Додому Проекти Постаті землі Бердичівської Громенко Іван Єлисейович

Громенко Іван Єлисейович

100
0
ПОДІЛИТИСЬ

Громенко Іван Єлисейович (нар. 12 лютого 1915, с. Новоданилівка, Якимівська волость, Мелітопольський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія – пом. 3 травня 2011, Бердичів, Житомирська обл., Україна) – педагог, кандидат історичних наук, доцент.


Громенко Іван Єлисейович
(1915-2011).

Громенко Іван Єлисейович народився 12 лютого 1915 року в селі Новоданилівка Якимівської волості Мелітопольського повіту Таврійської губернії (нині Запорізька область) у багатодітній селянській родині. У родині було п’ятнадцятеро дітей, Іван народився тринадцятим.

Іван Громенко у 1922 році закінчив 7 класів сільської школи і вступив до ФЗУ при Горлівському машинобудівному заводі, де освоїв професію токаря. Після закінчення ФЗУ вступив до Мелітопольського інституту на історичний факультет. Далі через брак фахівців студентів перевели до Миколаєва, згодом – до Ворошиловграда (нині місто Луганськ).

У 1937 році Іван Єлисейович закінчив історичний факультет Ворошиловградського педагогічного інституту (нині це педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка), розпочав працю вчителем. Після проходження військової служби знову працював учителем, завучем Ногайської середньої школи Приморського району Запорізької області.

Під час німецько-радянської війни Іван Громенко потрапив в евакуацію (за станом здоров’я його не взяли на фронт), а після звільнення Запорізької області від загарбників у 1943 році повернувся на Україну, де працював спочатку пропагандистом Приморського райкому партії, а в 1945 році став керівником лекторської групи Рівненського обкому КП(б)У.

У період з 1946 по 1948 рр. Іван Громенко – слухач дворічної республіканської партійної школи при ЦК КПУ, яку закінчив із відзнакою. Навчався на відділі міжнародних відносин, досконало оволодівши водночас французькою мовою.

З серпня 1948 року Іван Громенко працював викладачем історії, згодом – заступником директора заочної освіти Рівненського педагогічного інституту. З серпня 1950 року – викладач історії Житомирського інституту іноземних мов.

Бердичівський педагогічний інститут.

У 1953 році Іван Громенко переїхав до Бердичева, обійняв посаду завідувача кафедрою суспільних наук Бердичівського педагогічного інституту, працював на цій посаді до 1971 року. В інституті він утверджується як викладач, у 1963 році захистив дисертацію з проблем виробничого кооперування на селі у роки НЕПу, став кандидатом історичних наук. Іван Єлисейович обирався депутатом міської ради, працював головою товариства “Знання”, обирався членом пленуму міськкому Компартії України.

29 травня 1962 року ЦК КПУ підписав постанову №16/18-3 “Про видання “Історії міст і сіл Української РСР”. Це перша в Україні фундаментальна історична праця, кожен том якої висвітлював історію населених пунктів окремих областей України, а їх на той час налічувалося майже 40 тисяч. Очолила цю роботу Державна історична бібліотека України спільно з Інститутом історії АН України. Саме Івану Громенко була довірена складна, скрупульозна та відповідальна робота написання нарису про Бердичів і Бердичівський район для цієї книги. Над літописом старовинного поселення над Гнилоп’яттю Громенко працював майже 10 років. Використовував матеріали архівів Москви, Ленінграда, Києва і, звісно ж, — Житомира і Бердичева. Видання книги побачило світ у 1973 році. І хоча з огляду на той час нарис мав ідеологічну зашореність та звуженість, численні недомовки, він на наступні три десятиліття став основною працею з історії Бердичева та Бердичівщини. Його дані використовували у своїй роботі і краєзнавці, і педагоги. Лише у 1999 році з’явилась на світ ґрунтовна праця Броніслава Марковського “Бердичівська земля з найдавніших часів до початку XX ст.: Історико-краєзнавчий нарис”, вслід за нею – праця Миколи Костриці та Фелікса Пашківського “Бердичів: історико-краєзнавчий нарис”, які значно розширили та поглибили знання про історію Бердичева та краю.

Учасники республіканської наради керівників педагогічної практики факультетів I-IV класів, 12.10.1961 р.

У 1966 році в одному Указі про нагородження разом із Заслуженим тренером СРСР та України Віталієм Лонським Іван Громенко отримав почесну нагороду – орден “Знак Пошани”. А загалом за досягнення в освіті він відзначений багатьма медалями та грамотами, отримав звання “Відмінник народної освіти”.

Серед здобутків Івана Єлисейовича, як педагога, більш як 40 ґрунтовних публікацій з історії та краєзнавства, 20 з яких присвячені історії Бердичева. Також він став співавтором багатьох кафедральних методичних розробок та посібників для студентів і вчителів, він – постійний автор численних спеціальних наукових видань.

У 1971 році Бердичівський педагогічний інститут розформували. Кафедру суспільних наук разом із викладачами перевели до Житомира. Іван Громенко також переїхав до Житомира, став доцентом кафедри історії Житомирського педагогічного інституту. На цій посаді він працював аж до виходу на пенсію у 1991 році.

Іван Громенко одружений. Разом із дружиною Інною Зіновіївною виховали двох синів та доньку. У колі його родини добре знають про ще один талант Івана Єлисейовича – любов до малювання. Він створив багато пейзажів, чудових натюрмортів, його картини прикрашають оселі близьких та рідних йому людей.

На початку 2000 років померла дружина і Іван Громенко повернувся до Бердичева. Останні роки проживав із дочкою у будинку по вулиці Карла Лібкнехта (нині вулиця Європейська), 124.

Помер Громенко Іван Єлисейович 3 травня 2011 року. Похований у Бердичеві на загальноміському кладовищі, 20 сектор, 21 ряд, 7 місце.

Джерела і література:

Лук’янюк О. Людина з громовим ім’ям. // Імідж міста в живих іменах. – кн. 2. – Київ: Дія, 2005. – с. 120-123.

Відомі педагоги Житомирщини. // Довідково-інформаційне видання. – Житомир: Полісся. – с. 136-137.

Матеріали музею освіти міста Бердичева.


Іван Громенко на відкритті музею освіти, 30 вересня 2010 р.
Іван Громенко на відкритті музею освіти, 30 вересня 2010 р.

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР

Please enter your comment!
Please enter your name here