокартист, побачити можна багато чого, на що навіть не зверне уваги звичайна людина. А особливо багато бачить на поштовій листівці той колекціонер, якого цікавить не лише факт володіння карткою, але й історія того, що на ній зображено.

Прикладів таких краєзнавчих досліджень, які ґрунтуються на аналізі поштових карток-листівок, можна навести багато. Ось лише декілька з них.

Фото зробив невідомий нам німецький фотограф 18 квітня 1918 року (судячи з напису на звороті). Це час, коли Бердичів був зайнятий німецькими військами, які увійшли на територію України згідно умов Брестської мирної угоди від 9 лютого 1918 року. Польову листівку (Feldpostkarte) на замовлення Центрального офісу польових книжкових магазинів групи армій під командуванням прусського генерал-фельдмаршала Германа фон Ейхгорна (Zentralstelle der Feldbuchhandlungen, Heeresgruppe Eichhorn) виготовила видавнича фірма Dr. Trenkier & Co (Лейпциг, Німеччина) (Dr. Trenkier & Co, Leipzig-St. Graph Kunstanstalt). Німецькі вояки надсилали такі листівки з коротким текстом своїм рідним та близьким на батьківщину.

Листівка має підпис: «Бердичів. Російська церква» («Berditschew. Russische Kirche»). Але насправді на цій поштовій листівці окрім дзвіниці та головного купола православного храму бачимо бердичівську Качанівку – цілий мікрорайон, який займав правий берег Гнилоп’яті та знаходився на стику Старого та Нового міста. Забудова тут була хоч і кам’яна, але як бачимо переважно одноповерхова (хоча були і три- та навіть чотириповерхові будівлі). Будинки тулились один до одного, каскадами спускаючись до води. Проживали у них переважно євреї і розмовною мовою був ідиш.

В об’єктив невідомого фотографа не потрапили ні кляштор Босих Кармелітів (знаходиться зліва), ні водонапірна вежа (справа). Але добре видно замулений, зарослий річковою травою лівий берег, що вказує на порівняно малу глибину тогочасного русла Гнилоп’яті.

На сьогодні залишилось лише декілька будинків, зображених на цій листівці. Отже, маємо унікальний історичний документ, що зображає Бердичів кінця другого десятиліття минулого століття.

На другій поштовій листівці з написом «Бердичев. Мельница» зображено міст через Гнилоп’ять. Виготовив цю поштову картку книжково-письмопаперовий магазин «Труд» (рос. Книжно-письчебумажный магазин «Труд»).

Перші згадки про водяний млин у Бердичеві датуються 1593 роком, коли в інвентарі (описі) маєтностей власника містечка Федора Тишкевича згадується «возле замка гребля, став, млын с четырмя колесами, который орендует до 1599 года за 100 коп в год еврей». Звичайно, від того млина не залишилось і сліду, як і від млина, що зображений на цій картці. Але бачимо греблю, яка значно менша, ніж та, що збудована у 60-х роках минулого століття. Добре видно засувки, якими регулювали стік води, а з ними і роботу самого млина.

Також бачимо перехрестя вулиць Чуднівської, Бродської (сучасна Козацька) та Бистрицької. Якщо уважно придивитись до зображення, то побачимо лінію телефонного зв’язку, яка перетинає річку перед греблею, та лінію електропередачі (електроосвітлення?), яка проходить через міст та продовжується вулицями Бродського та Чуднівською.

У поле зору фотографа не потрапила, на жаль, Загребельна синагога (зліва), яка зорієнтована фасадом на Бродську (але якщо бути точним, то була вона зорієнтована по лінії схід-захід, відповідаючи релігійним канонам).

Третя поштова листівка також видана видавничою фірмою Dr. Trenkier & Co (Лейпциг, Німеччина). Але фотографію зробили дещо пізніше за згадану на початку статті – 16 травня 1918 року. Напис на польовій листівці – «Бердичів. Вид з Лисої Гори» («Berditschew. Blick von der Lisa Gova»). Фотограф знаходився на правому березі Гнилоп’яті, на узвишші Лисої гори. Панорама міста, яка відкривається нам, містить чіткі для бердичівлян орієнтири: кляштор Босих Кармелітів, православний Успенський собор, пожежну каланчу, водонапірну башту, православну Миколаївську церкву та інше. На протилежному березі річки – землі колишньої кармелітської економії, вдалині – дерев’яний пішохідний міст. Знову звертаємо увагу на заросле річковою травою русло ріки, що вказує на її малу глибину.

Анатолій ГОРОБЧУК.