Демиденко Валер’ян Никодимович

Демиденко Валер’ян Никодимович (нар. 12 червня 1913, с. Чубинці, Сквирський пов., Київська губ., Російська імперія – пом. 4 листопада 2012, Бердичів, Житомирська обл., Україна) – громадсько-політичний діяч, кавалер ордену міста Бердичева “За заслуги” (№ 001), Почесний громадянин міста Бердичева.

Демиденко Валер’ян Никодимович народився 12 червня 1913 року в селі Чубинці нині Сквирського району Київської області в сім’ї селянина-бідняка. У 10 років став сиротою, після смерті батьків із 1925 по 1927 рік батрачив у наймах.

У 1927 році Валер’ян Демиденко вступив до технікуму, у 1931 році з третього курсу був зарахований на трирічні Вищі інженерні курси по розробці торф’яних родовищ, що діяли при Київському гірничому інституті. Закінчив два курси навчання, після чого у 1933 році курси ліквідували. Одночасно з навчанням Демиденко з квітня 1931 по 1933 роки працював технічним керівником торфової артілі у місті Новгород-Сіверський Чернігівської області. З червня 1939 по липень 1941 року – головний інженер Житомирського обласного управління місцевої паливної промисловості, потім – головний інженер Броницьких торфорозробок.

У червні 1941 року з початком німецько-радянської війни Валер’ян Никодимович призваний до лав Червоної Армії. Організаторські здібності Валер’яна Демиденка проявились із перших днів війни: будучи рядовим військ зв’язку, він бере на себе відповідальність вивести свій батальйон із німецького оточення. За ці успішні дії в порядку винятку рядовому Демиденку надали офіцерське звання – молодший лейтенант.

Валер’ян Демиденко пройшов із боями фронтами німецько-радянської війни, перебував на посадах командира взводу, роти, батальйону зв’язку. За мужність та героїзм, проявлені в роки війни, нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни І (1985) та ІІ ступенів, двома орденами Червоної Зірки та п’ятьма бойовими медалями.

Валер’ян Никодимович війну закінчив у Берліні у званні майора. По звільненні з лав Червоної Армії повернувся в Житомир на свою довоєнну роботу – очолив підприємство з видобутку торфу. Згодом працював на керівних посадах у виконкомі Житомирської обласної ради депутатів трудящих, з 1949 по 1952 роки – керуючий Житомирським обласним паливним трестом. 1952-го року за успіхи на роботі його хотіли забрати до Києва на посаду заступника міністра енергетики республіки. Але обласне керівництво наполягло, щоб його призначили головою виконавчого комітету Бердичева. Так і сталось – у липні 1952 року Валер’яна Демиденко обрали на посаду голови Бердичівського міськвиконкому. У наступні роки на цю посаду Валер’ян Демиденко обирався ще дев’ять разів (!), до 1971 року. Також з 1950 року по 1969 рік він дев’ять разів обирався депутатом Житомирської обласної ради депутатів трудящих.

За 20 років керівництва Бердичевом Валер’яну Демиденку вдалося зробити місто таким, яке заробляло для власних потреб коштів більше, ніж виділяли із союзного бюджету. Валер’ян Никодимович зібрав навколо себе команду однодумців, які підтримували починання свого керівника. Серед них досить згадати таких відомих бердичівлян, як перший заступник голови Олександр Клекота, головний архітектор міста Юрій Безценний, начальник БМУ-6 Григорій Хуторянський, начальник міського харчокомбінату Андрій Корнобай та багато інших. Валер’ян Никодимович не приховував, що для реалізації багатьох бердичівських проектів використовував особисту дружбу з керівниками як республіки, так і Союзу. Так, скажімо, будівництво в Бердичеві обласного госпіталю інвалідів війни санкціонували з Москви, а центральний універмаг “Ювілейний” (1969) побудували за київським проектом. Старше покоління бердичівлян і досі пам’ятає свого колишнього голову, його працю на благо міста.

За успіхи у розбудові господарства міста у 1966 році Валер’яна Никодимовича Демиденка нагороджено орденом “Знак Пошани”, у 1971 році – орденом Трудового Червоного Прапора. Згідно з рішенням виконкому Бердичівської міської ради від 20.04.1998 р. №184 Демиденко Валер’яну Никодимовичу за багаторічну сумлінну працю в органах виконавчої влади, розвиток його соціально-економічної структури присвоєно звання “Почесний громадянин міста Бердичева”.

До 90-річчя з дня свого народження – 12 червня 2003 року – Валер’яну Демиденко вручено Орден міста Бердичева “За Заслуги” за номером 001, а також орден Богдана Хмельницького III ст. Указом Президента України від 05.05.2004 р. № 507/2004 за ратні і трудові заслуги, активну діяльність у ветеранських організаціях та патріотичне виховання молоді Демиденко Валер’ян Никодимович нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.

У 1971 році Валер’ян Демиденко пішов на заслужений відпочинок, проживав у Бердичеві. Але ветеран підтримував тісні стосунки з керівництвом міста, колишніми підлеглими. У 2006 та 2009 роках з під його пера друком виходять книги “Час – у Лету, Люди – в Пам’ять…” та “Ветеран”, в яких у вигляді спогадів він розповідає про час, свою роботу, життя міста 1950-1960-х років.

У 2003 році колишньому голові Бердичівського міськвиконкому, Почесному громадянину міста Бердичева Валер’яну Никодимовичу Демиденку виповнилось 90 років. З нагоди ювілею у залі засідань міськвиконкому зібрались колишні та нинішні працівники міськвиконкому, журналісти, керівники міських підприємств, директори шкіл, друзі та члени родини Валер’яна Демиденка. Нинішній міський голова Василь Мазур щиро привітав ювіляра, подякував йому за той неоціненний вклад, який він зробив у розвиток нашого міста за роки багаторічної праці, побажав йому ще багато років життя.

Помер Демиденко Валер’ян Никодимович 4 листопада 2012 року. Похований у секторі почесних поховань загальноміського кладовища по вулиці Бистрицькій.

У музейній кімнаті міськвиконкому створено стенд, присвячений життю та праці Валер’яна Никодимовича Демиденка.

Джерела і література:

Кравченко В.Т. Солдат – зодчий – мер. // “Земля Бердичівська”, № 47 (15270) від 12.06.2003 р.

Коржук В. До витоків історії. // “Земля Бердичівська”, № 51 від 26.06.2006 р.

Демиденко В.Н. Час – у Лету, Люди – в Пам’ять… Спогади. – Житомир, ПП Пасічник, 2006. – 70 с.

Демиденко В.Н. Ветеран. – Житомир, ПП Пасічник, 2009. – 28 с.

Матеріали музейної кімнати Бердичівського міського виконавчого комітету.