Горячий Сергій Євгенович

Горячий Сергій Євгенович (нар. 2 вересня 1937, с. Демчин, приміська смуга Бердичівської міськради, Вінницька обл., УРСР – пом. 6 лютого 2004, с. Демчин, Бердичівський р-н, Житомирська обл., Україна) – український радянський діяч, голова колгоспу імені Леніна Бердичівського району Житомирської області, депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання.

Горячий Сергій Євгенович народився в селянській родині 2 вересня 1937 року в селі Демчин, яке на той час входило до складу приміської смуги Бердичівської міськради Вінницької області (нині село Швайківської громади Бердичівського району). Він став дев’ятою дитиною у Євгена Павловича і Софії Павлівни Горячих. Життя багатодітної родини на той час було важким – четверо дітей померло, невдовзі помер і батько Сергія.

Під час німецько-радянської війни родина Горячих залишилась у рідному селі. Щоб прокормитися та допомогти родині малий Сергій пас сільську худобу. У 1944 році, по звільненні села від нацистських окупантів, Сергій пішов у перший клас школи. Найкраще у школі йому давались такі предмети, як географія і природознавство. Вже після шостого класу хлопчина працював влітку причіплювачем, згодом сів і на трактор. А після 8-го класу його послали на курси садоводів.

Після закінчення курсів Сергій Горячий повернувся до рідного колгоспу «Прогрес» (с. Демчин) та працював садоводом – вирощував яблуневі сади, створив великий розсадник, розсада з якого надходила до сусідніх сільськогосподарських підприємств.

Досягнувши зрілого віку Сергій Горячий був призваний до лав Збройних Сил СРСР. Військову службу проходив моряком Північного флоту.

Після звільнення з військової служби Сергій Горячий повернувся додому, працював у колгоспі «Зоря комунізму» села Мирославка (до 1960 року носило назву Голодьки), де обіймав посади спочатку садівника, агронома (закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут), згодом був парторгом колгоспу (член КПРС з 1958 року). У лютому 1974 року його призначили на посаду голови колгоспу ім. В.І. Леніна, який утворився того ж року в результаті об’єднання двох колгоспів – ім. Б. Хмельницького (Мирославка) та ім. Куйбишева (Малосілка).

Тридцять один рік очолював Сергій Євгенович колгосп ім. В.І. Леніна. Його невтомна праця, енергія, його вміння в нелегких умовах господарювання вирішували глобальні проблеми села. За часи його головування, які припали на 1970-1990-і роки, колгосп перетворився на потужне сільськогосподарське підприємство, що мало мільйонні обороти. На поля виходила нова техніка, що дозволяло значно збільшити урожайність культур, будуються нові молочні ферми, свинарники, розплідники. Колгосп ім. В.І. Леніна на чолі з Сергієм Горячим долучився до спорудження цикорієвого заводу у Чуднівському районі та інших господарських об’єктів.

На рахунках колгоспу з’являються кошти, які дали можливість розвивати крім господарства і соціальну сферу: у Мирославці, центральній садибі колгоспу, збудували магазин, адміністративний корпус, Будинок культури (1985), танцювальний майданчик, більше 20-и будинків для молодих спеціалістів. Долучився колгосп і до зведення оздоровчого комплексу «Березовий гай», триповерхової лікарні (1987), поліклініки. У липні 1981 року поряд із селом Скраглівка відкрито новозбудований великий спортивний комплекс – стадіон «Колос». Також того ж року Мирославка отримала нове двоповерхове шкільне приміщення, оснащене по сучасному, у школі встановили перший у районі комп’ютерний клас.

За ініціативи Сергія Горячого поряд із новою лікарнею встановлюється пам’ятник хірургу, вченому-гуманісту Миколі Пирогову (у квітні 1861 року хірург і педагог М.І. Пирогов побував у Бердичеві, де відвідав єврейську лікарню – найкращий медичний заклад міста того часу).

Не залишилися поза увагою й інші села колгоспу – у Малосілці також збудовано Будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт (1985) та оновлено будівлю школи, у рідному для голови колгоспу селі Демчин звели сільський клуб (1972). В усіх селах колгоспу збудовані лазні, всі колгоспні дороги отримали тверде покриття.

Держава гідно відзначила заслуги Сергія Євгеновича: він отримав численні грамоти, орден Леніна, два ордени Трудового Червоного Прапора, орден «Знак Пошани». За розвиток освіти у колгоспі він був удостоєний знаком «Відмінник народної освіти». Сергій Горячий неодноразово обирався депутатом районної ради, у 1985 році – депутатом Верховної Ради УРСР (11-е скликання, 1985-1990 рр.), став делегатом XXVI з’їзду КПРС (1981).

Колгосп ім. В.І. Леніна на чолі з Сергієм Горячим перетворився на своєрідну вітрину Бердичівського району. Сюди приїздили численні делегації як з України, так і з Польщі, Болгарії, Китаю. З метою пропаганди і унаочнення досягнень у колгоспі на базі малосілківського Будинку культури створюється народна самодіяльна кіностудія «Хлібороб», яку очолив режисер Станіслав Станіславович Мельничук. Кіностудією за роки свого існування створено загалом 13 фільмів (правда, озвучених – лише вісім, оскільки студія не була забезпечена необхідними матеріалами та обладнанням).

На початку 1990-х років відбуваються корінні зміни в суспільно-економічному житті країни. Рвуться усталені економічні зв’язки, колгоспна система колишнього Радянського Союзу піддається поступовому реформуванню, що практично призводить до руйнації потужних в колишньому сільськогосподарських підприємств. У лютому 1991 року колгосп ім. В.І. Леніна реорганізували у два окремих господарства: КСП «Мирославка» (села Мирославка та Демчин) та КСП «Нива» (село Малосілка, згодом на базі КСП утворилось СФГ «Малосілківське»). Але Сергій Горячий в нових економічних умовах зумів зберегти мирославське господарство. Його колгосп, реформований у сільськогосподарське селянське підприємство, продовжував і далі ритмічно та з прибутком працювати.

У 1996 році, за рік до свого 60-річчя Сергій Горячий полишив посаду голови та згодом вийшов на заслужений відпочинок. Та навіть маючи пенсію, не сидів склавши руки – деякий час працював у таборі «Березовий гай».

Сергій Горячий був одружений. Разом із дружиною Тамарою Андріївною виростили двох синів – Юрія та Анатолія. Дочекався Сергій Євгенович й онучку Інну.

Помер Сергій Євгенович Горячий 6 лютого 2004 року. Похований у селі Демчин на сільському кладовищі.

Пам’ять про колишнього голову колгоспу та депутата Верховної ради УРСР зберігається в пам’яті та серцях жителів Бердичівського району. Одна з вулиць села Демчин, де народився Сергій Горячий, з 2009 року носить його ім’я. З 2006 року на стадіоні «Колос» відбувся футбольний турнір, присвячений пам’яті великого господарника. 16 листопада 2012 року з нагоди Дня працівників сільського господарства біля будинку сільської ради села Мирославка встановили бюст Сергія Євгеновича Горячого. До постаменту прикріплено дві гранітні плити з присвятним написом: «Горячий Сергій Євгенійович. Він прагнув, щоб ви жили краще. Депутат Верховної Ради УРСР, нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Леніна, орденом «Знак Пошани».

Джерела і література:

В.Космач. Глибоке коріння. // «Радянський Шлях», №37 (12698) від 02.03.1985 р., с. 2.

С.Є. Горячому – шістдесят // «Земля Бердичівська», №72 (14679) від 10.09.1997 р., с. 1.

Лещенко О. Пам’яті С.Є. Гарячого. // «Земля Бердичівська», №44 (15579) від 27.10.2006 р.

Воєвуцька Р. Основоположнику милосердя. // «Радянський шлях», №90 від 07.06.1989 р.

Юрчук Г.І. Горячий Сергій Євгенович. // Мирославська загальноосвітня школа I-III ст. ім. О.І. Онишко.