Home Новини Давня легенда Бердичева – його підземелля

Давня легенда Бердичева – його підземелля

13878
0
SHARE

У Бердичеві доволі періодично спалахує відчутний інтерес його жителів до підземель, що за давніми переказами густою мережею покривають чи не все місто. Особливо цей інтерес загострюється у той час, коли обвали, обумовлені ветхістю споруд, дії будівельників під час спорудження будинків, чи комунальники своєю необачністю не відкривають доступ до чергового провалля, що веде невідомо куди. Дискусії щодо необхідності дослідження бердичівських підземель тривають десятиліттями. Влада стверджує, що на дослідження відсутні кошти, та й нагальної потреби у цьому немає. Їх опоненти вказують на зворотне.

Вхід до підземелля по вулиці Вінницькій, 3.
Липень 2006 р.

Та мало кому відомо, що бердичівські підземелля вже доволі пунктуально досліджені! І хоча з часу проведення цих досліджень минуло півтора століття, ситуація з мережею підземель практично не змінилась: по-перше, нові підземелля за цей час практично не будувались, а по-друге, в археологічному плані після досліджень 1867 року знайти щось нове в підземеллях навряд чи вдасться.

Та що б там не було, бердичівські підземелля продовжують притягувати до себе увагу як істориків з археологами, так і пересічних жителів міста та туристів.

У 2007 році в Бердичеві відбулась науково-краєзнавча конференція, матеріали якої опублікували у двотомному збірнику. Серед опублікованих статей – дослідження співробітника Центрального державного історичного архіву України (Київ) Віталія Йосиповича Кугая “Про підземелля Бердичева”. Стаття містить детальну розповідь про дослідження бердичівських підземель у XIX ст.

З метою поширення знань про бердичівські підземелля, публікуємо статтю згаданого автора.


В.Й. Кугай (м. Київ)

Про підземелля Бердичева

Як місто з багатовіковою історією і славним минулим м. Бердичів за роки свого існування має багато різних легенд і таємниць. Однією із сторінок історії, яка була оповита завісою таємності та інтригувала своєю загадковістю, були його підземелля. Про них на протязі багатьох років серед місцевого населення ходили різноманітні чутки, розповіді. Згодом це питання вийшло на рівень зацікавленості керівництва губернії. Причому воно не просто цікавило керівництво, а й непокоїло його. Це пояснюється тим, що розповсюджувались численні чутки про те, що в цих підземеллях знаходили притулок різноманітні зграї злодіїв та інших кримінальних елементів, переховувалась контрабанда та крадені речі. Це спричиняло стурбованість щодо безпеки міста і його околиць.

З цією метою були проведені заходи щодо ґрунтовного вивчення питання про підземелля Бердичева та наведення відповідного ладу. Перша така спроба була здійснена у 1832 році, коли за наказом київського, подільського та волинського генерал-губернатора В.В. Левашова був направлений до м. Бердичева чиновник з особливих доручень полковник Голубцов з метою обстеження таємних підземель міста [1, с. 2].

Що ж уявляли собою бердичівські підземелля? Це була розгалужена система підземних ходів, які розташовувались під містом і виходили за його межі. Вона складалась з підземних коридорів різною довжини і ширини, підвалів, погребів під багатьма будинками, а також приміщеннями різних форм та ямами під вулицями та іншими місцями міста.

Перша експедиція у м. Бердичів, яка була здійснена, виявилась малорезультативною. Вона, фактично, обмежилась констатацією наявності підземель у місті. Про результати обстежень комісії у складі полковника Голубцова, стряпчого та виконуючого обов’язки бердичівського поліцмейстера було доведено до відома київського, подільського та волинського генерал-губернатора [2, с. 64, 66-69].

А ось результати роботи наступної експедиції, що працювала у м. Бердичеві, мали серйозні наслідки для міських підземель. Приводом для її створення стало повідомлення бердичівського архітектора колезького асесора Весмана про знайдені ним під час огляду Бердичева, для складання нового плану міста, підземні ходи у вигляді катакомб [3, с. 1]. Крім цього, у листі канцелярії Міністерства внутрішніх справ на ім’я київського, по­дільського та волинського генерал-губернатора від 27 липня 1867 року повідомляється, що управляючий Міністерства фінансів доправив до них рапорт чиновника з особливих доручень статського радника Пальміна, який перебуваючи у відрядженні у м. Бердичеві, виявив під багатьма будинками підземні ходи і підвали. А місцевий архітектор Весман запевнював його, що у деяких з них були виявлені обломки зброї та, навіть, мертві тіла. На зворотному шляху до Санкт-Петербургу Пальмін відвідав київського, подільського та волинського генерал-губернатора і доповів йому про бердичівські підземелля і їх шкідливі наслідки для безпеки й порядку. Тому генерал-губернатору було запропоновано дати розпорядження місцевій владі м. Бердичева ретельно обстежити підземелля та замурувати їх під наглядом когось з губернських чиновників [4, с. 9].

На підставі цих чинників генерал-губернатор дає розпорядження члену слідчої комісії з політичних справ капітану Василю Копанському відправитись до м. Бердичева, щоб очолити комісію з дослідження місцевих підземель та прийняти рішення за результатами роботи.

22 липня 1867 року капітан Копанський згідно припису за № 5086 від 14.07.1867 р. відправляється до м. Бердичева [5, с. 4]. Вже 29 липня 1867 року він відправляє рапорт з грифом таємності на ім’я генерал-губернатора, в якому доповідає про перші результати своєї роботи та деякі думки стосовно мети свого відрядження. Зокрема, він пише, що нанесення на план підземних ходів було б справою непростою навіть у тому випадку, якби Бердичів був безлюдним містом, бо судячи з кількості віддушин, які знаходяться при будинках, що мають підземні ходи і підвали, їх не менше 100. Але при існуючій, дуже щільній, забудові центральної частини міста, де мешкає єврейське населення, воно має намір перешкоджати вільному доступу до підземних ходів з тим, щоб приховати і замаскувати ці ходи, особливо, коли в цих заходах братиме участь місцева поліція. Тому він пропонує на початковому етапі досліджень видати себе за інженера, який прибув сюди для вирішення питання про розпланування нових вулиць у місті так, щоб не зносити великих будівель і не псувати існуючі при них підвали. Тоді можна визвати євреїв на відвертість, не позбавлену цікавості. І такі приклади вже є. Так, один з євреїв, котрий займав приміщення у будинку, біля якого дійсно належало прорізати нову вулицю, показав дуже міцний винний підвал і закладений хід, який, судячи зі слів робітників, що лагодили підвал декілька років тому, веде доволі далеко [6, с. 7]. Таким чином, капітан Копанський пропонує спочатку провести розвідку і виявити повністю мереживо підземних ходів і нанести його на план, а вже на завершальному етапі підключити сили місцевої поліції, коли знадобиться авторитет і вплив міської влади.

Крім того, він пише, що вже дослідив деякі підземні ходи і приміщення, в основному, всієї нагірної частини міста, яку називають Качанівкою і де знаходяться головні вулиці: Кармелітська, Махновська і Білопольська. За наявністю на головних вулицях Махновській і Білопольській віддушин що розташовані посередині цих вулиць, а також віддушин біля будинків на Соборній площі, ясно позначені підземні ходи, що йдуть майже від кожного будинку. Такі ж віддушини зустрічаються і на бокових вулицях, але набагато рідше і розташовані вони майже біля самих будинків. Віддушини ці утримуються у доброму стані, а ось на бокових вулицях переважно засмічені. Найбільша глибина ходів знаходиться біля православного собору, яка досягає 5 і ⅔ сажені (1 сажень=2,1336 м) від поверхні до дна підземелля і надалі зменшується, так що на Махновській і Білопольській вулицях найбільша глибина складає 3 і ⅔ сажені, а найменша – 2 ½ сажені.

Далі Копанський констатує, що окремі ходи і підвали підручними засобами дослідити не можливо, бо деякі з них засмічені, а інші не мають зовнішніх ознак. Для комплексного й ефективного дослідження підземель він просить вислати у його розпорядження мінний бур до 5-ти саженні довжиною, який застосовують у саперній справі і, бажано, унтер-офіцера, який добре володіє саперною майстерністю. За допомогою цього бура можна було б не тільки очистити засмічені віддушини, але й застосувати його для буріння в тих місцях, де, можливо, знаходяться глухі підземні ходи.

Наступний рапорт на ім’я генерал-губернатора капітан Копанський подав 8 серпня 1867 року, в якому відзначає, що на цей час він разом з архітектором Весманом обійшли 30 будинків, починаючи від костьольної стіни, по Кармелітській вулиці і провулку паралельно тій же вулиці, — до Соборної площі, і тільки 8 будинків з них не мають підземних ходів. Тут же він підкреслює, що у 22 будинках, крім своїх домашніх міцних підвалів, влаштовані напівкруглі галереї шириною від 2 до 2½ аршинів (1 аршин=71,12 см) і в висоту від 3 аршинів на початку і 2½ у кінці. Галереї обкладені цеглою, а своїм напрямком і звивинами дуже різноманітні. У двох будинках існують навіть двоярусні підземні ходи і своєю будовою дуже схожі на катакомби.

Найменша довжина пройдених галерей дорівнювала 14 аршинам, а найбільша – 46. У деяких з них падіння рівня досить відчутне, до 6 вершків (1 вершок=4,445 см) на погонний сажень, у більшій же частині – від 2 до 4 вершків. У багатьох підземних галереях влаштовані бокові ніші, які продовжені їх власниками від 2 до 6 аршинів і не обкладені цеглою. У деякій будинках домашні підвали загрожують падінням, але більшість підземній галерей влаштовані досить міцно і, як кажуть старожили, існують не менше 150 років; інші ж – не більше 30.

Черговий рапорт капітана Копанського надходить 7 вересня 1867 р., в якому він повідомляє, що з 8 по 31 серпня разом з архітектором Весманом вони обійшли ще 90 будинків по всій нагірній частині Бердичева. При цьому, вони виявили у 69 будинках наявність підземних ходів, причому у деяких з них по два і, навіть, по 3 підземних ходи. Вказується також на те, що деякі ходи не можна дослідити через зіпсоване в них повітря. Окремі ходи засипані, деякі збираються продовжувати, а в одному з них, біля р. Гнилоп’ять, влаштовано колодязь. Існують, як земляні ходи, так і обкладені цеглою, або деревом. Найбільша довжина земляних підземних ходів сягає 38 аршинів, а кам’яних – 79.

Два будинки мають між собою підземне сполучення, хоча самі ходи розділені дерев’яними дверима. За свідченнями їх власників ці ходи існують з давніх давен, бо, подейкують, на цьому місті колись знаходилась кухня князя Радзивілла [7, с. 21].

Далі Копанський висловлює стурбованість тим, що підземні ходи продовжують викопуватись, причому це робиться хаотично й непродумано, від чого вони, здебільшого, виходять, або під вулицю, або під чужий будинок, що загрожує обвалом, або руйнуванням і пошкодженням будівлі. Наводиться приклад, коли продовження підземного ходу завдало шкоди фундаменту будинку, що належав купцю Френкелю, від чого той зазнав збитків до 1000 рублів. Тому, за словами Копанського, цій практиці треба покласти кінець.

У цьому ж рапорті він пише, що у м. Бердичеві так багато підземних ходів, що більшість з них, взагалі ніяк не використовуються. Так, з 85 виявлених, тільки 12 зайняті складами вин, 2 – аптечними матеріалами, 8 – бочками з огірками, 5 – порожніми бочками і ящиками, 7 – домашніми припасами. Решта – 50, нічим не зайняті.

Нарешті, у рапорті від 31 жовтня 1867 року Копанський звітує перед генерал-губернатором про те, що разом з архітектором Весманом до 27 жовтня вони обстежили до кінця і іншу територію Бердичева, а саме: частину міста, що називається Піски, базарний ряд, Житомирську та Білопольську вулиці. Ця місцевість не має у такій великій кількості підземних ходів, як нагірна і тільки у 67 будинках виявлені підземні ходи, у тому числі 14 з них не можуть називатися ходами, а просто домашніми погребами. Із 67 підземних ходів, тільки у 5 знаходились бочки з вином, в одному зберігалося скло, у двох – порожні ящики і у кожному з них – заготовлені на зиму городні овочі.

Обійшовши все місто і дослідивши 186 підземних ходів, капітан Копансьий 27 жовтня 1867 року запросив членів слідчої комісії з дослідження підземних ходів у м. Бердичеві: поліцмейстера надвірного радника Світкіна, міського архітектора Весмана і міського голову купця 2-ї гільдії Трофімовича, у присутності яких було складено акт про результати дослідження бердичівських підземель. У ньому, зокрема, зазначається, що під час обстежень підземних ходів у них не було знайдено контрабандних товарів і крадених речей, а також не виявлено підозрілих осіб. А для того, щоб замурувати ті ходи, які є небажаними для міста, необхідно скласти особливий акт з означенням, які з підземних ходів можуть бути залишені в їх існуючому вигляді, які мають бути замуровані частково, а які, взагалі, засипані. Акт цей має бути складеним лише за умови виготовлення детальних креслень вищеозначених підземних ходів, без чого неможливо встановити необхідні для цього витрати [8, с. 56]. У кінці свого рапорту на ім’я київського, подільського і волинського генерал-губернатора О.П. Безака Копанський запевнює його, що по закінченні робіт буде виготовлений план м. Бердичева з нанесеними на ньому всіма підземними ходами і детальними кресленнями кожного з них. Про що окремо буде доведено до відома генерал-губернатора.

І ось, як результат більш ніж дворічної копіткої праці, капітаном Копанським відправляється підсумковий рапорт на ім’я нового київського, подільського і волинського генерал-губернатора О.М. Дондукова-Корсакова. В ньому він детально інформує про результати своєї роботи і робить важливі висновки. Зокрема, дається загальна характеристика бердичівських підземель. За словами Копанського, вони є нічим іншим, як темними, сирими і холодними різноманітними коридорами, в які спускаються під землю із свічками; ці досить довгі коридори – то земляні, то кам’яні, з боковими у них нішами, іноді перетинаються з іншими підземними коридорами. Деякі з цих коридорів закінчуються невеликими чотирикутними і круглими кімнатками, якщо можна так назвати невеликий підземний простір, що не має ні вікон, ні дверей, і який з’єднується з коридором.

Початок створення бердичівських підземель старожили відносять до часів Визвольної війни запорозьких козаків під проводом Богдана Хмельницького і вважають, що вони потрібні були козакам для того, щоб із лісу, який підступав до самого міста, добратись до р. Гнилоп’ять і користуватись водою.

Але Копанський висловлює свій сумнів щодо правильності такого припущення і, в свою чергу, наводить аргументи на користь того, що підземні ходи мали служити тимчасовим притулком і захистом від татар, які, хоч і допомагали Хмельницькому у війні з Польщею, але кожного разу, коли відходили до Криму, грабували на своєму шляху всіх, не розбираючи ні ворогів, ні союзників; убивали людей, палили села. За часи шестилітньої руйнівної війни українцям могли знадобитись місця постійного притулку і вони, вірогідно, були створені.

Найбільш давнє у всьому м. Бердичеві підземелля, від будинку Хаскі Ланди до будинку Зелінського, що йде крізь Соборну площу у напрямку річки, замість того, щоб постійно понижуватись, на середині своєї довжини починає підвищуватись до будинку Зелінського, що служить очевидним доказом того, що підземелля влаштовувалось не заради виходу до річки.

Довжина цього підземного ходу 75 аршинів, висота 2 ½ аршина і ширина – 2 аршини. Підземелля має профіль готичного вікна і не обкладене цеглою. Кіптява, що вкриває стіни майже чорним кольором, свідчить про його давність. На певній відстані підземелля має бокові ходи різної довжини, але одного профілю і такою ж кіптявою, що доводить їх одночасність [9, с. 37-38]. Копанський, досліджуючи підземні ходи по Кармелітській вулиці, що йде від Соборної площі повз костьолу і давніх мурованих стін колишнього оборонного замку до річки, робить висновок, що це була перша і головна вулиця м. Бердичева. Величезні підвали, що зустрічаються майже під кожним будинком, відносяться, приблизно, до 1700 року і, у разі їх заповнення товарами, судячи з їх кількості, дають підстави стверджувати, що у цей час Бердичів пережив славну епоху свого торговельного розвитку [10, с. 39]. Копанський відзначає подібність бердичівських підземних катакомб до катакомб стародавнього Риму, яким вони поступаються лише розмірами і не так часто перетинаються з іншими підземними коридорами.

Потребу в таких великих підвалах місцеві мешканці пояснювали тим, що така необхідність була в їхніх предків.

Кам’яні підземні ходи під будинками у центральній частині міста, судячи з їхнього вигляду, були створені одночасно з самими будинками.

Всього у м. Бердичеві було виявлено 208 підземель. Якщо більшу частину з них можна назвати підземними ходами, або підземними коридорами, то інші – звичайними домашніми погребами, а деякі з них – великими ямами. Таким чином, до підземних ходів можна віднести 130 підземель, до домашніх погребів і підвалів – решту, 78.

У переважній більшості підземні ходи є міцними, за невеликим винятком. Причому більш давні ходи, навіть, земляні є міцнішими, ніж сучасні. Це пояснюється тим, що вони вузькі і конусоподібні, а більш пізні ходи є ширшими, з дугоподібним перекриттям. Основне призначення підземних ходів – зберігання вин, як вітчизняного виробництва, так і закордонного.

Релігійний обряд євреїв потребує, щоб перед кожною суботою у домі посвячувалось молитвою хліб і вино. Бідні євреї для цього купували хлібне вино, більш заможні – виноградне. Якщо із всього єврейського населення м. Бердичева, що складало на той час близько 50 тисяч, тільки половина купувала б виноградне вино, то потреба в ньому була б у 25 тисяч пляшок щотижня. При такій значній кількості вина тільки для здійснення релігійного обряду, легко пояснити, що майже кожний домовласник влаштовує підземний хід, якщо не і метою торгівлі вином, то з надією віддати його у найм для цієї потреби.

У минулі часи м. Бердичів був багатим торговельним центром і вживання вина було значно більшим. Це сприяло тому, що влаштування великих і міцних кам’яних погребів, чи підземних ходів, яке приносило чималі прибутки, могло бути однією з перших умов домобудівника. Але польське повстання 1863 року і події, що настали після нього, призвели до значного погіршення торгівлі. Останньою обставиною можна пояснити те, що з 208 бердичівських підземель, лише 24 були зайняті виноградним вином під час обстеження ходів. Ще в декількох підвалах знаходились різні речі, а 172 підземних ходи нічим не були зайняті. Лише у бокових нішах цих ходів при наближенні осені та зими з’являються городні овочі і інші життєво необхідні продукти [11, с. 49-50]. Особливо турбує Копанського ситуація із збільшенням підземель, у першу чергу, бічних ходів, які хаотично утворюються під час добування власниками цих ходів глини з бічних ніш. У результаті бічні ніші перетворюються у бічні ходи, які іноді стають довшими, ніж головні. При цьому не звертається увага на напрямок ходу, який може вийти як під вулицю, так і під чужий будинок. Це може спричинити обвал, або руйнування будинку. Таку ситуацію Копанський пояснює наступним. Щорічно весною, перед святом Пейсаха, та восени, перед похолоданням, домогосподарки приступають до приведення у порядок житла і першим матеріалом служить глина. Вона знаходиться за містом, тому потрібно платити за її доставку. А нести її у мішках на власних плечах – відстань не близька. Тому більшість бідних євреїв йдуть у власний підземний хід і добувають там глину. І так з року в рік [12, с. 50]. Підводячи підсумок вищенаведеного і з метою недопущення у майбутньому такої практики, Копанський пропонує наступне.

  1. Всі бокові ніші зробити такими, щоб висота і ширина їх не дозволяла продовжувати підземний хід.
  2. Закінчення всіх головних та бічних ходів замурувати кам’яною у 2 ½ цеглини стінкою у місцях, де вони не закінчуються.
  3. На майбутнє допускати влаштування тільки підвалів і погребів, обкладених цеглою, а там, де залишились земляні ходи, зобов’язати їх власників обкласти цеглою і взяти з них підписки про заборону продовження ходів. У разі порушення підписки застосовувати грошові штрафи на користь міста.

Для виконання робіт щодо замурування непотрібних і небезпечних підземних ходів був складений кошторис у сумі – 2582 рублів 38 ¾ копійки, який запропоновано віднести на рахунок суми, що надходить у казну від використання кам’яних лавок, конфіскованих у кармелітського монастиря. Сума від використання цих лавок досягає у рік до 3 тисяч рублів. Доручити цю роботу бердичівському архітектору під наглядом міського голови та поліцмейстера, як членів комісії з дослідження підземель. Було б також корисним, щоб один примірник креслень підземель та генеральний план м. Бердичева з нанесенням на ньому підземних ходів, зберігався у бердичівської поліції для використання його у їхній роботі. Наостанок, Копанський підкреслює, що безпосередньо дослідженням бердичівських підземель і зняттям їх з натури, він, разом з архітектором Весманом був зайнятий з 30 липня по 27 жовтня 1867 року. Весь інший час був присвячений виготовленню детальних креслень у масштабі 2 сажені у 1 дюймі (1 дюйм = 2,54 см) для планів і 1 сажень для профілів. Не менш складною працею було виготовлення генерального плану тих частин Бердичева, де знаходяться підземні ходи та нанесення на план всіх знятих з натури підземель. Масштаб генерального плану – 25 саженів у англійському дюймі.

До цього рапорту додавалась алфавітна відомість власників будинків, у яких існують підземелля, з уточненням, чи це є підземний хід, чи це – погріб. Така відомість мала 4 графи: у першій був порядковий номер, у другій – прізвище та ім’я домовласника, у третій – позначення підземних ходів і погребів та кількість їх у кожному будинку, у четвертій – номер на генеральному плані та детальних кресленнях. Всього у цій відомості зафіксовано 182 власника. Складена вона 28 липня 1869 року [13, с. 57-64].

Крім алфавітної відомості також додається кошторис робіт, в якому дуже детально описується наступне: що потрібно зробити на кожному конкретному об’єкті; скільки потрібно для виконання цієї роботи мулярів і помічників; якими нормативно-правовими актами регламентується цей вид робіт; скільки для кожного об’єкту потрібно будівельного матеріалу і якого (зокрема, це цегла-залізняк, вапно, пісок та вода). П’ятою є графа для приміток.

Кошторис складено 7 серпня 1869 року. У ньому зазначено 166 об’єктів. Загальна сума витрат, як було зазначено вище склала 2582 рублі 38 ¾ копійки [4, с. 75-116].

Ще одним документом, що фігурує у цій справі, є вже згадуваний акт про обстеження підземних ходів м. Бердичева, складений членами слідчої комісії у складі капітана Копанського, міського архітектора Весмана, поліцмейстера Світкіна та міського голови Трофімовича. Цей акт датований 27 жовтня 1867 року. Цікавим було б відзначити ще й такий факт. У рапорті за № 27 від вересня 1869 року Копанський, який на той час вже отримав звання підполковника, на запит генерал-губернатора звітує про виготовлення генерального плану м. Бердичева з зазначенням на ньому всіх існуючих і знятих з натури підземель. А у рапорті від 11 травня 1870 року підполковник Копанський зазначає, що виготовлений план підземель міста виявився правильним і, що бердичівський поліцмейстер висловив необхідність мати у міській поліції генеральний план і детальні креслення підземель для належного керівництва у відповідних випадках.

Так закінчилась місія з обстеження бердичівських підземель і приведення їх до порядку, покладена на капітана, а згодом, підполковника Копанського.

Але дивним чином, іноді, складаються обставини у житті людей. Так князь О.М. Дондуков-Корсаков у 1881 році, через дванадцять років, будучи тимчасовим генерал-губернатором м. Одеси, звертається з проханням до О.Р. Дрентельна, на той час київського, подільського і волинського генерал-губернатора. “Милостивий Государ Олександр Романович! Свого часу, перебуваючи генерал-губернатором Південно-Західного краю, за моїм дорученням, інженер-капітаном Копанським були складені плани підземних ходів у м. Бердичів Київської губернії, з яких згодом був складений особливий альбом.

Визнаючи корисним застосувати ту ж саму систему при дослідженні підземних ходів м. Одеси, я дозволяю собі покірніше просити Ваше Високопревосходительство вислати мені тимчасово цей альбом, зі всіма проектами і деталями, а також і справу з листуванням з цього питання.

Покірніше прошу Ваше Високопревосходительство прийняти запевнення у повній пошані і відданості. Князь Дондуков-Корсаков” [15, с. 117].

Згідно з проханням О.М. Дондукова-Корсакова, всі матеріали щодо бердичівських підземель були надіслані у його розпорядження у травні 1881 року, а після їх використання, вже його наступником на посаді тимчасового генерал-губернатора м. Одеси, у січні 1884 року були повернуті до канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора [16, с. 123].

Найпізнішою зі справ, виявлених у Центральному державному історичному архіві України, м. Київ, що стосується бердичівських підземель, є справа, що датується 1915 роком [17, с. 13-16]. Пов’язана вона з подіями, що мали місце під час Першої світової війни. При проведенні військових операцій на територіях, прилеглих до м. Бердичева, комендант штаб-квартири Головного начальника постачання армій Південно-Західного фронту отримує інформацію про наявність у місті підземних ходів. Він дає 4 вересня 1915 року доручення завідувачу військово-дорожними роботами 2-го району Південно-Західного фронту, під керівництвом якого здійснюється укріплення мосту через р. Гнилоп’ять у м. Бердичеві, дослідити місця, де має проходити важка артилерія і техніка. Такими, з його точки зору, мають бути: підйом з цього мосту у місто по Мостовій вулиці і, особливо, Соборна площа, де проходять старовинні підземні ходи. З метою недопущення провалу під час проходу техніки, він доручає дослідити ці ходи.

У свою чергу, завідувач 2-го району військово-дорожних робіт на Південно-Західному фронті Б. Ніколаєв дає доручення здійснити обстеження підземних ходів завідувачу мостовим загоном № 204 військово-дорожних робіт інженеру С.В. Маєвському.

14 вересня 1915 року С.В. Маєвський у рапорті на ім’я коменданта штаб-квартири Головного начальника постачання армій Південно-Західного фронту повідомляє наступне: отримавши завдання обстежити підземелля м. Бердичева, він 10 вересня 1915 року звернувся за сприянням до начальника бердичівської поліції. У розмові з ним і після огляду найближчих до костьолу підземель, при участі техніка П.С. Ферапонтова, вони зробили висновок, що обстеження підземних ходів із зняттям плану їх розташування, внаслідок обвалу і інших можливих перешкод, є дуже складною справою і може зайняти багато часу і сил. Це призвело б до відволікання його від виконання прямих обов’язків перебудови мостів для військових цілей.

Тому безпосередній начальник С.В. Маєвського, Б. Ніколаєв, дав йому вказівку обмежитись технічною перевіркою добутих при дослідженні ходів даних лише у районі мосту, що перебудовується.

Зі свого боку С.В. Маєвський висловлює свою думку, як інженер, щодо ситуації, що виникла перед ними. Обстеження простіше провести зверху, ніж знизу, шляхом простуковування трамбівкою, шляхом досліду з перевезенням великого тягаря, або шляхом буріння отворів вздовж маршрутних вулиць, приблизно, через 2-3 сажені і на глибину біля 2 саженів. При більшій глибині залягання підземних ходів, при їх помірних, судячи з огляду, розмірах, як показує довголітній досвід вантажного пересування, обвал їм не загрожує. Нарешті, присутність підземних ходів поблизу річки видається сумнівним з точки зору близькості до поверхні ґрунтових вод [18, с. 13].

Ось така історія бердичівських підземель простежується зі сторінок архівних документів. Як у подальшому склалась їх доля? Це може бути предметом зацікавленості місцевих дослідників і краєзнавців, людей не байдужих до історії свого краю.

Джерела:

  1. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (Далі – ЦДІАК). – Ф. 2227. – Оп. 1 – Спр. 172.
  2. Там само.
  3. ЦДІАК. – Ф.442. – Оп.46, – Спр. 259.
  4. Там само.
  5. Там само.
  6. Там само.
  7. Там само.
  8. Там само.
  9. Там само.
  10. Там само.
  11. Там само.
  12. Там само.
  13. Там само.
  14. Там само.
  15. Там само.
  16. Там само.
  17. ЦДІАК. – Ф. 692. – Оп. 1. – Спр. 4687.
  18. Там само.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here