Додому Історія Свята та визначні події 1 травня. День міжнародної солідарності трудящих

1 травня. День міжнародної солідарності трудящих

420
0
ПОДІЛИТИСЬ

День міжнародної солідарності трудящих — свято, що відзначається в 142 країнах, у тому числі в Україні 1 травня або у перший понеділок травня.

В Україні 1 і 2 травня щороку оголошуються вихідними днями.

 

Історія виникнення свята

1 травня 1886 року американські робітники організували страйк із вимогою 8-годинного робочого дня. Страйк і демонстрація закінчилися кровопролитним зіткненням з поліцією. У липні 1889 року Паризький конгрес II Інтернаціоналу в пам’ять про виступ робітників Чикаго прийняв рішення про проведення 1 травня щорічних демонстрацій. Уперше день міжнародної солідарності трудящих був відзначений у 1890 році в Австро-Угорщині, Бельгії, Німеччині, Данії, Іспанії, Італії, США, Норвегії, Франції, Швеції і деяких інших країнах.

СРСР. 100-річчя Першотравня. Поштовий блок, 1989 р.

У Російській імперії Першотравень як день міжнародної солідарності вперше відмітили у 1890 році в Варшаві проведенням страйку 10 тис. робітників. З 1897 року маївки стали носити політичний характер і супроводжувались масовими демонстраціями.

Після Жовтневої революції 1917 року свято стало офіційним: У цей день проводились демонстрації трудящих і військові паради (перший першотравневий парад РСЧА відбувся у 1918 році на Ходинському полі). На другий день свята, як правило, по всій країні проходили “маївки” — масові святкування на природі.

Першотравнева демонстрація на вулицях Москви, 1 травня 1960 р.
М. Максимов/РИА Новости.

Довгий час Першотравень був символом революції, непримиренної класової боротьби. В СРСР Першотравень довгі роки був основним державним святом. В епоху “розвинутого соціалізму” в СРСР першотравневі демонстрації стали нести інше смислове навантаження. У день першого травня трудящі СРСР “виражають свою солідарність з революційною боротьбою трудящих капіталістичних країн, з національно-визвольним рухом, виражають рішучість віддати всі сили боротьбі за мир, за побудову комуністичного суспільства”.

Демонстрації традиційно відбувались на Червоній площі – головній площі країни. Керівники держави вітали учасників демонстрації з трибуни Мавзолею. У всіх містах також відбувались демонстрації, учасників яких з урочисто прибраних трибун вітали перші керівники партійних та господарських органів влади, передовики виробництва, стахановці.

1 травня 1990 року керівництво Радянського Союзу і КПРС востаннє піднялося на трибуну Мавзолею для проведення офіційної першотравневої демонстрації. У світі Першотравень як і раніше відзначається як пролетарське свято солідарності.

Відзначення свята у Бердичеві

У Бердичеві це свято вперше відзначили 1 травня 1903 року. У цей день робітники міста, очолювані бундівцями (Бунд – єврейська соціалістична організація) та соціал-демократами, для участі у демонстрації зібрались біля будинку Російського торгово-промислового банку, що по вулиці Махнівській (у радянські та пострадянські часи – вулиця Свердлова, з 2014 року – вулиця Вінницька). О 16 годині учасники демонстрації підняли червоні прапори і пішли колонами по вулиці в напряму до водонапірної башти, що стояла на Соборній площі. Вони співали революційні пісні, несли плакати з вимогою 8-годинного робочого дня, політичних свобод. Демонстрантам пощастило дійти до Соборної площі, де на розі Соборної і Житомирської вулиці сталася сутичка демонстрантів із поліцією і солдатами. Поліції вдалося розігнати демонстрантів, кілька її учасників було заарештовано, один із них згодом помер у в’язниці від побоїв.

У наступні роки Першотравневі демонстрації не проводились – зусиллями поліції їх вдавалося попередити. Лише у 1916 році робітникам Бердичева вдалося провести нелегальну маївку – вони зібрались уночі на околиці міста за Лисою горою. Під час маївки обговорювались питання політичної боротьби, наприкінці присутні заспівали гімн революціонерів – Марсельєзу.

Першотравнева демонстрація на Соборній площі. Бердичів, 1 травня 1918 року.

У перші роки революції 1917 року та післяреволюційний період День міжнародної солідарності відзначався з притаманними Бердичеву особливостями. Так, 1 травня 1918 року на Соборній площі відбулась велелюдна демонстрація, під час якої демонстранти несли численні транспаранти, заклики на яких були написані як російською мовою, так і на ідиш – мові численного на той час бердичівського єврейства.

З остаточним утвердженням Радянської влади в Бердичеві День міжнародної солідарності відзначався масово, із залученням широких верств населення. Вперше це відбулось у 1919 році. 25 квітня 1919 року на основі рішення комісії з підготовки до святкування дня 1 Травня оголошенням завідуючого підвідділом Радянської Міліції товаришем Гладких пропонувалось “всем квартироснимателям, балконы коих выходят на улицы, украшать таковые к 1 Мая зеленью, коврами и красной материей. Неисполнение сего будет считаться актом против Советской власти. Начальникам милиции и милиционерам вменяю в обязанность строго следить за исполнением сего. Виновных же в нарушении привлечь к ответственности”.

Оголошення завідуючого підвідділом Радянської Міліції товариша Гладких від 25 квітня 1919 року.

За день-два до свята місто буквально змінило своє обличчя. Воно розквітло сотнями червоних прапорів, транспарантів. У людних місцях робітники електростанції збудували та ілюмінували світкові арки з написами: “Владыкой мира будет труд!”, “Война дворцам, мир хижинам!”. У день Першотравня за рішенням повітового виконкому в місті було перейменовано декілька вулиць: вулиця Білопільська стала називатись вулицею Карла Лібкнехта (нині вулиця Європейська), Махнівська – вулицею Свердлова (нині вулиця Вінницька), Нікольська – вулицею Шевченка. Соборну площу перейменували на Радянську площу.

Першого травня о 10-й годині ранку на Радянській площі зібрались тисячі бердичівлян. Біля водонапірної башти вишикувались підрозділи Червоної Армії. Скрізь гриміли духові оркестри. Колона демонстрантів із червоними прапорами, закликами “Хай живе Радянська влада!”, “Хай живе Червона Армія!” пройшли по вулицях Карла Лібкнехта і Свердлова. Виділилась колона робітників-шкіряників – вони несли попереду червоно-чорний прапор з написом “Свобода или смерть!”. На вантажному автомобілі, що курсував по вулицях, хор виконував революційні пісні. Всього у Першотравневій маніфестації та мітингах взяло участь до 30 тис. чоловік.

У наступні роки день 1 травня і наступний день стали офіційними вихідними днями. Бердичівляни до свята готувались із особливим піднесенням, що, за ідеологічним переконанням, повинно було впливати на виробничі показники. Справжнім апогеєм ставала святкова першотравнева демонстрація, яка відбувалась перед почесною трибуною головною вулицею міста – вулицею Карла Лібкнехта (нині вулиця Європейська). На трибуні стояли керівники міста та району, передовики виробництва, представники громадських організацій, ветерани партій і Великої Вітчизняної війни. Спершу трибуну встановлювали на Радянській (нині Соборній) площі (поряд із аптекою). Згодом – на перехрещенні вулиць Карла Лібкнехта і Енгельса (між будинками №11 та №13). Коли у 1977 році звели нову будівлю міськвиконкому та облаштували Жовтневу площу (нині площа Центральна), святкові демонстрації проходять саме тут.

Але так було не завжди. У роки Вітчизняної війни зі зрозумілих причин свято не відзначали. Зі звільненням міста у січні 1944 року загальна розруха також внесла свої корективи. Замість демонстрації жителі міста приготували та вручили пораненим радянським воїнам, що знаходились у численних бердичівських госпіталях, 5580 подарунків.

У 1945 році – році Перемоги – святкова демонстрація також не проводилась. Замість неї всі бердичівляни працювали на своїх робочих місцях, перед початком робочого дня на підприємствах відбулись святкові мітинги. Також цього року свято співпало з випуском Четвертої Державної військової позики (так держава отримувала необхідні кошти на військові витрати). На заклик партійного керівництва робітники підприємств та службовці у добровільно-примусовому порядку підписувались на позику.

Першотравнева демонстрація на Радянській площі, 1950-і роки.

У подальші роки в демонстраціях брали участь десятки тисяч бердичівлян: від школярів до робітників, службовців, пенсіонерів, ветеранів війни та праці. Демонстранти тримали у руках сотні портретів партійних та господарських керівників Радянської держави, портрети Володимира Леніна, Йосипа Сталіна, Карла Маркса, Фрідріха Енгельса та інших діячів комуністичного руху. Під час проходження колон уздовж усієї вулиці Карла Лібкнехта з вуличних гучномовців лунали святкові пісні, безпосередньо на площі ведучі параду виголошували святкові заклики ЦК КПРС. Ці заклики, як і порядок проходження колон, попередньо друкувались у місцевій газеті “Радянський шлях”. Також задовго до Першотравня у навчальних закладах, на підприємствах організовувались спеціальні тренування, на яких учасників демонстрації навчали правильно ходити у складі колони та вигукувати “Ура!” так, щоб вигук хвилею прокочувався по колоні від її початку до кінця. А напередодні відбувалась генеральна репетиція, на якій обов’язково були присутні перші керівники установи та представники міського комітету партії.

Працівники машинобудівного заводу “Прогрес” проходять повз трибуну, встановлену біля будинку №13 по вулиці Карла Лібкнехта (нині вулиця Європейська), 1975 рік.

Порядок проходження підприємств та установ був чітко регламентований – першими під звуки урочистого маршу виходив педагогічний колектив і учні навчального закладу, який здобував це право у соціалістичному змаганні між школами міста, виборовши першість у минулому кварталі. За ними повз трибуну крокували усі інші школи, учні педагогічного і медичного училищ, машинобудівного технікуму. Святковий марш трудових колективів за давньою традицією відкривали колони машинобудівного заводу “Прогрес”. По завершенні демонстрації відбувались масові святкування у трудових колективах, у родинному колі, в клубах, на природі.

Трибуна на Жовтневій площі (нині площа Центральна), 1981 рік.

Із настанням часів Перебудови святковий ажіотаж почав поступово спадати. У 1990 році Першотравень від попередніх років відрізнявся скромністю, стриманою святковою атрибутикою. Із гучномовців линув святковий репортаж на українській мові, що відразу помітили бердичівляни (до цього заклики виголошували виключно на російській мові). Звернули увагу і на те, що “Ура!”, вигукуване диктором, ніхто не підтримував. Цьогорічна демонстрація тривала трохи менше, ніж зазвичай. Колони вже не рясніли портретами членів Політбюро, керівників уряду Радянського Союзу.

Першотравень на Жовтневій площі, 1 травня 2010 року.

Із настанням незалежності України традиція проводити масові демонстрації повністю занепала. У серпні 1991 року заборонили Комуністичну партію України (вона була заново створена у 1993 році) і наступного 1992 року вперше за багато років Першотравнева демонстрація в Бердичеві не проводилась. У день першого травня на невеликий мітинг на Жовтневій площі, поряд з пам’ятником Володимиру Леніну виходили переважно лише ті, хто добре почувався під червоними прапорами й досі з ностальгічною любов’ю покладав квіти до підніжжя пам’ятника Леніну. Організаторами свята були міські осередки комуністичної та соціалістичної партій України. Основна ж маса жителів Бердичева присвячувала два вихідних дні або для відпочинку на природі, або праці на своїх присадибних ділянках.

1 травня 2013 року святкування на Жовтневій площі біля пам’ятника В.І. Леніну відбулось востаннє. Наприкінці 2013 року Жовтневу площу було перейменовано на Центральну, у лютому 2014 року демонтували і пам’ятник В.І. Леніну.


Фотогалерея Першотравневих свят

Працівники машинобудівного заводу “Прогрес” на демонстрації, 1950-і роки.

Колона працівників машинобудівного заводу “Прогрес”. На чолі колони директор заводу Олексій Шабельник (другий зліва), 1974 рік.
Колона працівників машинобудівного заводу “Прогрес”. На чолі колони директор заводу Олексій Шабельник (перший зліва), 1975 рік.
Працівники машинобудівного заводу “Прогрес” проходять повз трибуну, 1975 рік.
Колона працівників машинобудівного заводу “Прогрес”, 1970-і роки.
Колона працівників машинобудівного заводу “Прогрес”, 1980-і роки.
Повз трибуну проходить колектив середньої школи №5, 1972 рік.
Колона професійно-технічного училища №4, 1975 рік.
Колона педагогічного училища, 1970-і роки.
На демонстрації колектив середньої школи №14, 1976 рік.
На демонстрації колектив середньої школи №15, 1978 рік.
На Жовтневу площу виходить колектив середньої школи №1, 1980 рік.
На демонстрації колектив середньої школи №17, 1981 рік.
На демонстрації колектив середньої школи №17, 1981 рік.
На Жовтневій площі учні середньої школи №14, 1984 рік.
Колона Бердичівського пивзаводу на чолі з директором Корнобаєм А.С. (перший зліва), 1970-і роки.
Колона Бердичівського пивзаводу, 1970-і роки.
Колона Бердичівського районного вузла зв’язку, 1977 рік.
Колона працівників Бердичівської швейної фабрики, 1982 рік.
Колона працівників Бердичівської швейної фабрики, 1977 рік.
Працівники Бердичівського районного вузла зв’язку, 1991 рік.
Колона бердичівлян.
Першотравень на Жовтневій площі, 1 травня 2010 року.
Першотравень на Жовтневій площі, 1 травня 2010 року.
Останній Першотравень на Жовтневій площі, 1 травня 2013 року.

Останній Першотравень на Жовтневій площі, 1 травня 2013 року.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here